Про те, яким має бути капіталізм посткризової епохи, "Експерту" розповів П’єр Дефрен, виконавчий директор Європейського Фонду Мадар’яга, співробітник найвищих державних органів Європейського економічного співтовариства / Європейського союзу з 1970 по 2005 рік.

- Чи можна вважати нинішню економічну кризу унікальною? Чи подібні катаклізми вже траплялися раніше?

- Новизна в тому, що це перша глобальна криза. Крім того, це криза системи, з якою складно боротися. В решті хвороба розвивалася типово - спочатку дала про себе знати криза циклічного характеру в реальній економіці, потім почалися проблеми на ринку житлової нерухомості і на фінансовому ринку.

Криза зумовлена самою будовою міжнародної фінансової системи - домінуванням долара. Ми дозволили Сполученим Штатам, найбагатшій країні світу, управляти світовою валютою і здійснювати грошову політику лише на підставі своїх внутрішніх інтересів. Це збільшило заборгованість домогосподарств, надуло бульбашки на ринках нерухомості й фінансових активів. А в США з'явилися гігантські зовнішні борги, що саме по собі дивно для багатющої країни. Відповідно Китай і Японія стали кредиторами.

Врешті процентні ставки впали до мінімуму, і це змінило сприйняття ризику. Всі потрапили в боргову яму - і домогосподарства, і фінансові інститути. Заборгованість фінансового сектора в США і Західній Європі досягла безпрецедентних розмірів. Ситуацію посилили фінансові інновації, що зіграли роль каталізатора кризи.

Саме розчищення фінансового сектора не забезпечить збалансованого економічного зростання. Необхідно реформувати міжнародну фінансову систему і найбільші економіки - Західну Європу, США і Китай.

- Проте частка долара в резервах центральних банків світу скорочується (зараз близько 60 відсотків). То хіба це не свідчення того, що американська валюта поступово втрачає популярність?

- Не можна допускати, щоб "рука ринку" визначала структуру світових резервів. Звичайно, обережні інвестори диверсифікують свої активи, в основному звертаючи увагу на європейську валюту. Але валюта - це предмет загальносвітового інтересу, свого роду суспільний товар у світовому масштабі. Тому важливо, щоб їх роль визначалася за допомогою інститутів. Я вважаю, лише Міжнародний валютний фонд зможе організувати перехід від долара до кошика валют. Жодна країна світу не повинна стати постачальником світової валюти.

- Китайський юань буде однією зі світових резервних валют?

- Для Китаю це один з варіантів. Власне, КНР вже сумнівається в стабільності доларової системи, і правильно робить. Проте якщо китайці захочуть, щоб їхня валюта стала світовою, їм доведеться зробити юань конвертованим і змиритися з його зміцненням. Отже, немає простого рецепту, завдяки якому всі виграють.

- Щоб переформатувати світову фінансову систему, необхідна якась угода між найбільшими економіками?

- Вони вже прийшли до консенсусу в тому, що національна валюта не може бути міжнародною. Є також розуміння того, що мультивалютна система не є стабільною. Таким чином, останнім варіантом залишається кошик валют.

- Такий, як спеціальні права запозичень (SDR)?

- Так, вони могли б стати вирішенням проблеми. Але потрібно трохи змінити структуру кошика, збільшивши частку того ж юаня.

Сумнівне зростання

- Багато найбільших економік почали виходити з рецесії. Це тимчасове явище чи початок довгострокового відновлення?

- Ніхто не знає. Жоден розсудливий економіст не ризикне передбачити, що буде далі. Так, ми спостерігаємо відновлення в деяких країнах. Питання в тому, чим воно викликане: ринковими причинами чи діями держави. І ми знаємо відповідь: діями держави. Проте величезні бюджетні видатки призводять до збільшення державного боргу. Значить, викликане пакетами стимулювання зростання продовжуватиметься доти, доки відношення держборгу до ВВП перебуває в розумних межах. Таке відношення в кожної країни своє. Деякі держави можуть собі дозволити витрачати ще, інші - ні. Наприклад, Греція, Італія і Бельгія вже дуже обтяжені боргами (вони перевищують сто відсотків ВВП), а інші, на зразок Великобританії, не сильно відстають. Сполученим Штатам Америки також час задуматися про стратегії виходу.

Таким чином, ми бачимо ознаки відновлення. Але доки вони не виходять від самого ринку, є привід для занепокоєння. Ми не можемо виключати W- і навіть L-подібної рецесії. Хтось навіть придумав рецесію у формі квадратного кореня, коли економіка падає, потім зростає і знову стагнує.

- А якими саме мають бути стратегії виходу?

- Проблема має два аспекти. Перший - необхідно позбутися від боргів, що займе десять, а в деяких випадках і всі двадцять років. Звичайно, ідеальним варіантом було б зменшення відношення боргу до ВВП за допомогою економічного зростання, без урізування витрат і підвищення податків.

Другий - провідні економіки мають переорієнтовуватися на "озеленення", злізти з вуглеводневої голки. Це структурний вибір, який в якомусь сенсі є навіть важливішим від боротьби з рецесією. Якщо не знизити тиск на ринок енергоресурсів, зростання економік, що розвиваються, конфліктуватиме з інтересами розвиненого світу. Ми повинні змінити наші споживчі і виробничі звички, що зрештою принесе більше вигоди з точки зору стратегічної стабільності в світі.

- Всім цим мають займатися уряди. А що робити центральним банкам?

- Це залежить від того, наскільки сильно країна або регіон схильні до ризиків інфляції. У Євросоюзі, валюта якого зміцнюється, такий ризик зараз невисокий. У свою чергу, в США падіння долара прискорює інфляцію, особливо на тлі дорожчання нафти. Тому немає єдиної відповіді на запитання, що буде з процентними ставками.

- Деякі економіки на зразок китайської демонструють зростаючі бульбашки на ринку активів. Це таїть в собі якісь небезпеки?

- Передумови для виникнення бульбашок дійсно є. Проте китайська влада усвідомлює проблему, і, гадаю, вони з нею впораються. Звичайно, криза в Китаї - останнє, що нам потрібно зараз. Китайська Народна Республіка є драйвером світового зростання. В абсолютному вираженні це не дуже велика економіка (розміром приблизно з Францію), проте її внесок в зростання набагато більший.

Потрібен новий капіталізм

- Як криза може змінити природу капіталізму?

- Перший практичний аспект - рівень державної заборгованості. Якщо країна не може забезпечити економічне зростання, не влізаючи в борги, це означає, що в такого суспільства є проблеми. Воно не може робити вибір, хоче з'їсти пиріг і одночасно зберегти його. Це недолік зрілості. Крім того, необхідно вирішити проблему нерівності на Заході, яка в останні 30 років не лізе ні в які ворота. Якщо одна людина за рік заробляє стільки, скільки інша зароблятиме 500 років, щось тут не так. З цим варто розібратися на рівні ринку за допомогою нової системи корпоративного управління. Ключова проблема - зв'язок між фінансами і корпоративним управлінням. Фінансова революція привела до диктатури короткострокових акціонерів. На їхньому боці і менеджмент (а не на боці працівників, держави і суспільства). Світу потрібний такий тип капіталізму, який знижує нерівність. Інакше виправляти ситуацію доведеться державам за допомогою податків і соціальних трансфертів, а це неефективно.

В Китаї діє інший, соціалістичний тип ринкового капіталізму. Його основними проблемами є економічна система, що завдає шкоди довкіллю, і відсутність системи соціального забезпечення. Краще, що Китай може зробити для світового економічного зростання, це збільшити споживання своїх громадян, надавши їм систему охорони здоров'я, пенсійного забезпечення і дешевої освіти.

- Уряди, які ганяються за банкірами з їхніми бонусами, - чи не полюють вони на відьом?

- Треба визнати, що частка фінансового сектора у валовій доданій вартості дуже висока. Основний аргумент, що висувається на користь такої ситуації, - фінансові інновації призводять до технологічних інновацій - неправильний. Насправді вони мало що дають для зростання, але багато для нестабільності і ще більше для нерівності. Необхідно зменшити розмір фінансового сектора на Заході, чому має посприяти зниження бонусів. Даруйте, що так часто говорю про Захід, але ж це західна криза.

- Але ж мають бути і серйозніші методи.

- Необхідно знову розділити класичні та інвестиційні банки, причому державну гарантію по депозитах надати лише першій групі фінінститутів. Якщо люди хочуть ризикнути своїми грошима - добре, вперед, - в усякому разі, не буде проблеми "надто великий, аби збанкрутувати". Крім того, в банківському секторі конкуренція має бути гострішою. Зараз він дуже концентрований, це олігополія. Якби вона хоч би забезпечувала стабільність, але ж у результаті споживачі платять більше, а потім на допомогу банкам, що виявилися банкрутами, приходять платники податків.

- Тобто ви підтримуєте ініціативи британців з дроблення великих банків?

- Все не так просто. При реструктуризації фінансової системи ми стикаємося з конкуренцією між фінансовими центрами. В світі існує три рівні такої конкуренції. Азіатські центри хочуть отримати свою частку в цьому бізнесі. В першу чергу йдеться про Сингапур і Гонгонг, а також Токіо. У Європі конкуренція йде між Парижем, Франкфуртом і Лондоном. Нарешті, є важкоатлети - Лондон і Нью-Йорк. Якщо піклуватися про безпеку, слід поставити обмеження, але тоді галузь може стати менш ефективною. В ідеалі необхідні якісь мінімальні міжнародні стандарти. Якщо це неможливо, Європа повинна мати свою систему стандартів фінансового регулювання і нагляду. В результаті Лондон може програти конкуренцію Нью-Йорку, але з точки зору стабільності переваги такі, що цю можливість варто розглянути.

- Навіщо потрібні міжнародні стандарти?

- Скажімо так: тут вони не настільки необхідні, як в торгівлі. У торгівлі обов'язково мають бути загальні правила, інакше є ризик протекціонізму. У фінансовій системі якість регулювання важливіша, ніж вільний рух капіталу. Це означає, що спочатку є регулювання, і якщо деяка країна хоче мати справу, скажімо, з Європою, вона мусить прийняти її стандарти. В результаті почнеться вільний рух капіталу, але після виконання деяких умов. Одні вважають, що це відведе фінансову діяльність з Європи (ну, і гаразд, це не настільки важливо). Інші кажуть, що з неї посилиться відтік капіталу. Це взагалі невдалий жарт, бо Європа - найбільше джерело заощаджень у світі.

- Чи зростатиме популярність державного капіталізму? Досвід Китаю свідчить, що він може бути успішним.

- Все залежить від якості держави. Наприклад, основна слабкість України полягає в державі. А ринок не зможе компенсувати недоліки держави. У випадку з перехідними економіками це набуває особливої важливості.

- Добре, але в інших держав більш досвідчені уряди. Чи може державний капіталізм існувати, наприклад, в США?

- Так, Сполучені Штати почали націоналізувати банки. Але деякі говорили, що банк Goldman Sachs приватизував уряд. Це не жарт, вплив фінансового лобі в США був дуже великий. Зараз цей процес пішов назад. Не зрозумійте мене неправильно: я прихильник державного регулювання, але це важкий бізнес. Держава може помилятися.

Дмитро Горюнов, заступник головного редактора газети "Экономические известия"