7. 4. КУРСОВА ПОЛІТИКА НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ
Проведення зваженої та обгрунтованої курсової політики є головною метою валютного регулювання Національного банку України. Валютний курс — це ключова ланка, яка зв'язує економіку України зі світовою економікою. Поява обмінних валютних курсів національних валют пов'язана з розвитком міжнародної торгівлі, яка давно вже стала невід'ємною частиною економічної діяльності країн світового співтовариства. Обмінні курси впливають не тільки на стан міжнародної торгівлі, а значною мірою і на національну економіку країни. Водночас зміни в різних секторах економіки, особливо в кризових ситуаціях, відображаються в коливаннях обмінних курсів національних валют.

7. 3. КЛАСИФІКАЦІЯ І ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДІВ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ
Основними методами валютного регулювання, якими користуються центральні банки, є:
валютні інтервенції;
девальвація та ревальвація валют;
дисконтна (облікова) політика;
управління валютними резервами (диверсифікація);
валютні обмеження.

7. 2. СТАНОВЛЕННЯ СИСТЕМИ ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ
Становлення та розвиток економіки України неможливі без створення ефективної фінансово-грошової системи. Невід'ємною складовою цієї системи є валютно-фінансова підсистема, яка охоплює діяльність на території України резидентів та нерезидентів, пов'язану з рухом валютних цінностей у будь-якій формі.
Використання валютних цінностей в Україні потребує певної регламентації та регулювання з боку уряду та Національного банку України. У зв'язку з цим зростає роль національного валютного законодавства у визначенні порядку обігу іноземної валюти на території України з урахуванням необхідності забезпечення пріоритету грошової одиниці України, захисту її купівельної спроможності та врегулювання інших факторів, які впливають на конвертованість національної грошової одиниці.

ВАЛЮТНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ТА КОНТРОЛЬ
7. 1. ВАЛЮТНА ПОЛІТИКА ЯК ОСНОВА ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ І КОНТРОЛЮ

Валютна політика кожної країни визначається політикою державного регулювання економіки загалом, ступенем втручання органів державної влади у валютно-кредитні та фінансові відносини. Валютна політика — це сукупність заходів, які здійснюються державою у сфері міжнародних валютних відносин відповідно до поточних (тактичних) та довгострокових (стратегічних) цілей країни. Уряд і Національний банк України здійснюють валютну політику відповідно до принципів загальної економічної політики України. Основною метою валютної політики Національного банку України як складової монетарної політики є стабілізація курсу національної грошової одиниці та збалансованість платіжного балансу країни.

6.3. КАСОВЕ ВИКОНАННЯ ДЕРЖАВНОГО БЮДЖЕТУ
Центральні емісійні банки, виступаючи у ролі банкіра держави і радника уряду з фінансових та економічних питань, зазвичай ведуть рахунки державних установ і відомств (міністерства фінансів, казначейства та ін.), акумулюючи фінансові надходження та здійснюючи платежі за дорученням власників коштів. Світовий досвід показує, що центральні банки відіграють помітну роль в організації і касовому виконанні державного бюджету.

6.2. ОБСЛУГОВУВАННЯ ДЕРЖАВНОГО ЗОВНІШНЬОГО БОРГУ
Державний зовнішній борг являє собою заборгованість за кредитами (позиками), залученими з іноземних джерел. Він виступає у вигляді зовнішніх фінансових зобов'язань держави перед нерезидентами. Тобто держава виконує роль позичальника або гаранта погашення цих кредитів (позик) іншими позичальниками. Отже, до складу державного зовнішнього боргу входять:

6.1. ОБСЛУГОВУВАННЯ ВНУТРІШНЬОГО ДЕРЖАВНОГО БОРГУ

За джерелами залучення коштів державний борг будь-якої країни поділяється на внутрішній та зовнішній. До складу державного внутрішнього боргу входять позики уряду України і позики, здійснені за безумовної гарантії уряду (за винятком позик на зовнішньому ринку), для забезпечення фінансування загальнодержавних програм.

5.5. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ПЛАТІЖНОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ
Система електронних міжбанківських розрахунків Національного банку України (СЕП) експлуатується з 1993 р. і на сьогодні в цілому задовольняє вимоги та потреби банківської системи України. Однак ця система розроблена на основі технічного та системного програмного забезпечення, що не відповідає сучасним світовим стандартам для систем подібного класу, а відтак вона не може забезпечити в майбутньому достатню надійність, гнучкість, продуктивність та належний рівень захисту інформації.

«Червоне» сальдо — ситуація, коли банк має від'ємний залишок коштів на коррахунку. Програмні засоби СЕП (за умови коректного
дотримання технології роботи в ОДБ регіональним управлінням та РРП) запобігають виникненню такої ситуації. Виникнення «червоного сальдо» розцінюється як надзвичайна ситуація. Але якщо з певних причин (термінові штрафи, стягнені з банку з порушенням рекомендованої технології стягнення штрафів у СЕП) така ситуація все-таки виникла, то банк не має змоги виконувати початкові платежі доти, доки через приймання відповідних платежів він не забезпечить наявності коштів на своєму технічному коррахунку.

5.4. СИСТЕМА ЕЛЕКТРОННИХ ПЛАТЕЖІВ НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ
Система електронних платежів Національного банку України — це загальнодержавна платіжна система, яка забезпечує здійснення розрахунків у електронній формі між банківськими установами (та їхніми філіями) як за дорученнями клієнтів банків, так і за зобов 'язаннями банків один перед одним на території України.
Основними завданнями системи є:
задоволення потреб економіки, що реформується і розвива
ється;
удосконалення кредитно-монетарної політики, яку проводить
НБУ, через отримання оперативної та точної інформації про пере
міщення грошових коштів і стан кореспондентських рахунків;
виконання міжбанківського етапу всіх видів безготівкових
розрахунків;
мінімізація часу на виконання міжбанківських розрахунків та
на обіг грошових коштів;

ОРГАНІЗАЦІЯ МІЖБАНКІВСЬКИХ РОЗРАХУНКІВ
5.1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ І НЕОБХІДНІСТЬ МІЖБАНКІВСЬКИХ РОЗРАХУНКІВ

У ринковій економіці щодня укладається безліч угод. Безготівкові платежі між суб'єктами підприємницької діяльності здебільшого не можуть бути завершені в межах одного банку, тобто без розрахунків між установами, що їх виконують. Отже, всі розрахунки за угодами суб'єктів підприємницької діяльності, рахунки яких відкриті в різних банках, є міжбанківськими розрахунками. Міжбанківські розрахунки являють собою систему організації та здійснення платежів за грошовими вимогами та зобов'язаннями, що виникають між банківськими установами.
Частина міжбанківських розрахунків призначена для здійснення економічних зв'язків між кредитними та фінансовими установами, зокрема для:
розміщення грошових коштів у формі депозитів і кредитів;
переобліку векселів;
отримання кредитів центрального банку в порядку рефінан
сування;
купівлі та продажу цінних паперів, включаючи державні.

КРЕДИТНІ ВІДНОСИНИ МІЖ НБУ І КОМЕРЦІЙНИМИ БАНКАМИ
4.1. ЕКОНОМІЧНА СУТНІСТЬ І ЗНАЧЕННЯ КРЕДИТІВ, ЩО НАДАЮТЬСЯ ЦЕНТРАЛЬНИМИ БАНКАМИ КОМЕРЦІЙНИМ БАНКАМ

Центральний банк є банком банків, кредитором в останній інстанції, тобто тільки цей банк може задовольнити додаткову потребу економіки в кредитах. Якщо комерційні банки та інші кредитні установи використали всі можливості для збільшення або поповнення своєї ресурсної бази через рефінансування активів на фондовому ринку або на ринку міжбанківських кредитів, вони звертаються до центрального банку.

Комерційні банки самостійно визначають обсяги готівки, необхідні для своєчасного і повного виконання заявок своїх клієнтів. Для забезпечення наявності готівки в операційній касі вони залучають готівку з обігу, перерозподіляють її між своїми установами, підкріплюються від інших комерційних банків або регіональних управлінь Національного банку.
Підкріплення операційної каси комерційного банку проводиться з оборотних кас регіональних управлінь Національного банку України або з операційних кас інших комерційних банків з одночасним відображенням (списанням, зарахуванням коштів) на кореспондентських рахунках. Для цього установа банку надсилає в операційний відділ відповідної установи Національного банку платіжне доручення для оплати готівки з кореспондентського рахунку.
Касове обслуговування комерційними банками клієнтів — суб'єктів господарювання здійснюється на договірній основі через надання комплексу банківських послуг за визначену плату.

3.1. НАЦІОНАЛЬНИЙ БАНК УКРАЇНИ -ЦЕНТР ГОТІВКОВОГО ОБІГУ
Н
аціональний банк України згідно з Законом «Про банки та банківську діяльність» і проектом Закону «Про Національ- ний банк України» має монопольне право емісії банкнот і розмінної монети, організації їхнього обігу та вилучення з обігу. Емісія банкнот в історичному плані — це найдавніша функція цент-рального банку. Саме ця функція, а точніше потреба в централізації банкнотної емісії, спричинила надання одному із банків статусу емісійного. З часом у зв'язку з переходом від саморегульованої грошової системи (системи золотомонетного стандарту) до системи обігу паперових грошей емісійні банки в усіх країнах перетворилися в центральні банки, тобто у банки, які є регулюючим і координуючим центром грошово-кредитної системи країни. Основна мета їхньої діяльності — забезпечення сталості національної валюти.
У XX ст. емісійна функція центрального банку зазнала істотних змін, зумовлених як переходом від обігу повноцінних грошей до обігу паперових грошей, нерозмінних на золото, так і модифікацією грошового обігу — розширенням сфери використання депозитних грошей і появою електронних. У сучасних умовах основним видом забезпечення грошей, що емітуються центральними банками, є не золотий запас, а державні боргові зобов'язання. Готівкова грошова маса в країнах із розвинутою ринковою економікою становить у загальній грошовій масі незначну частку (приблизно 10%). Незважаючи на це, готівка посідає особливе місце в грошовій системі. Комерційні банки пропонують своїм клієнтам замінники готівки у формі депозитів, якими можна розпоряджатися за допомогою чеків, карток, переказів тощо, але в кінцевому підсумку комерційні банки залежать від емісійного банку, тому що клієнти можуть зажадати перетворення своїх банківських депозитів на готівку.
Емісійна функція центрального банку передбачає його монопольне, право на емісію готівки, а також право на емісію депозитних грошей, але останнє - не монопольне, тому що депозитну емісію здійснюють і комерційні банки

Світова система центральних банків у їхньому сучасному вигляді створена відносно недавно. До середини XVІІІ ст. комерційні і центральні банки не розрізнялися. З розвитком кредитної системи відбувається процес централізації банкнотної емісії в окремих великих комерційних банках. При цьому монопольне право на випуск грошових знаків (банкнот) поступово закріплюється лише за одним банком. Такий банк у різні часи називався по-різному. Спочатку — емісійним або національним, а згодом — центральним, що відповідало його керівній ролі у кредитній системі тієї чи іншої країни.

1. Здійснення розрахунків в іноземній валюті по зовнішньоекономічних угодах.
2. Фінансування експортно-імпортних угод.
3. Посередницькі операції комерційних банків з іноземною валютою.

У процесі управління активами і пасивами банку менеджери повинні одночасно вирішувати наступні традиційно обумовлені задачі, так звані функції управління банківською ліквідністю:
- задоволення попиту на кредити;
- задоволення побажань вкладників по вилученню депозитів;
- демонстрація ринку надійності банку;
- обмеження вартості залучених на ринку ресурсів;
- оптимізація сукупного прибутку банку.

1. Поняття та види банківських інвестицій.
2. Довгострокове кредитування як форма участі банку в інвестиційному процесі.
3. Діяльність комерційного банку на ринку цінних паперів.
4. Емісійні операції комерційного банку.
5. Формування банківського портфеля цінних паперів та управління ним.
6. Посередницькі операції комерційного банку на фондовому ринку.

Сьогодні в Україні більшість населення не може собі дозволити купувати товари тривалого користування за рахунок поточних доходів. Майже половина працездатного населення має доходи, які не перевищують прожиткового мінімуму. Для цих категорій людей, а також пенсіонерів, інвалідів та інших малозабезпечених громадян придбання товарів тривалого користування стає неможливим.

Будь-яка кредитна операція оформлюється установою банку документально. Кожним комерційним банком розробляються бланки документів, для оформлення та надання кредиту, які є специфічними для даної установи банку, на основі Положення НБУ “Про кредитування”.
Розглянемо документальне оформлення споживчого кредиту на прикладі ЧФ АТ “Укрінбанк” та ЧФ КБ “Приватбанк”.
Для отримання споживчого кредиту позичальник подає до ЧФ КБ “Приватбанк” наступні документи:
1.Заявку на отримання кредиту.
2.Техніко-економічне обгрунтування використання кредитних коштів (при умові довгострокового кредитування).
3.Застава квартири ( житлового будинку) фізичною особою:
заяву від клієнта;