Чим гірше, тим краще. І навпаки. Така парадоксальна (на перший погляд) логіка динаміки курсу долара до євро та інших валют. Але логіка ця залізно діяла протягом останніх півтора років, що багато чого говорить нам про розклад сил на світовому фінансовому ринку і про настрої, що панують там.

Коли американська валюта досягла свого історичного мінімуму стосовно європейської? У першій половині 2008 року. У той час панувало враження, що від іпотечної кризи постраждає головним чином сама Америка, але не країни з економіками, що розвиваються, ціни на нафту стрімко йшли вгору, а самопроголошені тихі гавані демонстративно закликали до себе інвесторів.

Коли долар злітав до максимальних позначки останніх двох років? У жовтні-листопаді 2008 року й у лютому-березні 2009-го. У першому випадку глобальна банківська система виявилася на межі краху, у другому лише стало зрозумілим, що світова економіка охоплена найтяжчою з часів Великої депресії кризою.

А що відбувається із грошовою одиницею США в останні п'ять місяців? Вона знову дешевшає, і відбувається це на тлі стрімкого злету найважливіших біржових індексів на всіх континентах, оскільки глобальні ринки дійшли висновку, що все найгірше вже позаду і що найбільша економіка планети, американська, поступово починає приходити в себе, а це є запорукою пожвавлення всієї світової кон'юнктури.

Причинно-наслідкові зв'язки тут зовсім очевидні. В час, коли все навколо летить у тартарари, єдиною справжньою тихою гаванню в очах міжнародних інвесторів стає та найголовніша резервна валюта, занепад якої з таким прагненням періодично пророкують у різних столицях. А коли дещо відпускає й інвестори знову проявляють готовність йти на ризик, капітал знову перетікає з долара в євро й у грошові одиниці інших розвинених економік та ринків, що розвиваються.

У парадоксальної "втечі в долар" під час різкого загострення ситуації в самих США є ще одне пояснення. Основну частину тих самих міжнародних інвесторів, як не крути, як і раніше становлять американці, і коли в їх будинку лихо, вони повертають активи на батьківщину, щоб за необхідності швидко латати діри та гасити вогнища фінансової пожежі.

У рамках такої логіки кожному новому оберту зниження курсу долара можна від душі радіти. Адже воно свідчить про те, що ситуація в американській і світовій економіці (у всякому разі, на думку інвестиційного співтовариства) якщо й не покращується, то вже, принаймні, стабілізується.

Якщо долар дешевшає, виходить, американський капітал знову потік у різні кутки земної кулі, і в цій ситуації власники цінних паперів, скажімо, у Німеччині, Китаї або Росії, можуть сподіватися на подальше зростання курсової вартості своїх акцій. До того ж досить чітко продовжує діяти механізм взаємозалежності курсу долара й ціни на нафту: коли він падає, вона росте. Ця обставина не може не гріти душу.

Зниження курсу національної валюти навряд чи засмучує й самих американців, особливо тих з них, хто працює на експорт. Адже воно підвищує конкурентоспроможність товарів і послуг Made in USA і повинно сприяти поліпшенню фінансових показників глобально діючих американських компаній, будь то J.P.Morgan Chase, Microsoft або Starbucks. Одночасно воно хоча б трохи обмежовує внутрішній ринок США від напливу китайської продукції, стимулюючи тим самим внутрішню поведінку.

Загалом долар, що помірковано слабшає, - не привід для занепокоєння і тим паче не провісник заходу Америки. Якщо знову по-справжньому трусне, то рятівним колом у фінансовій стихії, знову виявиться саме він.