Не минуло й півроку з того моменту, як українські чиновники взяли на себе зобов'язання перед МВФ вивести із кризи банківську систему країни, як бачення бюрократів стало знаходити конкретні обриси. Влада визначилася з базовими критеріями відбору банків для їх націоналізації. Відповідний проект документа, як стало відомо "ВД", у першій декаді квітня передала на затвердження уряду Експертно-аналітична рада з питань участі держави в капіталізації банків, створена при Кабміні в середині лютого ц.р.

Щоб роздобути в акціонери державу, фінустанова повинна належати до групи великих або найбільших банків, мати значний депозитний портфель фізичних осіб, а капітал установи - на 100% мати українське походження. Крім того, до уваги буде братися ефект від використання претендентами рефінансування, раніше виділеного Нацбанком (у цілому за час кризи НБУ рефінансував підопічних на суму понад 71 млрд грн.).

На всі сто

Як повідомило джерело в Мінфіні, на даний момент у відомстві формується аналітичний департамент, на підставі розрахунків якого уряд буде приймати остаточне рішення про вартість входження в капітал того чи іншого банку. На ці цілі влада готова викласти 44 млрд грн.

Тим часом, на думку "ВД", великий ризик, що в число претендентів на держпайок можуть прокрастися й ті установи, гра яких вочевидь не варта свічок. Тобто ті банки, ціна порятунку яких перевищує їх ринкову вартість.

Навіть західноєвропейські фінустанови впали в ціні більш ніж удвічі. Олександр Жолудь, аналітик МЦПД, відзначає, що в Україні фінансові установи подешевшали в середньому в чотири рази. Фактично ринкова вартість вітчизняних банків близька до їх статутного капіталу.

Проте це не перешкодило власникам низки установ попросити в держави суми допомоги, що у півтора-два рази перевищують їх ринкову вартість . З відповідними проханнями вони звернулися в НБУ. Наприклад, банк "Родовід" претендує, у випадку націоналізації, на одержання від 1 млрд грн. вливань, тоді як статутний капітал установи - 0,435 млрд.

"Обсяг запитуваних вливань залежить від частки проблемних активів у портфелях банків і курсу гривні. Рекапіталізація фактично буде потрібна для покриття збитків від списання "токсичних" кредитів", - пояснює те, що відбувається, Андрій Нестерук, аналітик інвестиційної компанії Phoenix Capital.

Рекапіталізація за рахунок держскарбниці - задоволення занадто дороге, щоб робити його доступним для всіх, переконаний Маріус Вісмантас, координатор проектів в Україні, Білорусії і Молдові департаменту розвитку приватного та фінансового секторів Світового банку. Він рекомендує чиновникам гарненько зважити всі "за" і "проти", перш ніж ухвалювати рішення щодо входження держави в капітал комерційних банків. "Починати рекапіталізацію того чи іншого банку слід винятково у випадку, якщо вона є найдешевшим механізмом у порівнянні з іншими - ліквідацією, злиттям і т.п. Порятунок банків повинен проходити з мінімальними витратами для платників податків", - вважає експерт.

"Вартість рекапіталізації можна оцінити тільки через due diligence, у результаті якого буде визначена реальна ціна банку і його майбутня вартість після націоналізації. Проводити due diligence потрібно аудиторам "великої четвірки". Довіряти подібну процедуру корумпованим українським організаціям не можна - це небезпечно зловживаннями, правопорушеннями і підкупами посадових осіб", - попереджає Андрій Оністрат, перший заступник голови правління Партнер-Банку.

Подайте на відродження!

Олександр Охрименко, радник голови Укргазбанку, вважає, що Нацбанк і Кабмін при прийнятті рішень повинні враховувати специфіку клієнтської бази. "Важливими критеріями повинні стати працездатність банку після вливання держгрошей і його користь для економіки країни. НБУ повинен оцінити, наскільки той чи інший банк важливий для системи - які галузі він обслуговує, на які цілі видавалися кредити", - впевнений експерт.

Варто відзначити, що підтримка банків за галузевою ознакою застосовувалася і в інших країнах. Приміром, на початку 1990-х до такої практики вдалися в Польщі. Реструктуризація передбачала переведення усіх безнадійних боргів одного сектору, приміром, вугільної промисловості, під дах одного банку, сільського господарства - іншого і т.д. При цьому проблема неповернень вирішувалася просто: підприємства-боржники передавалися під контроль банку. Втім, справедливості заради відзначимо, що реструктуризація фінансової системи супроводжувалася одночасними реформами в базових галузях.

Борис Тимонькін, голова правління Укрсоцбанку, переконаний, що держава не повинна опікуватися про банки, акціонери яких просто виводять гроші за допомогою родинних структур.

Тим часом із претендентів на державні гроші лише банк "Фінанси та Кредит" розкрив інформацію про позики, видані за час кризи: 24 січня ц.р. мультивалютна кредитна лінія в розмірі 209,2 млн грн. була відкрита для ВАТ "Кременчукм’ясо", а 24 лютого 300 млн грн. одержав Стахановський вагонобудівний завод. "Ще два банки зі списку тих, що просили, напередодні прийняття акціонерами рішення про рекапіталізацію відкрили великі кредитні лінії підприємствам, що перебувають у сфері інтересів групи ІСД", - поділився голова великого банку.

Уряд повинен визначитися із претендентами на рекапіталізацію або ліквідацію до 1 липня 2009 р. Ця дата фігурує в Меморандумі про економічну і фінансову політику, укладеному між Україною і МВФ. Однак поряд із цим рішенням владі не завадило б ініціювати внесення змін у законодавство в частині жорсткості відповідальності акціонерів за доведення фінансових установ до банкрутства.

Єжи Осятиньські, член спостережної ради PKO BP (Польща)

Якщо в банку виникли труднощі з розрахунками з боргами, необхідно збільшувати основний капітал. Але це - завдання для власників! Якщо акціонери виявляться неспроможними, необхідно шукати шлях вирішення цієї проблеми.

Один з механізмів передбачає поглинання дрібних і середніх банків більшими і сильнішими установами. Ті у свою чергу одержують від НБУ фінансування, додаткову ліквідність, щоб нормально розрахуватися з усіма вкладниками.

Інший сценарій для проблемних найбільших банків - націоналізація. Держава заходить у капітал проблемного банку, націоналізує його на умовах жорсткого контролю, а в майбутньому - перепродує.

На жаль, поки у вашій державі не буде ліквідована корупція, ефективність націоналізації сумнівна. На жаль, для України це завдання є питанням часу. Можливо, навіть питанням зміни поколінь.

Лешек Бальцерович, екс-міністр фінансів Республіки Польща

На мою думку, мова не може йти про порятунок усіх банків за рахунок держави. У першу чергу підтримку проблемним установам повинні надавати їх власники.

Кращий вихід на даному етапі - дотримуватися угод із МВФ. Мова йде і про скорочення видаткової частини бюджету, і про втримання інфляції. Треба розуміти: не все, що не подобається суспільству в цих нелегких умовах, погано для України.

Виконання умов МВФ із боку вашої влади є індикатором для закордонних держав та інвесторів. Це спосіб відновлення довіри до України.

Але головне, що слід зробити для вашої економіки, - це навести порядок у політиці. Наскільки я знаю, українська влада має різні думки із приводу вимог МВФ. Домовленості із МВФ використовуються політиками для суперечок і міжусобиць. На виході ж із цих сутичок держава одержує лише одне - хаос.