Добро пожаловать, kono.at.ua-Интернет портал бесплатных рекламных объявлений города Конотоп является торгово-рекламной площадкой, помогает любым нашим клиентам продавать и рекламировать 
Конотоп
Тебя интересует! объявления Сайт города Конотоп,
Все Товары и Услуги Твоего Города Конотоп, Размести Объявление Здесь
Бесплатно Подайте свое объявление сейчас! Хотите что-то продать?
Добавьте объявление бесплатно! Без регистрации!
| Дошка оголошень Міста Глухів, Села Сліпород, [1323] Населені пункти Глухівського району Смт: Червоне · Шалигине Села: Баничі · Баранівка · Бачівськ · Береза · Біла Береза · Білокопитове · Бобилівка · Будища · Вишеньки · Вікторове · Вільна Слобода · Вовківка · Вознесенське · Годунівка · Горіле · Гудове · Гута · Долина · Дунаєць · Ємадикине · Жалківщина · Заруцьке · Землянка · Іващенкове · Іонине · Калюжне · Катеринівка · Клочківка · Комарівка · Кореньок · Кравченкове · Кривенкове · Кучерівка · Кушкине · Лужки · Мала Слобідка · Масензівка · Мацкове · Москаленки · Муравейня · Нарбутівка · Некрасове · Обложки · Одрадне · Первомайське · Перемога · Перше Травня · Петропавлівська Слобода · Полошки · Попівщина · Потапівка · Привілля · Пустогород · Сваркове · Семенівка · Сидорівка · Слоут · Смикарівка · Смолине · Сопич · Соснівка · Старикове · Студенок · Сутиски · Суходіл · Товстодубове · Тополя · Уздиця · Уланове · Фотовиж · Харківка · Ходине · Ходуня · Хотминівка · Червона Зоря · Червоний Пахар · Черневе · Чернівське · Шакутівщина · Шевченко... | | Дошка оголошень Міста Конотоп [1336] Населені пункти Конотопської міської ради Міста: Конотоп Села: Підлипне • Комсомольська Комуна • Лобківка Населені пункти Конотопського району Смт: Дубов'язівка Села: Андріївське • Анютине • Бережне • Бондарі • Бочечки • Броди • Великий Самбір • Вирівка • Вишневе • Вільне • Вовчик • В'язове • Гамаліївка • Грузьке • Гути • Дептівка • Дубинка • Духанівка • Жигайлівка • Жовтневе • Жолдаки • Землянка • Калишенкове • Капітанівка • Карабутове • Козацьке • Коханівка • Кошари • Красне • Крупське • Кузьки • Лебедєве • Лисогубівка • Малий Самбір • Мар'янівка • Мельня • Михайло-Ганнівка • Нехаївка • Нечаївське • Нове • Новомутин • Новоселівка • Озаричі • Пекарі • Першотравневе • Полтавка • Попівка • Привокзальне • Прилужжя • Присеймів'я • Раки • Рокитне • Савойське • Салтикове • Сарнавщина • Сахни • Селище • Сім'янівка • Совинка • Соснівка • Таранське • Тернівка • Торговиця • Тулушка • Турутине • Улянівка • Фесівка • Хижки • Червоний Яр • Чорноплатове • Шаповалівка • Шевченкове • Шпотівка • Щ... | | Дошка оголошень Міста Лебедин [1307] Міста: Лебедин Села: Куданівка • Олексенкове • Токарі Села: Байрак · Барабашівка · Басівщина · Березів Яр · Бишкінь · Боброве · Бойки · Боровенька · Будилка · Букати · Бурівка · Валки · Василівка · Великий Вистороп · Великі Луки · Вершина · Вільшанка · Влізьки · Ворожба · Галушки · Гамаліївка · Гарбарі · Гарбузівка · Гірки · Голубівка · Гостробури · Грабці · Грамине · Гринцеве · Грицини · Грунь · Грушеве · Гудимівка · Гутницьке · Даценківка · Деркачі · Дігтярі · Дмитрівка · Дремлюги · Дружне · Жовтневе · Забуги · Зелений Гай · Калюжне · Кам'яне · Караван · Катеринівка · Кердилівщина · Ключинівка · Коломийці · Комісарівка · Корчани · Костів · Кулики · Куличка · Курган · Курилівка · Ленінське · Лифине · Лободівщина · Лозово-Грушеве · Ляшки · Майдаки · Малий Вистороп · Маньки · Мартинці · Марусенкове · Межиріч · Миронівщина · Михайлівка · Московський Бобрик · Новоселівка· Новосільське · Овдянське · Олександрівка · Олексіївка · Павленкове · Падалки · Панченки · Парфили · Патріотівка · П... | | Дошка оголошень Міста Охтирка [1305] Міста: Охтирка Села: Велике Озеро • Залужани • Козятин • Пристань Смт: Чупахівка Села: Аврамківщина · Бакирівка · Бандури · Бідани · Борзівщина · Бугрувате · Будне · Буймерівка · Буро-Рубанівка · Бурячиха · Вербове · Веселий Гай · Високе · Восьме Березня · Всадки · В'язове · Гай-Мошенка · Гнилиця · Горяйстівка · Грінченкове · Грунь · Грунька · Гусарщина · Доброславівка · Довжик · Духовниче · Жовтневе · Жолоби · Журавне · Закаблуки · Залісне · Івахи · Іллічівка · Кардашівка · Карпилівка · Качанівка · Климентове · Комарівка · Комиші · Коновалик · Корабельське · Кударі · Кудряве · Куземин · Лантратівка · Лимареве · Лисе · Литовка · Лутище · Мала Павлівка · Манчичі · Миколаївка · Михайленкове · Молодецьке · Мошенка · Неплатине · Нове · Новопостроєне · Овчаренки · Озера · Оленинське · Олешня · Пасіки · Перелуг · Перемога · Пилівка · Підлозіївка · Піонер · Піски · Пластюки · Поділ · Пологи · Попелівщина· П'яткине · Рибальське · Риботень · Розсохувате · Рубани · Садки · Скелька · Сонячне ... | | Дошка оголошень Міста Ромни [1303] Села: Грабине • Колісникове Селища: Лучки Села: Авраменкове • Анастасівка • Андріївка • Андріяшівка • Артюхівка • Басівка • Бацмани • Бессарабка • Біловод • Бобрик • Бойкове • Борозенка • Братське • Бурбине • Василівка • Ведмеже • Велика Бутівка • Велике • Великі Бубни • Великі Будки • Веселий Степ • Вовківці • Володимирівка • Волошнівка • Вощилиха • В'юнне • Гаї • Галенкове • Галка • Герасимівка • Глинськ • Голінка • Горове • Гришине • Губське • Гудими • Дзеркалька • Довгополівка • Дубина • Житне • Загребелля • Заїзд • Заклимок • Закубанка • Залатиха • Залуцьке • Заріччя • Заруддя • Зеленівщина • Зінове • Зюзюки • Калинівка • Кашпури • Коновали • Кононенкове • Коржі • Королівщина • Косарівщина • Кропивинці • Кузьменкове • Левондівка • Левченки • Лісківщина • Локня • Лукашове • Луценкове • Мале • Малі Бубни • Малярівщина • Марківське • Матлахове • Мельники • Миколаївка • Миколаївське • Мокіївка • Москалівка • Москівщина • Ненадіївка • Нова Гребля • Новицьке • Новокалинівка • Новопет... | | Дошка оголошень Міста Суми [1534] Райони: Зарічний · Ковпаківський Села: Піщане · Верхнє Піщане · Житейське · Загірське · Кирияківщина · Трохименкове Смт: Низи · Степанівка· Хотінь Села: Андріївка · Барвінкове · Басівка · Бездрик · Битиця · Біловоди · Білоусівка · Бондарівщина · Бровкове · Бурчак · Буцикове · Вакалівщина · Васюківщина · Велика Чернеччина · Великий Яр · Великі Вільми · Вербове · Верхня Сироватка · Веселівка · Визирівка · Вільшанка · Водолаги · Володимирівка · Гірне · Глиняне · Головашівка · Графське · Гриценкове · Дзержинське · Доценківка · Єлисеєнкове · Жовтневе · Журавка · Закумське · Залізняк · Зацарне · Зелена Роща · Зелений Гай · Капітанівка · Кардашівка · Кекине · Кіндратівка · Кононенкове · Корчаківка · Косівщина · Костянтинівка · Кровне · Ленінське · Линтварівка · Липняк · Лікарське · Локня · Любачеве · Малі Вільми · Мар'івка · Микільське · Миколаївка · Миловидівка · Могриця · Москалівщина · Надточієве · Над'ярне · Нижня Сироватка · Никонці · Нова Січ · Новеньке · Новомиколаївка · Новомихай... |
Коното́п (Конотіп) — місто в Сумській області, Розташоване на р. Єзуч, за 129 км від обласного центру. Населення 88 тис. мешканців (переважно українці), з підпорядкованими сільрадами — 102 тис. чол.
Конотоп сьогодні — промислове місто. Стабільно працюють підприємства: ВАТ Конотопський завод "Мотордеталь", продукція якого імпортується до Німеччини, Польщі, В'єтнаму, Болгарії, Італії; ВАТ Конотопський арматурний завод — єдине підприємство в Україні, яке випускає сталеву арматуру високого тиску і нафтопромислове обладнання; ВАТ НВО "Червоний металіст", в складі якого працює науково-дослідний інститут Автоматвуглерудпром; Конотопський вагоноремонтний завод; ВАТ Конотопська швейна фабрика "Силует", яка активно співпрацювала з американськими та канадськими фірмами(зараз фабрика припинила своє існування); ВАТ Конотопм'ясо, Конотопський молокозавод. Всього працюють понад 20 підприємств, зареєстровано 640 малих підприємств, 16 шкіл та інтернатів, 9 позашкільних закладів, 2 вищих та 3 середніх учбових закладів, 7 клубних установ, 5 бібліотек, міський краєзнавчий музей ім. О.М. Лазаревського. Діє одне єпархіальне управління.
Конотоп — великий залізничний вузол. Конотопський відділок Південно-Західної залізниці забезпечує вантажні та пасажирські перевезення у 7 напрямках: Московському, Київському, Харківському, Гомельському, Курському, Полтавському, Вітебському.
Заснування і походження назви
Найстарішими пам'ятками Конотопщини є пам'ятки археології: тимчасові стоянки племен, поселення, кургани, городища, починаючи з епохи неоліту до Київської Русі. Біля с. Шаповалівка в 1877-1878 рр. були знайдені кістки мамонта і кам'яний ніж, які зберігаються сьогодні у Конотопському краєзнавчому музеї.
Точний рік появи Конотопа, на жаль, і досі залишається невідомим, але історики вважають, що місто існувало ще до навали монголо-татар. Археологічні дослідження 1997-1998 років дають можливість припускати існування тут поселення Чернігівського князівства княжої доби. Після цього землі Конотопщини залишались спустошеними до XVI ст., а згодом були захоплені князівством Литовським. Постійні військові суперечки і конфлікти між Польщею та Москвою за територію України привели до потреби узгодження кордонів. У жовтні 1634 р. у документах вперше згадується Конотоп. Польський король Владислав IV Ваза надав Миколі Цетисову та нащадкам у володіння землі під Конотопом, Городищем, Єзучем.
Прикордонні суперечки продовжувались до 1637 р. Москва наполягала на належності конотопських земель до Путивльського повіту. Тому кордон в районі Конотопа не визначився. Поляки за цей час збудували укріплення на злитті двох річок Єзуча та Конотопки - на місті старого «дитинця», саме на тих землях, які належали путивлянину Никифору Яцині. У 1635 р. польський шляхтич Підкова заснував садибу Новоселиця, поблизу якої польський староста побудував фортецю Конотоп на північ від поселення Новоселівці. У 1640 році укріплення за розпорядженням Новгород-Сіверського старости А. Пясочинського було перебудовано у достатньо могутню фортецю. Вона мала чотирикутну форму, вали й укріплені деревом стіни. Довжина кожної зі стін фортеці становила приблизно 100 саженів. До фортеці вело троє воріт: київські, путивльські та роменські. Залишки валів та місце, де знаходився замок, залишились по цей день.
Деякі історики вважають, що Конотоп, як населений пункт існував ще до татаро-монгольської навали. Легенда розповідає, що під час переходу татарської кінноти в цих місцях у непролазних болотах загинуло багато коней та воїнів, тому й місцевість стала називатись конотопом — болотистим місцем або кінським бродом, де грузли коні.
Інша легенда пояснює, що назва майбутнього Конотопа пов'язана з інцидентом із царицею, карета і екскорт якої загрузли у болотистій місцевості. Царицю врятували, але скарби і охорона потонули. Коли цариця вибралась, то сказала: "Що це за місце таке, де коні топнуть"? Звідси й назва пішла Конотоп. Третя легенда розповідає, що назва міста походить від річки Конотопка, що протікала неподалік поселення. Через це поселення часто проїжджали кочівники, які дали йому назву Конотоп за назвою річки. Ця річка висохла, на заміну їй було штучно створено іншу річку — Єзуч.
Козацька доба
В роки національно-визвольної війни українського народу 1648-1654 рр. Конотоп стає сотенним містечком. Після Білоцерківського договору 1651 р. шляхта Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств отримала право повертатись в свої маєтки.
Перші поселенці Конотопщини - вільні люди, але поступово козацька старшина закріпачувала козаків, відбирала землі й примушувала працювати на себе. З'явилися великі землевласники.
Через землі Конотопщини у XVII ст. проїздили російські та українські посольства, їх урочисто зустрічали в Конотопі та найближчих селах. Особливо пожвавились відносини після звернення гетьмана Б. Хмельницького до російського царя Олексія Михайловича з пропозицією вступити у боротьбу за польський престол після смерті польського короля Владислава IV. 2 квітня 1649 р. жителі міста вітали російське посольство на чолі з І. Унковським, прибуле на Україну для переговорів з Б. Хмельницьким. За 5 верст до міста посланців зустріли конотопський сотник та понад 100 козаків з прапорами: «...а у города стояли пешие люди по обе стороны с ружьем, а как вошли в город, и в городе стреляли из пушек». Після Білоцерківського договору 1651 р., шляхті було дозволено повернутись до своїх маєтків в Чернігівському воєводстві, на Київщину та Брацлавщину. Щойно польська шляхта з'явилася біля стін укріплення, конотопці покинули місто і пішли до Путивля. Там російська адміністрація надавала землі втікачам для заселення. У 1652 р. після перемоги військ Б. Хмельницького під Батогом по Україні прокотилась лавина антипольських повстань. Конотопці теж піднялися на боротьбу, вигнали шляхту з міста та вбили старосту Сосновського разом з сім'єю. З цими подіями пов'язане так зване «Конотопське диво», описане чернігівським архієпископом Ф. Гумилевським. Після вигнання польського гарнізону у фортеці залишався жити староста Сосновський з дружиною та 5 дітьми. Повсталі конотопці звинуватили старосту у зраді та вбили його разом з сім'єю, а тіла повкидали у колодязь, де вони пролежали три місяці. На свято Воздвиження Чесного Хреста вода в колодязі раптово піднялась на 20 метрів і підняла тіла вбитих, зовсім без прикмет тління. Лише після того, як їх поховали за християнським звичаєм неподалік колодязя, вода пішла донизу.
Після підписання Гадяцької угоди І. Виговського московський цар Олексій, щоб не втратити Україну, посилає армію під командуванням князя Г. Ромодановського, а пізніше ще одну армію - О. М. Трубецького. Розпочинається російсько-українська війна (1658-1659).
21 квітня 1659 р. розпочалася облога Конотопа, в якому оборонялись козаки на чолі з полковником Г.Гуляницьким. 27 червня 1659 р. на допомогу місту прийшов з військом І.Виговський, а 28 червня відбулась знаменита Конотопська битва (інша назва — Соснівська битва), в якій українська армія вщент розгромила армію московітів. Болотиста місцевість поставила московитьську кінноту і артилерію в складне становище. Два тилові удари, один нанесли ординці із засідки в урочищі Пуста Торговиця, другий — І.Виговський з козаками в районі нинішнього села Шаповалівка, вирішили долю битви. За короткий час полягло 20 чи 30 тисяч московитьського війська, до рук переможців потрапило безліч трофеїв, в тому числі великий прапор війська. Поразка примусила Трубецького зняти облогу Конотопа і ганебно тікати до Московщини.
Головною галуззю сільського господарства селян було землеробство, сіяли пшеницю, жито, гречку , овес і просо. Козацька старшина, заможні козаки та міщани займались борошномельним промислом. На р. Конотопка було дві греблі, де діяло 2 водяних млина. 17 червня 1672 р. в с. Козацьке відбулась козацька Рада, яка обрала гетьманом Лівобережної України генерального суддю Івана Самойлович. Було прийнято і підписано договірні умови - «Конотопські статті». З цього часу на конотопські землі почали переселятися вихідці з Правобережної України - Кандиби, Лизогуби, Радичі, Харевичі. Коли в 1674 р. встановився поштовий зв'язок Лівобережної України з Москвою, через Конотопщину пройшов поштовий тракт Москва - Путивль - Київ. Під час Північної війни 1700-1721 років російські війська під проводом О.Д. Меншикова 2 листопада 1708 р. знищили Батурин. Конотоп готувався до оборони від шведів. 16 листопада 1708 р. козаки Великого та Малого Самборів разом з конотопською сотнею розгромили шведський загін генерала Лінрота, ад'ютанта Карла XII поблизу Конотопа. У 1711 р. Конотопська сотня нараховувала 701 двір і мала 4 курені. За часів гетьмана К. Розумовського Конотоп належав до рангових маєтностей генерального обозного Кочубея. За даними ревізії 1751 р. у Ніжинському полку, до якого входила і Конотопська сотня, було 2 928 дворів виборних козаків та 5 977 дворів помічників. За описом 1765-1769 років у Конотопській сотні було 58 сіл та хуторів, у Попівській - 17. Населення Конотопа складало 3100 жителів.
В 1751 році згідно з універсалом гетьмана Розумовського Конотоп на 30 років стає особистою власністю генерального обозного Кочубея. В 80-х роках XVIII ст. на Конотопщині прокотилася хвиля селянських повстань, тут діяв загін під проводом Семена Гаркуші.
В Російській імперії
Внаслідок адміністративних реформ за багаторічну історію краю, межі Конотопщини змінювались багато разів. За наказом Катерини II у 1781 р. були створені намісництва. Спочатку Конотопщина увійшла до складу Новгород-Сіверського намісництва, а з 1791 р. - до Чернігівської губернії. Населення міста у цей час становило 4 930 чоловік. У червні 1782 р. з'явився план Конотопа і був затверджений герб міста - на прямокутному щиті червоного кольору зображено золотий Андріївський хрест, під ним срібний місяць, над хрестом - шестикутна зірка. Управління містом здійснювали міська дума і магістрат, де всі посади були виборними, але фактично належали міській козацькій верхівці. Наприкінці XVIII ст. в місті був кам'яний собор та п'ять церков. А також 1 614 будинків, 55 торгових лавок, 2 притулки. При кожній церкві існувала парафіяльна школа.
У 1803 р. імператор Олександр І затвердив план перепланування міста. Проект охоплював майже всю територію з передмістям. Згідно з проектом, пропонувалося нові вулиці розбити на квартали, відповідно старі вулиці випрямлялись. Центр міста повинен був розміщуватись на території «городка», тобто там, де була фортеця. Через нього проходили вулиці, що виходили на шляхи до Ромен, Батурина, Глухова та Путивля. Проект перепланування 1803 р. був виконаний частково.
В 1783 р. українські козачі полки було реорганізовано в регулярні полки на зразок російської армії. Під час війни 1812 р. на Конотопщині створюються загони народних ополченців. Вже 20 серпня перший загін конотопських ополченців під командуванням штабс-капітана Черниша направився в Новозибків на з'єднання з російською армією. Для боротьби з інтервентами створювались і козачі полки. Більше 2 тис. козаків та селян повіту брали участь в боротьбі з французами.
Генерал-майор, командувач артилерії 6-го піхотного корпусу Василь Григорович Костенецький за відвагу, проявлену в Бородінському бою, був нагороджений орденом Георгія III ступеня і позолоченою шпагою з написом "За хоробрість". У місті до цього часу зберігається у Конотопському краєзнавчому музеї бойовий прапор ополчення 1812 р.
В 1904 році в Конотопі євреї становили 32 відсотка [1]. У 1925 р. в Конотопі мешкало 6266 євреїв. Згідно до урядових постанов, десятки єврейських сімей 1925 р. переселилися на південь, а в 1929 р. – в Біробіджан.
У середині XIX ст. населення міста зросло до 9 тисяч чоловік. Справами міста відали Міська дума і ратуша. Існували Сирітський та словесний суди, Міське депутатське зібрання та квартирна комісія. Після скасування кріпацтва у 1861 р. починається бурхливий розвиток капіталізму, ведеться будівництво залізниць. У 1868-1870 рр. була збудована Курсько-Київська залізниця, яка пройшла через Конотоп. Рух через місто було відкрито 17 грудня 1868 р. У цьому ж році було збудовано залізничний вокзал, депо, Головні залізничні майстерні. Тоді ж прокладено залізницю «Ворожба-Конотоп», яка з'єднала села Конотопського повіту з містом. У 1875 р. розпочалося будівництво лінії від Конотопа до Москви. У 1890-х стає до ладу залізниця «Москва- Брянськ- Конотоп». Конотоп стає важливою вузловою станцією на лінії Московсько-Київсько-Вороніжської залізниці.
Особливо Конотоп почав розбудовуватись після того, як через нього пройшла залізниця. Розширювалось новими забудовами залізничне містечко. Зводились школи, магазини, лікарня.
У 1862 р. внаслідок великої пожежі у Конотопі згоріло понад 300 дерев'яних будівель, а сума збитків перевищила 200 тисяч карбованців. Це дало поштовх до прискорення будівництва і реконструкції міста. Для подолання неписьменності працювали церковно-парафіяльні школи, у 1890 р. було відкрито залізничне училище. А в 1898 р. почала працювати жіноча гімназія. Через чотири роки міське двокласне училище реорганізували у чотирикласне, а в 1905 р. почало свою роботу комерційне училище. З 1870 р. у Конотопі проходили з'їзди вчителів Чернігівської губернії. Загалом початок XX століття у місті пожвавився бурхливим культурним життям: влітку в міському парку працював театр, у 1900 р. з ініціативи історика та земського діяча О.М. Лазаревського був створений міський музей та архів при Конотопському земстві, а в 1901 р. почала діяти бібліотека та народний будинок тверезості.
На початку XX ст. Конотоп стає одним з важливих промислових центрів Лівобережної України. Важкі умови праці, жорстока експлуатація робітників, низькі соціальні умови життя обурювали працюючих. Так у 1899 р. на Головних залізничних майстернях був організований виступ робітників на захист своїх соціальних прав. У ньому взяли участь понад 600 чоловік. У 1900 р. виникла перша соціал-демократична група, представники якої займались пропагандистською роботою серед робітників залізничних майстерень. Вони привозили з Києва, Курська , Харкова листівки, прокламації, революційну літературу.
Розвиток промисловості сприяв і зростанню кількості населення міста, яке в 1904 р. сягнуло 19 404 чоловік. Збільшилось і число будівель (до 2090 одиниць), 55 з яких були мурованими. На той час містом керувала Міська управа, до якої входили поліцейська та пожежна команди, лікарня на 40 ліжок, 2 аптеки, 4 фельдшери, 1 ветеринарна частина, 5 ветеринарів, міська лазня і друкарня. З 1891 р. в Конотопі розпочалось брукування вулиць камінням на кошти земства.
20 століття
У роки революції (1905-1907) залізничники Конотопа та жителі повіту брали активну участь у революційних подіях. Після проголошення загального страйку в Москві 7 грудня 1905 р. залізничники Конотопа підтримали його, блокуючи проїзд поїздів через станцію Конотоп. Після того, як були введені війська, залізничники міста активізували свої і дії. Тільки на початку 1906 р. царським військам внаслідок арештів активістів та засланню їх до Сибіру вдалося придушити опір страйкуючих.
Перша Світова війна лягла тягарем на плечі жителів Конотопщини. На фронт було мобілізовано майже половину дорослого чоловічого населення, а в 1917-1920 рр. регіон стає ареною бойових дій військ Центральної Ради, Червоної Армії, Денікіна, австро-німецьких військ. На початку 1918 р. на Конотопському залізничному вузлі несли службу перша козацька піша стрілецька дивізія («сірожупанники») з полонених українців російської армії та полк ім. Дорошенка (1 200 багнетів) на чолі з курінним Пелещуком.
По закінченні громадянської війни почалось мирне будівництво. У 1921-1923 рр. у Конотопі діяло 100 дрібних підприємств легкої, харчової, будівельної промисловості, механічний завод, миловарний, 8 шкіряних, пивоварний завод, 2 друкарні, 2 кондитерські фабрики тощо. Під час голодомору 1921-1922 рр. з церков Конотопщини було вилучено декілька пудів золотих і срібних прикрас та церковних речей на допомогу голодуючим.
А вже з 1923 р. місто стає центром Конотопського округу, до якого входило 15 районів з населенням до 600 тисяч чоловік. 1923 рік вважається датою утворення Конотопського району, коли він став самостійною адміністративно-територіальною одиницею. Населення міста у той час складало 29 тисяч жителів.
У 1939 р. в Конотопі проживало вже 50 тисяч населення. Під час сталінських репресій 1930-х років постраждали десятки конотопців та жителів навколишніх сіл. Найвідомішими жертвами з них були поети П. Коломієць і В.Я. Басок, письменник О.О. Соколовський та історик-краєзнавець В.Ф. Резніков, автор багатьох історико-краєзнавчих нарисів та книг з історії Лівобережної України та Конотопщини. До 1932 р. Конотоп входив до складу Київської області, з 1932 до 1939 рр. - до складу Чернігівської, а з організацією Сумської області в січні 1939 р. увійшов до Сумщини, як райцентр обласного підпорядкування.
Велика Вітчизняна війна
Після початку Великої Вітчизняної війни 9 вересня 1941 р. Конотоп був окупований німецько-фашистськими загарбниками. Промислове обладнання заводів «Червоний металіст» та КПВРЗ евакуювали на схід. Конотоп захищали частини 227 стрілецької та 10 танкової дивізій, 5 бригади 3 повітряно-десантного корпусу під командуванням комбрига О. Родимцева. 7 вересня 1941 р. радянські війська залишили Конотоп. З перших днів окупації в Конотопському районі було встановлено військове управління, яке здійснювалося місцевою комендатурою. У місті знаходилась гарнізонна комендатура. Великих втрат зазнала Конотопщина у роки Великої Вітчизняної війни. На фронтах та в партизанському загоні «Смерть фашизму» захищали Вітчизну понад 31 тисяча чоловік, понад 1000 чоловік пішли на фронт добровольцями. У роки окупації (вересень 1941 - вересень 1943 рр.) з сіл району на каторжні роботи до Німеччини було вивезено 2265 чоловік молоді, спалені підприємства, колгоспи і радгоспи, села. Загальна сума збитків склала понад 590 млн. крб. Але найтяжчою втратою були люди. В перші тижні фашистської окупації в Конотопі загинуло 445 чоловік. Більше 3800 чоловік загинули під час окупації, 30 тисяч військовополонених та мирних мешканців Конотопа були розстріляні. Місцем масових знищень були кар'єри цегельного заводу, яри, де забивали худобу м'ясокомбінату, кладовища. Не повернулось з фронту понад 15 тисяч чоловік. За мужність і героїзм на фронтах війни майже всі вони нагороджені орденами та медалями Вітчизни, а 14-ти відважним воїнам присвоєно високе звання Героїв Радянського Союзу. За визволення Конотопщини 65-му гвардійському мінометному полку, 143-й та 280-й стрілецьким дивізіям було присвоєно звання «Конотопських». Жителі Конотопа активно брали участь у радянсько-німецькій війні 1941-1945 рр. В кінці серпня 1941 р. був створений Конотопський партизанський загін, який згодом приєднався до Путивльського загону під командуванням Ковпака і ввійшов до складу Сумського партизанського з'єднання.
Звання Героя Радянського Союзу присвоєно уродженцям міста Ю.Г.Цитовському, С.Ф.Проценку. М.Л.Краснянський удостоєний звання Героя Соціалістичної Праці. Іменами Героїв назвали площі, вулиці, школи.
Повоєнна відбудова
Після звільнення міста та району у вересні 1943р. розпочалася відбудова народного господарства та будівництво. Спочатку було відновлено рух у напрямку Бахмача. До кінця 1943р. закінчилась відбудова першої черги паровозного депо, міської електростанції, відновив свою роботу завод «Червоний металіст», хлібозавод. А вже в грудні 1949 р. у місті методом народного будівництва пущено трамвай, через чотири роки (1953) замість зруйнованого виріс новий залізничний вокзал, у 1972 р. почав працювати завод з виробництва поршнів, а в 1973 р. - Арматурний завод. Будинок культури заводу «Червоний металіст» відкрився в 1954 р. Ціле десятиріччя велись роботи з увічнення пам'яті загиблих воїнів у Великій Вітчизняній війні. У 1955-1956 рр. останки колишніх воїнів перенесли до братських могил. А вже в 1967 р. відкрився Конотопський міський меморіальний комплекс Великої Вітчизняної війни [2].
Пам'ятники
6 вересня 2008 року у центрі міста, на Конотопському бульварі, був відкритий пам'ятник Коню. Також у місті знаходиться два пам'ятники українському письменнику Тарасу Григоровичу Шевченку, російському поету Олександру Сергійовичу Пушкіну, Володимиру Іллічу Леніну. Біля музею-садиби Михайла Івановича Драгомирова знаходиться його бюст. Поруч з центральним універмагом розташовано бюст Степана Івановича Радченко, а бюст його брата Івана Івановича Радченко знаходиться біля центрального роддому. У центральному парку розташований бюст Сергія Мироновича Кірова. На проспекті Леніна розташовані меморіальні плити загиблим у Афганістані, постраждалим від Чорнобильської катастрофи та жертвам Голодомору. На площі Конотопських дивізій знаходиться стелла (відкрита 6 вересня 2003 р.), присвячена 143 стрілковій дивізії, 280 стрілковій дивізії та 65 гвардійському мінометному полку. На виїзді з міста стоїть пам'ятник трактору. А поруч з трамвайним депо - пам'ятник Конотопському трамваю.
Персоналії
Конотопчанином був відомий діяч культури і просвіти, перекладач, професор Харківського університету М. Й. Парпура (1763—1828). В 1798 р. в Петербурзі він на свої кошти видав Енеїду І. П. Котляревського. У Конотопі народився український історик Василь Різниченко.
В Конотопі народився відомий бібліограф, член-кореспондент Російської Академії Наук С. І. Пономарьов (1828—1913), який був редактором першого повного зібрання творів М.Некрасова. Виходцем з Конотопа був М. І. Драгомиров (1830—1905) — письменник, публіцист, військовий діяч, герой російсько-турецької війни 1877—1878 рр., до якого декілька разів приїздив художник І. Ю. Рєпін і писав з нього отамана Сірка на картині «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Також у Конотопі деякий час проживав Казимир Малевич, де й продав свою першу картину. Він згадує Конотоп як місто, де було багато товстих торговок салом. У Конотопі народився український медик, гігієніст Радченко С. І.
З Конотопом пов'язане життя і діяльність українського історика О. М. Лазаревського (1834—1902), автора близько 450 праць з історії України другої половини XVII—XVIII ст. Протягом десяти років тут жив і працював білоруський поет-демократ Ф. К. Богушевич (1840—1900). В Конотопі бували письменники Т. Г. Шевченко, М. В. Гоголь, М. М. Коцюбинський, композитор П. І. Чайковський.
* Острянський Микола Максимович - генеральний хорунжий Армії української Держави.[2]
Commons
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою:
Конотоп
Література
Боришнєв В. О. Конотоп. Сторінки минулого. - Конотоп, 2001. - 135 с.
|
