Безкоштовні оголошення України

СУТНІСТЬ І ФУНКЦІЇ ФІНАНСІВ ПІДПРИЄМСТВ

grad — Thu, 18 Jun 2009 17:07:45 GMT

Фінанси підприємств як складова частина фінансової системи займають визначальне місце у структурі фінансових відносин суспільства. Вони функціонують у сфері суспільного виробництва, де створюється валовий внутрішній продукт, матеріальні та нематеріальні блага, національний дохід - основні джерела фінансових ресурсів. Саме тому від стану фінансів підприємств залежить можливість задоволення суспільних потреб, фінансова стійкість країни.
Фінансам підприємств, як і фінансам у цілому, властиві певні загальні та специфічні ознаки. Треба брати до уваги також і особливості, зумовлені функціонуванням фінансів у різних сферах економіки. Загальною ознакою фінансів підприємств є те, що вони виражають сукупність економічних (грошових) відносин, пов'язаних із розподілом вартості валового внутрішнього продукту. Специфічні ознаки фінансів підприємств виражають грошові відносини, що залежать від первинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту, формування та використання грошових доходів і децентралізованих фондів. Особливості фінансів підприємств, зумовлені їхнім функціонуванням у різних галузях економіки, розглянемо далі.
Фінанси підприємств безпосередньо пов'язані з рухом грошових коштів. Саме тому досить часто поняття "фінанси підприємств" ототожнюється з грошовими коштами, наявними фінансовими ресурсами. Однак самі кошти чи фінансові ресурси не розкривають поняття "фінанси", якщо не з'ясувати суті економічної природи останніх. Такими суттєвими/загальними властивостями, які лежать в основі фінансів, є закономірності відтворювального процесу та грошові відносини, що виникають між учасниками суспільного виробництва на всіх стадіях процесу відтворення, на всіх рівнях господарювання, у всіх сферах суспільної діяльності. Однак не всі грошові відносини належать до фінансових. Грошові відносини перетворюються на фінансові, коли рух грошових коштів стає відносно самостійним. Таке відбувається в процесі формування, розподілу, використання грошових доходів та фондів згідно з цільовим призначенням у формі фінансових ресурсів. До фінансів належать такі групи фінансових відносин:
* пов'язані з формуванням статутного фонду суб'єктів господарювання;
* пов'язані з утворенням та розподілом грошових доходів: виручки, валового та чистого доходу, прибутку, грошових фондів підприємств;
* що виникають у підприємств з державою з приводу податкових та інших платежів у бюджет та цільові фонди, бюджетного фінансування, одержання субсидій;
* які виникають між суб'єктами господарювання у зв'язку з інвестуванням у цінні папери та одержанням на них доходів здійсненням пайових внесків та участю в розподілі прибутку від спільної діяльності, одержанням і сплатою штрафних санкцій;
* які формуються в підприємств з банками, страховими компаніями у зв'язку з одержанням та погашенням кредитів, сплатою відсотків за кредит та інші види послуг, одержанням відсотків за розміщення та зберігання коштів, а також у зв'язку зі страховими платежами та відшкодуваннями за різними видами страхування;
* що формуються в підприємств у зв'язку з внутрішньовиробничим розподілом доходів.
Отже, об'єктом фінансів підприємств є економічні відносини, пов'язані з рухом коштів, формуванням та використанням грошових фондів. Суб'єктами таких відносин можуть бути підприємства та організації, банківські установи та страхові компанії, позабюджетні фонди, інвестиційні фонди, аудиторські організації, інші суб'єкти господарювання, які є юридичними особами.
У процесі відтворення (виробництво, розподіл, обмін та споживання) відбувається розподіл вартості валового внутрішнього продукту за цільовим призначенням, а також розподіл його між державою та суб'єктами господарювання, кожен з яких одержує свою частку виробленого продукту в грошовій формі. Відтак гроші створюють умови для появи фінансів як самостійної сфери грошових відносин, як системи виробничих відносин.
Безпосередньою сферою фінансових відносин підприємств є процеси первинного розподілу вартості валового внутрішнього продукту (с + v + m), коли вона розподіляється на вартість матеріальних витрат (с), необхідного продукту (v), додаткового продукту (m). При цьому утворюються різні фонди грошових доходів. З допомогою фінансів у суспільному виробництві відбувається рух грошових коштів, які набирають специфічної форми фінансових ресурсів, що формуються в суб'єктів господарювання та в держави.
Фінанси підприємств - це економічні відносини, що пов'язані з рухом грошових потоків, формуванням, розподілом і використанням доходів і грошових фондів суб'єктів господарювання в процесі відтворення.
У процесі відтворення фінанси підприємств як економічна категорія проявляються та виражають свою суть, свою внутрішню властивість через такі функції:
- формування фінансових ресурсів у процесі виробничо-господарської діяльності;
- розподіл та використання фінансових ресурсів для забезпечення операційної виробничої та інвестиційної діяльності, для виконання своїх фінансових зобов'язань перед бюджетом, банками, господарюючими суб'єктами;
- контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів у процесі відтворення.
Формування фінансових ресурсів на підприємствах відбувається під час формування статутного фонду, а також у процесі розподілу грошових надходжень у результаті повернення авансованих коштів у основні та оборотні фонди, використання доходів на формування резервного фонду, фонду споживання і фонду накопичення. У зв'язку з цим поняття "формування" та "розподіл" доцільно розглядати як єдиний процес у суспільному виробництві. Утворення грошових фондів завжди передбачає розподіл валових доходів.
Формування та використання фінансових ресурсів на підприємствах - це процес утворення грошових фондів для фінансового забезпечення операційної та інвестиційної діяльності, виконання фінансових зобов'язань перед державою та іншими суб'єктами господарювання.
Рух грошових потоків кількісно відображає всі стадії процесу відтворення через формування, розподіл та використання грошових доходів, цільових фондів. Відтак фінанси є безвідмовним індикатором виникнення вартісних диспропорцій: дефіциту грошових коштів, неплатежів, нецільового використання коштів, збитків та інших негативних явищ у процесі фінансово-господарської діяльності підприємств. Тобто фінансам властива потенційна можливість контролювати фінансово-господарську діяльність підприємств. Завдання фінансових служб підприємств полягає в якнайповнішому використанні цих властивостей фінансів для організації дійового фінансового контролю.
Контроль за формуванням та використанням фінансових ресурсів випливає з притаманної фінансам здатності об'єктивно відображати кількісні й вартісні пропорції виробництва та реалізації продукції, робіт, послуг. Зокрема, напрямки та використання фінансових ресурсів пов'язані з виконанням зобов'язань підприємств перед фінансово-кредитною системою та суб'єктами господарювання. Грошовий контроль взаємовідносин між підприємствами та організаціями в процесі оплати поставлених товарів, наданих послуг, виконаних робіт дає змогу негайно встановити, чи дотримано умови господарських угод.
За умов ринкової економіки, коли підприємства мусять самостійно вирішувати проблеми фінансового забезпечення власної виробничо-господарської та інвестиційної діяльності, значно зростає роль фінансів підприємств. До найважливіших завдань останніх належить забезпечення стабільності економіки та суспільного життя в країні. Це досягається в процесі оптимізації розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту як на рівні підприємств, так і на загальнодержавному рівні. На макроекономічному рівні фінанси підприємств забезпечують формування фінансових ресурсів країни через бюджет та позабюджетні фонди.
Важливою є роль фінансів підприємств у забезпеченні збалансованості в економіці країни матеріальних та грошових фондів, призначених для споживання та нагромадження. Забезпечення такої збалансованості великою мірою впливає на стабільність національної валюти, грошового обігу, стану розрахунково-платіжної дисципліни в народному господарстві.
Фінанси, беручи участь у вартісному розподілі створеного внутрішнього валового продукту, забезпечуючи формування та використання доходів і грошових фондів, безпосередньо пов'язані з іншими економічними категоріями та інструментами господарського механізму: комерційним розрахунком, ціною, кредитом. Саме тому фінанси підприємств можуть бути важливим інструментом економічного стимулювання, контролю за станом економіки країни та управління нею.
Фінанси є суттєвим складовим елементом системи управління економікою. Без фінансів неможливо забезпечити індивідуальний кругооборот виробничих фондів на розширеній основі, запроваджувати науково-технічні досягнення, стимулювати інвестиційну діяльність, регулювати структурну перебудову економіки.
Обов'язковими передумовами ефективного функціонування фінансів підприємств є:
- різноманітність форм власності;
- свобода підприємництва та самостійність у прийнятті рішень;
- вільне ринкове ціноутворення та конкуренція;
- самофінансування підприємництва;
- правове забезпечення правил економічної поведінки всіх суб'єктів підприємницької діяльності;
- обмеження і регламентація державного втручання в діяльність підприємств.
Життя довело ефективність ринкового механізму в забезпеченні збалансованості економіки, раціонального використання трудових, матеріальних та фінансових ресурсів. Ринкова система сприяє створенню гнучких виробництв, які здатні легко адаптуватись до запитів споживачів та досягнень науково-технічного прогресу.

ФОРМУВАННЯ ВАЛОВОГО І ЧИСТОГО ДОХОДУ

grad — Thu, 18 Jun 2009 17:03:11 GMT

Виручка від реалізації продукції у відтворювальному процесі матеріального виробництва відіграє важливу роль як одна з ланок нового кругообігу коштів підприємства. За рахунок грошових надходжень від реалізації продукції передовсім відшкодовується вартість матеріальних витрат на виробництво - використаної сировини, напівфабрикатів, матеріалів, електроенергії, палива та ін., а також перенесена частина вартості основних фондів (амортизаційні відрахування). Таким чином, утворюються економічні умови для нового виробничого циклу. Залишок виручки становить валовий дохід. "Валовий дохід є та частина вартості... і виміряна частина валового продукту..., котра залишається після відрахування частини вартості і виміряної частини всього виробленого продукту, який заміщує вкладений у виробництво і спожитий у ньому постійний капітал. Валовий дохід дорівнює, таким чином, заробітній платі...+ прибуток + рента". Це визначення підкреслює, що валовий дохід є тією частиною валового продукту, яка залишається після відрахування частини цього продукту, що використовується на відтворення виробництва. Водночас, вартість цієї частини продукту - валового доходу, утворена у вигляді заробітної плати і вартості додаткового продукту, набирає грошової форми і є фінансовою категорією. Однак у практиці обліку і планування цей важливий показник не обраховується і не планується (крім колективних сільськогосподарських підприємств). Валовий дохід - це грошовий вираз вартості знов створеної продукції. Він визначається як різниця між виручкою та матеріальними витратами й амортизаційними відрахуваннями у складі собівартості реалізованої продукції. Валовий дохід є важливим показником діяльності підприємства і характеризує її ефективність. У ньому відображається підвищення продуктивності праці, збільшення заробітної плати, скорочення матеріаломісткості продукції. Використання валового доходу як основного узагальнюючого показника ефективності дає змогу визначити реальний економічний ефект, котрий отримується від діяльності кожного підприємства. Переваги показника валового доходу полягають у тім, що в ньому найбільш реально відбито таку важливу сторону діяльності, як підвищення продуктивності праці. Валовий дохід, показуючи ступінь ефективності виробництва, є величиною знов створеної вартості - основного джерела національного доходу. Валовий дохід - основне джерело утворення фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й державного бюджету, позабюджетних фондів. З народногосподарського погляду валовий дохід є складовим елементом національного доходу країни. "Якщо розглядати дохід всього суспільства, - писав К. Маркс, - то національний дохід складається із заробітної плати плюс прибуток, плюс рента, тобто із валового доходу". У процесі відтворення валовий дохід поділяється на оплату праці й на чистий дохід. Оплата праці - це витрати на виплату основної та додаткової заробітної плати, які виражають у грошовій формі вартість необхідної праці.  За будь-якої форми суспільного виробництва праця поділяється на дві частини - необхідну й додаткову працю. Продукт останньої завжди призначений для задоволення суспільних потреб. Додатковий продукт - це продукт, створений працею людей на підприємствах, котрий виступає як чистий дохід (грошова форма додаткового продукту). "Чистий дохід, - писав К. Маркс, - є додаткова вартість, що й відрізняє чистий дохід від валового доходу, тому що останній включає в себе заробітну плату, перший же не включає її". В економічній літературі країн СНД поняття чистого доходу і грошових нагромаджень іноді ототожнюються. "За умов товарно-грошових відносин вартість додаткового продукту (чистий дохід), - пише Д. Моляков, - реалізується в грошовій формі і виокремлюється в самостійну категорію - грошові нагромадження. Без огляду на те, що основою виникнення чистого доходу і грошових нагромаджень є додатковий продукт... за своєю суттю вони - самостійні категорії. Перша (чистий дохід) є категорією будь-якої форми суспільного виробництва, друга (грошові нагромадження) є категорією розподільчою. Тільки за умов товарно-грошових відносин чистий дохід реалізується в грошовій формі і виокремлюється в самостійну фінансову категорію - грошові нагромадження"". На нашу думку, поняття "грошові нагромадження" є надуманою фінансовою категорією, тому що чистий дохід є грошовим виразом додаткового продукту, створеного працею людей на підприємствах. Таким чином, чистий дохід виражає в грошовій формі вартість додаткового продукту і визначається як перевищення виручки від реалізації продукції над вартістю матеріальних витрат, амортизаційних відрахувань і заробітної плати, або як різниця між валовим доходом і заробітною платою. Чистий дохід реалізується у вигляді акцизів, податку на додану вартість, відрахувань у фонди пенсійного й соціального страхування, інші державні цільові фонди тощо. Значна частина чистого доходу реалізується у формі прибутку. Таким чином, чистий дохід є найважливішим джерелом фінансових ресурсів не тільки підприємств, а й держави. У цьому зв'язку ніяк не можна погодитись з думками авторів стосовно того, що прибуток як економічна категорія являє собою чистий дохід, утворений додатковою працею, а отже, поняття "прибуток" і "чистий дохід" є однозначними . Водночас за економічним змістом прибуток - це грошовий вираз частини вартості додаткового продукту, тобто частини чистого доходу, отриманого підприємством.

МІСЦЕВІ ПОДАТКИ І ЗБОРИ

grad — Thu, 18 Jun 2009 17:02:29 GMT

Суб'єкти господарювання беруть участь у формуванні фінансових ресурсів місцевих органів влади, сплачуючи місцеві податки і збори. Це має важливе значення для розвитку місцевої інфраструктури, яка забезпечує реалізацію соціальної та економічної політики. Сплачуючи місцеві податки і збори, суб'єкти господарювання забезпечують наповнення бюджетів місцевих, селищних і сільських Рад фінансовими ресурсами, що, у свою чергу, справляє позитивний вплив на діяльність підприємств.  Перелік та порядок обчислення і сплати місцевих податків і зборів в Україні було визначено Декретом Кабінету Міністрів від 20 травня 1993 року "Про місцеві податки і збори". Було установлено 17 видів платежів у місцеві бюджети. Місцеві податки: - комунальний податок; - податок на рекламу. Місцеві збори: - за право використання місцевої символіки; - за паркування автотранспорту; - за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг; - за дозвіл на проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей; - за право проведення кіно- і телезйомок; - за проїзд територією прикордонних областей автотранспортом, що вирушає за кордон, та інші. Місцеві податки і збори сплачують юридичні і фізичні особи. Особливості їх стягнення і впливу на фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання полягають у такому. 1. Місцеві податки і збори включаються до складу валових витрат, які виключаються зі скоригованого валового доходу, а отже, зменшують суму оподатковуваного прибутку. 2. Місцеві податки і збори суб'єкти господарювання відносять на собівартість продукції (робіт, послуг), що впливає на формування їхнього прибутку. Органи місцевого самоврядування мають право: -запроваджувати тільки ті податки і збори, що передбачені законодавчими актами; - установлювати ставки, що не перевищують граничних розмірів, передбачених законодавчими актами; - установлювати додаткові пільги для окремих платників податків (установлення ставки нижче за мінімальну, звільнення від податку). В 1998-1999 pp. було підготовлено два варіанти проекту закону "Про місцеві податки і збори". Перший варіант закону, підготовлений в 1998 році, передбачав внесення певних змін до їх складу і методики визначення. Загальну їхню кількість пропонувалося зменшити до 14. Проте в проекті названого закону передбачалося запровадження нових зборів: - за надання в користування земельних ділянок для будівництва об'єктів виробничого й невиробничого призначення, індивідуального житла та гаражів у населених пунктах; - за право розміщення офісів суб'єктів підприємницької діяльності в центральній частині населеного пункту та в будівлях, які мають історико-архітектурну цінність; - за здійснення міжнародного туризму. Важлива особливість підготовленого законопроекту полягала у зменшенні податкового тягаря для вітчизняного товаровиробника. Податковий тягар стосовно місцевих податків і зборів переносився на споживача (переважно щодо товарів імпортного виробництва). Було зроблено спробу реалізувати принцип збільшення місцевих податків і зборів зі зростанням споживання та залученням прибутків тіньового капіталу. Комунальний податок. Платниками податку згідно з декретом було визначено юридичних осіб усіх форм власності, що функціонують на території України. Об'єктом для розрахунку податку прийнято фонд оплати праці, який обчислюється множенням середньоспискової кількості працівників на місячний неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Граничний розмір ставки податку визначено у розмірі 10% від об'єкта оподаткування (розрахункової величини фонду оплати праці). Податок сплачується щомісяця, виходячи з суми, яка оподатковувалась у попередньому місяці. Згідно з указаним проектом закону "Про місцеві податки і збори" пропонувалося внести суттєві зміни в порядок обчислення комунального податку. За об'єкт оподаткування передбачалось брати вартість товарів (послуг), реалізованих суб'єктами підприємницької діяльності через організовану торговельну мережу (магазини, кіоски, автозаправні станції, їдальні, кафе, ресторани, лотки). Об'єктом оподаткування мала бути також виручка, одержана через каси неторговельних підприємств, установ і організацій від продажу безпосередньо населенню товарів власного виробництва, товарів, придбаних у інших юридичних і фізичних осіб. Від оподаткування передбачалося звільнити реалізацію таких товарів вітчизняного виробництва: - хліб і хлібобулочні вироби, борошно пшеничне та житнє; - сіль, цукор, олія соняшникова і кукурузна;  - молоко і молочна продукція; - продукти дитячого харчування; - безалкогольні напої і морозиво; - яловичина, свинина, риба, домашня птиця, яйця; - ягоди, фрукти, картопля і плодоовочева продукція; - поштові марки, листівки, конверти; - друковані засоби масової інформації, проїзні квитки, товари народних промислів; - готові лікарські засоби; - вугілля, вугільні брикети, гас, торф, дрова для продажу населенню; - мило господарське, сірники; - насіння овочевих, баштанних, квіткових культур. Ставки комунального податку пропонувалося встановлювати від вартості реалізованих товарів без ПДВ: у 1999 році - 2%, у 2000 році - 3%. Податок з реклами. Платниками вказаного податку згідно з указаним вище декретом було визначено суб'єктів підприємницької діяльності, їхні філії, відділення, представництва, постійні представництва нерезидентів: замовників реклами (рекламодавців), виробників і розповсюджувачів реклами. Податок з реклами має стягуватися з усіх видів комерційних оголошень і повідомлень, що поширюються з допомогою засобів масової інформації (радіо, телебачення, преса), афіш, плакатів, рекламних щитів (на вулицях, магістралях, площах, будинках, транспорті); друкуються на спортивному одязі чи майні. Об'єктом оподаткування була визначена вартість послуг за встановлення і розміщення реклами. Ставки податку визначені в таких розмірах: 0,1% від вартості послуг за одноразову рекламу; 0,5% від вартості розміщення стаціонарної реклами на тривалий час; 0,3% за рекламу на майні, товарах, одязі. Рекламодавці мають сплачувати податок під час оплати послуг. Виробники реклами - щомісяця (до 15 числа місяця, наступного за звітним). Згідно з указаним вище проектом закону передбачалося підвищення граничних ставок податку на рекламу, а також ширша диференціація ставок залежно від способу подання реклами. За рекламування тютюнових виробів та алкогольних напоїв до відповідної ставки податку пропонувалося застосовувати збільшувальний коефіцієнт 5. За рекламування вітчизняними виробниками продукції власного виробництва (крім тютюнових виробів та алкогольних напоїв) пропонувалося застосовувати пільговий коефіцієнт 0,5. У 1999 році було розроблено другий варіант закону України "Про місцеві податки і збори". У цьому варіанті законопроекту передбачається стягнення таких податків: - місцевий податок на прибуток підприємств; - місцевий податок на доходи фізичних осіб; - податок на нерухоме майно; - ринковий податок; - готельний податок; - торговий патент на деякі види підприємницької діяльності.  Місцеві збори мають бути такими: - рекламний збір; - збори з торговельної діяльності: а) збір за видачу дозволу на стаціонарне розміщення об'єктів торгівлі, сфери побутових послуг; б) збір за видачу дозволу на стаціонарне розміщення закладів грального бізнесу; - збір за паркування автотранспорту; - будівельний збір; - екологічний збір (збір за забруднення навколишнього середовища). Отже, згідно з другим варіантом закону передбачене внесення змін до складу місцевих податків, а також методики їхнього визначення. Це має розширити податкову базу, а отже, сприяти зміцненню фінансової бази місцевих органів влади.

206 "Заходи держави, щодо залучення іноземного капіталу"

grad — Thu, 18 Jun 2009 17:01:38 GMT

ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ ТА ІНВЕСТИЦІЙ, КЛАСИФІКАЦІЯ
Економічна діяльність окремих господарюючих суб'єктів та країни в цілому значною мірою характеризується обсягом здійснюваних інвестицій.
Термін "інвестиції" означає вкладення коштів. У більш широкій трактовці інвестиції являють собою вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення. Інвестиції мають фінансове та економічне визначення.
За фінансовим визначенням, ІНВЕСТИЦІЇ - це всі види активів (коштів), що вкладаються в господарчу діяльність з метою отримання доходу. Економічне визначення інвестицій можна сформулювати таким чином:
інвестиції - це видатки на створення, розширення, реконструкцію та технічне переозброєння основного капіталу, а також на пов'язані з цим зміни оборотного капіталу, оскільки зміни у товарно-матеріальних запасах здебільшого залежать від руху видатків на основний капітал.
Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. З метою обліку, аналізу та планування інвестиції класифікуються за різними ознаками.
1. За об'єктами вкладень виділяються реальні та фінансові інвестиції.
Під РЕАЛЬНИМИ інвестиціями розуміють вкладення коштів у реальні активи - як матеріальні, так і нематеріальні (Іноді вкладення коштів у нематеріальні активи, пов'язані з науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні Інвестиції).
Під ФІНАНСОВИМИ Інвестиціями розуміють вкладення коштів у різні фінансові активи, серед яких найбільш значущу частку посідають вкладення коштів у цінні папери.
2. За характером участі в інвестуванні виділяються прямі та непрямі інвестиції.
Під ПРЯМИМИ інвестиціями розуміється безпосереднє вкладення коштів Інвестором в об'єкти Інвестування.
Під НЕПРЯМИМИ Інвестиціями розуміється інвестування, опосередковане іншими особами (інвестиційними або фінансовими посередниками).
3. За періодом інвестування розрізняють короткострокові та довгострокові інвестиції.
Під КОРОТКОСТРОКОВИМИ інвестиціями розуміють звичайно вкладення капіталу на період, не більше одного року.
Під ДОВГОСТРОКОВИМИ інвестиціями розуміють вкладення капіталу на період більше одного року.
У практиці великих інвестиційних компаній довгострокові інвестиції деталізуються таким чином:
а) до 2 років;б) від 2 до 3 років;в) від 3 до 5 років;г) понад 5 років.
4. За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні (акціонерні), державні, іноземні та спільні.
5. За регіональною ознакою виділяють інвестиції всередині країни та за кордоном.
Під ВНУТРІШНІМИ інвестиціями розуміють вкладення коштів у об'єкти інвестування, розміщені в межах даної країни.
Під інвестиціями ЗА КОРДОНОМ (іноземні Інвестиції) розуміють вкладення коштів у об'єкти Інвестування, розміщені за межами даної країни.
Під інвестиціями звичайно розуміються довгострокові вкладення капіталу в підприємства різних галузей народного господарства, в інфраструктуру, в соціальні програми, в охорону навколишнього середовища. Інвестиції виражають усі види майнових та інтелектуальних цінностей, які вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, у результаті якої формується прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Державні інвестиції можуть здійснюватись і з метою регулювання розвитку економіки. Основними цінностями інвестицій є:
• рухоме та нерухоме майно (будівлі, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності);
• кошти, цільові банківські внески, кредити, акції та інші цінні папери;
• майнові права, похідні від авторського права - ліцензії, "ноу-хау", досвід та інші інтелектуальні цінності;
•право користування землею та іншими природними ресурсами, а також інші майнові права.
Головним об'єктом вивчення виступали капітальні вкладення як процес руху вартості, авансованої у розширене відтворення основних фондів. Основна увага приділялась вивченню структури джерел фінансування капітальних вкладень, договірним стосункам замовників та підрядників, ролі банків як установ, що здійснюють фінансування та кредитування капітальних вкладень. За обсягом та значущістю капітальні вкладення є основною складовою частиною інвестицій, у нашій країні на них припадає близько 85% усіх інвестицій.
Головними етапами інвестування є:
• перетворення ресурсів у капітальні вкладення (витрати), тобто процес спрямування інвестицій у конкретні об'єкти інвестиційної діяльності (власне інвестування);
• перетворення вкладених коштів у приріст капітальної вартості, що характеризує кінцеве перетворення інвестицій та отримання нової споживчої вартості;
• приріст капітальних вартостей у формі доходу або соціального ефекту, тобто кінцева мета інвестиційної діяльності.
Початковий та кінцевий ланцюжки замикаються, утворюючи новий взаємозв'язок: прибуток - ресурси, тобто процес нагромадження повторюється.
ЕКОНОМІЧНИЙ ЗМІСТ, МЕТА ТА ЗАВДАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій юридичних осіб, держави та громадян щодо реалізації інвестицій. Нинішня правова система України складається з більше ніж 100 законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність.
Серед них слід насамперед відзначити Закон України "Про інвестиційну діяльність", Закон України "Про іноземні інвестиції", Закон України "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні", Закон України "Про цінні папери та фондову біржу", які створюють правову основу інвестиційної діяльності.
Законодавство визначає, що всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання
мають рівні права в частині здійснення цієї діяльності; самостійно визначають цілі, напрямки, види та обсяги інвестицій; залучають для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів та торгів.
Об'єктами інвестиційної діяльності в Україні є:
• новоутворювані та ті, що реконструюються, основні фонди, а також обігові кошти в усіх галузях народного господарства;
• цінні папери (акції, облігації та ін.);
• цільові грошові внески;
• науково-технічна продукція та інші об'єкти власності; майнові права та права на інтелектуальну власність.
Аналогічні об'єкти має і діяльність зарубіжних інвесторів, якщо вона не суперечить законодавству України. Іноземні інвестори мають право здійснювати інвестування на території України шляхом:
• пайової участі спільно з юридичними та фізичними особами України у створенні підприємств;
• створення підприємств, цілком належних іноземним інвесторам, а також філіалів підприємств іноземних юридичних осіб;
• придбання підприємств, будівель, споруд, паїв, акцій, облігацій та інших цінних паперів, а також іншого майна, яке за законодавством України може належати іноземним інвесторам;
• придбання прав користування землею та іншими природними ресурсами;
• надання позик, кредитів, майна та майнових прав.
Суб'єктами інвестиційної діяльності є:
• інвестори (замовники);
• виконавці робіт (підрядники);
• користувачі об'єктів інвестиційної діяльності;
• постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної продукції;
•юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі організації, інвестиційні фонди та компанії та ін.);
• громадяни України;
•іноземні юридичні та фізичні особи, держави та міжнародні організації.
Інвесторові надане право володіти, користуватись та розпоряджатись об'єктами та результатами інвестиційної діяльності, у тому числі здійснювати торговельні операції та реінвестування. Інвестор може придбати необхідне йому майно за цінами та на умовах, що визначаються за домовленістю, без обмежень щодо обсягу та номенклатури, якщо такі угоди не суперечать законодавству України. Інвестор може передати за угодою (контрактом) свої права щодо інвестицій, їх результатів юридичним та фізичним особам, державним та муніципальним органам.
Учасники інвестиційної діяльності повинні мати у своєму розпорядженні ліцензію або сертифікат на право її здійснення.
Інвестиційна діяльність є найважливішою складовою частиною підприємницької діяльності компанії (фірми), підприємства.
Основною метою інвестиційної діяльності є забезпечення найбільш ефективних шляхів реалізації інвестиційної стратегії компанії (фірми), підприємства на окремих етапах їх розвитку.
У процесі реалізації цієї основної мети інвестиційна діяльність спрямована на вирішення таких найважливіших завдань розвитку економіки:
1. Визначення шляхів прискорення реалізації інвестиційних програм та проектів. Вирішальна роль у реалізації інвестицій належить галузям інвестиційного комплексу, передусім будівництву. Тому основним завданням інвестиційної діяльності є визначення шляхів розвитку цих галузей. Розвинений інвестиційний комплекс дозволяє забезпечувати стійкі темпи зростання народного господарства, запроваджувати найновітніші досягнення технічного прогресу, реалізовувати великі соціально-економічні завдання.
2. Забезпечення високих темпів економічного розвитку підприємства. Стратегія розвитку будь-якого підприємства від моменту їх створення передбачає постійне економічне зростання за рахунок збільшення обсягів результатів підприємницької діяльності, а також галузевої, асортиментної та регіональної диверсифікації цієї діяльності. Це економічне зростання забезпечується насамперед за рахунок інвестиційної діяльності, у процесі якої реалізуються довгострокові стратегічні цілі підприємства.
3. Забезпечення максимізації доходів від інвестиційної діяльності, Прибуток є основним показником, що характеризує результати не тільки інвестиційної, але й усієї підприємницької діяльності підприємства.
4. Забезпечення мінімізації інвестиційних ризиків. Сучасне ринкове середовище немислиме без ризику. За певних несприятливих умов ці ризики можуть викликати втрату не тільки прибутку та додаткового доходу від інвестицій, але й частини інвестованого капіталу. Ці обставини зумовлюють необхідність пошуку шляхів та способів зниження ризику при реалізації інвестиційних проектів.
5. Забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності підприємства у процесі здійснення інвестиційної діяльності.
Усі перелічені завдання інвестиційної діяльності тісно взаємопов'язані та взаємозумовлені.Забезпечення високих темпів розвитку підприємства може бути досягнуте за рахунок добору високоприбуткових інвестиційних проектів, та за рахунок прискорення реалізації інвестиційних програм, передбачених на тому чи іншому етапі її розвитку. У свою чергу максимізація прибутку.
Мінімізація інвестиційних ризиків є одночасно найважливішою умовою забезпечення фінансової стійкості та платоспроможності компанії у процесі здійснення інвестиційної діяльності.
Виходячи з цього, серед розглянутих завдань інвестиційної діяльності пріоритетною є не максимізація доходу (прибутку) від інвестиційної діяльності, а забезпечення високих темпів економічного розвитку компаній (фірм) та підприємств при достатній їхній фінансовій стійкості.
Створення сприятливого інвестиційного клімату

Інвестиційний клімат держави — це сукупність політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують та сприяють інвестиційній діяльності вітчизняних та закордонних інвесторів. Сприятливий інвестиційний клімат має забезпечити захист інвестора від інвестиційних ризиків.
Враховуючи стан економічного потенціалу й обмежені внутрішні інвестиційні можливості впродовж всього періоду трансформації економіки, українська держава намагається створити сприятливі рамкові умови для розвитку інвестиційної сфери. Здійснено перехід до управління інвестиціями на базі ринкових відносин. Формується багатосекторна система капітального будівництва. Ліквідовані будівельні міністерства. Розукрупнені та приватизуються будівельні організації. У макроекономічній політиці наголос робиться на створенні передумов зростання інвестицій — послаблення інфляції, забезпечення оптимальних процентів за депозитами і вкладеннями, зниження відсоткових ставок за кредитами, скорочення заборгованості та зростання споживчого попиту населення.

206-2"Залучення іноземного капіталу"

grad — Thu, 18 Jun 2009 16:59:56 GMT

Залучення іноземного капіталу
Існує багато шляхів залучення іноземного капіталу для інвестування економіки країни. Найважливіші з них:
— прямі інвестиції через створення підприємств з іноземним капіталом, в тому числі спільних підприємств;
— портфельні інвестиції шляхом продажу іноземним резидентам і нерезидентам цінних паперів;
— кредити, позики та Гранти міжнародних фінансових інституцій, країн, державних установ, міжнародних фондів, експортних агентств, банків тощо.
Державна політика щодо залучення іноземного капіталу здійснюється Кабінетом Міністрів України спільно з НБУ і регулюється Верховною Радою України. Неабияку роль в цьому процесі відіграє Адміністрація Президента. Указами Президента України створена певна кількість державних інституцій, що безпосередньо займаються залученням іноземних інвестицій в Україну:
— Українська державна кредитно-інвестиційна компанія;
— Національне агентство України по реконструкції і розвитку;
— Державний інвестиційно-кліринговий комітет;
— Палата незалежних експертів з питань інвестицій;
— Консультативна рада з питань іноземних інвестицій в Україну;
— Валютно-кредитна рада Кабінету Міністрів;
— Координаційна рада з питань інвестиційно-клірингового співробітництва.
в липні 1996 р. Указом Президента було створено Національне агентство України по реконструкції і розвитку, завданням якого є участь в формуванні державної політики при взаємодії з міжнародними фінансовими організаціями і закладами для залучення кредитів, грантів, міжнародної гуманітарної і технічної допомоги, іноземних інвестицій. Згідно з Положенням про Агентство, воно має статус міністерства і повинно здійснювати контроль за ефективністю використання коштів, що надходять з-за кордону.
Державний інвестиційно-кліринговий комітет та Координаційна рада з питань інвестиційно-клірингового співробітництва розглядають питання, пов'язані з залученням фінансових і інвестиційних ресурсів в рамках інвестиційно-клірингових відносин.
Палата незалежних експертів з питань іноземних інвестицій функціонує згідно з Положенням і є постійно діючим консультативнодорадчим органом при Президентові України, метою якого є запобігання конфліктів між іноземними інвесторами і органами виконавчої влади.
Консультативна рада з питань іноземних інвестицій створена при Президентові для розробки і реалізації державної політики по залученню і використанню іноземних інвестицій.
Рішення про надання державних гарантій при залученні іноземних кредитів приймає валютно-кредитна Рада Кабінету Міністрів України.
Перші спільні підприємства в Україні почали створюватись в 1991 р. Цей процес регулюється нормативними актами різної юридичної сили в яких обумовлюється порядок реєстрації іноземних інвестицій, надання або відміна пільг спільним підприємствам, умови розподілу та реінвестування прибутків, їх оподаткування тощо. Загальна сума прямих іноземних інвестицій, Що надійшли в Україну станом на 1.01.1998 р., складає близько 2,1 млрд дол. США. При цьому неможливо визначити, скільки коштів надійшло безпосередньо у виробничі фонди, а скільки — на обладнання офісів та на інші потреби підприємств та їх керівників.
На частку США і Німеччини припадає більше третини прямих інвестицій в Україну, приблизно 10 % сукупного товарообігу України припадає на ці держави.
Іноземні інвестиції вкладені в 5263 підприємств України, 4117 з яких — спільні. СП володіють двома третинами загальної суми інвестицій. Основна форма інвестицій це — рухоме і нерухоме майно (65 %),— близько 20 % — безпосередньо — грошові внески.
Взагалі діяльність іноземних інвесторів в Україні регулюється близько 70 нормативними актами різного рівня, якими іноземному інвестору досить важко керуватися в зв'язку з неоднозначністю положень. Крім цього, до діючого Законодавства постійно вносяться зміни і доповнення, які часто значно погіршують існуючі положення та умови діяльності іноземних інвесторів. З метою усунення цих недолік доцільно було б, з одного боку, прийняття нових законодавчих актів або змін і доповнень до вже діючих, а з другого боку — усунення протиріч та неоднозначних положень в уже діючих законодавчих та нормативних актах.
Найсприятливішим для іноземних інвесторів був Закон про іноземні інвестиції, прийнятий ще в 1992 році.
В Законі передбачались такі положення:
— іноземним інвесторам надавались гарантії непогіршення їх фінансового стану від змін законодавства протягом 10 років;
— підприємства з іноземними інвестиціями звільнялись від сплати податку на доходи в виробничій сфері протягом 5 років, в торгівлі — протягом 3 років, в посередницькій діяльності — протягом 2 років;
— іноземні інвестиції в Україні не підлягали націоналізації;
— в разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор мав право репатріації свого майна та доходів протягом 6 місяців;
— з іноземними інвесторами могли укладатися концесійні договори на розробку корисних копалин строком на 99 років.
Діяльність іноземних інвесторів на території України тривалий час регулювалась Декретом КМУ "Про режим іноземного інвестування та Законом України "Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україну" В цих законодавчих актах закріплювались майнові права іноземних інвесторів, додатково передбачені Законом "Про іноземні інвестиції", але відмінялась більшість пільг.
Більшість державних гарантій збереглася в діючому Законодавстві, зокрема, державні гарантії відносно:
— примусових вилучень, а також незаконних дій державних органів та їх посадових осіб;
— компенсації втрат та відшкодування збитків іноземним інвесторам;
— повернення своїх інвестицій в разі припинення інвестиційної діяльності;
— переказу частки прибутку за кордон після сплати податків;
Ці гарантії закріплені в статті 8 Закону України "Про режим іноземного інвестування", вони захищають права власності іноземного інвестора на протязі 10 років з моменту змін в Законодавстві.
Новою редакцією статті 7 Закону "Про оподаткування прибутку підприємств" встановлюється податок на прибуток підприємств з іноземними інвестиціями на загальних засадах.
Закон «Про внесення змін до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств"» визначає постійне представництво нерезидента в Україні та порядок оподаткування його прибутку. Згідно із статтею 13 цього Закону, всі доходи нерезидентів джерелом походження з України: від головної діяльності, портфельних інвестицій в цінні папери, в тому числі від корпоративних прав оподатковуються за ставкою ЗО %.
-Доходи від головної (господарської) діяльності в разі репатріації додатково підлягають оподаткуванню в розмірі 15 %.
Суми доходів нерезидентів, отриманих у вигляді страхових внесків, страхових платежів або страхових премій від перестрахування ризиків, а також ризиків резидентів за межами України, оподатковуються за ставкою 15 % у джерела їх виплати за рахунок таких виплат.
Не підлягають оподаткуванню доходи, отримані нерезидентами у вигляді відсотків або доходу (дисконту) на державні цінні папери, продані (розміщені) нерезидентами за межами території України через уповноважених агентів-нерезидентів, або відсотків, сплачених нерезидентам за отримані Україною позики (кредити або державні зовнішні запозичення), які відображаються у державному бюджеті України чи кошторисі Національного банку України.
Що стосується надання пільг іноземним інвесторам та іншим суб'єктам господарювання, то, згідно з чинним законодавством — це прерогатива Верховної Ради. КМУ має повноваження на встановлення номенклатури товарів критичного імпорту, ввезення яких на митну територію України звільняється від ПДВ.
З 1 липня 1997 р. Верховна Рада України внесенням змін до Законів "Про оподаткування прибутку підприємств" та "Про режим іноземного інвестування" скасувала пільговий режим оподаткування діяльності підприємств з іноземними інвестиціями.
Законом "Про оподаткування прибутку підприємств" передбачалося звільнення від податку на прибуток підприємств, які зареєстровані до 1 січня 1995 р., і мають іноземну інвестицію на території України не менше 100 тис. дол. США. Таких підприємств в Україні приблизно ЗО % (11 тис.) і скасування пільг щодо них має принести бюджетові України в 1997 році 615 млн. грн.
Законом "Про режим іноземного інвестування" підприємства з іноземними інвестиціями звільнялися від обкладання ввізним митом на майно, що ввозилося як внесок у статутний фонд. В 1996 році сума коштів внаслідок дії цієї пільги склала 1 млрд. 190 млн. грн.
На мою думку, скасування пільг щодо іноземних інвесторів погіршить інвестиційний клімат в Україні, тим паче що для більшості спільних підприємств пільгове оподаткування закінчується в поточному (1997) році. У виробничій сфері пільги по податках на прибуток повинні бути збережені. Прибуток СП повинен оподатковуватись, але за дещо меншими податковими ставками.
Всі необхідні позитивні зміни для іноземних інвесторів повинні знайти відображення у проекті Закона «Про внесення змін до Закону України "Про режим іноземного інвестування"», що розглядається Верховною Радою в 1998 р.
Законодавча база портфельного інвестування шляхом продажу іноземним інвесторам державних та корпоративних цінних паперів більш-менш відрегульована.
Фінансові (портфельні) інвестиції можуть надходити в Україну шляхом: придбання іноземним інвестором державних (муніципальних) цінних паперів; акцій, облігацій, деревативів акціонерних товариств та підприємств; часток (паїв) підприємств, що приватизуються, за міжнародним конкурсом або шляхом реалізації на аукціоні застави.
Продажа пакетів акцій здійснюється згідно з Положенням про порядок проведення на позабіржовій торговельній системі аукціонів з продажу за грошові кошти пакетів акцій, що належать державі, відкритих акціонерних товариств.
Продаж пакетів акцій здійснюється під час торгових сесій асоціації "Позабіржова фондова торговельна система (ПФТС)", що згідно з Законом "Про підприємства в Україні" є об'єднанням юридичних осіб, які займаються підприємницькою діяльністю в галузі торгівлі цінними паперами. Іноземний інвестор згідно з діючим законодавством має право на придбання пакетів таких акцій.
Таким чином, іноземний інвестор формує свій інвестиційний портфель шляхом залучення боргових фінансових інструментів і інструментів власності (капіталу): чим більший доход ці інструменти будуть приносити інвесторові, тим довше він буде тримати їх у своєму портфелі.
Закордонний досвід свідчить, що інвестиційний портфель приносить його власнику приблизно 10 % доходу. Наприклад, середній номінальний доход Міжнародної фінансової корпорації від інвестиційного портфеля, терміном від шести місяців до одного року склав 9,5 % .
Іноземні інституційні інвестори представлені на українському ринку міжнародними фінансово-кредитними інституціями, фондами, агенціями та банками.
Особливості надходження від цих інвестицій — це обумов-лення обов'язковими для української сторони вимогами. Як правило, інвестиції надаються лише як частка до потрібних для інвестиційного проекту.
Найвпливовіший міжнародний інституційний інвестор — це Світовий банк, створений в 1944 році з метою сприяння соціально-економічного розвитку різних країн світу (членами СБ є близько 160 країн).
Проектний портфель України у Світовому банку налічує близько ЗО проектів на загальну суму понад 3,5 млрд дол. США, що повинні бути реалізованими в 1996-1998 рр. В 1997 р. реалізується сім кредитних угод, найважливіші з яких:
— проект розвитку підприємств 300 млн дол. США;
— проект реструктуризації вугільної промисловості 300 млн дол. США;
— проект реструктуризації сільського господарства 300 млн дол. США;
— експериментальний проект вугледобувної галузі — 15,8 млн дол. США;
Крім того, в 1997 р. Світовий банк спільно з Укрексімбан-ком започаткував проект розвитку експорту приватними підприємствами України. Розмір кредитів за рахунок цієї кредитної лінії може бути від 100 тис. дол. США до 5 млн дол. США з терміном до 5 років та з забезпеченням застави не менше ніж 130 %.
Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), створений в 1990 р., об'єднує 59 країн-акціонерів. Мета банку — сприяння розвитку держав Центральної та Східної Європи, проведення в них ринкових реформ.
На початку 1998 р. банк має високий кредитний рейтинг, спроможний залучати кредитні ресурси на міжнародних ринках капіталів на вигідних умовах, в тому числі і для українських постачальників. ЄБРР в Україні реалізує проекти як для державних підприємств, так і з приватним сектором економіки; зокрема реалізує кредитну лінію для розвитку малого та середнього бізнесу обсягом близько 150 млн дол. США. Умови кредитування малого та середнього бізнесу такі:
— розмір кредиту від 50 тис. до 2,5 млн дол. США з терміном дії до 5 років;
— забезпечення кредиту заставою не менше 125 %;
— загальна вартість проекту повинна складати від 75 тис. до 4 млн дол. США, при цьому власний внесок позичальника передбачається не менше ЗО % вартості проекту, а чисельність працюючих повинна не перевищувати 500 осіб.
Єропейський інвестиційний банк (ЄІБ) заснований в Люксембурзі в 1959 році десятьма країнами — членами Європейської спільності. Банк видає пільгові кредити на строк 30—40 років в основному на розвиток транспорту, енергетики, зв'язку, телеко-мунікацій.
В окремих країнах банк фінансує будівництво, реконструкцію і модернізацію підприємств. ЄІБ є одним із головних спів-засновників Європейського банку реконструкції та розвитку.
Сьогодні в Україні діють декілька міжнародних фондів, які здійснюють інвестиційну і кредитну підтримку підприємництва в Україні. Основні з них:
Фонд підтримки підприємництва в нових незалежних державах створений в 1994 році урядом США з початковим капіталом 150 млн дол. США. Фонд, в основному інвестує малий та середній бізнес шляхом створення спільних підприємств або купівлі акцій господарюючих товариств. Фонд реалізував в Україні 12 проектів переважно в галузі агробізнесу, промисловості будівельних матеріалів та виробництві металів. Фонд також надає кредити підприємцям від 10 до 100 тис. дол. США, терміном від 2 місяців до 2-х років.
Фонд "Україна" заснований в 1992 році в м. Бостоні (США) з статутним капіталом 22,5 млн дол. США. До початку 1998 р. Фонд реалізував 26 інвестиційних проектів на суму 8 млн дол. США на засадах партнерства.
Німецько-український фонд створений в 1996 р. урядом Німеччини з статутним фондом 10 млн ^М для сприяння розвитку малого підприємництва в межах програми трансформ. Фонд може надавати кредити трьох видів: мікрокредити до 15 тис. ВМ терміном до 1 року; для малого бізнесу — від 15 до 50 тис. ОМ терміном до 2-х років; кредити для спільних підприємств розміром до 500 тис. ОМ і терміном також до 2-х років.
Фонд "Відродження" створено в 1990 р. за підтримкою відомого фінансиста Джорджа Сороса. Фонд започаткував з 1.01.1998 р. Програму мікрокредитування та підтримки розвитку кредитних спілок в Україні. Взагалі фонд "Відродження" фінансує інтелектуальні інвестиції і до цього часу вже запровадив в Україні мі-крокредитів та грантів на суму близько 5,5 млн дол. США.
Ще однією організаційною формою залучення іноземних інвестицій можна вважати міжнародні агенції експортного кредиту. В Україні діє кілька таких агенцій. Як приклад можна навести: Агентство США з міжнародного розвитку, яке має за мету створити можливості для зростання малого бізнесу в Україні за рахунок створення мережі "бізнес-інкубаторів", тобто освітньо-тренінгових закладів. Агентство також надає кредитну підтримку інвестиційним проектам на конкурентній основі для високотехнічних виробництв до 60 тис. дол. США, а також мікрокредити до 5 тис. дол. США.
Агентства експортного кредиту функціюють в рамках Угоди 1971—1978 рр., яку підписало 20 країн, щодо обмеження конкуренції на кредитних ринках. Угодою встановлюються мінімальні процентні ставки за кредитами на строк понад двох років. Всі країни-позичальники поділені на три категорії: перша — найба-гатші; третя — найбідніші. Цікаво, що в 1982 р. Радянський Союз був віднесений до першої категорії, а нещодавно Україна — до третьої. Для більшості країн строки повернення кредитів складають 8,5 років, а для країн третьої категорії — 10 років.
На сучасному етапі розвитку ринкових відносин в Україні іноземні банки кредитують в основному імпортні операції клієнтів і виробничу діяльність деяких підприємств з іноземними інвестиціями.
Разом з тим інвестиційна діяльність іноземних банків набагато ширша.
Умовно ці послуги і операції можна поділити на кілька груп:
1) операції на ринку торговельних зобов'язань; 2) операції з цінними паперами власності та їх похідними, участь в приватизаційному процесі; 3) проектне фінансування та операції з малолі-квідними інвестиціями; 4) інвестиційні консалтингові послуги.
1. Операції на ринку боргових зобов'язань — це обслуговування кредитних та облігаційних позик та похідних від них інструментів (деревативів). Іноземні банки спроможні в Україні здійснювати як власне, так і сіндиційне кредитування корпорацій, обслуговувати форвардні та ф'ючерсні контракти, варанти.
2. Основним інструментом емісії цінних паперів за кордон на сьогодні є єврооблігації, що випускаються в іноземній для емітента валюті і розміщуються серед іноземних інвесторів. Євро-облігація — довгострокове боргове зобов'язання в одній із євро-валют, випускається великими банками або емісійними синдикатами. На відміну від звичайних облігацій, що випускають нерезиденти, єврооблігації розміщуються, як правило на ринках кількох країн.
Участь в приватизаційному процесі включає аналіз існуючого стану підприємства, пропозиції щодо його реструктуризації, підготовку плану приватизації, продаж пакетів акцій підприємств на зовнішньому ринку.
Операції з цінними паперами власності зумовлюють в першу чергу їх андерайтинг, першу емісію на відкритий ринок, приватне розміщення, їх конвертацію в боргові зобов'язання і, навпаки, конвертацію акцій в позички.
3. Проектне фінансування передбачає участь банку в проекті як інвестора, тобто фінансування з метою одержати доход від реалізації проекту, фінансування під забезпечення активами, використання лізингу, консорційного фінансування, залучення страхових компаній та перестрахування проектів. Стратегічне фінансування малоліквідних інвестицій, тобто довгострокових інвестиційних проектів, мають важливе соціально-економічне значення.
Ці та багато інших видів інвестиційної діяльності можуть впроваджувати іноземні банки на інвестиційному ринку України. Поки що в Україні працює близько десятка іноземних банків.
Проектне фінансування може здійснюватись шляхом утворення інвестиційного консорціуму за схемою: інвестор — фінансуючий банк — будівельна фірма. Кожен з цих учасників може бути іноземцем.
Якщо учасником такого консорціуму є іноземний банк, то він може відкрити ескроу-рахунок в Україні або в третій країні, можливо в офшорній зоні.
Ескроу-рахунки використовуються як засіб забезпечення кредиторам гарантій повернення боргу.
Якщо банк-нерезидент є учасником консорціуму, то він може відкрити в себе ескроу-рахунок. На ескроу-рахунки надходить вся виручка (грошові потоки) від реалізації інвестиційного проекту аж до повного відшкодування боргу інвестора перед банком. В умовах України позичальник (інвестор) може відкрити такий рахунок у кредитора-нерезидента з дозволу НБУ і при умові, що кошти від реалізації проекту будуть надходити через кореспондентський рахунок уповноваженого українського банку. Якщо позичальник — іноземний інвестор, то розрахунки з банком проводяться в іноземній валюті. Український позичальник сплачує борг в гривнях.
Банк — агент ескроу — діє від імені кредиторів. Капітальні витрати відшкодовуються на резервний рахунок обслуговування боргу, а дивіденди перераховуються на дивідендний ескроу-рахунок.
4. Консультаційні послуги з приватизації, придбанню контрольних пакетів та злиттю підприємств, захист від придбання пакетів акцій недружніми інвесторами, продаж компаній, створення підприємств з іноземними інвестиціями, придбання або продаж частини активів і реструктуризація виробництва тощо.
Звичайно, у виробничій сфері залучення прямих іноземних інвестицій потребує певного пільгового режиму (в перехідний період). Наприклад, податок на прибуток підприємств з іноземними інвестиціями коливається в Угорщині, Польщі, Болгарії і Румунії від 6 до 12 %, в той час як в США він складає близько 40 %
На мою думку, для України в цих межах може бути запроваджена ставка оподаткування прибутку, що застосовується в Центральній Європі для виробничих підприємств з іноземними інвестиціями і, особливо, для стратегічних інвесторів, що приймають участь в міжнародних конкурсах приватизації.
Крім встановлення низької номінальної податкової ставки, існують інші шляхи стимулювання іноземних інвесторів з мінімальними збитками для Держбюджету, що звичайно застосовуються у вільних економічних (офшорних) зонах:
— запровадження пільгових процентних ставок на кредити, доходи від фінансових інвестицій;
— швидке списання капіталу через прискорену амортизацію;
— звільнення від податку прибутку, що йде на відшкодування інвестиційного кредиту;
— запровадження інвестиційного податкового кредиту або податкових канікул тощо.
Залучення іноземного капіталу в Україну потребує розробки науково-обґрунтованої програми уряду на тривалий строк.
Програма повинна передбачати:
— залучення до інвестування великих компаній з промисло-во розвинутих країн і транснаціональних корпорацій;
— суттєве вдосконалення фондового ринку та фінансово-кредитної системи, залучення до інвестиційного процесу великих іноземних фінансово-кредитних установ;
— розробку, впровадження та фінансування з допомогою іноземних інвестицій проектів, що мають соціально-економічне значення на всій території України. Запровадження тендерних процедур в сфері державних закупок за імпортом
Як один із вагомих заходів, направлених на вдосконалення ефективного використання державних коштів, є використання тендерних процедур у сфері державних закупок, що забезпечує не тільки раціональне використання коштів держави, але і недопущення на ринки України неякісної продукції, товарів , робіт, послуг, некомпетентних постачальників (підрядників), запобігає зловживанням в цій сфері

Використана література:

Омельченко “Іноземні інвестиції в Україні” довідник з правових питань Київ “Юрінком” 1997р.
Шевчук, Рогожин “ Основи інвестиційної діяльності” Київ видавництво “ Генеза” 1997
Пересада “Інвестиційний процес в Україні” Київ “Лібра” 1998
«Іноземні інвестиції та українські інвестиції за кордоном, міжнародні торги ( тендери )» // «Фінансовая тема» № 9 сентябрь 1998
Гаврилюк «Умови здійснення іноземного інвестування» // «Економіка України» № 8 серпень 1997
Ландарь «Особливості залучення іноземних інвестицій в Україну»
// «Економіка України» № 12 грудень 1998

207- Грошові потоки, звітність, планування

grad — Thu, 18 Jun 2009 16:58:58 GMT

Важливість звіту про грошові потоки.
Потенційні інвестори, або кредитори, перш ніж прийняти рішення, вивчають фінансові звіти п-ва і разом з тим особливу увагу приділяють Звіту про грошові потоки, адже цей звіт дає відповідь на запитання про вміння п-ва розпоряджатися коштами. Ще більшу увагу інвестори та кредитори приділяють планам п-ва щодо використання ним коштів, які вони збираються вкласти.
Бізнес-план, яким би він не був правдивим і продуманим, без плану грошових потоків серйозний кредитор не візьме до уваги.
Разом з тим, не слід забувати, що бізнес-план потрібен будь-якому п-ву не лише тоді, коли воно щось у когось просить. Бізнес-план потрібен перш за все п-ву. Його фінансову частину варто розрахувати на кожен рік наперед, а з початком нової справи тим паче.
Гроші – не мета, а засіб її досягнення.
Ні факт отримання доходів, ні факт понесення витрат, а відповідно до цього і отримання фінансового результату, не можуть залежати від стану розрахунків, тобто від того, коли саме грошові кошти було отримано чи сплачено. У зв’язку з цим цілком зрозумілим має бути порядок визначення величини фінансового результату, відображеного у ф.1 (баланс) і ф.2 (Звіт про фінансові результати). Цей порядок вже відомий нам під назвою методу нарахувань.
Віддавши покупцеві товар в кредит – зареєстрували виручку, адже вона незабаром надійде. Разом з тим записуємо витрати понесені у зв’язку з отриманням саме цієї виручки (доходів від реалізації). Так визначаються прибутки або збитки.
Прибуток – це збільшення власності, збиток – зменшення власності. Власність і гроші – не одне і те саме, вони лише вимірюються грошовими одиницями. Одержавний у звітному періоді прибуток практично ніколи не дорівнює сумі залишків на грошових рахунках. Можна одержати добрі прибутки, але при цьому вчасно не отримати оплату від покупців, і, як наслідок, не мати змоги розрахуватися навіть по тих зобов’язаннях, що виникли в результаті понесення витрат, пов’язаних з очікуваними і вже відображеними доходами. Інший короткий приклад. Сума заробітної плати відноситься до витрат тоді, коли вона вважається заробленою. Отже, це сума обов’язково впливає на формування фінансового результату, а значить не може бути не врахованою при складанні Балансу і Звіту про прибутки і збитки. Однак залишків грошових коштів ще не видана сума не може зменшити.
Прибуток – це мета, гроші – засоби для її досягнення. Досягнути мету як збільшення суми власного капіталу вельми виразно показано формою №1 – Баланс. Відомості про те, яким чином отримано такий фінансовий результат, а також його складові, цілком вичерпно викладено у формі №2 – Звіт про фінансові результати. Для того, щоб користувач звітності міг отримати першу картину ведення бізнес-плану, до Балансу та Звіту про прибутки і збитки варто додати ще один – Звіт про грошові потоки.
Показники грошового потоку тісно пов’язані з балансовими даними.
Cash-flow – в буквальному перекладі – готівковий потік. Звіт cash-flow надзвичайно простий для тих, хто його складає і водночас є надзвичайно важливим для тих, хто ним користується.
В основі звіту cash-flow – так званий касовий метод визначення результатів діяльності. Однак не слід його плутати з відомим нам донедавна касовим методом визначення результатів. Все “касовість” останнього полягає лише в тому, що визначення суми нарахованих витрат на обсяги “касової” реалізації залежало від розмірів питомої ваги витрат на в-цтво в загальних обсягах в-цтва. Касовий метод, про який ми говоримо, це метод визначення результатів діяльності, за яким, і доходи, і витрати визначаються виключно за оплатою, незалежно від часу фактичного здійснення відповідних операцій. І хоча він не може використовуватися при визначенні фінансових результатів через відсутність в його основі зв’язку з кінцевим продуктом видатків важко переоцінити.

208- 2. Структура бюджету.

grad — Thu, 18 Jun 2009 16:58:02 GMT

Сутність та роль бюджету в соціально-економічних процесах. 208- 2. Структура бюджету.

2. Структура бюджету.

3. Становлення бюджетної системи України.

4. Розвиток концепцій реформи системи міжбюджетних відносин в Україні.

5. Шляхи стабілізації бюджетної системи України.

Вступ.
Бюджет та бюджетна система загалом відноситься до тієї сфери суспільного життя, що безпосередньо стосується інтересів всіх і кожного. В бюджеті будь-якої країни відбиваються важливі економічні, соціальні, політичні проблеми життя суспільства і людини.
В умовах ринкових відносин і особливо в перехідний період до ринку бюджетна система є найважливішим економічним регулятором. Від того, наскільки правильно побудовано бюджетну систему залежить ефективне функціонування всього народного господарства країни, зовнішніх відносин.
Кожна країна має свою бюджетну систему, що відображає її економічну, соціальну, зовнішньоекономічну політику. Важливість питання побудови ефективної бюджетної системи полягає у тому, що через бюджетну систему, зокрема, через її ланки перерозподіляється частина національного доходу, що обумовлено необхідністю створення централізованого фонду грошових коштів для забезпечення суспільних потреб та повного виконання державою своїх функції.
Актуальність теми посилюється тим, що бюджетна система нашої країни на сьогоднішній день є фактичною копією бюджетної системи колишнього СРСР. На пострадянському і постсоціалістичному європейському просторі вже усі держави, крім України та Білорусії, реформували або розпочали реформувати свої бюджетні системи. І це стало дієвим фактором суттєвих економічних зрушень в цих державах, виходу із стадії соціально-економічної кризи.
Стало очевидно, що бюджетна система потребує вдосконалення: форм та методів планування бюджетів різних рівнів, ефективного використання бюджетних коштів, міжбюджетних стосунків.
За останній час тема становлення, розвитку та проблем бюджетної системи висвітлювалась у наукових роботах зарубіжних і вітчизняних вчених–економістів, таких як: В.Федосов, В.І.Кравченко, С.А.Буковинський, С.Хегрут.
Метою моєї роботи є розгляд, спроба аналізу найважливіших проблем бюджетної системи та напрямки вирішення цих проблем.
Об’єктом дослідження є бюджетна система. Предмет дослідження – економічні відносини, що виникають з приводу формування та використання централізованого фонду коштів на державному та на місцевому рівні.
Робота містить п”ять пунктів, кожен з яких є нібито окремою темою, але всі об”єднані загальним питанням теми. У перших двох висвітлено сутність поняття бюджетної системи та роль в соціально-економічних проццесах, розглянуто її складові. В третьму розглянуто бюджетну систему, що склалась на даний час в Україні. Розділ містить історичні відомості стосовно становлення бюджетної системи та характеристика сучасного стану бюджетної системи.
І, в заключних двох пунктах розглядається зарубіжний досвід становлення бюджетних систем та можливі напрямки вирішення проблем бюджетної системиУкраїни та кроки, що вже зроблені у цьому напрямку.

1. Сутність та роль бюджету в соціально-економічних процесах.

Бюджет - складна економічна категорія. Як категорія, державний бюджет являє собою систему економічних відносин, що складаються в суспільстві в процесі формування, розподілу та використання централізованого грошового фонду країни, призначеного для задоволення суспільних потреб. Іншими словами, державний бюджет - це грошові відносини, що виникають у держави з фізичними та юридичними особоми у зв′язку з розподілом та перерозподілом національного доходу, призначеного для фінансування народного господарства, соціально-культурних заходів та установ, управління державою, укріплення обороноздатності країни.
Будучи частиною бюджетних відносин, державний бюджет як категорія характеризується тими ж рисами, які притаманні фінансам вцілому, але в той же час має свої особливості, які відрізняють його від інших сфер та ланок фінансових відносин. До числа таких особливостей слід віднести те, що:
а) бюджет являє собою економічну форму перерозподільчих відносин, пов′язаних з відокремленням частини національного доходу в руках держави та її використанням для суспільних потреб;
б) за допомогою бюджету здійснюється перерозподіл національного доходу (національного багатства) між найважливішими сферами суспільного виробництва (промисловістю, сільським господарством, транспортом, будівництвом і т.д.), в межех галузей народного господарства, між сферами суспільної діяльності (виробничою і невиробничою сферами економіки), між регіонами країни та територіями;
в) область бюджетного розподілу займає центральне місце в складі державних фінансів, що визначило ключовим положенням бюджету у порівнянні з іншими ланками фінансової системи.
Важливою є роль бюджету у розподілі сукупного суспільного продукту та національного доходу. В бюджеті країни акумулюється значна частина знов створеної вартості-нацонального доходу, розподілюваного і розподілюваного у відповідності з ринковими законами суспільного розвитку для забезпечення розширеного відтворення та задоволення загальнодержавних потреб.
В умовах ринкових відносин розподіл національного доходу відбувався за рахунок створення, розподілу та використання грошових доходів та накопичень. До числа таких доходів відносяться, перш за все, державні доходи, доходи підприємств та об′єднань, різних комерційних структур, фінансових груп, банків, а також доходи населення. Значна частина національного доходу поступає в бюджет шляхом прямого перерозподілу – оподаткування державних, приватних та комерційних підприємств. Розподіл частини національного доходу через державний бюджет обумовлено необхідністю створення централізованого фонду грошових коштів для розширеного відтворення та задоволення інших сукупних потреб суспільства, шляхом перерозподілу коштів між галузями виробничої та невиробничої сфер життєдіяльності суспільства, а також між економічними районами країни.
Перерозподіл національного доходу між галузями, об′єднаннями, фірмами через державний бюджет обумовлено головним чином необхідністю передачі частини чистого доходу із однієї галузі суспільного виробництва в іншу у відповідності з планами економічного та соціального розвитку країни, з програмами радикальних економічних перетворень суспільства, для проведення перебудови структури суспільного виробництва і т.д.
Такий перерозподіл в значній мірі визваний різним рівнем технічного оснащення, нерівномірністю розміщення та виявлення нових природних багатств, діючою системою ціноутворення і тим, що при переході до ринкових відносин необхідна підтримка із сторони держави перспективних галузей виробництва. Перерозподіл національного доходу як між галузями так і в середині галузей здійснюється за рахунок державних інвестицій та пріоритетного фінансування окремих видів виробництв, високих технологій, інноваційних процесів. Важливим направленням перерозподілу національного доходу є виділення частини коштів на розвиток невиробничої сфери. В умовах ринкових відносин це перш за все стосується підтримки державою таких сфер життєдіяльності суспільства, як освіта, здоров′я, наука та культура.
Як економічна категорія, бюджет відображає складні відносини з приводу руху централізованих грошових ресурсів, призначених для задоволення суспільних потреб. Зважаючи на той факт, що бюджет в певній мірі є передумовою, та результатом суспільного розвитку, можна виділити фактори, які впливають на формування бюджету та його використання. Такими факторами є:
а) економічні;
б) соціальні;
в) політичні.
Економічні фактори в значній мірі пов′язані з макроекономічними процесами, що відбуваються в сфері суспільного виробництва. Сюди відноситься сукупний суспільний продукт, валовий внутрішній продукт, національний доход, економічне зростання (спад) виробництва, інфляція, безробіття і т.д.
З точки зору перспектив формування бюджету, основною закономірністю відтворення в умовах ринку повинна стати тенденція збільшення фонду нагромадження при розподіленні національного доходу України. Це дозволить здійснити більш цілонаправлену інвестиційну політику, укріпити матеріально-технічну базу виробництва і тим самим збільшити доходну частину державого бюджету України.
Соціальні фактори формування та використання бюджету в значній мірі обумовлені особливостями відтворення робочої сили і населення країни вцілому. Сюди слід віднести фінансові кошти, що йдуть на освіту, охорону здоров′я, соціально-культурні міроприємства, соціальний захист населення, а також величину суспільного фонду споживання; обсяг і рівень заробітної плати різних категорій працюючих; розмір споживчого кошику; товарообіг державної та комерційної торгівлі; мережу дошкільних, шкільних та професійно-технічних учбових установ, вузів і т.д.
Політичні фактори безпосередньо пов′язані з забезпеченням обороноздатності країни та підтримкою внутрішнього правопорядку, управлінням країною, законодавчою та виконавчою владою.
Як висновок можна відзначити,що найважливіше призначення бюджету - це створення метеріальної основи для реалізації державою своїх функцій: економічної, соціальної, політичної та оборонної.
Сутність державного бюджету як економічної категорії реалізується через його функції:
розподільчу;
контролююча;
забезпечення існування держави.
Прояв розподільчої функції обумовлений тим, що у відносинах з бюджетом вступають всі учасники суспільного виробництва. Основним об′єктом бюджетного розподілу та перерозподілу є чистий доход, отриманий в суспільстві. Але це не виключає можливості перерозподілу через бюджет і частини вартості необхідного продукту (прибутковий податок з громадян), а інколи і національного багатства. За допомогою розподільчої функції бюджету відбувається концентрація грошових коштів в руках держави та їх подальше використання з метою задоволення суспільних потреб. Розподіл та перерозподіл грошових коштів відбувається між окремими галузями та сферами діяльності, між окремими групами населення. В результаті розподілу та перерозподілу здійснюється формування різних фондів грошових ресурсів - державного та місцевих бюджнтів, фондів соціального страхування, фондів зайнятості населення, фондів пенсійного забезпечення, інноваційного і т.д.
Розподільча функція бюджету також використовується для втручання держави в процес суспільного виробництва – регулювання господарської діяльності підприємств, прискорення темпів економічного зростання, посилення господарської активності підприємців. За допомогою бюджету держава впливає не тільки на перерозподіл національного доходу, але і на його виробництво, накопичення грошових ресурсів, сферу споживання, процеси демонополізації економіки, на процеси роздержавленння.
Контролююча функція полягає в тому, що бюджет об′єктивно – через формування та використання грошових коштів держави – відображає економічні процеси, що відбуваються в структурних ланках економіки. При формуванні державних доходів фінансовий контроль здійснюється за правильністю справляння різних видів податків, мобілізації інших джерел доходів, дотримання пропорцій між ними, визначенням податкової бази, формами пільгового оподаткування, строками надходження доходів. При використанні бюджетних коштів контролюється ефективність їх використання, їх відповідність цільовому призаначенню.
Фінансовий контроль здійснюється за виробництвом, розподілом та споживанням сукупного суспільного продукту та національного доходу, за пропорціями, які склалися в процесі перерозподілу національного доходу.
Функція забезпечення існування держави ставить своїм завданням створення матеріально-фінансової бази функціонування держави; утримання апарату управління країною, президентської влади, законодавчої та виконавчої влади, правоохоронних та митних органів, податкової служби.
При переході економіки України до ринкових відносин державний бюджет зберігає свою важливу роль. Але при цьому змінюються методи його впливу на суспільне виробництво і сферу соціальних відносин. Тому він широко використовується для міжгалузевого і територіального перерозподілу фінансових ресурсів з урахуванням рівня розвитку економіки і культури на всій території України. В умовах переходу до ринкових відносин кошти державного бюджету України повинні перш за все скеровуватися на фінансування структурної перебудови економіки, комплексних цільових програм, нарощування науково - технічних програм, прискорення соціального розвитку і соціального захисту населення. Розглядаючи бюджет як економічну категорію, слід відзначити, що він є складовою грошових відносин, пов′язаних із розподілом і перерозподілом валового внутрішнього продукту і національного доходу України.

Структура бюджетної системи України

Бюджетною системою України є – сукупніть окремих її ланок, юридично пов”язаних між собою, яка базується на загальноприйнятих принципах, що відповідають міжнародним стандартам.
Складовими елементами бюджетної системи є:
структура;
принципи побудови;
організація функціонування.
Згідно з Законом “Про бюджетну систему України”, що було ухвалено у 1991 році структура бюджетної системи України будується на основі бюджетного устрою держави.
Бюджетний устрій – це організація та принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв”язокміж окремими ланками. Так бюджет України об′єднує 13.3 тис. самостійних бюджетів.
Бюджетна система складається з державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів (Додаток 1. Схема 1.). Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є зведеним бюджетом України.
Бюджет Автономної Республіки Крим об′єднує республіканський бюджет та бюджети районів і міст республіканського підпорядкування Автономної Республіки Крим.
До місцевих бюджетів належать обласні, районні в містах, селищні та сільські бюджети. Бюджет об′єднує області обласний бюджет, бюджети районів і міст обласного підпорядкування.
Бюджет району містить районний бюджет, бюджети міст районного підпорядкування, селищні та сільські бюджети. В свою чергу селищні та сільські бюджети створюються за рішенням районних, міських Рад народних депутатів за наявності необхідної фінансової бази. Районні та міські Ради визначають доходи відповідних селищних і сільських бюджетів.
Бюджет міста, яке має районний поділ, об′єднує міський бюджет та бюджети районів, що входять до його складу.
Організація і принципи побудови бюджетної системи, її структури, взаємозв′язок між окремими ланками бюджетної системи характеризує бюджетний устрій країни. Він визначається державним устроєм і адміністративно-територальним поділом України.
Бюджетний устрій грунтується на принципах єдності, повноти, достовірності, гласності, наочності та самостійності усіх бюджетів, що входять до бюджетної системи України.
Принцип єдності бюджету означає існування єдиного розрахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи. Він забезпечується єдиними правовою базою, бюджетною класифікацією, формами бюджетної документації і т.д.
Принцип повноти полягає у відображенні у бюджеті всіх доходів та видатків.
Принцип достовірності - це формування бюджету на основі реальних показників, науково обгрунтованих нормативів.
Принцип гласності забезпечує висвітлення в засобах масової інформації показників бюджетів і звітів про їх виконання.
Принцип наочності – це відображення показників бюджетів у взаємозв′язку з загальноекономічними показниками шляхом використання засобів максимальної інформативності результатів порівняльного аналізу, визначення темпів та пропорцій економічного розвитку.
Принцип самостійності бюджетів, що забезпечується наявністю джерел закріплених та власних доходів, надходжень від яких достаньо для здійснення своїх функцій, та правом визначення напрямків їхнього використання відповідно до бюджетного законодавства.
Державний бюджет України, республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські, районні, районні в містах, селищні, сільські бюджети є самостійними. Самостійність бюджетів забезпечується наявністю власних доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання відповідно до законодавства.
Провідне місце в бюджетній системі України належить державному бюджету. З нього фінансуються витрати на здійснення державних заходів у галузі соціального захисту, на будівництво, утримання центральних органів державної влади і управління.
Через державний бюджет здійснюється перерозподіл частини фінансових ресурсів між Автономною Республікою Крим, областями і містами республіканського підпорядкування. Республіканський (Автономної Республіки Крим), обласні, районні, міські, сільські бюджети забезпечують фінансування програм та заходів, здійснюваних органами місцевого самоврядування.
Останніми роками спостерігається тенденція до зниження загального обсягу фінансових ресурсів, які перерозподіляються через бюджетну систему. Але в умовах перехідної економіки провідна роль бюджету в перерозподілі фінансових ресурсів, як і національного багатства в цілому.
Світовий досвід свідчить, що з розвитком ринкових відносин роль держави в розподільчих процесах має зростати, і бюджет в цьому плані є найдосконалішим засобом для здійснення державою вказаної функції. У більшості розвинутих країн світу через бюджет перерозподіляється від 30 до 50 % валового внутрішнього продукту. Уся проблема в тому, як знайти виважені форми і методи цього перерозподілу, що в умовах України є одним з найважливіших завдань. В державі досі не навчилися ефективно використовувати бюджетний механізм в управління економікою.
Важливою умовою успішного функціонування бюджетної системи має стати поглиблення реформи бюджетних відносин між центральними та регіональними рівнями влади на основі розмежування відповідальності за вирішення економічних і соціальних проблем країни та окремих адміністративно-територіальних утворень шляхом відповідного розподілу державних видатків та доходів. Реалізація цього положення вимагає визначення розміру адміністративно-територіальних утворень. Це має здійснюватись з урахуванням сукупності відносин щодо розподілу і використання фінансових ресурсів, створюваних на відповідній території, перерозподільчих міжрегіональних процесів.
З метою забезпечення загальнодержавної і міжнародної порівнянності бюджетних даних, створення єдиної інформаційної системи зведення державних доходів та видатків на всіх рівнях влади, здійснення належного контролю за ходом виконання бюджетів, за своєчасним і повним надходженням платежів по видах доходів та платників, а також за цільовим використанням коштів суворо в межах затверджених асигнувань була розроблена система бюджетної класифікації.
Надмірна централізація у витрачанні бюджетних коштів, як і звуження фінансових можливостей органів місцевого самоврядування, мають однакові негативні наслідки. Тут потрібна науково обгрунтована концепція розмежування доходів і витрат різних ланок бюджетної системи. Визначальними при її обгрунтуванні мають стати фактори ефективного витрачання коштів, посилення контролю з боку держави за господарською діяльністю суб′єктів підприємництва, встановлення залежності між розміром бюджетних витрат і результатами економічної діяльності в регіонах.
Нові економічні відносини потребують змін і в бюджетній системі. Щодо вирішення цієї проблеми існують різні підходи:
зберегти бюджетну систему і бюджетний устрій до виходу з економічної кризи, щоб мобілізувати використання фінансів у державі з метою подолання кризових явищ за рахунок розвитку приорітетних напрямків виробництва, стабілізації національної валюти;
при збереження централізованої бюджетної системи надати право місцевим органам влади і управління розпоряджатися коштами, що надходять від комунальної власності підприємств через податки, регулюючи бюджети за рахунок загальнодержавних податків та доходів;
надати самостійність місцевим бюджетам, консолідувавши у бюджеті України всі бюджети, що становлять бюджетну систему.
Розглядаючи питання стосовно збереження бюджетної системи та бюджетного устрою, треба зазначити, що в умовах переходу до ринкової економіки продовжуються зберігатися затратні функції держави, супроводжувані спадом виробництва, інфляційними процесами і зменшенням доходів. Нестача коштів на фінансування соціально-культурної сфери, будівництво, оборону та інші заходи у державному бюджеті поповнюється за рахунок кредитів Національного банку та шляхом централізованого розподілу коштів між ланками бюджетної системи, що, безперечно є позитивним моментом. Негативним є те, що централізований порядок складання, розгляду, затвердження і виконання бюджетів, які входять до бюджетної системи України, породжує в органах влади і всіх ланках управління споживацьке ставлення до них і не стимулює їх діяльність на вишукання додаткових коштів у господарствах областей, міст і районів. Саме місцеві органи влади й управління повинні розробляти відповідні заходи щодо поліпшення економічного стану своїх сіл, селищ, районів, міст і областей та вишукування можливостей додаткового залучення коштів в їх бюджети на підтримку діючих установ охорони здоров′я, освіти, культури та фінансування інших заходів передбачених бюджетами. Адже якщо держава мобілізує кошти для фінансування пріоритетних напрямів економічного розвитку, вона не може достатньо забезпечувати позики, субвенції і субсидії місцевим бюджетам, і останні змушені будуть скорочувати видатки за рахунок мережі установ культури, освіти, охорони здоров′я, що дуже небезпечно.
Реформування спонукає органи місцевої влади і управління до розробки невідкладних заходів щодо пошуку зособів для фінансування інфраструктури. З Державного бюджету місцевим органам влади та їх бюджетам виділяється мінімум допомоги.
Прийняття консолідованого бюджету, до складу якого входять усі види бюджетів бюджетної системи, пов′язане із значним навантаженням на місцеві органи влади і управління, вимагає від них повної відповідальності за виконання бюджету. Позитивним у консолідуючій схемі бюджету є те, що бюджетна система спирається на економічно і юридично врегульовану сукупність Державного бюджету, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим, обласних, міських, районних, селищних та сільських бюджетів. При цьому передбачається повна самостійність місцевих бюджетів і всіх їх ланок, зумовлена наявністю власних та закріплених доходних джерел і правом визначення напрямів їх використання. Негативним моментом є те, що в умовах постійного скорочення виробництва і доходів повна самостійність місцевих рад при формування бюджетів ще більше поглиблює кризові явища в економіці регіонів.
У ринкових умовах бюджет є основним інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів. Надходження до бюджету безпосередньо залежить від стану виробництва. Звичайно, одним із важелів досягнення цього має бути ефективна податкова сиситема.
Система оподаткування має забезпечити оптимізацію структури розподілу та перерозподілу національного доходу. Реформування податкової системи має базуватися на принципі збереження доходної частини бюджету і забезпечення обов′язковості та рівнонапруженості у сплаті податків усіма юридичними і фізичними особами, недопущення будь-яких проявів дискримінації до окремих платників або категорій платників податків, а також стосовно оподаткування товарів вітчизняного чи іноземного виробництва.
У свою чергу можливість утримувати соціальну сферу, забезпечувати соціальний захист населення залежить від стану надходжень до бюджету. Формування доходної та видаткової частини бюджету пов′язане з основними макропоказниками економічного і соціального розвитку України.
Особливої актуальності набувають сьогодні питання, пов′язані з розширенням бази і прав місцевих органів влади щодо формування доходів своїх бюджетів за рахунок місцевих податків та зборів. З цією метою необхідно переглянути чинне законодавство про місцеві податки та збори, розширити коло об′єктів оподаткування, встановити перелік місцевих податків, обов′язкових до сплати на всій території України.
У зв′язку з цим хотілося зупинитись на тих проблемах, без розв′язання яких неможливо говорити про стабілізацію у бюджетній сфері, про економічний розвиток взагалі.
Відсутність належного законодавчого регулювання бюджетних правовідносин та механізму відповідальності за порушення бюджетного законодавства викликає цілий ряд негативних соціально-економічних наслідків. Серед найнегативніших вплив мають:
постійне недовнесення протягом останніх років належних державному бюджету платежів і у зв′язку з цим недофінансування або затримка у фінансуванні окремих видів видатків;
відсутність правового регулювання відповідальності розпорядників бюджетних коштів у випадках взяття зобов′язань, що перевищують обсяг виділених їм асигнувань;
послаблення контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів, що призводить до численних порушень, а відтак до втрат державних коштів;
неповне відображення в бюджеті доходів, які одержують бюджети бюджети установи, органи виконавчої влади від використання власності й здійснення позабюджетної діяльності, що створює систему неконтрольованості у використанні державних коштів і майна.
Наша країна має потребу в сильному державному бюджеті, оскільки він повинен істотно впливати на економічний розвиток усіх регіонів, мати реальні інвестиційні зв′язки із народним господарством, забезпечувати регіональну стратегію економічного розвитку країни.
На сьогоднішній день актуальною є проблема бюджетних взаємовідносин. Послідовна реалізація механізму міжбюджетних відносин нині ускладнюється браком бюджетних коштів. Бюджетна практика розвинутих країн свідчить, що кожній з них не вдавалося забезпечити розмежування доходів між ланками бюджетної системи якимось одним способом, завжди застосовувалась їх комбінація.
Наші законодавці при формуванні чинної податкової системи не мали чітко сформульованих принципів розмежування доходів між бюджетами рівнів. У результаті незрозумілими є причини, що зумовлюють віднесення податків, зборів та інших обов′язкових платежів до тієї чи іншої групи.
Першим важливим кроком в удосконаленні системи бюджетних відносин має бути закріплення відповідальності за фінансування різних видів державних витрат і формування нормальних взаємовідносин із виконання видаткової частини бюджету.
Перебудова бюджетної системи стосується не лише взаємовідносин між державними та регіональними бюджетами, а й відносин бюджетів вищестоящого рівня до бюджетів нижчого рівня.
Кошти місцевих бюджетів - основа фінансової бази органів місцевого самоврядування. Однак у більшості випадків вони не можуть забезпечити ефективного впливу цих органів на соціально-економічні процеси.
Однією з проблем у бюджетній сфері залишається питання державних видатків. Ще недостатньо зроблено змін щодо змісту, спрямування бюджетних видатків, методології їх планування і фінансування.

208- 3 Становлення бюджетної системи України.

grad — Thu, 18 Jun 2009 16:57:18 GMT

Сутність та роль бюджету в соціально-економічних процесах. 1126944264_208

2. Структура бюджету.

3. Становлення бюджетної системи України.

4. Розвиток концепцій реформи системи міжбюджетних відносин в Україні.

5. Шляхи стабілізації бюджетної системи України.

3. Становлення бюджетної системи України.

Головною ланкою фінансової системи є бюджетна система, яка організаційно залежить від форми державного устрою і, як правило, складається з державного та місцевих бюджетів. Відношення між державним та місцевими бюджетами будуються на основі єдності бюджетної системи та фінансової політики держави взагалі.
Зміни в економіці, керівництві господарством держави і зміни у структурі і функціях державної влади та управління стосуються і бюджетної системи, змінюють співвідношення між різними ланками бюджетів, змінюють їх обсяг і внутрішню структуру.
Структура бюджетної системи визначається Конституцією. В ній та в Законі про бюджетні права закріплюються права держави та місцевих органів влади і управління на затвердження своїх бюджетів, на диференціювання доходів і видатків між різними ланками бюджетної системи, порядок їх складання, розгляду та затвердження.
Державний бюджет України має досить тривалу історію становлення і розвитку. Вона бере свій початок у XVI ст., коли запорозьке козацтво набуло самостійної державності, мало дипломатичні відносини з рядом держав Європи. Була загальновійськова казна , до якої надходили доходи від рибних промислів, скотарства, полювання. Видатки передбачались на військове спорядження, будівництво укріплень, монастирів, утримання закладів для престарілих воїнів, дипломатичних місій тощо.
Був період, коли робились спроби створити власну бюджетну систему. Це 1918-1922 рр. Спочатку Українська Центральна Рада протягом 14 місяців свого існування, а потім більшовицький уряд спробували оволодіти бюджетним процесом, але ці спроби з різних причин не мали успіху.
Утворення СРСР і прийняття Конституції Союзу РСР передбачало створення єдиного бюджету, до складу якого включались бюджети союзних республік. Основні положення Конституції були конкретизовані в законодавчих і підзаконних актах. Зміст бюджетного законодавства можна звести до такого:
єдність бюджетної системи, централізація податкового законодавства у відані союзних органів і регламентація видатків;
включення союзних республік до складу єдиного державного бюджету, затвердження зведеного бюджету верховними органами Союзу.
Бюджетна система Союзу РСР об′єднувала в державному бюджеті: союзний бюджет, бюджет соціального страхування та державні бюджети 15 союзних республік, в склад яких входили республіканські бюджети союзних республік, державні бюджети 20 автономних республік та більше 53 тис. місцевих бюджетів(країв, областей, округів, міст, районів, сільських та селищних Рад).
Така бюджетна система існувала з 1924р., коли державні бюджети союзних республік були вперше законодавчо закріплені Конституцією СРСР. В державному бюджеті на 1924/1925 р. доля державних бюджетів созних республік складала 41,9%, причому, основна частина коштів в державних бюджетах- 69,2% - приходилась на місцеві бюджети. В наступні роки спостерігалась поступова централізація коштів в союзному бюджеті. Наприклад, в 1940 р. на частку союзного бюджету приходилось 75,8% ресурсів державного бюджету країни.
В умовах Союзу державний бюджет України виконував підпорядковану роль у розподільчих процесах. Він був інструментом перерозподілу ресурсів між галузями республіканського господарства і різними соціальними групами населення на територіх України, а також між територіями всередині республіки.
При формуванні державного бюджету СРСР на 1989 та 1990рр. були офіційно оприлюднені суми дефіциту бюджету. Відбувся розподіл дефіциту бюджету між союзним та республіканськими рівнями.
Основним регулюючим джерелом в ці роки залишався податок з обороту, нормативи відрахування якого в бюджети союзних республік були визначені диференційовано від 61,4 % до 100 %. В бюджети союзних республік відраховувалось в 1990 р. 20 % платежів із прибутку підприємств союзного підпорядкування, в розмірі 50 % був встановлений норматив відрахувань в бюджети союзних республік від прибуткового податку з населення.
Суттєвою особливістю формування бюджетів на 1991р. був розвиток принципово нових фінансових взаємостосунків між центром та суверенними державами, між суверенними і автономними республіками та місцевими Радами народних депутатів. Так бюджетна система стала включати окремо союзний бюджет, самостійні республіканські (суверенних і автономних республік) та місцеві бюджети.
В 1991р. були повністю передані в бюджет такі найважливіші податки, як податок з обороту та державні податки з населення. Замість цих податків республіками передавалась в союзний бюджет фіксована сума коштів на покриття видатків на народне господарство та на здійснення загальнонаціональних програм. Хоча затверджені бюджетні показники не були виконані із-за недотримання республіками своїх фінансових зобов′язань.
Таким чином, в 1991р. практично було ліквідовано єдину бюджетну систему країни, яка розпалась більш ніж на 55 тис. автономних бюджетів. В результаті загальнодержавний грошовий фонд був поділений за сферами ведення Союзу РСР та суверенних республік.
В Україні ще в 1990р. був прийнятий закон Української РСР “Про бюджетну систему Української РСР”, який визначив основи організації бюджетної системи України. Згідно цього закону фінансові ресурси України були поділені на кошти державного бюджету (республіканського бюджету), бюджетів місцевих Рад народних депутатів, позабюджетних фондів та інших фінансових ресурсів. В цьому законі були відображені питання формування та виконання державного та місцевих бюджетів, розгляд, затвердження, виконання бюджетів різних рівнів бюджетної системи.
З урахуванням змін, що відбулися в політичному устрої України за 1991-1995рр., а також в бюджетній політиці та бюджетному механізмі, в 1995р. Верховна Рада України прийняла нову редакцію Закону “Про бюджетну систему України”, де наведено більш чітке визначення бюджетної системи, її складових частин, детальніше регламентовано бюджетний процес, здійснено розмежування доходів і витрат між ланками бюджетної системи України.
Як незалежна держава Україна склала проект державного бюджету тільки на 1992р. Через нього перерозподілялося більше ніж 60 % національного доходу і 70 % фінансових ресурсів держави, він був зведений з дефіцитом менше, ніж 3 % доходів.
Таким чином, становлення бюджетної системи має досить тривалу історію, завдяки якій є можливість простежити за роллю держави в розподільчих процесах та місце безпосередньо бюджету в соціально-економічних процесах.

4. Розвиток концепцій реформи
системи міжбюджетних відносин в Україні

Останніми роками фіскальні тенденції в Україні засвідчують існування фундаментальних вад у роботі субнаціонального сектора держави. Деякі з цих проблем пов'язані із скороченням контролю цього сектора над коштами і викликають занепокоєння в зв'язку з погіршенням якості послуг, які він надає, особливо в соціально важливих сферах, таких як охорона здоров'я, освіта та соціальний захист. Наприклад, видатки місцевих бюджетів у першому кварталі 1999 р. скоротились на 11% (у номінальному виразі) порівняно з відповідним періодом 1998 р. Видатки на охорону здоров'я зазнали 8.2%-ого скорочення, а видатки на освіту впали на 13.2%. В основі цього скорочення видатків лежить непередбачуваність та нестабільність надходжень податку на прибуток підприємств, який є основним джерелом доходів субнаціональних бюджетів.
Інші проблеми, пов'язані з доходами, віддзеркалюють нестабільність з року на рік як у рівнях, так і в методах фінансування видатків субнаціональних органів влади.
Існуюча система субнаціональних державних фінансів має дві небажані риси. Перша з них – брак добре визначеної системи видаткових повноважень. Не існує, наприклад, консенсусу з питання про те, який рівень місцевої влади має відповідати за надання та фінансування комунальних послуг. У деяких областях ця стаття видатків передбачена в обласному бюджеті; в інших областях це покладено на райони, а в окремих випадках, порядок змінюється з року на рік, видаткові повноваження переходять з області до районів і навпаки.
Іншим аспектом цієї проблеми є складні відносини між місцевими та обласними бюджетами. Місцеві посадові особи нарікають, що обласні бюджети в 2000 р. забирають собі левову частку всіх додаткових планових доходів, одержаних в області. Такого роду нестабільні видаткові повноваження та зобов'язання з фінансування спотворюють і позбавляють сенсу фіскальну відповідальність.
Іншою непривабливою рисою існуючої системи є повернення до практики податкового розщеплення. Податкове розщеплення підриває ефективне бюджетне управління, позбавляючи місцеві органи влади стимулів до мобілізації додаткових доходів та економії видатків. За діючої системи місцеві органи влади, яким вдалося впорядкувати свої видатки або збільшити доходи, будуть "винагороджені" урізанням частки податків.
Короткий огляд основних вад існуючої системи міжбюджетних відносин свідчить про те, що Україна мусить якнайшвидше знайти стабільніший і прогнозований метод фінансування субнаціональних бюджетів - метод, який сприятиме створенню нормальних бюджетних стимулів, посиленню фіскальної підзвітності та досягненню ефективнішого та надійного фіскального вирівнювання.
Дискусія щодо подальших шляхів розвитку міжбюджетних стосунків в Україні набула особливої гостроти в зв'язку з активізацією розробки та обговорення проекту Бюджетного Кодексу України.
У світлі відчутної слабкості загальних реформ міжбюджетних фінансових стосунків нижче пропонується альтернативний підхід до програми реформ, що може посилити існуючий проект Кодексу і позбавити його помилок. Розробка нової системи міжбюджетних стосунків багато в чому подібна розробці й прокладанню нового шляху. Найважливіше вирішити, де має проходити шлях, а тоді – як включити до проекту певні заходи безпеки, такі як обмеження швидкості, щоб забезпечити, що транспорт досягне мети свого призначення.
Які основні критичні політичні пункти намагається з'єднати між собою новий шлях міжбюджетних відносин? Кінцевою метою реформи міжбюджетних відносин, яку переслідує також і проект Бюджетного кодексу, є забезпечення стабільного та передбачуваного фінансування субнаціональних органів влади в рамках загальної структури державних фінансів, яке сприяло б ефективності видаткових рішень та успішності зусиль місцевих органів влади щодо наповнення доходної частини бюджетів. Осереддям концепції щодо того, як досягти цієї мети є система формульних трансфертів, що передаються згори донизу, яка забезпечує дотримання макроекономічного контролю, сприяє стабілізації фінансування місцевих органів влади та усуває як горизонтальний, так і вертикальний дисбаланс, що виникає внаслідок нашого вибору щодо доходних та видаткових повноважень, наданих місцевим органам влади.
Пропонована схема трансфертів складається з кількох ярусів, причому субнаціональні органи влади всіх рівнів будуть субсидованими. Однак субсидованість не є внутрішньо притаманною метою реформи міжбюджетних відносин, радше, вона віддзеркалює раціональний розподіл прав на доходи та обов'язків щодо видатків, про що йдеться нижче, а також той факт, що легше досягти децентралізації видатків, ніж децентралізації доходів. Діятимуть два окремі канали трансфертів, причому обидва вони спиратимуться на формулу. Трансферти спершу передаватимуться з Держбюджету до обласних бюджетів через відповідні транзитні рахунки в сумах, які, з урахуванням їхніх власних ресурсів, є адекватними для фінансування сумарно як обласного, так і субобласних бюджетів. Частина цього трансферту використовуватиметься для фінансування обласного бюджету, а решта – передаватиметься з обласного бюджету до бюджетів міст обласного підпорядкування та сільських районів, також на формульній основі. Міста обласного значення випадають з трансфертного циклу на цьому етапі, а сільські райони використовуватимуть свої трансферти для фінансування своїх власних бюджетів, і знову-таки на формульній основі — трансфертів міст районного підпорядкування, сіл та селищ. Лише у виняткових випадках потрібні будуть негативні (знизу вгору) трансферти для досягнення бюджетного вирівнювання. Наведена нижче схема потоку трансфертів унаочнює щонайістотніші риси пропонованої системи трансфертів (Додаток 2. Схема 2.).
На всіх етапах застосовується однотипна формула, за якою розмір трансферту прив'язується до фіскального дефіциту між видатковими потребами та доходними можливостями. Як видаткові потреби, так і доходні можливості оцінюються статистичне й не пов'язані з фактичними видатками та фактичними доходами. У кожному випадку трансферт має бути скоригований таким чином, щоб бюджет-одержувач міг профінансувати "стандартний" набір видатків за умови застосування стандартних ставок оподаткування до стандартної бази оподаткування.
Виходячи з принципу відповідності, кожен рівень субнаціональних органів влади має відповідати за ідентичний пакет видаткових повноважень, географічний обсяг яких відповідає території, що перебуває під його юрисдикцією. Не повинно бути перекриття повноважень різних рівнів субнаціональних органів влади, це сприятиме ефективному прийняттю рішень. Однорідність видаткових зобов'язань на кожному рівні сприятиме також застосуванню обчислених за допомогою формули середніх рівнів видатків на душу населення.
З погляду доходної частини бюджету, всі податки, чий тягар лягає на місцевих жителів, повинні залишатися на місцевому рівні. Надходження прибуткового податку з громадян повинні використовуватися на рівні міст обласного підпорядкування та сільських районів. Ці доходи не повинні переходити на нижчий рівень, оскільки вони збираються за принципом походження - залежно від того, де людина працює, а не від того, де вона мешкає; нема також жодної непереборної причини, чому вони мають передаватися на вищий рівень. Надходження від податку на прибуток підприємств та акцизних зборів мають бути виключно джерелом Держбюджету, якщо ми хочемо досягти стабілізації рівнів доходів субнаціональних бюджетів, зменшити необхідність у фіскальному вирівнюванні і спростити механізм оцінки доходного потенціалу, що застосовується у формулі. Крім того, ні податок на прибуток підприємств, ні акцизи не є по-справжньому місцевими податками, бо значну частку їхнього тягаря несуть не місцеві мешканці. Власні доходи міст районного підпорядкування, сіл та селищ мають складатися з поєднання різноманітних місцевих податків та зборів, про по йдеться нижче.
Для того, щоб забезпечити стимули до збирання на місцях усіх податків, надходження від зібраних на місцях прибуткових податків слід спрямувати на фінансування трансфертів, на які має право кожна територія. Аби посилити бюджетну дисципліну та бюджетне обмеження місцевих органів влади, здійснення видатків понад плановий рівень, що веде до заборгованості, слід "карати" зменшенням трансферту. Для досягнення поєднання контролю з центру з певною свободою вибору на місцях, мінімальні видаткові норми мають встановлюватися з центру для міст районного підпорядкування та сіл, і мінімальні частки видатків на освіту та охорону здоров'я, тобто функції, спільні для всіх рівнів субнаціональних органів влади, мають встановлюватися на всіх рівнях. Щоб ослабити фіскальний вплив об.ластей на нижчі рівні, обласні бюджети слід обмежити видатковими лімітами, що їх накладає формула.
Цей альтернативний проект повністю відповідає положенням статей 142 та 143 Конституції України та Закону про місцеве самоврядування. Він дає простір для розвитку в бік фіскальної децентралізації в межах унітарної держави й є адміністративне здійсненним, бо вимагає лише незначних інституційних можливостей для обрахунку формульних трансфертів для різних рівнів субнаціональних бюджетів.
Найістотніших змін зазнає система соціального захисту. Пільги ветеранам війни, сім'ям з дітьми, допомога репресованим мають фінансуватися з Держбюджету, що відповідає загальнодержавній природі цих платежів.
За районними та міськими (міст районного підпорядкування) бюджетами слід залишити повноваження фінансувати житлово-комунальні субсидії, бо ці платежі носять місцевий характер. Однак це повноваження слід посилити правом встановлювати тарифи на комунальні послуги. Очікується, що децентралізація цього права дозволить підвищити відповідність між тарифами та вартістю надання послуг.
Видаткові повноваження органів місцевого самоврядування міст районного підпорядкування слід якнайбільше уніфікувати. Без такої уніфікації видаткових повноважень неможливо встановити мінімальний бюджет місцевого самоврядування. Перегляд видаткових функцій торкнеться насамперед сфери освіти та охорони здоров'я. На сьогодні частина територіальних громад утримує установи освіти та медичні заклади, а інші - ні. Міста районного підпорядкування та села мають утримувати дошкільні заклади, передавши утримання загальноосвітніх шкіл, поліклінік та лікарень районному бюджету. Міста районного підпорядкування та села повинні фінансувати із своїх бюджетів лише технічне обслуговування цих закладів. Ця передача повноважень сприятиме гармонізації мережі місцевих бюджетів і раціоналізації обрахунків місцевих бюджетів.
Після такого перерозподілу видаткових повноважень на області покладатиметься надання послуг, які мають загальнообласний масштаб дії: спеціалізовані медичні та освітні послуги, утримання дитячих будинків та інтернатів для інвалідів, міжміських доріг та транспорту, захист навколишнього середовища, утримання парків відпочинку, резервуарів для водопостачання, які обслуговують значні території. Райони та міста обласного підпорядкування надаватимуть комунальні послуги загальнорайонного значення, послуги з середньої та початкової освіти, утримання лікарень та місцевих клінік, утримання та ремонт місцевих доріг та забезпечення транспортних послуг. Міста районного підпорядкування й певною мірою села й селища мають відповідати за утримання дитячих садків, надання партонажних послуг літнім, утримання будинків та місцевих доріг, транспортування дітей до школи та додому, утримання місцевих кладовищ, збирання та вивезення сміття, а також утримання шкіл, лікарень та клінік, що належать до комунальної власності.
Аби посилити підзвітність місцевих органів влади та заохочувати громадян до участі в місцевому самоуправлінні, доходні джерела слід закріпити за бюджетами в такий спосіб, щоб між сплатою податків і наданням суспільних послуг громадянам, які живіть і працюють у межах певної адміністративно-територіальної одиниці, існував зв'язок..
За бюджетами міст районного підпорядкування, сіл та селищ доцільно закріпити місцеві податки і збори, податок на землю, податок з власників автотранспорту та державне мито з фізичних осіб. У більшості випадків ці податки сплачуються мешканцями відповідного міста, села, чи селища. Однак істотна частина їхніх бюджетів потребуватиме фінансування за рахунок трансфертів з районних бюджетів.
Джерелами доходів міст обласного підпорядкування мають бути ті самі джерела, що й у районів, міст районного підпорядкування, сіл та селищ. Тож міста обласного підпорядкування мають бути вправі одержувати доходи від прибуткового податку з громадян, плати за землю, місцевих податків та зборів, податків з власників автотранспорту, державного мита з фізичних осіб та фіксованого податку на підприємницьку діяльність, які збираються на підпорядкованій ним території.
Обласні бюджети повинні мати свої власні джерела доходів на додачу до невеликих надходжень від плати за користування лісовими ресурсами та плати за геологорозвідувальні роботи, які всі мають збиратися в єдиний фонд на рівні області через те, що джерела цих надходжень розподілені нерівномірно по території. Однак області продовжують отримувати цільові відрахування до дорожнього фонду. Трансферти з Державного бюджету мають бути основним джерелом обласних доходів, а обласні бюджети мають відповідати за розподіл трансферних платежів між містами обласного підпорядкування та районами. Райони повинні делегувати певні функції обласним бюджетам і фінансувати їх за допомогою внесків із районних бюджетів (слід розробити механізм фінансування таких спільних проектів на районному рівні).
Податок на прибуток підприємств повинен стати загальнодержавним податком, який повністю зараховується до Держбюджету, і виконувати цільову функцію фінансування розрахованих за допомогою формули трансфертів, які має отримувати кожна область. Фонд таких трансфертів має бути створений на рівні обласного відділення Казначейства. Розраховані за формулою субвенції обласним, районним та міським (районного значення) бюджетам передаватимуться з цього фонду. Цей фонд посилюватиметься негативними трансфертами з невеликої кількості міст обласного значення та районів, у яких надходження від прибуткового податку з громадян перевищить видатки, розраховані на основі норм. Крім цього, до фонду можна зараховувати також надходження від акцизних зборів.
Як зазначалося вище, передбачається наскрізна система трансфертів, за якої трансферти передаватимуться спершу з Держбюджету до обласних бюджетів, а потім з обласних бюджетів до районних бюджетів і бюджетів міст обласного значення, й насамкінець, з районних бюджетів до бюджетів міст районного підпорядкування, сіл та селищ. У цій піраміді трансфертів як обласні бюджети, так і районні бюджети відіграють перерозподільчу роль, і на кожному етапі має застосовуватися певна формула для визначення суми трансферту, яка належить чи то обласним, чи районним бюджетам, і суми трансферту, яка має передаватися далі – бюджетам нижчого рівня у формі трансферту.
Наприкінці треба відзначити, що реформа міжбюджетних відносин в Україні тільки тоді буде доцільною, коли її безпосередньою метою буде одночасне досягнення таких фундаментальних цілей:
підвищення стабільності та передбачуваності потоку доходів місцевих бюджетів з метою поліпшення бюджетного планування та уникнення бюджетної заборгованості ;
чітке розмежування видаткових повноважень, з одного боку, між Державним та місцевими бюджетами, а з другого – між різними типами місцевих бюджетів;
місцеві органи влади повинні мати істотну свободу у визначенні того, як їм використовувати загальні наявні в них кошти для виконання своїх видаткових зобов”язань;
заохочення місцевих органів влади до розвитку своїх економічних можливостей та розширення власних баз оподаткування, причому вони повинні мати гарантії, що центр у них не відбере одержані від цього додаткові доходи;
справедливий розподіл соціальних послуг у різних регіоних країни; місцеві органи влади всіх рівнів повинні мати приблизно однаковий рівень доходів для надання соціальних послуг, за які вони відповідають;
досягнення консенсуу щодо ролі в бюджетному процесі району і особливо області, якого дуже важко досягти з політичних причин;
простота політики трансфертів з тим, щоб міжбюджетні фіскальні потоки були прозорими, відносоно захиченими від маніпулювання та достатньо простими для адміністрування; при цьому необхідно створити новий інституційний механізм, який забезпечував би повне й вчасне виконання всіх зобов′язань, щодо трансфертів.
Переслідуючи ці цілі, пропозиції щодо реформи міжбюджетних відносин мають відповідати важливім конституційним та законодавчим положенням, які, зокрема, передбачають, що:
обласним бюджетам має бути відведена роль у забезпеченні спільних проектів триторіальних громад і функція передачі трансфертів від Державного бюджету до бюджетів нижчих рівнів.
Крім того, як передбачено Законом про місцеве самоврядування:
мінімальні бюджети міст, сіл та селищ мають бути складовою бюджетного процесу.
Фактично кожна країна, яка справді намагається досягти цих цілей, дотримується таких трьох основних принципів:
1. Чіткий і раціональний розподіл видаткових повноважень поміж рівнями органів влади.
2. Розподіл доходних повноважень, за якого податки, закріплені за місцевими бюджетами, породжуються місцевими мешканцями і можуть ефективно адмініструватися на місцевому рівні.
3. Розробка прозорої формульної трансфертної системи, здатної заповнити фіскальні "щілини" між доходними повноваженнями місцевих бюджетів та видатками, які вони мають здійснювати.

208- 5. Шляхи стабілізації бюджетної системи України.

grad — Thu, 18 Jun 2009 16:56:26 GMT

Вступ

Сутність та роль бюджету в соціально-економічних процесах.

2. Структура бюджету.

3. Становлення бюджетної системи України.

4. Розвиток концепцій реформи системи міжбюджетних відносин в Україні.

5. Шляхи стабілізації бюджетної системи України.

Висновки

Перелік використаної літератури

5. Шляхи стабілізації бюджетної системи України.

Створити ефективну бюджетну систему, яка б стала інструментом досягнення економічного зростання та забезпечення належного виконання державою своїх функцій.
Слід визначитись із моделлю бюджетної системи, що відповідала б закріпленому в Конституції державному та територіальному устрою країни. Це найпринциповіший момент, що забезпечує альтернативи політичного вибору.
Під моделлю бюджетної системи розуміємо спосіб побудови бюджетної системи та організації міжбюджетних взаємовідносин. Світова практика свідчить, що існують три основні моделі організації бюджетної системи держави.
Перша з них базується на принципах автономії кожного рівня влади, повному розмежуванні різних податків між територіальними рівнями і закріпленні їх за відповідними бюджетами. Це означає, що в країні, яка має таку бюджетну систему, справляються центральні, регіональні й місцеві податки. Вони повністю надходять до відповідних бюджетів. Кожен рівень влади при цьому відносно незалежний один від одного і забезпечує фінансовими ресурсами покладені на нього функції, в основному, за рахунок власних податкових надходжень.
Друга модель бюджетної системи базується на фіксованому пайовому розподілі основних податків між різними територіальними рівнями. Це означає, що в країні, де запроваджено подібну бюджетну систему, центральна влада, регіони й місцеве самоврядування мають зафіксовану частку доходів від кожного з податків. Ця частка є стабільною, не змінюється і забезпечує формування основної частини фінансових ресурсів кожного рівня влади.
Третя модель, базується на тому, що у державі різні рівні влади застосовують спільну базу оподаткування. Це означає, що кожен рівень влади – центральний, регіональний та місцевий – встановлює свої ставки оподаткування в межах одного і того ж податку. Таким чином, загальна ставка податку по країні є сумою податкових ставок центральної, регіональної й місцевої влади.
Звичайно, в чистому вигляді такі моделі не існують. Кожна країна сформувала специфічну, властиву лише їй, модель бюджетної системи. Таке завдання постало і перед Україною. Враховуючи світовий досвід й життєві реалії, в Україні можна було б побудувати модель бюджетної системи з такими ознаками. Доцільно запровадити центральні, регіональні й місцеві податки, які б повністю зараховувалися до відповідних бюджетів. Такий принцип розподілу фінансових ресурсів слід було б доповнити пайовим розподілом окремих з нинішніх, так званих "регульованих доходів", на сталій основі. Що могло б бути зроблено за рахунок закріплення на законодавчому рівні, на довгостроковій основі, частки центрального, регіональних і місцевих бюджетів у таких доходах.
Слід відмовитися від поділу бюджетних доходів в Україні, на так звані "закріплені" й "регульовані". Основна частка доходів центрального, регіональних і місцевих бюджетів має формуватись на основі їх власних податків 1 паїв у податках.
Фінансове вирівнювання так званих "бідних" і "багатих" територій слід забезпечувати не за рахунок регульованих доходів, а лише на основі системи бюджетних трансфертів (дотацій, субсидій, субвенцій). Саме на цих засадах здійснюється фінансове вирівнювання у всіх розвинених країнах.
Механізм фінансового вирівнювання має забезпечити створення відносно однакових умов для проживання громадян України на всій території держави. На відміну від інших європейських країн, ми маємо разючі відмінності між рівнем та якістю життя у містах та селах, різних за географією та політичною вагою регіонах, що є свідченням, по суті, відсутності державної регіональної політики. Слід у законодавчому порядку визначити рівень державних мінімальних соціальних стандартів, які забезпечуються органами місцевого самоврядування на всій території України. Відповідно до потреб забезпечення державних мінімальних соціальних стандартів, кожен орган
місцевого самоврядування повинен мати знову ж таки законодавче гарантований мінімальний бюджет і доходну базу.
Заходи фінансового вирівнювання мають охопити лише території, які не можуть за рахунок власної доходної бази сформувати гарантовані мінімальні бюджети, а також території, що мають значні надлишки фінансових ресурсів, порівнюючи із середньодушовою забезпеченістю в державі.
Потреби органів місцевого самоврядування у трансфертах із державного та регіональних бюджетів мають визначатись на основі нормативно-розрахункових методів. Нам слід розробити відповідну формулу вирівнювання -математичну модель, на основі якої території, що потребують фінансової підтримки, отримуватимуть гарантовані трансферти.
Світовий досвід свідчить: у систему заходів фінансового вирівнювання включаються території, які мають власну доходну базу на душу населення обсягом менше 95% від середньої по країні і території, що мають відповідну базу на душу населення обсягом більше 120% від середньої по країні.
Потребує розв'язання проблема акумуляції фінансових ресурсів для формування трансфертних фондів (фондів фінансового вирівнювання). За умов України фонди фінансового вирівнювання доцільно створити на рівні Державного бюджету України, а також на рівні республіканського бюджету Автономної Республіки Крим. обласних бюджетів, міських бюджетів Києва та Севастополя. Доцільно, щоб кошти фондів фінансового вирівнювання формувались за рахунок одного або кількох центральних податків.
Можливий варіант, що фонд трансфертів у складі Державного бюджету України буде формуватися за рахунок частини податку на додану вартість. Необхідно розробити і прийняти Закон "Про порядок надання дотацій, субсидій, субвенцій та інших трансфертів з Державного бюджету України". Термінової розробки потребує Закон України "Про Державний бюджет України і бюджетні процедури".
Критерієм у розподілі фінансових ресурсів між рівнями влади має стати обсяг обов'язків щодо фінансування тих чи інших сфер, які
покладаються на центральну, регіональну та місцеву владу. Таким чином, розподілові фінансових ресурсів між рівнями влади, має передувати розмежування функцій між державою і місцевим самоврядуванням, між центральною, регіональною і місцевою владами. Саме завдяки цьому буде покладено край нинішній практиці бюджетних "торгів" між центром і регіонами, практиці, по суті, окремих стосунків Києва з кожним регіоном, залежно від того, яку політичну вагу має та чи інша територія та її керівник у державі.
Реформуванню підлягає існуюча податкова система України. Слід значно зменшити частку в системі загальнодержавних податків і збільшити частку місцевих та регіональних податків. Подальший розвиток податкової системи України має передбачати розширення повноважень місцевих та регіональних органів влади в сфері запровадження місцевих та регіональних податків. Саме за таких умов може бути оподаткована "тіньова економіка", послаблений податковий тиск на тих платників податків, які їх сьогодні дисципліновано сплачують. Першим кроком у реформуванні податкової системи могло б стати прийняття Закону України "Про місцеві податки і збори", згідно з яким запроваджувався б новий порядок зарахування до місцевих бюджетів місцевих податків і зборів. Доцільно встановити, що місцеві податки і збори не враховуються при визначенні нормативів відрахувань від загальнодержавних податків до бюджетів місцевого самоврядування. Одночасно слід встановити, що місцеві податки і збори використовуються виключно на видатки розвитку. Це заохочуватиме органи місцевого самоврядування розширювати власну доходну базу.
Слід розробити нову правову базу фінансової діяльності органів місцевого самоврядування. Вона має передбачати, що органи місцевого самоврядування складають два самостійних бюджети - поточний та бюджет інвестицій і розвитку. Бюджет інвестицій і розвитку має формуватися за рахунок місцевих позик, кредитів, інвестиційних трансфертів та частини податкових надходжень. Слід встановити, що використання коштів бюджету інвестицій на поточні потреби забороняється. Слід створити умови дляучасті органів місцевого самоврядування у фінансово-кредитних відносинах. Треба надати їм право створювати власні фінансово-кредитні установи, утворити Центральний банк комунального кредиту, який би функціонував за прикладом західноєвропейських ж й ро центр алей. Потрібно законодавче врегулювать питання створення ринку комунальних цінних паперів. Доцільно розробити та прийняти закони України "Про фінансові основи місцевого самоврядування", "Про правовий режим майна комунальної власності", "Про унітарні державні та комунальні підприємства", "Про державні та комунальні землі" та інші акти.
Про ідеологію реформи бюджетно системи. Основною метою є скасування принципу єдності бюджетної системи України та перехід до автономного функціонування центрального, регіональних та місцевих бюджетів і на цій основі фінансове забезпечення функцій, які покладені на центральну, регіональну та місцеву влади. Кожна з ланок влади має функціонувати на основі власної доходної бази. Це покладе край ідеології утриманства, яка сьогодні побутує, створить умови для розвитку засад бюджетного самофінансування як у центрі, так і на місцях.
Практична реалізація запропонованих заходів щодо реформування бюджетної системи неможлива без переосмислення окремих положень 143-ї статті Конституції України щодо порядку формування та ролі обласних і районних бюджетів, які, з нашої точки зору, суперечать в цілому конституційним гарантіям розвитку місцевого самоврядування в Україні.
Основними завданнями мають стати:
по-перше, планування видатків бюджету на основі реального прогнозу доходів бюджету та оптимального розміру дефіциту бюджету виходячи з безпечної тенденції стану державного боргу;
по-друге, приведення законодавства щодо державних зобов'язань у відповідність із спроможністю бюджету їх виконувати;
по-третє, прийняття пакету законодавчих актів, який охоплюватиме питання щодо процедур бюджетного процесу та базуватиметься на здійсненні адміністративної реформи;
четверте, прийняття законодавства, яке б регулювало розподіл повноважень та відповідних фінансових ресурсів між центральним та місцевими органами влади, формування місцевих бюджетів та їх взаємовідносини з державним бюджетом на основі адміністративної реформи та, зокрема, реформи місцевого самоврядування;
п′яте, складання бюджету з урахуванням бюджетної стратегії на кожні три роки; шосте, забезпечення прозорості та публічності бюджетного процесу;
шосте, необхідно мати повну інформацію про всі грошові кошти, якими володіють бюджетні усстанови, з метою їх аналізу для раціонального використання бюджетних коштів.
За останні роки були зроблені деякі кроки в цих напрямках. Зокрема, триває робота над удосконаленням бюджетного законодавства з метою створення нормативно-правового поля для підвищення прозорості та ефективності бюджетних процедур; удосконалюється форма казначейського виконання державного бюджету.
А у найближчий час необхідно чітко визначити цілі та пріоритети бюджетної політики при поданні проекту державного бюджету на 2000 рік та довгострокової бюджетної стратегії; включити до складу бюджетів всіх рівнів позабюджетні кошти бюджетних установ і організацій; налагодити систему інформування громадськості щодо стану виконання бюджету та бюджетної стратегії; запровадити чітку та зрозумілу методику визначення міжбюджетних трансфертів; скоротити перелік головних розпорядників коштів державного бюджету; прийняти Податковий кодекс.
Одним із основних завдань має стати - досягнення більшої прозорості бюджетного процесу (тобто відкритості перед громадськістю щодо реалізації бюджетної політики). Це необхідно з метою: підвищення розуміння бюджету та довіри з боку громадськості до діяльності державних органів влади, що в кінцевому підсумку сприятиме більшій підтримці нею найбільш раціональних заходів щодо бюджетної політики; підвищення ефективності бюджетного процесу, яке досягатиметься за рахунок врахування зважених критичних оцінок з боку політиків, незалежних експертів та інших зацікавлених осіб щодо розв'язання бюджетних проблем та відповідної мінімізації допущення прорахунків в майбутньому; використання деталізованих показників та забезпечення повноти інформації щодо бюджету сприятиме більш якісному проведенню аналізу та оцінок бюджету, здійсненню більш виважених та обгрунтованих заходів бюджетного процесу, що в свою чергу забезпечить підвищення ефективності бюджету; збільшення можливостей проведення порівнянності та аналогій з практикою вирішення бюджетних питань в інших країнах, і таким чином максимально можливого використання їх позитивного досвіду для України.
За останні роки вже було зроблено певні досягнення в даному напрямку. Так, в кінці 1997 року введено нову бюджетну класифікацію України, яка в достатній мірі відповідає міжнародним стандартам статистики державних фінансів, забезпечує більшу систематизацію та упорядкованість бюджетних показників та застосовується при формуванні і виконанні бюджетів всіх рівнів з 1998 року. В процесі формування проекту державного бюджету на 1998 рік були розроблені і запроваджені єдині форми щодо подання бюджетних запитів для головних розпорядників коштів, які передбачали на той час досить новаторські кроки щодо висвітлення цілей і результатів використання бюджетних коштів розпорядниками та інших необхідних даних про їх діяльність. З кожним роком ці форми удосконалюються і набувають вищого значення та статусу виходячи з необхідності посилення ролі та відповідальності головних розпорядників в бюджетному процесі. Здійснюються заходи по переорієнтації значення (фокусування) видатків від функціональної структури до відомчої (в Законі про Державний бюджет України затверджується розподіл видатків по головних розпорядниках коштів, розпис державного бюджету затверджується в розрізі головних розпорядників). Розроблені та удосконалюються комп'ютерні програми, які забезпечують оперативний та уніфікований збір та доведення інформації щодо формування проекту бюджету і складання розпису бюджету від Міністерства фінансів до головних розпорядників коштів і навпаки. Налагоджується щоденний обмін інформацією між Мінфіном та Головдержказначейством щодо коректування плану та фінансування видатків, що дає можливість своєчасно отримувати достатньо повну інформацію про реальний стан виконання бюджету та відповідно на неї реагувати.
Сприяти створенню ефективного бюджетного законодавчого поля, в тому числі сприяти прийняттю поданого Кабінетом Міністрів України до Верховної Ради проекту Закону України "Про бюджетний устрій та бюджетний процес" та розробити законопроект про складання і виконання місцевих бюджетів та системи формування міжбюджетних взаємовідносин.
Інший напрям такого розподілу спричинений специфікою обслуговування державних цільових фондів, які щороку включаються до складу бюджету, та існування інших видатків, що здійснюються за рахунок цільових надхджень. Практика планування, затвердження, виконання бюджету та аналіз звітності про його виконання за останні роки свідчить, що зазначені категорії вимагають запровадження окремих дещо відмінних від встановлених для бюджетних (загальних) видатків, процедур. Тобто, врахування особливостей їх походження, природи використання, ролі, що відведена їм у бюжетному процесі.
Таким чином, запропонований поділ бюджету повинен забезпечити прозору, реальну систему оцінки усіх джерел доходів і визначених пріоритетів їх витрат.
Загальний фонд бюджету буде включати: доходи бюджету, що не призначені на конкретну мету, і є загальними ресурсами бюджету; видатки бюджету, які здійснюються за рахунок загальних ресурсів бюджету; різницю між доходами та видатками загального фонду бюджету. При цьому надходження від хдійснення запозичень, видатки на обслуговування боргу, виконання державних гарантій і забезпечення зобов′язань включаються тільки до загального фонду бюджету. Доходи та видатки загального фонду іменуються, як загальні надходження та загальні видатки.
Спеціальний фонд державного бюджету формується за рахунок коштів державний цільових фондів, власних надходжень та спеціальних видатків бюджетних установ та організацій. Також до спеціального фонду віднесені за доходами та видатками: кошти, що надходять від реалізації надлишкового озброєння, військової техніки, іншого майна Збройних Сил України, за виконані роботи, надані послуги, надання в оренду основних фондів та іншого майна Збройних Сил України; збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; відрахування та збір на будівництво та реконструкцію, ремонт, утримання автомобільних доріг загального користування, збір на розвиток виноградарства, садівництва, хмелярства, плата за пробірування і клеймування виробів та сплавів із дорогоцінних металів, частина державного мита за видачу паспортів, що спрямовується на поспортизацію населення України, митні збори, фонд дотацій іншим бюджетам тощо.
Обов′язковою умовою функціонування спеціального фонду є те, що видатки здійснюються лише в межах коштів, одержаних на цю метув даному фонді. Залишки в коштів на кінець року зараховуються на рахунки спеціального фонду ( держаних цільових фондів та бюджетних установ та організацій по власних надходженнях) для проведення видатків в наступному році.
Реформа сукупних державних витрат повинна стати основою для реформування системи формування доходів бюджетів різних рівнів та визначити критерії кількісного розподілу фінансових ресурсів між ланками бюджетної системи по вертикалі.
Реформа бюджетної системи та міжбюджетних взаємовідносин пов'язана із реформуванням податкової системи України, зокрема переглядом структури та переліку державних податків, розширенням ролі та частки місцевих податків і зборів, запровадженням регіональних (обласних) податків і зборів. За рахунок цього мають бути створені передумови для радикального зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів, зміни джерел формування дохідної бази цих бюджетів.
Наслідком цього має стати переведення усіх ланок місцевих бюджетів на власну дохідну базу. Конкретний перелік дохідних джерел окремих ланок місцевих бюджетів є темою спеціального дослідження і тут не розглядається. Необхідно ухвалити нову редакцію Закону України "Про систему оподаткування", Закони України "Про місцеві податки і збори", "Про фінанси місцевого самоврядування".
В процесі реформи бюджетної системи і міжбюджетних взаємовідносин в Україні має бути розв'язана проблема державної стандартизації бюджетних видатків. Це означає, що в межах усієї території України державні та громадські послуги мають надаватись в гарантованих обсягах і бути за якістю не нижчими, ніж в середньому по країні. Ось чому в законодавчому порядку слід визначити державні мінімальні соціальні стандарти державних і громадських послуг. Необхідно ухвалити Закон України "Про державні мінімальні соціальні стандарти". У зв'язку з цим ми повинні реалістично переоцінити окремі норми законодавства, які, як засвідчила практика, не виправдали себе. Це, зокрема, стосується так званого нормативного підходу до формування мінімальних розмірів місцевих бюджетів.
Що стосується обов'язкових завдань органів місцевого самоврядування, то в їх межах ці органи мають надавати державні та громадські послуги на рівні не нижчому, ніж це буде передбачено державними мінімальними соціальними стандартами.
Переведення місцевих бюджетів на власну дохідну базу, запровадження державних мінімальних соціальних стандартів створять ситуацію, за якої частина органів місцевого самоврядування не матиме достатніх дохідних джерел для забезпечення обов'язкових завдань щодо надання державних і громадських послуг на рівні державних стандартів. Це пов'язано з об'єктивними причинами, зокрема такими, як нерівномірність розміщення продуктивних сил і податкової бази. Інша ж частина органів місцевого самоврядування навпаки матиме значний надлишок фінансових ресурсів, забезпечивши фінансування не тільки обов'язкових, а й факультативних завдань.
Реформа бюджетної системи і міжбюджетних взаємовідносин передбачає внесення суттєвих змін до основ організації бюджетного процесу в Україні. В першу чергу це стосується існуючого порядку затвердження бюджетів. Україна успадкувала порядок затвердження бюджетів, який склався в СРСР у ЗО-ті рр. Спочатку затверджується Державний бюджет України, в якому визначаються основні дохідні джерела зведених бюджетів областей. Потім затверджуються республіканський бюджет Автономної Республіки Крим, обласні, міські міст Києва і Севастополя бюджети, де визначаються основні дохідні джерела міст обласного підпорядкування, районів, районів у містах Києві та Севастополі. Згодом затверджуються міські бюджети міст обласного підпорядкування та районні бюджети. Завершується цей процес затвердженням сільських, селищних бюджетів та бюджетів міст районного підпорядкування. Таку процедуру затвердження бюджетів інколи називають процедурою затвердження бюджетів "згори" "донизу".
Слід зазначити, що подібна процедура формування і затвердження бюджетів зараз не застосовується в жодній розвинутій країні. Затвердження бюджету центрального уряду і затвердження місцевих бюджетів – це складові двох самостійних бюджетних процесів. Враховуючи це, в ході реформи бюджетної системи і міжбюджетних взаємовідносин в Україні доцільно роз'єднати бюджетний процес, пов'язаний зі складанням, затвердженням і виконанням державного бюджету України, і відповідний процес, пов'язаний із формуванням місцевих бюджетів. Слід законодавче визначити строки затвердження місцевих бюджетів, конкретний термін щодо кожного з них має визначати відповідний орган місцевого самоврядування.

Висновки

Бюджет – складна економічна категорія. Як категорія, державний бюджет являє собою систему економічних відносин, що складаються в суспільстві в процесі формування, розподілу, та використання централізованого грошового фонду країни, призначеного для задоволення суспільних потреб. Важливою є роль бюджету у розподілі сукупного суспільного продукту та національного доходу. В бюджеті країни акумулюється значна частина знов створеної вартості – нацонального доходу, розподілюваного і перерозподілюваного у відповідності з ринковими законами суспільного розвитку для забезпечення розширеного відтворення та задоволення загальнодержавних потреб.
З точки зору перспектив формування бюджету, основною закономірністю відтворення в умовах ринку повинна стати тенденція збільшення фонду нагромадження при розподіленні національного доходу України. Це дозволить здійснити більш цілонаправлену інвестиційну політику, укріпити матеріально-технічну базу виробництва і тим самим збільшити доходну частину державого бюджету України.
Найважливіше призначення бюджету – це створення метеріальної основи для реалізації державою своїх функцій: економічної, соціальної, політичної та оборонної.
Сутність державного бюджету як економічної категорії реалізується через його функції: розподільчу, контролюючу, забезпечення існування держави. В умовах реформування економіки України, пов′язаної з функціонуванням різних форм власності, виникає потреба перегляду характеру і змісту бюджетних відносин. На сьогоднішній день виникають труднощі як із формуванням централізованого фонду коштів держави, так і з його використанням. Ці труднощі зумовлені недосконалістю законодавства України, традиційними, застарілими підходами організації бюджетних відносин. У такій ситуації командно-адміністративні методи управління повністю не вдалося усунути, а нові перебувають на стадії становлення. Зумовлено це повільним процесом реформування системи власності, що докорінно впливає на зміст розподільного і перерозподільного процесів в Україні.
Бюджетна система – це заснована на економічних відносинах та юридичних нормах сукупність усіх видів та ланок бюджету країни, які обєднані на єдиних принципах.
Складовими елементами бюджетної системи є:
структура;
принципи побудови;
організація функціонування.
Бюджетна система складається з державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної Республіки Крим та місцевих бюджетів. Сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи України, є зведеним бюджетом України.
Нові економічні відносини потребують змін і в бюджетній системі. Щодо вирішення цієї проблеми існують різні підходи:
зберегти бюджетну систему і бюджетний устрій до виходу з економічної кризи, щоб мобілізувати використання фінансів у державі з метою подолання кризових явищ за рахунок розвитку приорітетних напрямків виробництва, стабілізації національної валюти;
при збереження централізованої бюджетної системи надати право місцевим органам влади і управління розпоряджатися коштами, що надходять від комунальної власності підприємств через податки, регулюючи бюджети за рахунок загальнодержавних податків та доходів;
надати самостійність місцевим бюджетам, консолідувавши у бюджеті України всі бюджети, що становлять бюджетну систему.
Економічне оновлення об”єктивно потребує зміцнення державного бюджету як основного важеля ефективного розвитку господарства країни, що прагне до соціально орієнтованої економіки. Акумуляція у бюджетній системі значних грошових фондів створює можливість для забезпечення рівномірного розвитку економіки та культури на усій території країни. Бюджет є могутнім інструментом державного управління.
Значення державного бюджету обумовлено не лише обсягом коштів, які зосереджено в ньому. В безпосередньому взаємозв”язку з бюджетом і під його впливом функціонують усі інші ланки фінансової системи.
Наявність бюджету створює можливість для маневрування при розподілі коштів на потреби суспільства з урахуванням їхньої пріоритетності протягом певного проміжку часу.
У майбутньому роль державного бюджету у соціальних процесах зростатиме. Обумовлено це тим, що саме бюджетні кошти у сукупності з позабюджетними фондами є фінансовим підгрунтям для здійснення соціальних перетворень, переходу на новий рівень соціального обслуговування населення. Крім того, державний бюджет покликаний нівелювати соціальні наслідки розшарування громадян за їхніми матеріальними статками, о викликано переодом до ринкових умов господарювання.

ПРЕЛІК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Конституція України. Затверджена ВРУ 28.06.96 № 254/96 – ВР.//Відомості ВРУ. – 1996. - № 30.
Закон України “Про бюджетну систему України” №253/95-ВР від 29.06.95.// Відомості ВРУ. – 1995. - № 26.
Бескид Й.М. Державний бюджет України // Методичні рекомендації. – Трернопіль. – 1996.
Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 1997.
Государственные финансы. Учебник под редакцией д.э.н. Федосова В.М., - К., - Либідь. – 1991.
Єпіфанов А.О., Сало В.І., Д”яконова І.І. Бюджет і фінансова політика України. – К.: Наукова думка. – 1997.
Кириленко О.П. Фінанси. – Тернопіль: Економічна думка. – 1998.
Юрій С.І., Бескид Й.М. Бюджетна система України. – К.: НІОС. – 2000.
Юрій С.І., Бескид Й.М. Державний бюджет України. Навчальний посібник. – Тернопіль: ТАНГ, 2000.

209 - Бюдж. процес характеризує і відображає систему управління бюджетом, яка в свою чергу включає

grad — Thu, 18 Jun 2009 16:53:43 GMT

Б.М. - сукупність взаємопов’язаних дій, прийомів, методів, направлених на управління рухом бюджетних потоків і відносин , які виникають в процесі руху вказаних потоків.
Як керувати цими потоками і відносинами і складає зміст б.м.
Об’єктом б.м. є бюджет.В сучасній ек літературі бюджет розглядається з 3х сторін:
- за формою – це фінансовий план
- за сутністю – економічна категорія
- за матеріальним змістом – централізо-ваний фонд державних ресурсів
Суб’єктом б.м. є органи управління бюджетом.
Предметом б.м. як учбової дисципліни є бюджетний процес та управління ним.

3.Органи упр-ня б-том.
Бюдж. процес характеризує і відображає систему управління бюджетом, яка в свою чергу включає:
органи управління бюджетом
структуру бюджетного процесу та методологію бюджетної діяльності
Органи управління бюджетом можна згупувати в 3 групи:
органи законодавчої та виконавчої влади (ВР,КМ,обласні та міські держадміністрації, раднардепи). Повноваження ВР – Конституція ст.85.Повноваження КМ – там же ст.116
органи оперативного управління бюджетом:
- органи системи Мінфіна( центральний аппарат мінфіна, мінфін ре-ки Крим, обласні і міські фін управління, міські і районні фін відділи);організації при мінфіні(органи Держказначейства; КРУ)
- ДПА
- Рахункова палата
Органи нефін профілю, які виконують функції, безпосередньо пов’язані з формуванням доходів та фінансуванням видатків бюджета:
- митний комітет та його підрозділи
- органи МВС
- органи юстиції та нотаріату
- природоохоронні органи та інспекції
- інспекції по контролю за цінами
По лінії фінансування видатків:
- головні розпорядники коштів (ГРК)
- розпорядники коштів 2го та 3го рівня (керівники міністерств, відомств, виконавчих органів і т.д.), які одержують кошти з бюджету і несуть відповідальність за їх цільове використання.

2.Струк-ра б-ного рпоцесу та методологія  б-ної діяльн-ті.
По структурі бюджетний процес складається з 4х етапів:
складання
розгляд
затвердження
виконання
Перші три етапи є БЮДЖЕТНИМ ПЛАНУВАННЯМ.
Рівень бюджетного планування залежить від  3-х основних чинників:
1 - від чіткого формулювання цілей і задач, які вирішує та чи інша держава – це класична вимога до менеджменту та б.м. в тому числі;
2 - від достовірності тієї інформації, яка використовується в бюджетному плануванні
3 - від методів, які використовуються при бюджетному плануванні.
Відомо три методи при складанні бюджету:
1)Метод прямого рахунку ; 2) нормативний ;  3) Аналітичний.
Взагалі бюджетне планування засноване на балансовому методі.
Існує 3 варіанти збалансув-ня б-ту:
Зменьшення видаткової частини
Збільшення доходної частини
Встановлення реальних джерел покриття дефіциту бюджету.

4.Складові БМ.
СКЛАДОВІ Б.М. визначаються загальними функціями управління, а саме :
- стратегічне планування
- планування реалізації стратегії
- організація виконання розроблених планів
- облік
- контроль
Відповідно виділяються 3 складових БМ:
1. організація планування бюджету і виконання бюджету  2. облік виконання бюджету
3. контроль за виконанням бюджету
Сутність управліньської діяльності полягає в прийнятті своєчасних правельних рішень з питань планування і виконання бюджету. В свою чергу прийняття таких рішень засновується на аналізі певної іформації, яка характеризує стан об’єкту управління (бюджета) на певну данту
Задача обліку – забезпечити систему управління необхідною інформацією
Інформація є тою забезпечуючою системою, без якої неможлива управлінська діяльність. Інформація характеризує стан об’єкту управління – бюджету на певний час, або за певний проміжок часу.
До інформації ставляться наступні вимоги:
1. Достовірність; 2. Своєчаснітсь; 3. Повнота.
Контроль за виконанням бюджету є складовою фін контролю, фін контроль - реалізаця на практиці контрольної функції фінансів.
Органи, на які покладено функцію контролю за виконанням бюджету:
податкова адміністрація
КРУ
Рахункова палата
Органи системи Мінфіну
Форми фінансового контролю:
- попередня - покликана запобігати порушенням законів
- поточна - провадяться всіми фінансами у процесі використання ПП коштів
- наступня - використовуються після надходження доходів чи провдених видатків
Методи фінансового контролю:
1 - ревізія - метод документального контролю за фін.-господ. діяльністю ПП, за дотриманням законодавства з фінансвих питань. За наслідками її складається акт
2 - перевірка - це обстеження й вивчення окремих ланок фін.-госп. діяльності ПП. Наслідки перевірки оформляються довідкою чи доповідною запискою.

5.Органи сис-ми Мінфіну :ф-ції,стр-ра.
Положення про фін органи України було затверджено Постановою КМУ №147 від 27.02.1997.
Система органів Мінфіну:
- центральний апарат Мінфіну
- фінансвові управління облдержадміністр.
- міські і районні фінансові відділи
В своїй діяльності Центральний Аппарат мінфіну керується Конституцією, законами, постановами КМУ, Указами і розпорядженнями Президента та іншими нормативними документами.

6.Центр.апарат Мінфіну :ф-ції,стр-ра.
Функції ЦА Мінфіну:
1. реалізує державну фінансову політику
2. бере участь у розробці балансу фін ресурсів , платіжного балансу, зведеного валютного плану, а також державних цільових фондів
3. організує роботу, пов’язану із складанням проекту Держбюджету , за дорученням КМУ визначає порядок і терміни подання необхідних матеріалів для складання проекту бюджету
4. організує виконання Держбюджету по доходах і видатках
5. складає розпис доходів та видатків
6. здійснює методичне керівництво в галузі територіального фін-бюдж планування
7. розробляє порядок надання із Держбюджету дотацій, субсидій, субвенцій
8. здійснює контроль за коштами, що видаються з Держбюджету
9. складає звіт про виколнання Держабюджету(ДБ), розробляє пропозиції щодо ефективного використання коштів ДБ
10. розробляє правила складання та виконання державного та місцевих бюджетів, розробляє бюджетну класифікацію
11. здійснює контроль за випуском та обігом цінних паперів
12. організує виготовлення цінних паперів і документів суворого обліку, затверджує нормативно-технічну документацію з цих питань
13. здійснює загальне керівництво діяльність КРУ та органів Держказначейства

Очолює ЦА міністр. Він має 10 заступників. Для узгодження вирішення питань, які покладені на ЦА мінфіну утворюється КОЛЕГІЯ. Головою колегії є міністр фінансів. Членами колегії заступники міністра та начальники управлінь мінфіну.
Умовно всі відділи ЦА мінфіну можна поділити на три основні підгрупи:
ЗАГАЛЬНІ УПРАВЛІННЯ :
- бюджетне
- управління доходів
- вдосконалення фінансового механізму
- цінними паперами фінансового ринку
- головне управління по організації виробництва цінних паперів
- головне управління дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння
- гол. Упр. Бухобліку
- валютно-економічне
- управління зв’язків з місцевими організаціями
ГАЛУЗЕВІ:
- фінансоми матеріального виробництва
- фінансами транспорту, зв’язку і сфери послуг
- фінансами АПК та охорони природи
- фінансування освіти , науки і культури
- фінансування охорони здоров’я і соц захисту населення
- фінансування оборони і правоохоронних органів
- фінансування держапарату і оплати праці
ЗАБЕЗПЕЧУЮЧІ:
- управління комп’ютерізації
- управління кадрів і навчальних закладів
- юридичний відділ
- протокольний відділ
- режимно-секретний відділ
- управління справами (канцелярія)

10.Фін.упр.обл.держ.адміністрації:   ф-ції, стр-ра.
Фін управління облдержадміністрації утворюється рішенням відповідної облдержадмін. за принципом подвійного підпорядкування. Підзвітне ЦА Мінфіну і області.
Функції обласних фінупрівлінь:
1. здійснює державну фін політику на даній території
2. визначає порядок і строки надання облупру та відділам , виконкомам міських і районних Раднардепів матеріалів для підотовки проекту облбюджету та розрахунків щодо розмежування відповідних податків між ланками місцевих бюджетів.
3. Здійснює перевірку правильності складання і затвердження кошторисів бюджетних установ
4. Здійснює контроль за цільовим використанням коштів, виділених з обласного бюджету
5. Розробляє порядок надання з облбюджету бюджетам нижчих рівнів дотацій, субсидій , субвенцій
6. Склад.розпис.доходів і видат.обл.б-ту,а також затвердж.його
7. забезпечує виконання облбюджету (здійсн.фін-ня із обл.б-ту,веде бух.облік кас. викон.обл.б-ту за доход.і вид.)
8. перевіряє бух звіти і баланси обласних відділів і управлінь міст і районів обласного підпорядкування.
Здійснює контроль за випуском і обігом ЦП і веде реєстрацію їх випуску в області

СТРУКТУРА: очолює начальник, має помічників, заступників. ВІДДІЛИ:
головна бухгалтерія
бюджетний відділ
відділ доходів
відділ фінансів матеріального виробництва
відділ фінансування соц захисту населення
відділ фінансів пром компдексу і охорони природи
відділ фінансування місцевих органів влади і управління
відділ грошового обігу , ЦП та з питань нових форм господарювання
відділ кадрів та спец роботи
відділ комп’ютерізації
адм-госп відділ

11.Міські і р.-нні фін.відділи :ф-ції,стр-ра.
РАЙОННІ ФІН ВІДДІЛИ( НИЗОВА ЛАНКА)
Очолює завідуючий. 3 відділи:
бугалтерія
бюджетна інспекція (відділ)
відділ доходів

Функції місцевих фінансових органів полягають в наступному:
1 - втілення в життя державної фінансової політики;
2 - аналіз показників розвитку економіки відповідного регіону;
3 - вживання заходів щодо оздоровлення фінансового становища галузей підвідомчого Раді народних депутатів господарства;
4 - збільшення доходів бюджету;
5 - розробляють проектів зведених балансів фінансових ресурсів для відповідних територій розвитку фінансових можливостей регіону і на основі їх розробляють бюджети відповідних Рад народних депутатів;
6 - ведення обліку і складання звідності про виконання бюджету;
7 - підготовка інформаційних матеріалів, доповідей органам місцевої влади та управління про хід і підсумки виконання бюджету, пропозиції про збільшення доходів;
8- вирішують питання про відстрочення платежів;
9 - вносять пропозиції виконавчим органам про надання пільг з податків і платежів до бюджету за висновками податкових інспекцій;
10 - беруть участь у розробці пропозицій щодо зміни форм власності та методів господарювання на підприємствах комунальної власності, створення ринку цінних паперів, ведуть реєстрацію і облік випуску цінних паперів акціонерними товариствами, комерційними банками та іншими структурами;
11 - фінансують заходи щодо розвитку місцевого господарства, освіти, охорони здоров’я, науки, культури, місцевих органів влади і управління, соц.-економічних програм.

7.ДПА :ф-ції,стр-ра.
Вперше ДПС в Укр.була створ.в 1991р. і вкл.3 рівні: ДПІ, ПІ в обл. та містах К.та С., ПІ-ї в містах і р.-нах.  В1996р., згідно указу Презид.на базі ПІ було створ. ДПА. Зміни також відбулися у підпорядкуванні податк. ревізії. Якщо спочатку податк. міліція входила до складу органів Внутр. справ, то з 1996 р. податк. міліція підпорядковується ДПА вищого рівня.   У 1998р. було прийнято нову редакцію закону про ДПС в Укр., згідно якої була закріплена така структура:
- вищий рівень - ДПА
- середня ланка - ПА в областях, м.Києві і Севастополі;
- низова ланка - податк. інспекції в містах, районах і районах у містах.
СТРУКТУРА ДПА: 1)упр-ня непрямих под.,
2)упр.організ.док.перевірок юр.осіб,
3)упр.оподат.фіз.осіб,
4)упр.прямих под.,
5)упр.роботи із платниками под.
ФУНКЦІЇ ДПА:
1) Організ.роботу ДПА та ДПІ
2) Видає у вип.,передб.законом,норм.-прав.акти і метод.рекоменд. із питань опод-ня
3) Затвердж.іорми под.розрах.,звітів,декларацій та ін.док-в,повSYMBOL 162 \f "Symbol" \s 6ўяз.із обчисл.і сплатою под.,ін.платежів
4) розSYMBOL 162 \f "Symbol" \s 6ўясн.через засоби мас.інформ. порядок застосув.закон.та ін.норм.-прав.актів про под. Ін.платежі та організ.викон.цієї роботи орг.ДПС.
5) Здійсн.заходи щодо добору, розстановки, проф. підготовки та перепідг.кадрів для органів ДПС
6) подає органам ДПС методичну і практ.допомогу в орг-ії роботи,пров.обстеж.та перевірки їх стану
7) організ.робрту поствор.інформ.сис-ми АРМ та ін.засобів автоматиз-ї та компSYMBOL 162 \f "Symbol" \s 6ўютер-ї робіт органів ДПС
8) розроб.осн.напрями,методи,форми провед. перев.додерж.под.та вал.закон-ва
9) передає відпов.правоохор.органам матеріали за фактами правопоруш.,за які передб. кримін. відпов.
10) подає Мінфіну та ГУДКУ звіт про надходж. под.і платеж.
11) Вносить пропоз. Та розроб.проекти міжнар. договорів стос.оподатня, викон. міжнар. договори
12) надає фіз.особам ідентиф.номери і надсил. До ДПІ картку із іден.номером і веде єдиний банк даних про платн.под.-юр.осіб
13) прогноз.,аналіз.надходж.под.,ін.плат.,джерела под.надходж.,вивчає вплив МЕ пок-в і под.закон-ва на надходж.под.,розроб.пропоз.щодо їх збіл. Та змен. Втрат б-ту
14) забезпеч.виготов акциз.марок,їх зберіг., продаж, організ.роботу,повSYMBOL 162 \f "Symbol" \s 6ўяз.із здійсн.контролю за наяв.марок на жуп.алког.напоїв,тютюн.вироб.
внос.пропоз.щодо вдоскон.под.закон-ва

8. Державна КРСУ,як самост.підрозділ Мінфіну :ф-ції,стр-ра.
Державна КРСУ функціонує з 1.02.1993 на основі закону «Про Державну КРСУ»
СТРУКТУРА - складається з 3х ланок:
1. Головне КРУ
2. КРУ АР Крим, областей, м.київ, севастопіль
3. контрольно-ревізійні підрозділи у містах, районах, районах у містах.
ФУНКЦІЇ ГКРУ і КРУ в АРК, м.К і Сев.:
1) організація роботи КР підрозділів в АРК,обл-ях,Києві,Севастоп.,по провед.ревізій і перевірок,узагальн.наслідків док-х ревіз.і перевірок у вип. передбач. закон-вом, повідомлення про них органів законодавч.та викон.владиSYMBOL 59 \f "Symbol" \s 6;
2) проведення ревіз.та перевірок фін.діяльн.,стану збереж.коштів і мат.цінностей,достовірн-ті обліку і звіт-ті в мін-вах,відом-вах,держ.комітетах та ін.органах держ.викон.влади,в держ.фондах,в бюдж.устан-х,а також на підпр-ах і в орган-ях,які отрим.кошти із б-ту та із держ.валют.фондівSYMBOL 59 \f "Symbol" \s 6;
3) провед-ня ревіз. та перев. правил. витрач. держ.коштів на утрим-ня місц. органів викон. влади,установ і орган-цій,що діють за кордоном і фін-ся за рах.держ.б-туSYMBOL 59 \f "Symbol" \s 6;
4) провед.ревіз.і перев.повноти оприбутк-ня,прав-ті витрач.і збереж.валют.коштівSYMBOL 59 \f "Symbol" \s 6;
5) здійсн.контролю за усуненням недоліків і порушень,виявл.попередн.ревіз.і перев-миSYMBOL 59 \f "Symbol" \s 6;
6) розробка інструктивних та ін.нормат.актів про провед.ревіз.і перевірокSYMBOL 59 \f "Symbol" \s 6;
7) здійсн-ня методичн.керівництва і контролю за діяль-тю підпорядк. КР підрозділів, узагальн. досвіда провед.ревіз.та перевірок і пошир.його серед КР служб, розробка пропозицій щодо удосконал.контролю.
Органи КРС розгляд. листи, заяви і скарги громадян про факти поруш.закон-ва із фін.питань. Звернення, де повідом.про крадіжки, розтрати,недостачі,ін.серйозні правопоруш., негайно пересил.правоохорон.органам для прийняття рішення згідно із чин.закон-м.
Ф-ції КР підрозд.(відділів,груп) ур-нах,містах і р.-нах у містах:викон.ф-ції,перерах.вище за винятком 1 і 7.

9.ДКУ, як сомост.пілрозділ Мінфіну :ф-ції, стр-ра.
З виходом Указу Президента від 27.05.1995 №335-95 «Про Державне казначейство(ДК) України» були утворені органи Держказначейства. 1995р. – КМУ «Положення про ДК України»
Мета створення ДК:
1. Забезпечення ефективного управління коштами ДБ
2. Підвищення ефективності фінансування видатків в межах наявних в ДБ ресурсів.
СТРУКТУРА ОРГАНІВ ДК:
Вища ланка – Головне управління ДКУ
Середня - Управління ДК в ре-ці Крим, областях, мм.К.іС.
Базова – відділи ДКУ в містах, районах, районах міст
ФУНКЦІЇ ДКУ:
організація касового виконання ДБ, здійснення контролю за цим
управління наявними коштами ДБ
облік касового виконання бюджету за доходами і видатками
здійснення фінансування з бюджету
складає зведену звітність про виконання ДБ
здійснення управління державним боргом України
здійснення контролю за використанням та надходженням коштів загальнодержавних цільових фондів
Розробка і затвердження нормативно-методичних документів з питань бюджету, звітності і організації виконання бюджету( як державного, так і місцевих)
СТРУКТУРА ГОЛОВ. УПРАВЛІННЯ ДКУ:
Керівництво і група при керівництві
Управління організації, аналізу виконання зведеного бюджету та позабюджетних фондів
У. Прогнозування доходів ДБ
У. Оперативно-касового планування видатків ДБ та міжбюджетних розрахунків
Оперативно-контрольне у.
Управління бухобліку та звітності
У. Координацї та розвитку органів ДКУ та методологічної роботи
У. Комп’ютерізації та інформ систем
У. Обслуговування державного боргу
Контрольно-ревізійне у.
Відділ фін забезпечення системи казначейства
Відділ добору, розстановки та перепідготовки кадрів
Юр відділ
У. Справами

12 Рахункова палата (РП) України :гол.завдання,ф-ції.
Рахункова палата (РП) була утворена у 1996 році ( Закон» Про РП» від 11.07.1996).
Відповідно до закону РП виконує наступні ФУНКЦІЇ:
контролює хід виконання законів У. Та Постанов ВРУ
здійснює контроль за виконанням ДБ по доходах та видатках , видатках по обслуговуванню держборгу( зовн / внутр)
контролює використання коштів загальнодердж цільових фондів( позабюджетних)
здійснює контроль за діяльністю органів ДКУ з питань управління наявними коштами ДБ України , проходження бюджетних коштів і коштів фондів в НБУ та інших банк. Установах
перевіряє цільове використання кошиів, виділених із бюджету на утримання ВРУ та її апарату, служби Президента , апарату КМУ, інших виконавчих органів, а також держ установами і організаціями , які діють за кордоном і на території України
здійснює зв’язки з контрольними органами іноземних країн та відносини з міжнародними організаціями , укладає угоди про співробітництво
здійснює аналіз порушень і відхилень у бюджетному процесі , готує і вносить до ВРУ пропозиції щодо їх усунень, а також щодо бюджетного законодавства.

14.Б-тне план-ння :визнач.,задачи,принципи.
Визначення бюджетного процнсу законодавчо затверджене у законі «Про бюджетну систему» ( 1995р.)
БЮДЖЕТНИЙ ПРОЦЕС – регламентований законодавством процес складання, розгляду і затвердження бюджетів, їх виконання і контроль за виконанням, а такохж складання і затвердження звітів про їх виконання.
По структурі – це бюджетне планування і виконання бюджету.
Бюджетне планування базується на задачах, які поставлені перед органами , які займаються бюджетним плануванням.
ЗАДАЧІ :
Визначення реальної величини доходів в наступному бджетному періоді ;
Обгрунтованість і визначення розмірів бюджетних видатків по кожному напрямку ;
Збалансованість бюджету.
Принципи бюджетного планування базуються на двох принципах побудови бюджетної системи: єдності і самостійності., науковості
При збереженні 2 принципів Б.планування проходить наступним чином:
Зверху-вниз - контрольні цифри;
Знизу – вверх - проектні розрахунки.
Науковості – всі розрахунки доходів, нормативів видатків по поточному бюджету, напрмки інвестицій бюджету повинні мати необхідне наукове обгрунтування.

13.Б-ний регламент.Відпов-ть держ.органів закон.і викон.влади.
Бюдж. процес в державі повинен регламентуватися БЮДЖЕТНИМ РЕГЛАМЕНТОМ – документом, в якому визначається порядок і терміни складання, розгляду і затвердження бюджету, а також організація його виконання.   Містить наступну інформацію :
1- визначає чітке розмежування функцій між органами державної влади і державного управління.
2- визначає перелік всієї документації, яка використовується у бюдженому процесі
3- Визначає особливий порядок виконання бюджету у разі його несовоєчасного затвердження
4- Встановлює відповідальність за :
Несвоєчасне і неякісне складання бюджету органами виконав. влади
За порушення термінів розгляду і затвердження бюджету органів законодав. влади
За нецільове використання коштів, виділених з бюджету ( фін. органи)

15.Підготовча робота по складанню пректа  б-та.
а) - Складанню проекту бюджету передує розробка основних прогнозних макроек. показників економ. і соц. розвитку України: - обсяг ВВП, - обсяг НД, - обсяг прибутку в цілому та в розрізі адмін.-територ. одиниць, - показники балансу фін ресурсів, - платіжного балансу, валютного плану, - індекси змін оптових та роздрібних цін, - показники по фонду оплати праці, - обсяги геологорозвідувальних робіт.
Дані показники розробляє Мінекономіки.
Вони повинні бути розроблені до 1 червня року, який передує плановому разом з Мінфіном, НБУ, Мінстатом, ін. міністерствами і відомствами.
На підставі зазначених показників розробляються плани екон. і соц. розвитку окремих адмін.-територ. одиниць.
б) - КМ і Мінфін доводить до міністерств та відомств і виконавчих органів інструктивні листи про особливості складання розрахунків до проектів бюджетів на наступний бюджетний рік (до 15 травня).
У разі незбалансованості бюджету відповідного рівня (місцевого) готується наступна інформація для подання вищестоячим фін органам:
1. Розміри дотацій і зміни складу об’єктів, що підлягають бюджетному фінансуванню. Перед початком складаннЯ проекту бюджету ВР не пізніше 15 червня поточного року розробляє і представляє Президенту бюджетну резолюцію, в якій визначаються основні напрямки бюджетної політики на наступний рік.
Вперше бюджетна резолюція в Укр. була прийнята в 1995 р. Її розробка і затвердження законодавчо закріплено в Законі про бюдж. систему Укр.
2. Перед поч. склад-ня проектоб-ту ВРУ не пізніше 20 червня поточ.року розроб. І представл. Презид. б-ну резолюцію,в якій визнач.осн.напрямки бюдж.пол-тики на наст.бюдж.рік.
Основні напрямки бюджетної політики на 1998 рік :
1. пріорітетне спрямування коштів на оздоровлення вітчізняного виробництва ;
2. забезпечення функціонування соц-культ сфери і соц захисту населення
3. здійснення струткурних реформ
4. домогтися перерозподілу через доходну частину бюджету не більше 31% ВВП
5. формування взаємовідносин між держ та місцевими бюджетами в напрямку самостійності місцевих бюджетів
6. забезпечення режиму раціонального використання фін ресурсів з метою їх економії
7. введення річного мораторію на надання дотацій суб’єктам підприємницької діяльності , якщо такі не пов’язані з державним регулюванням цін; введення річного мораторію на надання бюджетних позик терміном погашення після 31 грудня.
У 1990 році через доходну частину бюджету розподілено 26,2 ВВП, 1991-32,7%; 1992-38,1%; 1993-40,4%; 1994-55,3%; 1996(план)-47%; 1997-46%, у1998 план-ся до 31%. 
16.Порядок і терміни складання ДБ.
На підставі проведеної підготовчої роботи та фінан. можливостей держави до 1 липня поточного року Мініфін складає попередній проект держ бюджету і доводить відповідні контрольні цифри міністерствам та виконачим органам, відомствам, виконавчим органам нижчих рівнів, які в 2-тижневий термін розгялають одержані показники і в разі незгоди подають останньому відповідні розрахунки та обгрунтування.
До 1 серпня у Мінфіні при участі представників мін-в, відомств та виконавчих органів розглядаються пропозиції і зауваження, які були надіслані. У разі незгоди відповідна інформація передається до Кабміну разом з проектом держ. бюджета.
До 15 серпня Мінфін відповідно до пропозицій і зауважень готує другий проект держ. бюджету і передає на розгляд КМУ з відповідними розрахунками.
КМ для розгляду проектів держ. бюджету дається 2 тижні. У разі згоди до 1 вересня проект бюджету передають Президенту.
Президент у 2-тижневий термін розглядає проект бюджету і у разі згоди до 15 вересня передає ВР.

17.Порядок і терміни розгляду розгляду і затвердж.ДБ.
До 1 вересня проект бюджету передають на розгляд ВР. Проект держ. бюджету розглядають постійні комісії, які діють при ВР. Представляє проект держ бюджету Президент, з доповідями вивступають міністр Мінфіну і голови постійних комісій. Після проект проходить обговорення , в результаті чого приймається закон «ПРО Д.Б.» Законом про бюдж. систему Укр. встановлені два терміни затвердження проекту бюджету:
2 грудня. Якщо не прийнятий до 2 грудня, то ВР приймає постанову про порядок фінансування поточних витрат до затвердження бюджету
30 грудня . Якщо не затверджений до 30 грудня, то автоматично продовжують дію показники поточного року.

19.Закон про ДБ та його зміст.

Основна інформація, що міститься в Законі «ПРО Д.Б.» :
загальна сума доходів, видатків бюджету, граничний розмір
обсяг дефіциту та джерела покриття (ЦП, внутр. та зовніш. кредит).
2. Доходи бюджету в розрізі кодів бюджетної класифікації
3. Видатки відповідно до кодів бюдж класифікації
4. Суми дотацій і субвенцій, які передаються і держ бюджету місцевим.
5. Нормативи вірахувань від загал.-держ. регулюючих податків до місцевих бюджетів (ПДВ, АЗ, Пр П з гром., П на Пр фіз. осіб)
6. Суми вилучені на корист держ. бюдж.
7. Рішення по бюдж позичках
8. Оборотно-касова готівка ( не більше 2 % цільових фондів)
9. Доходи і видатки загальнодерж цільових фондів
10. Зміни, які відбулися при встановлені ставок і термінів сплати податків
11. Інше

18.Порядок склад.,розгляду,затвердж.МБ-в.
Складає проект відповідного місцевого бюджету відповідне фінансове управління (Мінфін АР Крим, обласні і міськи фінуправління) або фінансовий відділ на основі показників соц-ек розвитку території, доведених показників (нормативи відрахувань, дотацій, вилучення коштів)
Проекти фін планів підприємств і госп організацій, кошториси доходів і видатків бюджету
Складений проект бюджету розглядається відповідним виконавчим органом (держадм або виконкомами)
Республіканський бюджет Криму, обласні і міські Київ, Сев-ль передаються на розгляд ВР Криму та відповідним радам народних депутатів до 10 грудня поточного року.
Міські і районні бюджети подають відповідним Раднардапам до 25 грудня.
Якщо до 30 грудня не затверджується місцевий бюджет , то починають діяти цифри того бюджету , який був переданий на затвердження.
Місцевий бюджет може бути затверджений тільки після затвердження держ бюджету.

20.Поняття б-ного фін-ня та його орган-ція.
Фінансування із бюджету - це перерахування розпорядником коштів зх ступенів через установи банківської системи бюджетних коштів на видатки, визначені фін планами і кошторисами підприємств, організацій , установ і і затвердженого бюджету.
Принципи бюджетного фінансування :
Плановості
Цільового використання
У фінансуванні приймають участь фін органи( казначейство, фінупри, фін відділи) банківські установи і розпорядники коштів 3х ступенів.Організація бюджетного фінансування покладена на фін органи. По державному бюджету розрізняють 3 ступені розпорядників кошітв :
Головні
Розпорядники коштів 2го рівня
Розпорядники коштів 3го рівня
По місцевих бюджетах розрізняють два рівні розпорядників:
Головні
Розпорядники 3го рівня
21.Принципи і методи б-го фін-ня із ДБ та МБ-в.
Фінансування з бюджету здійснюється за такими схемами:

ексімбанк
нбу
піб
укрсоцбанк
україна
ощадбанк
аваль*
* відповідно до постанови КМУ №88 від 21.01.1998
Виконання ДБ за видатками визначаєтьсячітким виконанням своїх функцій всіма 3ма учасниками: фін органами, банками, розпорядниками коштів.
МЕТОДИ БЮДЖЕТНОГО ФІНАНСУВАННЯ:
Метод відкриття кредитів. Базується на принципі авансування видатків на кредитній основі.використовувався в Україні до 1.07.1993 при фінансуванні із ДБ.
Метод перерахування коштів з рахунку бюджету на рахунки розпорядників коштів.До 1.07.1993 використовувася лише при фінансуванні з місцевих бюджетів. З цього моменту використовується при фінансуванні з бюджетів всіх рівнів.Сутність методу: перерахуванні здійснюється в межах наявних коштів на раунках бюджету.
Бюджетне фінансування із ДБ здійснюється відповідно до тимчасової інструкції «про порядок касового виконанняДБ за видатками» №28 від 21.03.1997
Відповідно до цієї інструкції фінансування із ДБ здійснюється :
через територіальні органи Д.К.
за відомчою структурою
23.Документооборот при фін-ні із ДБ.через органи ДКУ.
При такому виді фінансування органи Д.К. повинні мати дані про територіальне розташування мережі установ , підприємств, організацій, яким вони перераховують кошти.
ПОРЯДОК надання інформаіцї :
Головне управління Д.К. доводить цю інформацію до казначейств середньої ланки.
РК 2го рівня надають оргнам казначейства середньої ланки дані про мережу підвідомчих підприємств, в територіальному розрізі( міст, районів)
Органи казначейства середнього рівня , одержавши цю інформацію, передають органам казначейства базового рівня.
Також до органів казначейства доводять обсяги асгнуваня та кошториси видатків .Таку інформацію одержують місяць після затвердження бюджету.
ПОРЯДОК подання інформації :
ГРК надають зведені кошториси доходів і видатків в розрізі підвідомчих установ в головному управлінні Д.К.
ГУДК доводять цю інформацію до оргнів казначейства середнього рівня
РК2го рівня надають зведений кошторис доходів і видатків в розрізі підвідомчих установ оргнам казначейства середнього рівня , які доводять одержану інформацію базовому рівню
РК3го рівня надають затверджені кошториси доходів і видатків органам казначейства базового рівня.
Виконання видаткової чатсини ДБ здійснюється шляхом фінансування або проведення платежів безпосередньо на рахунки суб'єктів госп. діяльності.
Оплата витрат розпорядників коштів проводиться органами ДК шляхом безготівкового здійснення платежів на користь суб'єктів госп. діяльності
, які виконують відповідну роботу .
24.Документооборот і порядок отрим.готівки РК.
ДКУ надає дозвіл на отрим.готівки в банк.установах самими РК,на користь суб.господ.діяльн-ті,які викон.роботи,або надав.послуги РК.Для цього в органах Казнач.РК відпов.рівня відкрив.реєстрац.рах-ки.До кожного реєстрац.рах-ку відкрив.особові картки,в яких міститься розгорнута інформ.про виділені кошти на оплату рах-в та на видачу готівкою беспосер.РК.(схема 2.6)
22.Документооборот при фін-ні із ДБ за відомчою стр-рою.
На сьогодн.день в Укр.зберіг.фін-ня із ДБ за відомч.стр-рою.При дан.виді фін-ея РК відкрив.рах.в банк.установах(для ГРК та РК ІІст.-2рах.).Фін-ня із б-ту здійсн.шляхом перерах.коштів із рах-ку Казнач.на б-ні рах.РК-в.
В1998р. Для силових відомств фін-ня здійсн.наст.чином: через територ.органи ДКУ шляхом перерах.коштів б-ту із рах.Казнач.на б-ні рах.РК відпов.рівня.
26.Документооборот при фін-ні із МБ-в.
При фінансуванні з місцевих бюджетів використовується також метод перерахування коштів з рахунку бюджету на рахунок РК( в межах наявних в бюджеті кощтів)
Фінансування здійснюється за допомогою платіжних доручень.Їх використовують бухгалтерія фін відділу на основі форми№5( розпорядження на перерахування коштів з рахунку місцевого бюджету ), яку готує місцева бюджетна інспекція фін відділу.
Платіжне доручення виписується в 3х примірниках:
1й – залишається банківській установі, як основа для перерахування коштів
2-й – разом з коштами – розпоряднику коштів
3-й – повертається до фін відділу
27.Поняття і орг-ція викон-ня б-ту(органи,що забеспеч.викон-ня б-ту).
Виконати бюджет означає сформувати його доходну частину ( забезпечити надходження податків та платежів) і профінансувати видатки , затверджені в бюджеті. Загальне керівництво по виконанню бюджету покладено на КМУ. КМУ організує виконання бюджету через відповідні міністерства та відомства.
ДБ виконують безпосередньо :мінфін,казначейство,податкова адміністрація,КРУ.
Виконання місцевих бюджетів покладено на :фін управління та відділи,податкову адміністрацію,КРУ.
ЦА мінфіну - організує виконання бюджету ( ДБ).Фін управління та відділи здійснюють виконання вимдаткової частини та контроль за надходженням коштів в бюджет.Органи ДК - організують та здійснюють касове виконання ДБ( здійнюють бюджетне фінансування та контроль за надходженням доходів ДБ)
Податкова адмінінстрація – контролює своєчасність і правильність обрахування податків та платників та контролює своєчасність розрахунків з бюджетом.КРУ – здійснює контроль за цільовим використанням бюджетних коштів та матеріальних цінностей.
28.Розпис доходів і видатків,як основа викон-ня б-ту.б-тна класиф-ція.
Основою для виконання бюджету є розпис доходів(Д) та видатків(В).
Розпис Д і В здійснює мінфін .Розпис бюджету ре-ки Крим - мінфін ре-ки Крим. Обласних – обласні управління мінфіну; міських міст Києва та Севастополя – міські фінупри ; міських та районни-х – фін. Відділи.
Бюджетний розпис складається на 1 рік з поквартальною розбивкою. З 1997 року введена помісячна розбивка бюджетного розпису.Бюджетний розпис повинен бути збалансований.Розпис складається відповідно до кодів бюджетної класифікації.Визначення бюджетної класифікації законодавчо закріплене( Закон «про бюджетну систему У.» ):Бюджетна класифікація - єдиние систематизоване функціональне групування доходів та видатків по однорідним олзнакам , що забезпечує загальнодерж та міжнар порівняність бюджетних даних.Структуру бюджет класифікації розробляє КМУ і міфін, затверджує ВРУ.Структура нової бюдж класифікації затверджена постановою КМУ від 12.07.1996р. №327» про структуру бюджетної класифікації У.», в грудні 1997 року наказом мінфіну вона затверджена.Бюджет і звітність за 1998 рік складається відповідно до нової бюдж класифікації.Вона передбачає 4 блоки:
класифікація доходів.
Складові Д-ів бюджету:
податкові надходження + неподаткові надходження = поточні доходи;
поточні доходи+операції з капіталом(?) = сукупні доходи;
сукупні доходи офіційні трансферти + загальнодержавні цільові фонди = доходи бюджету.
Доходи класифікуються по 3х ознаках:
1) розділ - показує джерело одержання прибутку ( податок на прибуток , прибутковий, податки на збільшення ринкової вартості, 3й розділ – платежі за використання природних ресурсів)
2) глава показує вид податку( 1й розділ , податок на доходи фіз і юр осіб)
3)параграф – показує прибутки від окремих категорій фіз та юр осіб( податок на доходи робітників та службовців, на доходи працівників колективних с/г підприємств)
2. класифікація видатків:
функціональна – ( відповідно до функцій, що виконує держава)- передбачено 25 функц. Розділів і 134 підрозділи
відомча – виділено 186 шт., що фінансуються з ДБ
ек.класифікація видатків бюджету( за ек змістом виконуваних операцій) .
В основі класифікації видатків5 ознак:
група – один з функціональних розділів( 7й розділ – освіта)
розділ – показує підрозділ функц-го розділу( дошкіл., загсер школа, позашкільне)
глава – відомча підпорядкованість( міністерство освіти)
параграф – показує групи однотипних установ( загальноосвітня школа, інтернат, гімназія)
стаття – характеризує цільове призначяення( ст.1 - фонд з/п, ст.2 – наорахування на з/п, ст.3 – загальногосп витрати, і т.д.)
3. класифікація фінансування бюджету - позики, отримані від бюджтеів, НБУ, КБ та установ + міжнарод фін організацій, урядів іноземних країн, КБ іноземних
класифікація боргу за типом кредитора – суми заборгованості по одержаних позиках.

29.Організація викон-ня доход.частини б-ту.
Встановленою системою стягнення доходів бюджету передбачено, що по більшій частині доходів обчислення сум і їх перерахування в бюджет здійснюється самим платником.Це стосується юр осіб.
Розрахунки підприємств і організаційз бюджетом здійснюються в безготівковій формі на підставі платж доручення . Прийом платежі в від населення в готівковій формі здійснюють установи Ощадбанку, каси сіл та селищ.рад і каси спеціальних збирачів.Каси спеціальни