Нічого особистого

Всі розмови про те, що, підписавши з Україною в червні 2007 р. візову угоду, європейці проявили до Києва особливе ставлення, врахувавши досягнення помаранчевої революції, м'яко кажучи, велике перебільшення. Документи аналогічного змісту ЄС практично одночасно підписав з усіма країнами-сусідами (окрім Білорусі): з Росією - в травні 2006 р., Молдовою - в жовтні 2007 р., Албанією, Боснією і Герцеговиною, Сербією, Чорногорією, Македонією - в квітні 2007 р. Більше того, російські дипломати при цьому зуміли відстояти паритетні візові відносини з Європою (інші країни, в тому числі й Україна, заздалегідь ввели для громадян ЄС безвізовий режим). А жителі Македонії, Сербії і Чорногорії незабаром домоглися ще більшого успіху: з 19 грудня минулого року вони можуть подорожувати Старим Світом взагалі без віз.

Така бурхлива діяльність європейців у підписанні візових угод пояснюється просто: вони багато в чому декларативні. Обумовлюючи процес оформлення віз, в них не прописуються процедури подачі документів на їх отримання і відмов у видачі дозволів на в'їзд до Європи. Це дозволяє консульствам сміливо керуватися внутрішніми законами своєї країни і підзаконними нормативами ЄС, зокрема "Загальною консульською інструкцією про візи".

Підписаний з Києвом документ передбачав стандартний набір преференцій: вартість віз була уніфікована до 35 євро, вводився полегшений порядок їх видачі особам, які мають намір перебувати в європейській країні до 90 діб протягом півроку, розгляд візового клопотання обмежений десятьма днями (у виняткових випадках він може бути продовжений до 30 днів), визначений перелік осіб, які мають право на отримання безкоштовних і багаторазових віз. Проте на практиці ці преференції часто виявляються непрацюючими.

Повний інструктаж

Зниження вартості віз можна вважати дуже умовним, якщо врахувати, що до 2007 р., наприклад, до Польщі, Чехії, Угорщини (не кажучи вже про Литву, Латвію і Естонію) наші громадяни могли їздити за безкоштовними візами або взагалі без них. Зараз же, щоб отримати "шенген", українцям часто доводиться звертатися у візові центри, наявність яких допускає згадана інструкція, але не обумовлює угоду, а їх послуги збільшують ціну візи з 35 до 60-70 євро. Наявність же посередника лише затягує процес видачі дозволів на в'їзд до Старого Світу. "Термін 10 днів з дня отримання документів на видачу візи, передбачений угодою для розгляду клопотання, якраз і передбачений для самих консульств, а не для візових центрів", - відзначає юрист ЮК Jurimex Зоряна Топорецька. А головне, ці структури не несуть відповідальності за відмову у видачі дозволів. "В інструкції передбачено, що посередники мають право лише надавати загальну інформацію про заявки на візу, необхідні документи, збирати їх і передавати в консульство, а також стягувати плату за обробку заяв, влаштовувати зустрічі в консульстві, забирати проїзні документи і повертати їх заявникові", - пояснила юрист ЮФ "Ілляшев і Партнери" Валерія Гудій.

Посередників, зокрема, використовують посольства Іспанії, Бельгії, Нідерландів і Італії. Заступник міністра закордонних справ Костянтин Єлісєєв, що відповідає в МЗС за візовий діалог з Брюсселем, запевняє, що наші громадяни не зобов'язані звертатися у візові центри. Проте опитані представники турфірм кажуть, що подати документи безпосередньо в консульство в обхід посередника вдається лише одиницям. Але і цим щасливчикам не вдається отримати візу швидко.

Наприклад, до підписання угоди українець, який подав документи на отримання дозволу для в'їзду до Австрії, скажімо, в понеділок, вже в середу отримував свій паспорт. З візою або без - інше питання. Тепер же розгляд клопотання в консульському відділі посольства Австрії займає тиждень. І це не враховуючи багатоденного і багатогодинного стояння в чергах, щоб подати, а потім отримати свої документи. Втім, за даними опитування, проведеного в 2009 р. серед тих, хто отримував "шенген", Центром миру, конверсії і зовнішньої політики спільно з консорціумом "Європа без бар'єрів", 9 з 11 найпопулярніших іноземних місій вкладалися у відведені терміни, а консульства Німеччини і Франції - навіть в п'ять днів.

Обумовлене ж угодою спрощення списку документів для підтвердження мети поїздки виглядає і зовсім сміхотворно. Інструкція залишає консульствам право на власний розсуд визначати конкретний перелік паперів, які потрібні від заявника. "Іноземці повинні переконати дипломатичне або консульське представництво, до якого вони звернулися, в наявності у них достатніх коштів, щоб забезпечити своє існування і повернення назад", - свідчить один з пунктів інструкції. У ній вказано способи підтвердження платоспроможності, соціального і професійного статусу, а також зв'язку з країною проживання (звідси вимога наявності постійної прописки, що пред'являється в деяких консульствах), оплата готелю тощо.

Інструкція містить навіть рекомендовані суми, які необхідно мати при собі на кожен день перебування в деяких з країн - учасників Шенгену. Проте на практиці конкретно вказана цифра для підтвердження платоспроможності заявника, як, наприклад, в консульствах Іспанії, Греції та Італії, - виняток. "Сума підтвердження платоспроможності в більшості посольств необмежена. Чим більше, тим краще. Тобто ми і наші клієнти змушені в цьому питанні просто тикати пальцем в небо. Крім того, багато країн, незважаючи на те, що це прописано в інструкції, не вважають підтвердженням платоспроможності дорожні чеки, лише банківський рахунок", - говорить керівник відділу "Європа" турфірми "Пан Укрейн" Оксана Щепець.

Особливо прискіпливим консульствам іноді й цього виявляється недостатньо. "Ми перевіряємо в банку дані про видану ним довідку. І якщо рахунок був відкритий за пару тижнів до подачі документів у консульство, у нас це викликає підозру, і, швидше за все, такому заявникові у візі ми відмовимо. Якщо ж рахунок відкритий три-чотири роки тому, проблем не виникне", - пояснив радник посольства Словенії в Україні з консульських питань Борис Голе.

Прийнятий цього літа Шенгенський візовий кодекс, який набере чинності 5 квітня 2010 р. і прийде на зміну консульським інструкціям, лише посилить умови контролю над в'їздом до країн ЄС, додавши, наприклад, вимогу залишати в консульствах біометричні дані заявника, такі як відбитки пальців.

Пільги для обраних

Опитані консульства офіційно фіксують зростання числа безкоштовних віз в середньому з 12-15 (до набрання чинності угоди в 2008 р.) до 35-40% від всіх виданих дозволів, а також збільшення кількості довгочасних віз окремим пільговим категоріям населення. За даними моніторингу консорціуму "Європа без кордонів", протягом 2008-2009 рр. частка безкоштовних віз складала в середньому 30-32% від всіх виданих дозволів на в'їзд. Лідерами в цьому питанні є прибалтійські країни, а також Греція і Словаччина (до 50%). Серед опитаних консульств видачу половини віз безкоштовно декларують також Словенія і Німеччина. В той же час, за даними Центру, бельгійці, іспанці, італійці таких дозволів на в'їзд практично не видають.

Багато консульств просто не визнають права потенційного заявника на пільгу. По-перше, не інформуючи громадян про право на отримання безкоштовної візи. По-друге, не створивши механізму видачі таких дозволів. Наприклад, талон на оплату консульського збору є і номером справи про візове клопотання. Тобто, навіть претендуючи на безкоштовний дозвіл, збір доведеться сплатити, бо клопотання не буде розглянуто.

Видача довгочасних віз - також досить умовна пільга. Вільно подорожувати Європою можуть лише українські "слуги народу". Простим смертним, за зізнанням самих же консульств, п'ятирічні дозволи на в'їзд можна отримати, в основному лише маючи родичів, які проживають в ЄС. Причому деякі місії (наприклад, посольство Фінляндії) поки їх і зовсім не видають.

"Це поступовий процес. Ми видаємо довгочасні візи на два роки, хоча зараз можна отримати і на три. При видачі таких дозволів дотримуємося положень угоди. Це означає, що заявник може отримати довгочасну візу, лише якщо раніше він здійснював поїздки до Фінляндії, маючи шенгенські візи, видані нашим посольством. Основне правило полягає в тому, що за дозволо необхідно звертатися до посольства країни основного призначення", - заявили у фінському посольстві в Києві. За даними громадського моніторингу, чеське, словацьке, французьке, італійське та угорське консульства видають до 30-40% багаторазових віз. Інші ж переважно обмежуються разовими дозволами.

Опір марний

МЗС активно закликає українців повідомляти про порушення прав громадян письмово і за телефоном "гарячої" лінії. "Ці сигнали дозволяють нам аргументовано заявляти ЄС про порушення умов угоди і добиватися її виконання", - розповідає екс-міністр закордонних справ, голова комітету ВР з питань європейської інтеграції Борис Тарасюк. Проте людей, які виїжджають за кордон, більше цікавить вирішення їх конкретних проблем, а не дипломатичні перипетії. Але ні дипломати, ні юристи не в змозі захистити права громадян в конкретній ситуації. "Жодна консульська конвенція, підписана Україною, не обумовлює обов'язок консульств надавати пояснення щодо здійснюваних ними дій. Тим більше вести переговори з цього приводу. Ні колл-центр МЗС, ні саме міністерство не беруть участі в наданні візи. Це стосується лише консульства і заявника", - говорить Зоряна Топорецька. До того ж їх службовці не підпадають під юрисдикцію судових і адміністративних органів держави перебування стосовно здійснених ними посадових дій.

Не маючи можливості допомогти українцям в конкретних випадках, дипломати мають працювати над загальними питаннями - підвищувати пошану до країни і її громадян за кордоном в цілому і в представництвах іноземних держав зокрема. Але результатів їх роботи в цьому напрямі немає. І це цілком можна зрозуміти: маючи дипломатичні паспорти для себе і своїх сімей, чиновники можуть не турбуватися про насущні проблеми своїх співгромадян.