Все, разом узяте, включаючи замислених прибалтів? Єдине розумне пояснення - навіть "патріоти" розуміють, що Росія, хоч і має схожі з Україною проблеми, явно більш життєздатна і має всі шанси процвітати навіть тоді, коли від могили останньої "Української держави" і сліду не залишиться.

Це теж констатація очевидного факту. Причина більшої живучості Росії проста. Ім'я її - Москва. Імперський центр, будь то Рим, Константинополь, Санкт-Петербург чи Лондон, в якості місця концентрації різноплемінної імперської еліти, завжди притягувало таланти, які хотіли зробити велику (світову, а не містечкову) кар'єру. Це стосується письменників, художників, музикантів, економістів, адміністраторів, це ж стосується і політиків.

А для них ось це головне...

Не може вирости сучасний полководець із командувача армією Буркіна Фасо. Не тому, що в Африці не народжуються Бонапарти - народжуються. Просто, щоб стати сучасним воєначальником, треба мати досвід командування сучасними збройними силами. Чи не бригадою, дивізією або корпусом, нехай навіть оснащеними за останнім писком моди військової і останнім словом техніки, а повноцінними збройними силами. Такі в світі мають США, Росія, Китай і умовно, в рамках НАТО, кілька держав Західної Європи (Великобританія, Франція, Німеччина). Ось вони і здатні вирощувати сучасних Шліффенів і Шапошникових. В інших державах світу потенційні військові таланти зачахнуть, не розкрившись.

Політиків це "прокляття масштабу" теж стосується. З Москви і Вашингтона, Парижа і Лондона, Пекіна і Токіо відкриваються зовсім не ті перспективи, що з Києва і Варшави, Манагуа і Праги, Уагадугу і Цови. Політична еліта країн з імперськими традиціями отримує академічний досвід, а інші виглядають поруч, наче першокласники. Окремі винятки суті справи не міняють.

Саме тому імперії живуть тисячоліттями, а окремі "маленькі, але горді" Гондураси виникають і зникають відрами протягом пари десятиліть. Тому імперія, уражена тією ж червоточиною, що і хутір, встоїть, а хутір згине.

Але перейдемо до суті - до червоточини, яка роз'їдає українську державу зсередини і не залишає їй шансів на виживання. Головним могильником української державності є не "продажні манкурти", не "п'ята колона", не "рука Москви", навіть не "бандерівці" і не потішні українські нацисти, що мріють, спираючись на розорену Україну, зробити те, чого не зміг Гітлер, жорстко контролював всю промислову міць континентальної Європи. Проблемою України є її економічна і політична еліта, її "реформатори", її "капітани бізнесу" і, меншою мірою, політично активна частина народу: політологи, журналісти, топ-менеджмент великих компаній, коротше, ті, хто формують громадську думку.

Це - дійсно питання питань...

На двадцятому році незалежності громадяни України із здивуванням виявили, що влада, яка прийшла до сили, нічим, крім кольору партійних прапорів, не відрізняються від опозиції, що навіть КПУ має до захисту інтересів трудящих таке ж відношення, як Чингісхан до мистецтва плетіння макраме. Народ, шаленими темпами втрачаючи довіру до всіх без винятку чинних політиків, тим не менш, чекає на свого Прихованого Імама, який прийде і зробить всім добре. Давайте подумаємо, звідки ж йому взятися?

Як виникла держава Україна? Так само, як й інші пострадянські країни. Дурному народу, який вже в чотирьох поколіннях не бачив капіталізму і на генетичному рівні забув, що це таке, розповіли, що капіталізм - це як в американському кіно. Ніхто нічого не робить. Всі носять джинси. Живуть у великих красивих будинках, з ранку до ночі п'ють пиво і віскі з красивих пляшок, їздять на великих красивих машинах, інколи вбивають поганих хлопців, спокушають красивих дівчат, грабують банк, рятують світ і виїжджають відпочити на Гаваї. Загалом, кожен може стати Рокфеллером.

Так їм розповіли...

І простий радянський роботяга відразу так і зрозумів - всі, і він у тому числі, стануть мільйонерами наступного дня після того, як проженуть комуністів, які сховали всю ковбасу в закритих розподільниках. Роботягам-то було невтямки, що американські туалети теж хтось лагодить і сміття хтось прибирає. Роботяга-то "в академіях не навчався" і не знав, що для того, щоб у суспільстві, де у всіх все порівну або майже порівну, один став Абрамовичем, мільйони повинні стати жебраками. Власність-то не виникає ні звідки. Для того, щоб у когось прибуло, у когось другого повинно стільки ж вибути.

Але проблема пострадянського капіталізму полягає не в тому, що мільйони зубожіли (так народжувався будь-який капіталізм), а в тому, як саме збагатилися ті, хто став багатим, з кого сформувалася "еліта" бізнесу, хто поставив під свій контроль владу і використовує її в своїх інтересах. Як же з'явилися українські Генрі Форди і Джоні Моргани?

Зрозуміло, що в країні, де сума збитків державі понад десяти тисяч рублів могла спричинити за собою смертний вирок, ні явних, ні підпільних капіталів не вистачило б на легальну приватизацію одного середньої паршивості заводика. Але порівняно швидко були приватизовані підприємства вартістю в мільярди доларів, а на загальному злиденному тлі з'явилися навіть не мільйонери - мільярдери. І не з "братків", які в більшості своїй вирушили на кладовище, частково - у в'язницю і лише одиниці знайшли себе в бізнесі. Ні, більшість тих, хто управляє економікою пострадянських країн зараз, хоч і працювали з бандитами, але вимушено - всім потрібен був "дах", самі ж вони і за бандитів, і зараз позиціонувалися як ефективні менеджери, здатні створити багатство на порожньому місці. Ось вони якраз і стали небезпечнішими за бандитів.

Ніякий найефективніший менеджер не в змозі був би акумулювати капітали, необхідні для приватизації другої економіки світу. Навіть Федеральної резервної системи США (ФРС) довелося б роками день і ніч штампувати долари, щоб оплатити це задоволення. Тобто підприємства вартістю в мільйони і мільярди доларів роздавались за безцінь, практично в подарунок. Навіть суми хабарів були смішними у порівнянні з тим, що за них набували, але ж часто і хабар-то давали заднім числом, за рахунок вже приватизованого.

А тепер уявіть собі, що ви отримуєте завод вартістю два мільярди доларів просто так - у подарунок. Це не ваш прадід-коваль потихеньку багатів - розширював підприємство, не ваш дід вибився з ремісників в промисловці, не ваш батько модернізував завод, прибрав конкурентів і став місцевим Лакшмі Мітталом. Вам просто віддали колишню загальну власність, і ви моментально з голодранця стали мільйонером. Раніше ви не керували навіть яткою на ринку, а тепер треба ухвалювати стратегічні рішення глобального масштабу, колишні до 1992 року компетенцією Політбюро (та не київського, а московського).

Ось так вони і господарюють

Вам потрібен цей головний біль? Та ви просто не готові до конкуренції з акулами світового бізнесу. А тут ще розпався єдиний народногосподарський комплекс, і у вас ні комплектуючих, ні сировини, ні ринків збуту. Але зате цей двомільярдний головний біль можна продати по цеглині, верстати здати в металобрухт, а на територію пустити орендарів. Два мільярди не отримаєте, але і двадцяти мільйонів доларів, зате відразу і готівкою, вам, голодранцю, вашим дітям і онукам на щасливе життя повинно вистачити. Тим більше, що тоді мало хто знав, що в наш час і двісті мільйонів - не дуже великі гроші.

І так було скрізь - у промисловості, в сільському господарстві, в інформаційній сфері. Якщо називати речі своїми іменами, йшов дешевий розпродаж майна, вкраденого у народу. Але ж пірат і розбійник може бути кровожерливим, а може бути благородним і ділитися награбованим з обмеженим колом бідняків-спільників. Він, однак, ніколи не стане виробником. Його справа - віднімати і перерозподіляти, а не будувати і створювати.

Тому Україна управляється, інформується та ідеологічно годується злодіями, грабіжникамиі підграбіжниками. Не важливо, усвідомлюють вони це чи не усвідомлюють. Тому всі "капіталістичні" реформи спрямовані на те, щоб посилити контроль держави над фінансовими потоками - адже для існування злодійський економіки необхідне джерело злодійства. Тому населення, в тому числі самодіяльне, і відчуває все сильніший податковий гніт - майно СРСР закінчилося, а іноземні кредити треба віддавати - залишилося стригти тільки своїх овець.

Тому-то націоналісти по праву вважають себе єдиними достойними представниками цієї держави. Вона може існувати тільки за умови повної анігіляції історичної пам'яті (щоб не можна було порівняти дійсність з минулими роками), але саме історичну пам'ять нацисти і намагаються вкрасти у нас навіть з більшим розлюченням, ніж мову та тисячолітню культуру. Пити горілку з самовара, танцювати Камаринського і співати "Дубинушку" вам не просто дозволять, ще й зобов'яжуть (тільки у спеціально відведених для цього місцях), але при цьому проведуть історичну лоботомію, щоб знали, що більшовики з тридцятимільйонного різнонаціонального населення України тільки голодом заморили за два роки мільйонів сорок етнічних українців, ще сотню мільйонів згноїли в таборах і стільки ж на пару з німцями знищили у Великій війні.

Але ж вони претендують на "українську Україну" майбутнього

Фашисти і в 30-і роки минулого століття дуже вміло допомагали капіталу зберегти контроль над ситуацією і спрямувати зайву енергію мас на зовнішні військові авантюри. І зараз українські фашисти сплять і бачать, як би війну з Росією почати, щоб народу було чим зайнятися. Зверніть увагу, після цієї статті вони мені знову порадять їхати до Москви, а не до Женеви. Для них все, що тільки є в світі поганого, виходить з Москви і спрямоване проти України. Навіть землетрус в Японії замовив Путін, щоб на Україну випали ядерні опади з "Фукусіма"...

...Ось тому-то ця країна і приречена. Нескінченно красти не можна. Треба іноді щось і будувати. В Росії це вже одинадцять років тому зрозуміли. А у нас всі думають, що якщо ми візовий режим з Росією введемо і Чорноморський флот до Новоросійська відправимо, то наші злодії посоромлені, покаються і почнуть жити по совісті. Вони б і раді, та не вміють...

Ростислав Іщенко, президент Центру системного аналізу та прогнозування