Хотілося б матеріальної допомоги...

Розхожа фраза "... краще допоможіть матеріально" у випадку української політико-економічної кризи починає набирати все більшої актуальності. Незважаючи на те, що і уряд, і президент (синхронно, але врізнобій) запевняють, що гірше вже позаду, інфляція зупинилася, а економіка тішить уповільненням падіння показників, увесь світ вважає, що до кінця кризи ще далеченько. Але це не привід втрачати оптимізму, що залишився. Якщо судити за низкою повідомлень новинних агентств, то календарна весна в Україні ризикує "обтяжитися" і зростанням співробітництва з міжнародними фінансовими інститутами. Більша частина "рятівників" заявляли про свою готовність допомогти й раніше, але, у будь якому випадку, картина вимальовується приваблива.

Квітень для України, схоже, став місяцем теоретично привабливих пропозицій у сфері "дати грошей". Головною подією, мабуть, заслужено залишається черговий візит місії Міжнародного валютного фонду, підсумком якого повинно стати надання другого траншу кредиту stand-by у травні-червні. Незважаючи на мляву підготовку, у першу чергу, вітчизняних парламентарів до впровадження антикризових заходів, які лобіює керівництво Фонду, місія відбула з Києва з оптимістичним настроєм і обіцянкою повернутися не просто не голіруч, але - якщо вийде - із двома траншами відразу. Після цієї заяви МВФ прямо-таки косяком пішли пропозиції в терміновому порядку посприяти порятунку української економіки - чи то так співпало, чи то дійсно спрацювала прогнозована експертами "прикмета": мовляв, якщо Київ домовиться із МВФ, то й інші фінансові організації поставляться до України з більшою лояльністю.

За порівняно невеликий проміжок часу про необхідність і готовність допомогти Україні заявили практично всі "зацікавлені" інститути. Не встигла глава місії МВФ Джейла Пазарбазіолу зробити висновок, що "уже найближчим часом ми зможемо використати приклад України як типову модель вдалого виходу з фінансової кризи", як її слова були взяті на озброєння. Слідом за цим стало відомо, що Світовий банк (який уже затвердив кредит у розмірі 400 мільйонів доларів "на дороги", і визначив умови виділення 750 мільйонів на підтримку фінансового сектора) готовий розширити масштаби співробітництва з нашою країною. Не відстає і Європейський банк реконструкції та розвитку - ще один традиційний спонсор України. Наступного дня глава ЄБРР Томас Міров висловив переконаність, що Європа повинна неодмінно матеріально допомогти "занадто важливій і занадто великій країні". Подібної думки дотримується й керівництво деяких європейських країн. Під час зустрічі міністрів закордонних справ країн ЄС, що відбулася 28 квітня, до цього закликали представники Польщі та Німеччини... Українська криза притягує усе більше уваги, і, можливо, це виявиться матеріально корисно.

Якими б благими намірами не ділилися представники міжнародних структур, основну увагу найближчим часом варто приділяти співробітництву з безпосередніми спонсорами. Зважаючи на все, потепління відносин із МВФ дійсно стало гарним сигналом для світової громадськості. На сьогодні керівництво місії напрочуд лояльне, але західна преса запевняє, що статус-кво може довго і не протриматися. Основна проблема - Україна все-таки додає недостатню кількість зусиль для безкомпромісної боротьби з кризою. Яскравим прикладом цьому може послужити ситуація, що сформувалася навколо рекапіталізації банків державою. Точно до візиту місії Фонду Кабмін і НБУ дружньо затвердили перелік банків, які будуть що рятуватися, і обговорили механізм рекапіталізації. Але далеко віз не виїхав. Незважаючи на те, що у версії нової редакції меморандуму із МВФ, що одержала поширення в пресі (у СП визнали, що меморандум був переписаний, але подробиці його змісту не розголосили), зазначено, що механізм порятунку банків уже розроблений, поки мова про повноцінне його узгодження все-таки не йде. А якщо врахувати, що ідейні розбіжності (наприклад, чи необхідно неодмінно впроваджувати тимчасову адміністрацію або можна обмежитися куратором) між регулятором і урядом з цього приводу почалися задовго до приїзду місії, розраховувати на якнайшвидше "владнання" питання складно.

Рекапіталізація - це не єдиний камінь спотикання в співробітництві України з Міжнародним валютним фондом. Зміни в закони, на які розраховував Фонд, парламент не прийняв, і авторам антикризової програми довелося задовольнятися урядовими постановами. На бездефіцитний держбюджет МВФ уже не розраховує, але потенційна "діра" у ньому однаково більше "квоти" у 3 відсотки ВВП (31,1 мільярда гривень), обіцяною Україною в новій версії меморандуму. І де знаходити засоби для її "залатування", як і раніше невідомо. До того ж у переліку заходів, виконання яких вимагає Фонд, є безліч непривабливих для української влади з погляду передвиборних перспектив. Серед них - підвищення пенсійного віку (незважаючи на заперечення, що звучать із боку прем'єра, МВФ наполягає на цій нормі), підвищення ціни на газ для населення, ліквідація частини пільг при оплаті комунальних послуг або компенсації безплатного проїзду... Найближчим часом політикуму доведеться зробити вибір, що для них важливіше: співробітництво із МВФ, що (як показала практика останніх днів) служить індикатором для більшості потенційних "кредитодавців", або електоральні успіхи. Втім, на Заході, схоже, великих ілюзій із цього приводу не мають.

І вчити жити теж не варто...

На тлі "миру і злагоди" України з міжнародними фінансовими організаціями виділяються кілька моментів скоріше політичного, ніж економічного характерів. Перший з них - це популярність, яку в німецькій пресі набула тема замороження, що загрожує найближчим часом, співробітництва МВФ і України.

Відповідно до публікації в німецькому інтернет-виданні Russland-Aktuell, Міжнародний валютний фонд вкрай стурбований поведінкою української влади. Фонду, за словами видання, не подобається і шлях прийняття необхідних змін шляхом урядових постанов, і непідтверджена економічна ліберальність Юлії Тимошенко, і потенційна коаліція формату БЮТ+Партія регіонів. Але головна проблема - політична криза і відхід від ліберальних реформ.

Оскільки тези, наведені в статті, ще не одержали підтвердження з боку керівництва Фонду, не виключено, що німецька преса передчасно ховає співробітництво України із МВФ. У той же час переконаність Заходу в тому, що з українську економічну кризу неможливо подолати без подолання кризи політичного зростання на очах. "Політичне протистояння в країні перевищує всі уявні норми, і причини його не тільки ідеологічні, але й особисті. Крім того, проблеми загострюються суперечливістю Конституції. Ефективність держави мала, що ще сильніше погіршує економічну ситуацію" - це знову тези з німецької преси - цього разу з Suddeutsche Zeitung. Щоправда, автор статті - не німецький журналіст, а екс-президент Польщі Олександр Квасьневский - людина, яку важко запідозрити в гострій ворожості до офіційного Києва. Тим більше що висловлені ідеї - у Європі вже мейнстрім. Захід ще не залишає надію на консенсус між українськими політиками, але, схоже, починає вірити в її даремність.

Поряд з повідомленнями про готовність "допомогти матеріально" почастішали й пропозиції співчуваючих "навчити жити". За політичну стабільність як передвісницю економічного благополуччя цілком ратує Євросоюз. За інформацією видання "Українська правда", Європа напівофіційно взяла курс на примирення Віктора Ющенко і Юлії Тимошенко. Організатором можливого злиття зусиль виступає керівництво Європейської народної партії, саміти якої регулярно відвідують перші особи української держави. Причому в ролі одного з посередників у пошуках консенсусу розглядався все той же Олександр Квасьневський (крім нього - екс-прем'єр Великобританії Тоні Блер і екс-прем'єр Іспанії Хосе Марія Аснар). Тому не виключено, що програмна стаття колишнього польського президента - це черговий етап свого роду "артпідготовки".

Аналогічну посередницьку роль готові запропонувати й американці, запевняє екс-посол Вашингтона в Києві, старший радник Центру стратегічних і міжнародних досліджень Брукінгс Інституту, Стівен Пайфер. Крім сприяння в примиренні Штати готові підтримати Україну і доларом - автором цієї заяви став старший науковий співробітник Інституту міжнародної економіки імені Петерсена Андерс Ослунд. "Зі своєї сторони, Сполучені Штати Америки можуть надавати Україні фінансову допомогу через міжнародні інституції, переконувати в необхідності цього міжнародне співтовариство. Також наша країна може взяти найбільшу участь у розвитку енергозбереження, впровадженні альтернативних джерел енергії", - вважає експерт. Щоправда, не факт, що економічна допомога прибуде раніше політичної...

Українська політична верхівка, судячи з її майже олімпійського спокою, ставиться до примирливої активності Заходу досить поблажливо. Останнім часом головне, що турбує Київ, - це збереження масштабів двосторонніх відносин з ЄС як у рамках "Східного партнерства", так і поза ними... З одного боку, політики (і в перших рядах - прем'єр-міністр) не утомлюються заявляти, що "у нас все добре, усі готові до співробітництва". З іншого боку - фатальна близькість президентських виборів істотно коректує готовність великих політичних гравців до переговорів. Розуміють це й у Європі, і саме тому, зважаючи на все, зосереджують на забезпеченні комунікації між президентом і главою уряду, а не напоумленні непоступливого до бажань МВФ парламенту. Народні обранці теж запевняють, що все добре, і наступного ж сесійного тижня НУ-НС обіцяє розпочати розгляд антикризової програми Кабміну. Того ж вимагають і представники Партії регіонів. Щоправда, з невеликим доповненням: або Рада приймає діючу програму, або, як "чесний" законодавчий орган, треба думати, саморозпускається. Тільки як неминучі в такому випадку парламентські вибори негайно посприяють подоланню кризи - не дуже зрозуміло...

Важко сказати, наскільки "прогресивна світова громадськість" може вплинути на боротьбу із внутрішньоукраїнською кризою. З одного боку - може, причому безпосередньо: через все ті ж стабілізаційні кредити. З іншого боку - жоден фінансовий інститут, як би не співчував він Україні й переживав за стабільність загальної фінансової системи, не ризикне виділяти мільйони й мільярди, які можуть витекти крізь пальці влади, поглиненою передвиборною боротьбою. Одночасно важко сказати, наскільки вітчизняні політики будуть уважні до прохань Заходу. Звичайно, вибори - це святе, але після них теж треба буде співіснувати із сусідами. От тільки, знаючи українські політичні традиції, не виключено, що верхівка буде давати будь-які обіцянки і робити будь-які реверанси з розрахунку на антикризові кредити. Тільки практика свідчить, що взапас вони можуть і не піти. У кожному разі, Україна повинна допомогти собі сама, "переваривши" внутрішні протистояння хоча б настільки, щоб питання доцільності виділення рятувального кола потопаючої не затверджувався на порядку денному. Інакше - ніхто нам не допоможе.