Основні поняття і терміни для закріплення матеріалу теми:
Кредитна лінія - згода банку-кредитора надати кредит у майбутньому у розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів.
Ліміт кредитування - це гранична сума кредиту, яку позичальник може отримати в банку.
Простий позичковий рахунок - це рахунок з якого здійснюється разова видача позики, кожна її видача оформляється документально на основі заявки позичальника та необхідного пакету документів.
Спеціальний позичковий рахунок - це рахунок, з якого протягом всього періоду кредитування здійснюється оплата платіжних документів у межах заздалегідь обумовленої суми.
Овердрафт - короткостроковий кредит, що надається банком надійному клієнту понад його залишок на поточному рахунку в цьому банку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунку. При цьому утворюється дебетове сальдо.
Контокорентний рахунок - рахунок, на якому обліковуються власні кошти клієнта (кредитове сальдо) і кредити банку (дебетове сальдо).
Врахування векселів - це форма кредитування банком суб’єкта господарювання шляхом придбання векселя до настання строку платежу за ним зі знижкою (дисконтом) за грошові кошти з метою одержання прибутку від погашення векселя в повній сумі. Враховуючи вексель, банк тим самим надає векселедержателю-пред’явнику строковий кредит.
Кредит під заставу векселів - це форма вексельного кредиту, що видається під заставу у визначеному процентному відношенні заборгованості клієнта відносно поданого ним забезпечення.
Акцептний кредит - це форма вексельного кредиту, що надається векселедавцю і виступає як гарантійна послуга.
Авалювання – це взяття банком на себе зобов’язання оплатити вексель повністю або частково за одну із зобов’язаних за векселем осіб, якщо платник не оплатив вексель у строк чи неможливо одержати платіж за векселем у строк.
Іпотечний кредит - це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.
Лізинговий кредит - це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.
Споживчий кредит - це позичка, яка надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам - резидентам України на придбання споживчих товарів тривалого користування та послуг і повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.
Банківський консорціум - це тимчасове об'єднання банків, які створюються для координації дій при проведенні різного роду банківських операцій або для кредитування однієї, але великої угоди.

РОЗДІЛ 5. ІНВЕСТИЦІЙНІ ОПЕРАЦІЇ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ
1. Поняття та види банківських інвестицій.
2. Довгострокове кредитування як форма участі банку в інвестиційному процесі.
3. Діяльність комерційного банку на ринку цінних паперів.
4. Емісійні операції комерційного банку.
5. Формування банківського портфеля цінних паперів та управління ним.
6. Посередницькі операції комерційного банку на фондовому ринку.

1. Поняття та види банківських інвестицій
Інвестиції - це витрати на виробництво та нагромадження запасів виробництва, або ж сукупність витрат, які реалізуються у формі довгострокових вкладень капіталу в промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво та інші галузі народного господарства.
Згідно з законодавством інвестиції поділяються на:
1. Капітальні (придбання будівель, споруд, інших об'єктів нерухомості, інших основних фондів та нематеріальних активів).
2. Фінансові (придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів). У свою чергу, фінансові інвестиції розрізняються як:
прямі інвестиції - передбачає внесення коштів чи майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою юридичною особою;
портфельні інвестиції - придбання цінних паперів та інших фінансових активів за кошти на біржовому ринку;
3. Інвестиції під реінвестиції - здійснення капітальних чи фінансових інвестицій за рахунок прибутку, отриманого від інвестиційних операцій.
Цілі інвестиційної діяльності комерційного банку полягають у додержанні безпеки банківських коштів, забезпеченні їх диверсифікації, доходу та ліквідності.
Участь банків в інвестиційному процесі може здійснюватися за двома напрямами:
за допомогою механізмів фондового ринку;
за допомогою механізмів середнього та довгострокового кредитування.
Комерційні банки повинні в своїй інвестиційній діяльності мати тісний контакт з підприємствами. У випадку створення нового підприємства заснування його можливе за допомогою банківського капіталу як в рамках фінансово-промислових груп, так і поза ними. Фінансово-промисловими групами вважаються ті організації та структури, які утворюються шляхом об'єднання промислового і фінансового капіталів. В Україні банкам заборонено виступати в ролі головного підприємства згідно з Законом «Про фінансово-промислові групи».
Комерційний банк може брати участь у санації підприємства: він дає кошти підприємству, натомість одержує його цінні папери. Також можлива і передача державної частки капіталів підприємства в довірче управління банку, замість чого банк зобов'язується інвестувати певну суму коштів у це підприємство.

2. Довгострокове кредитування як форма участі банку в інвестиційному процесі
За допомогою механізмів середнього та довгострокового кредитування комерційний банк може брати участь в інвестиційному процесі. Довгострокові кредити банку є однією з найпоширеніших форм цієї участі. На відміну від засновницьких операцій, використання банківського кредиту стимулює споживачів інвестицій ефективніше використовувати кошти, щоб забезпечити погашення кредиту та відсотків за його користування.
Призначенням довгострокового кредитування є впровадження прямих інвестиційних заходів, реалізації витрат на придбання елементів основного капіталу.
До об'єктів довгострокового кредитування відносяться:
будівництво нових підприємств;
реконструкція, технічне переозброєння і розширення підприємств;
організація випуску нової продукції;
придбання науково-технічної продукції, інтелектуальних цінностей та інших об'єктів власності;
здійснення екологічних заходів.
Основними джерелами ресурсів для довгострокового кредитування можуть виступати власні кошти банку, державні кошти, а також залучені банком ресурси.
У процесі надання довгострокового кредиту потенційний позичальник, окрім стандартного переліку документів, має подати за узгодженням з банком такі матеріали:
проектно-кошторисну документацію;
основні техніко-економічні показники проекту;
контракт на будівництво;
документи на право землекористування;
позитивне рішення екологічної експертизи;
план технічного переозброєння.
На основі поданих документів у банку проводиться оцінка кредитоспроможності позичальника, а також попередня інженерно-економічна експертиза проекту. Спеціалісти банку визначають доцільність надання кредиту та його економічну ефективність. Також вони вирішують проблему потреби у довгостроковому кредитуванні шляхом визначення повної вартості витрат на впровадження заходів за умови, що кредит є єдиним джерелом фінансування проекту, або ж різниці між вартістю цих витрат і власними коштами позичальника, якщо існують інші джерела фінансування проекту.
Видача довгострокового кредиту може здійснюватися одночасно або поетапно (в міру виконання будівельно-монтажних робіт, придбання товарно-матеріальних цінностей тощо). Відсоткова ставка за кредит обумовлюється з урахуванням терміну позички, рівня ризику, кредитної історії клієнтів. Загальний термін користування кредитом складається з нормативного часу здійснення витрат і часу, протягом якого цей кредит повертається банку.
Деякі особливості має проектне фінансування інвестиційних проектів. Проектне фінансування - це таке фінансування інвестиційних проектів, коли основним забезпеченням надоних коштів є сам проект, тобто доходи, які в майбутньому отримає підприємство, що здійснює будівництво чи реконструкцію. Тобто, проектне фінансування грунтується на життєздатності самого проекту без урахування платоспроможності його учасників та їх гарантій.
При проектному фінансуванні джерелом погашення заборгованості виступають грошові потоки, які генеруються в результаті реалізації проекту. Для прийняття рішення про таке фінансування висувається вимога участі у проекті значної частки власних коштів замовника.
Розрізняють такі типи проектного фінансування:
1. Без будь-якого регресу на позичальника: банк-кредитор бере на себе весь ризик, оцінюючи лише ймовірні доходи від проекту.
2. Без регресу на позичальника в період, що йде за впровадженням проекту в експлуатацію: підрядники гарантують оплату, дотримання кошторисної вартості проекту і за певних умов відшкодовують збитки, пов’язані із затримкою введення об’єкта в експлуатацію.
3. З повним регресом на позичальника: кредитор не бере на себе ризики, а надає кошти під гарантію організаторів проекту.
Обсяги державного кредитування, напрями, а також об'єкти кредитування визначаються в Україні державною програмою економічного та соціального розвитку країни. Рішення про надання кредиту за рахунок державних коштів, а також розмір процентної ставки визначаються Національним банком України, Міністерством фінансів та Міністерством економіки. Потім НБУ укладає кредитну угоду з комерційним банком, а той, у свою чергу, - з клієнтом.
Щодо контролю за цільовим використанням державного кредиту, то його здійснює НБУ, а контроль за своєчасним поверненням коштів до бюджету - Міністерство фінансів або Головне управління Державного казначейства України.
3. Діяльність комерційного банку на ринку цінних паперів
Згідно з чинним законодавством комерційні банки в Україні можуть поєднувати банківські, інвестиційні та страхові операції. Участь комерційних банків в інвестиційному процесі має як позитивні, так і негативні моменти.
До позитивних можна віднести наступні:
1. Допуск банків на фондовий ринок сприятиме конкуренції між його учасниками, що означає зменшення витрат емітентів та інвесторів.
2. Вкладення банком коштів у цінні папери диверсифікує його активи, що підвищує стабільність банку, а отже, і надійність збереження коштів вкладників.
3. Взаємопроникнення банківського та промислового капіталу покращує потік інформації, посилює конкурентоздатність банків та виробничого сектора. Володіючи акціями підприємства, банки отримують доступ до депозитів, а також мають вплив на підприємство у поверненості кредитів.
Проте є ряд негативних аспектів щодо участі комерційних банків в інвестиційному бізнесі:
1. Операції з цінними паперами є більш ризиковим видом діяльності, ніж банківська справа.
2. Збитки банків від зміни курсової вартості цінних паперів або невдалого їх розміщення при емісії цінних паперів можуть зашкодити інтересам банків, дестабілізувати банківську систему.
3. Наявність системи страхування депозитів зменшує самосвідомість банкірів.
4. Поєднання банківського та інвестиційного бізнесу здатне спричинити конфлікт інтересів між структурними підрозділами банку.
5. Занадто близькі відносини банку та підприємства внаслідок володіння банком пакетом акцій можуть спричинити ситуацію, коли в разі погіршення фінансового становища підприємства банк буде продовжувати його кредитування, щоб запобігти збиткам від зниження курсової вартості акцій.
Професійна діяльність на ринку цінних паперів - це підприємницька діяльність з перерозподілу фінансових ресурсів за допомогою цінних паперів й організаційного, інформаційного, технічного та іншого обслуговування випуску обігу цінних паперів, що є, як правило, виключним або переважним видом діяльності. Професійну діяльність на ринку цінних паперів здійснюють юридичні і фізичні особи тільки на підставі спеціальних дозволів (ліцензій), що видаються в порядку, встановленому чинним законодавством і нормативними документами Державної комісії з цінних паперів і фондового ринку.
В Україні зараз випускаються та перебувають в обігу такі види цінних паперів: акції, облігації внутрішньої республіканської і місцевої позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання, ощадні сертифікати та векселі.
Згідно з чинним законодавством комерційні банки можуть здійснювати операції з цінними паперами у таких напрямах:
1. Як емітенти цінних паперів (випуск акцій, облігацій, ощадних і депозитних сертифікатів, емісія банківських векселів).
2. Як інвестори (вкладання коштів банків у цінні папери).
3. Як посередники, що виконують операції з цінними паперами в інтересах та за дорученням своїх клієнтів (брокерські операції, дилерські, довірчі, реєстраторські, депозитні, розрахунково-клірингові, консультаційні).
Діяльністю по випуску цінних паперів визначається виконання торговцями цінних паперів за дорученням від імені та за рахунок емітента обов'язків по організації передплати на цінні папери або їх реалізації іншим способом. При цьому торговець може брати на себе зобов'язання викупити в емітента нереалізовані цінні папери.
Обігом цінних паперів називають укладання та виконання угод щодо цінних паперів, яке не пов'язане з їх випуском.
Торгівля цінними паперами - це здійснення угод щодо цінних паперів, які передбачають оплату цінними паперами проти їх поставки новому власнику на підставі договорів доручення чи комісії за рахунок своїх клієнтів (брокерська діяльність), або від свого імені і за свій рахунок з метою перепродажу третім особам (дилерські чи комерційні операції).
Іншим видом діяльності комерційного банку на ринку цінних паперів є депозитарна, тобто діяльність з надання послуг щодо зберігання цінних паперів та обліку прав власності на цінні папери, а також обслуговування угод з цінними паперами. Вона може здійснюватися юридичними особами, що одержали в установленому порядку дозвіл Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку на здійснення депозитарної діяльності. Порядок видачі дозволу комерційним банкам на здійснення депозитарної діяльності затверджено Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку 08.05.98 № 57.
Обслуговування обігу державних цінних паперів та депозитарна діяльність щодо державних цінних паперів здійснюється депозитарієм НБУ, який є складовою верхнього рівня Національної депозитарної системи України (Закон «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»).
Депозитарій НБУ здійснює такі види депозитарної діяльності:
зберігання та обслуговування обігу державних цінних паперів та операцій емітента щодо випущених ним державних цінних паперів;
кліринг і розрахунки за угодами щодо державних цінних паперів.
Власник цінних паперів чи особа, яка діє за його дорученням, що користуються послугами депозитарію зі зберігання цінних паперів та обліку прав власності на них, є його депонентами (клієнтами). Взаємовідносини між депозитарієм і депонентом регулюються договором, укладання якого не обумовлює перехід до депозитарію прав власності на цінні папери депонента.
Депозитарна діяльність поділяється на такі види:
відповідальне зберігання та облік прав власності на цінні папери;
депозитарні операції з цінними паперами, тобто комплекс облікових дій, результатом яких є зміна залишків на рахунку депо (депозитарного обліку);
розрахунково-клірингові операції по угодах з цінними паперами, які укладаються на фондових біржах або в електронних торговельно-інформаційних мережах.
Комерційні банки можуть здійснювати діяльність з управління цінними паперами, тобто таку, що ведеться від свого імені за винагороду на підставі відповідного договору протягом терміну, визначеного стосовно управління переданими у володіння цінними паперами, які належать на правах власності іншій особі, в інтересах цієї особи або визначених цією особою третіх осіб.
У процесі здійснення професійної діяльності на ринку цінних ділерів комерційні банки можуть надавати послуги, які безпосередньо сприяють укладанню цивільно-правових угод з цінники паперами на біржовому та позабіржовому ринках цінних паперів.
4. Емісійні операції комерційного банку

Комерційні банки України використовують емісію цінних паперів при створенні банку задля розширення його операцій, а також при формуванні ресурсів для своїх активних операцій.
За рахунок випуску простих та привілейованих акцій відбувається утворення капіталу комерційних банків, які мають статус акціонерного товариства. Власники простих акцій беруть участь в управлінні банком і поділяють з ним усі його доходи, збитки та ризики. Якщо комерційний банк не заробляє прибутку, власники простих акцій не отримують дивідендів; їм нічого не гарантується і у випадку ліквідації банку. Прості акції вільно купуються та продаються на вторинному ринку цінних паперів.
Привілейовані акції дають право їх власникам на отримання фіксованого розміру дивідендів, який не залежить від отриманого банком прибутку. Власники привілейованих акцій не беруть участі в управлінні комерційним банком.
Перший випуск акцій банку повинен складатися виключно із простих акцій. Реєстрація та продаж банком-емітентом першого випуску акцій звільняється від оподаткування на операції з цінними паперами.
Усі випуски цінних паперів банками типу відкритого акціонерного товариства, незалежно від розміру випуску та кількості інвесторів, підлягають державній реєстрації у Міністерстві фінансів України. Таким чином підвищується відповідальність банків-емітентів перед покупцями цінних паперів та знижується ризик, пов'язаний з фінансовими зловживаннями та махінаціями.
Процес випуску акцій містить такі етапи:
1. Прийняття рішення про емісію.
2. Випуск проспекту емісії, який готують спеціалісти банку. У проспекті визначаються вид акції, обсяг емісії, витрати на неї, тривалість. Проспект емісії готується: при першій емісії - засновниками банку, при наступних емісіях - Правлінням банку. Проспект емісії має надавати таку інформацію:
характеристика емітента;
органи управління банком та вищі посадові особи;
опис ділової активності, діяльності емітента;
інформація про емісію;
фактори ризику.
3. Затвердження проспекту емісії Правлінням банку та його посвідчення незалежною аудиторською компанією.
4. Реєстрація проспекту емісії в Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку.
5. Публікація проспекту емісії в пресі.
6. Розміщення цінних паперів. Відбувається такими способами:
вільний продаж;
капіталізація власних коштів;
обмін акцій попереднього випуску.
7. Реєстрація підсумків випуску.
8. Публікація підсумків емісії у пресі.
Емісія акцій як форма створення та наповнення статутного фонду комерційного банку регулюється Законами України «Про господарські товариства» (від 19.09.91) та «Про цінні папери та фондову біржу» (віл 24.06.91).
Випуск простих акцій дозволяє банку отримати додаткові кошти у безстрокове користування, збільшити капітал банку, що дає змогу нарощувати обсяг активних операцій. Якщо прибуток відсутній чи невеликий, то банк може не виплачувати дивіденди акціонерам. Однак випуск простих акцій має й свої недоліки:
є дорогим джерелом, оскільки дивіденди виплачуються з прибутку;
розмір дивідендів, як правило, вищий за процент, що виплачується кредиторам банку.
Випуск привілейованих акцій також має свої переваги і недоліки. Так, до позитивних сторін можна віднести:
зростання капіталу, а отже й розширення спектра активних операцій;
кошти отримуються у безстрокове користування;
немає загрози дійсним акціонерам щодо зменшення контролю над банком.
Проте випуск привілейованих акцій є дорогим джерелом, оскільки дивіденди по них бувають вищими за дивіденди по простих акціях. Згідно з Базельськими рекомендаціями привілейовані акції належать до додаткового капіталу, а в Україні вони, перебуваючи в складі статутного капіталу, відносяться до основного капіталу.
У деяких випадках, а особливо коли ціни на прості акції низькі, банки випускають конвертовані префакції, які через певний строк чи за певних умов можуть бути обмінені на прості акції.
Якщо розглянути емісію банківських облігацій, то вона має такі самі вимоги, що й емісія акцій. Комерційним банкам суворо заборонено випускати облігації для поповнення статутного капіталу та покриття збитків банку. Реалізація облігацій може здійснюватися шляхом їх продажу за договорами або обміну на раніше випущені облігації.
На відміну від іпотеки, що забезпечується землею та нерухомістю, банківські облігації не мають реального забезпечення. Вони носять середній та довгостроковий характер.
Перевагами емісії облігацій можна вважати такі:
вони дешевші, аніж емісія акцій, оскільки виплата процентів вноситься до складу витрат банку;
у порівнянні з простими акціями вони не загрожують існуючим акціонерам у частині зменшення контролю над банком;
у порівнянні з депозитними сертифікатами строк погашення чітко визначений, а це зручно для прогнозування ресурсів банку.
Разом з тим випуск облігацій має й свої недоліки:
платежі фіксовані і можуть припасти на несприятливий для банку період;
мають обмежений строк порівняно з акціями.
необхідно створювати резерв для сплати процентів і погашення облігацій.
Поширеною формою строкових вкладів є ощадні і депозитні сертифікати - цінні папери, які засвідчують факт депонування в банку грошових коштів і право держателя цінних паперів отримати після встановленого терміну суму вкладу та проценти.
Ощадний сертифікат має певні переваги перед строковим вкладом, адже тут існує можливість передачі третій особі, і клієнт отримує винагороду, якої б він був позбавлений в разі дострокового вилучення депозиту.
Щодо депозитних сертифікатів, то вони, як і облігації, є борговими зобов'язаннями. Можуть випускатися банками будь-якої організаційної форми.