У питанні, чим і хто платитиме за "стабілізацію економіки в умовах кризи", думки розходяться. Так само як і при обговоренні необхідності допомоги банкам, які роздавали наліво і направо незабезпечені та ризиковані кредити.

А тут ще і ЄБРР як сніг на голову зі своїми 0,5 млрд. Теж, до речі, тенденція. Чим далі у кризу, тим дають менше?

У пошуках відповіді на ці питання ІМК ("ІнтерМедіа консалтинг") звернувся за роз'ясненнями до відомих економічних експертів.

Валерій Новицький, заступник директора Інституту світової економіки та міжнародних відносин НАН України:

- Кредитування національної економіки тісно пов'язане з проблемою її довгострокового розвитку і з проблемою міжнародної конкурентоспроможності. Врешті-решт, питання про те, брати кредит чи ні, пов'язаний із простою математикою – скільки отримали грошей, скільки потрібно буде віддати, з якими відсотками й чи перевищує вигода від отримання кредитів тих грошей і відсотків від них, які потрібно буде віддавати. Це головна логіка, яку потрібно враховувати.

В той же час є питання щодотого, наскільки ефективно будуть використані кредити та на які сектори будуть спрямовані кошти, чи говориться про довгостроковий розвиток або вони підуть на покриття поточного дефіциту. Є питання і в тому, наскільки чесно будуть використані гроші, чи прозора система інвестування тих чи інших проектів. Виходячи з викладеного вище і слід розглядати, потрібно країні брати кредити чи ні.

Безумовно, країна потрапляє в такий стан, коли вона не може не брати кредитів. Врешті-решт, за статистикою, лише за січень обсяги будівництва впали на 57%, обсяги транспортних послуг знизилися на 35%, а обсяги промислової діяльності – на 34%.

Очевидно, що говориться вже про катастрофу, в якій опинилася українська економіка. І йдеться вже не про те, чи зможе Україна з вигодою отримати кредити, а про те, що потрібно зробити негайно, аби взагалі збереглася держава як системна цілісність і аби економіка загалом могла функціонувати, оскільки проблеми в цьому відношенні дуже й дуже серйозні.

Відомо, що торік рада директорів Європейського банку реконструкції та розвитку приймала кілька разів рішення про надання Україні кредитів, відповідне рішення приймалося Кабміном. Були досягнуті домовленості між українськими компетентними інститутами і кредиторами з приводу отримання грошей. Гроші, які приймалися перш за все від Всесвітнього банку, а це були великі кредити, дійсно направлялися в реальний сектор і мали позитивне значення для економіки країни.

Разом з тим було прийнято досить позитивне рішення про прохання кредиту з боку МВФ. Є, звичайно, серйозні побоювання, що ці кошти (перший транш кредиту Міжнародного валютного фонду) були неефективно використані. І досить суперечлива ситуація склалася з приводу отримання або неотримання наступних траншів кредиту від МВФ. Тобто кредитування – справа складна. І на кожен випадок кредитування потрібно дивитися окремо і конкретно.

Олег Соскін, директор Інституту трансформації суспільства:

- Інформація, яку ми почули від ЄБРР, досить важлива. Європейський банк реконструкції та розвитку, по суті, заявив, що готовий зробити вливання в нашу банківську систему в обсязі 500 млн євро для рекапіталізації наших банків. Це важливо, тому що це потрібно. Єдине питання: що за рекапіталізація буде? Потрібно проводити не просто рекапіталізацію банків, потрібно їх просто продавати.

Нацбанк має створити перш за все кризисну групу, яка безпосередньо займеться продажем банків, що перебувають у стані банкрутства, і проводити переговори з Європейським банком реконструкції та розвитку із цього приводу.

ЄБРР міг би викупити контрольний пакет цих банків на той період часу, поки не буде здійснена їх санація та доки вони не будуть в нормальному ліквідному стані. Це треба робити терміново. Не можна чекати. У Нацбанку наразі немає нікого, хто б цим зайнявся. І зволікання із призначенням керівництва Нацбанку наводить до руйнування банківської системи.

Друге. Ми досі не отримали інформації щодо того, як був розподілений перший транш кредиту МВФ, на які цілі він витрачений. Україні відмовили в отриманні другого траншу кредиту МВФ. Фактично стався зрив домовленостей. І сьогодні потрібно відкрито заявити, що уряд виявився нездатним здійснювати міжнародні зобов'язання, вести переговори з МВФ, і Кабміну на рівні міжнародних фінансових організацій, по суті, висловлено недовіру. Отже, цей уряд зазнав фіаско разом з керівництвом Нацбанку.

Якщо МВФ зараз не надасть Україні другий транш кредиту, то будь-який міжнародний банк, будь-яка фінансова структура, будь-яка нормальна цивілізована країна нам грошей тим більше не дасть для того, щоб підтримати ліквідність нашої фінансової системи.

У МВФ говорять, що в Україні Нацбанк і уряд не є нормальними парламентерами і що вони фактично кудись "поцупили" 4,5 млрд доларів США і не хочуть говорити, куди вони їх поділи і на що використовували, отже, ми їм грошей давати не будемо. Виходячи з цього, на його думку, гроші Україні може дати лише Росія. Але вона зробить це під гарантію, що забере нашу газотранспортну систему, але кредит під 12-15% річних все-таки дасть.

Не можу погодитися з тим, що Тимошенко сьогодні хоче взяти у Росії в борг і затягнути остаточно боргову петлю на шиї української держави. Сьогодні в жодному разі не можна брати в борг у іноземних держав і збільшувати національний борг, який сьогодні становить 20 млрд дол. США. Це дуже багато. Якщо ми ще додамо 100 млрд корпоративного боргу, то сьогодні у нас – 120 млрд дол. боргу. Чим ми віддаватимемо? Корпорації, підприємства всі практично зупинені сьогодні. Хто віддаватиме? Банки? Вони сьогодні і так у критичному фінансовому стані. Держбюджет віддавати також не зможе.

Так, нам гроші потрібні, але просто так нам їх ніхто не дасть. Якщо їх дадуть, то лише під відповідні гарантії, і аби їх отримати, має бути величезна довіра до керівництва Нацбанку та керівництва уряду з боку тих, хто їх дає. А оскільки керівництва НБУ в Україні немає і практично немає керівництва в Кабміні, то шанси отримати кредит в України нікчемні. Отже прогноз дуже і дуже оптимістичний.

Олександр Рябченко, доктор економічних наук, директор Міжнародного інституту приватизації управління власністю та інвестицій:

- Я не противник того, аби Україна отримувала кредити. Я не думаю, що у нас як у держави є великий вибір, де ми зможемо взяти на цей рік собі кредит. Я вважаю, що якщо гроші не несуть в собі політичних вимог у будь-якому вигляді, то такі гроші потрібно брати. Я не бачу просто іншої ситуації, як Україна може видертися із кризи, якщо не братиме кредит і не залучатиме інвесторів.

Також мені здається, що нам потрібно шукати інвесторів-покупців для нашої банківської системи. Можливо, на майбутнє, нам потрібно прийняти рішення, аби під час світової фінансово-економічної кризи не можна було проводити вибори президента, оскільки сьогоднішня ситуація показує, що об'єктивно в Україні немає великої загрози, просто суб'єктивно у нас ніхто з політиків не хоче брати на себе відповідальність і приймати економічні, а не політичні рішення. Кожен працює на свій розсуд, Нацбанк взагалі живе своїм окремим від держави життям, уряд більше думає про майбутні вибори.

Якби у президента, прем'єра, у "регіоналів" була спільна позиція, то тоді б для них на першому місці була Україна, а не власні рейтинги.

Сьогодні є два варіанти виходу із кризи: або держава бере на себе відповідальність і починає "розрулювати" ситуацію, або якщо держава на це не здатна, то хай тоді краще не втручається. Якщо виберемо другий варіант, тоді просто криза дуже жорстко пройдеться по Україні, і у нас буде, звичайно, велика кількість втрат, особливо в банківській системі, але якщо ця криза не буде абсолютно руйнівною, то тоді Україна швидко отямиться.

Я вважаю, що в сьогоднішній ситуації Україні потрібно отримувати кредити і вводити їх в економіку. Головне, аби влада концентрувалася на головному, що треба вирішити в Україні, тому що дійсно існує загроза розростання проблем у банківській системі.

Якщо Європейський банк дасть кредит – спасибі йому за це, якщо хтось із інших держав дасть кредит – теж спасибі. Хоча я сумніваюся, що так буде. А якщо кредит дасть Росія, то потрібно буде всі кредитні умови зробити максимально прозорими, аби всі знали, що ми будемо за це винні. Коли дає кредит конкретна країна, то зрозуміло, що у неї є якась мета. Адже вона кредитує не тому, що не бажає, аби ми випали зі світової економічної системи. Треба просто цю мету бачити. Тим більше, що сьогодні жодна країна не живе настільки прекрасно та багато, аби без проблем для своєї економіки давати іншим країнам гроші.

МВФ і ЄБРР будуть самі зацікавлені в тому, аби умови, які вони висунули Україні разом із наданням кредиту, були розміщені в ЗМІ, аби кожен міг побачити, що повинна зробити держава, аби отримати кредит. Нам було б вигідно йти по кредиту МВФ. По-перше, нам ніхто не дасть таких грошей, які ми хотіли отримати від МВФ, у таких обсягах нам грошей ніхто не дасть. По-друге, кредит від МВФ є свого роду свідоцтвом, що, якщо найбільш шанований світовий фінансовий інститут нам дає кредит, це означає, що і хтось інший нам ще може дати грошей. Жодна держава, якщо вона дасть гроші, не зможе виступити таким чинником, аби інвестор сказав, що, якщо вони дадуть грошей, то і я туди зайду. МВФ, ну так вже склалося, може зіграти таку роль.