8.6. ВИЇЗНЕ ІНСПЕКТУВАННЯ БАНКІВ
Завдання виїзного інспектування. Метою діяльності служб банківського нагляду Національного банку України є заохочення внутрішнього «самонагляду» тих комерційних банків, які він контролює. Це вимагає від керівництва банків розроблення та впровадження відповідних механізмів управління ризиком з метою забезпечення фінансової стійкості та дотримання вимог законодавчих та нормативних актів.
Основне завдання банківського нагляду полягає в тому, щоб з допомогою використання прийомів як виїзного, так і безвиїзного контролю забезпечити безперервний нагляд за банками. Першочер-
говим завданням безвиїзної наглядової діяльності є моніторинг стану та умов діяльності кожного закладу через контроль щомісячних і квартальних звітів. Головним завданням виїзного інспектування є перевірка достовірності інформації, поданої у цих звітах, та оцінка здатності керівництва розробляти та підтримувати відповідні положення, механізми й процедури та систему контролю ризику у комерційному банку.
«Якісний» аналіз процесу управління ризиком може бути здійснено лише виїзним інспектуванням.
Інспектування доповнює та деякою мірою опирається на роботу, проведену внутрішніми та зовнішніми аудиторами. Зовнішні аудитори залучаються керівництвом, щоб упевнитися, що бухгалтерські та інші записи та проводки відповідають установленим вимогам і що фінансові звіти правильно відтворюють фінансовий стан та умови установи. При цьому внутрішні аудитори несуть відповідальність за оцінку системи внутрішнього контролю та інформаційної системи управління.
Інспектування саме по собі зосереджується на оцінці, тоді як аудит — на перевірці.
Типи ризику. Відомо п'ять основних сфер ризиків, якими банк має ефективно керувати з метою забезпечення прибуткової діяльності та підтримання надійності та платоспроможності:
Кредитний ризик (ризик неповернення коштів) означає, що банківська установа має фінансову структуру, яка за активами складається з різноманітних балансових та позабалансових статей, що за своєю суттю обумовлюють різні ступені ризику неповернення кредиту. Кредитний ризик може бути в межах від номінального до потенційно повного збитку.
Ризик процентної ставки (РПС) пов'язаний з тим, що зміни ситуації на ринку впливають на процентну ставку. Керівництво банку має проаналізувати цей вплив і те, якою мірою портфель позик прив'язаний до індексу процентної ставки, наскільки та на який період індекс зафіксовано, як вплине на можливість стягнення процентного доходу падіння чи зростання процентної ставки, додатним чи від'ємним є розрив за процентними ставками та за термінами погашення?
Ризик ліквідності вимагає від керівництва банку з'ясування структури погашення активів та виконання зобов'язань, а також таких питань: звідки банк залучає депозити та інші фонди? Якою є здатність банку збільшити кошти через продаж активів та як швидко він може це зробити?
Операційний ризик означає, що керівництво банку має проаналізувати, які типи ризику притаманні різним операційним системам банку, яких заходів воно має вжити.
Юридичний ризик вимагає від керівництва банку аналізу таких питань: чи всі операції банку були проведені відповідно до вимог
чинних законів та нормативних актів? Чи всі механізми повернення коштів було використано належним чином? Чи багато позичкових справ будуть передані до суду?
Є ще багато типів ризиків, над якими має працювати керівництво банку, — електронний ризик, крос-валютний ризик тощо. Однак основні п'ять типів ризику, згадані вище, потребують великої уваги з боку керівництва. Отже, для інспектування дуже важливо повністю оцінити процеси управління ризиком, притаманні банку.
Процеси управління ризиком. Процеси управління ризиком — це ті заходи, які були розроблені та впроваджені керівництвом банку для ефективного контролю ризику в різних сферах банківської діяльності. Процеси управління ризиком в основному містять чотири складові.
Прийняття ризику означає згоду керівництва банку на певний ризик з метою досягнення загальних цілей та стратегій. Рівень прийняття ризику банком звичайно вказується в положеннях та планах.
Визначення ризику — це процес з'ясування ступеня ризику стосовно окремих операцій, портфеля чи загальної діяльності.
Нагляд за ризиком передбачає наявність відповідної організаційної структури та системи внутрішнього контролю для щоденного контролю за ризиком.
Моніторинг ризику полягає в незалежній оцінці ризику та у створенні системи контролю ризику переважно через інформаційні звіти керівництва, внутрішніх та зовнішніх аудиторів. Він може передбачати й інші операції, зокрема такі, як перегляд позик.
Для ефективного нагляду за ризиками має існувати потужна система внутрішнього контролю. Нижче наведені деякі важливі концепції системи внутрішнього контролю, які банки мають використовувати. Розмежування повноважень — одна людина не може виконувати всі стадії операції. Різні операції не можуть поєднуватися. Наприклад, працівники, що виконують операції з кореспондентським рахунком, не повинні здійснювати підтвердження сум.
Подвійний контроль — охорона та контроль готівки, ощадних книжок, документів суворої звітності та заставного майна мають бути подвійними.
Перевірка чи ротація працівників — робота кожного працівника має ретельно контролюватися через перевірку чи ротацію працівників.
Моніторинг ризику. Найпоширенішими системами незалежних перевірок, які застосовує банк для моніторингу ризику, є внутрішній та зовнішній аудит і внутрішня система перевірки позик. Головною метою системи внутрішнього аудиту є оцінка достатності нагляду за ризиком. Внутрішні аудиторські перевірки загалом проводяться для з'ясування:
повноти та достовірності записів операцій, здійснених у банку; надійності зберігання активів, повноти обліку зобов'язань;
забезпечення належної реєстрації та захищеності ретельним контролем документів щодо кредитних операцій та застав;
— достовірності дотримання відповідних внутрішніх положень,
механізмів, вимог законодавчих та нормативних актів;
— достовірності системи ведення бухгалтерського обліку дохо
дів та витрат з метою встановлення, чи були вони затверджені, ви
конані в повному обсязі та чи відповідають положенням банку;
— якості виконання працівниками своїх функцій та повноважень
внутрішнього контролю;
— достовірності дозволів, отриманих працівниками, на прове
дення таких операцій, як надання кредиту, підписання чеків, банків
ських документів, внутрішніх проведень, доручень та інших юри
дичних та бухгалтерських документів для того, аби переконатися в
тому, що немає жодних відхилень від положень.
Начальник аудиторського відділу та працівники цього відділу мають бути незалежними від операційних працівників банку. Начальник аудиторського відділу має звітувати безпосередньо Правлінню.
З метою оцінки загальної достатності системи внутрішнього аудиту мають бути визначені:
досвідченість та навички начальника аудиторського відділу
та працівників цього відділу;
достатність розробленої системи аудиту;
критерії, що використовуються для оцінки достатності систе
ми внутрішнього контролю;
графік проведення аудиторських перевірок за певний період;
охоплення аудиторськими перевірками.
Крім того, банк наймає зовнішніх аудиторів переважно для перевірки річних звітів банку. Однак ці аудитори здебільшого виконують і певну частку тестування системи внутрішнього контролю залежно від розмірів та обсягів охоплення банку внутрішнім аудитом та від рівня системи внутрішнього контролю.
Звіти, що подаються вищому керівництву та Правлінню банку, слугують для контролю механізму управління ризиком. Здебільшого такі звіти охоплюють дані про:
діяльність банку за поточний період за основними категорія
ми активів та пасивів балансу, тобто дані про обсяги наданих нових
позик, зміни в депозитах, кредитах внутрішнім особам тощо;
індикатори ризику, тобто звіти про правопорушення, що сто
суються заборгованості внаслідок несплати, паспорта класифікації
внутрішніх позик, аудиторських звітів тощо;
тенденції (за триваліший період) змін за основними категорі
ями активів та пасивів та індикаторами ризику;
кадрові зміни (дані щодо підвищення кваліфікації);
значні події чи зміни, що відбулися протягом поточного періоду.
Виїзне інспектування банків базується на умові, що всі комерційні банки підлягають щорічному проведенню виїзного інспектування. Але кількість банків (та їхніх філій), які підлягають інспектуванню, звичайно набагато перевищує можливості департаменту інспектування та відповідних підрозділів регіональних управлінь Національного банку України. З огляду на це під час складання графіка проведення інспектування на рік пріоритет надається:
«великим банкам» (за обсягом валюти балансу, капіталу та за
кількістю філій);
банкам, які за попереднім рейтингом за системою «CAMEL»
мають оцінки «З», «4» та «5»;
банкам, які перебувають під особливим контролем департа
менту з питань роботи з проблемними банками й управління ран
нього реагування та упереджувальних заходів;
банкам, які мали порушення встановлених економічних нор
мативів;
за даними «Паспорта нагляду» банку.
Межі охоплення банків виїзними інспекціями визначаються на основі «Паспорта нагляду» банку. Це дає змогу департаменту зосередити зусилля на тих сферах, що становлять найвищий ризик для української банківської системи. Отже, кожне інспектування має бути спрямоване на досягнення поточних цілей нагляду щодо діяльності як кожного окремого банку, так і всіх банків, які розташовані на території України. «Паспорт нагляду» розробляється з метою визначення обсягу та природи наглядової діяльності щодо кожної банківської установи. Такий паспорт дає інформацію про загальний розмір та обсяги діяльності, власність, управління, поточні умови та фінансовий стан установи, а також інформацію про рівень ризи-ку(-ів) установи.
Паспорт також визначає стратегію нагляду за установою. Стратегія нагляду стосується частоти та обсягу виїзних інспекцій та зосередженості безвиїзного контролю. Наприклад, інспектування банків з оцінками «4» чи «5» вимагатиме поглибленої перевірки, зокрема можливе застосування аудиторських процедур чи реальної оцінки активів.
Додаткові матеріали, крім того, містять коментарі, що занотовують результати будь-яких безвиїзних спостережень і перевірок та інших заходів, проведених після останнього перегляду «Паспорта ризику банку». Якщо безвиїзний контроль засвідчує значні зміни у профілі ризику банку, то стратегія нагляду за ним має бути переглянута з метою оцінки необхідності внесення до неї певних змін.
«Паспорт нагляду» з описом інформації, що в ньому міститься, можна подати за такою формою. ПАСПОРТ НАГЛЯДУ
Назва банку:
Адреса:
Оцінка за «CAMEL»:
Дата останнього запису: Причина:
ПЕРЕДУМОВИ
(описуються історія банку, форма власності, територіальне розташування, розмір та обсяги діяльності, стратегія, якої дотримується банк).
У цій секції дається інформація щодо дати створення банку, передбачених обсягів операцій, структури власності, управління. Значущі події (відкриття чи закриття філії, розширення операцій, зміни в керівництві чи засновниках) мають бути виділені окремо.
Далі подається інформація щодо поточної структури управління, власності, обсягу операцій та відносного місця на ринку.
Наприкінці має бути деталізована інформація про майбутню стратегію банку.
СТАН ТА УМОВИ БАНКУ
(описуються стан та умови банку з погляду достатності капіталу, якості активів, управління, надходжень та ліквідності та обґрунтовується кожна з поточних оцінок за «CAMEL»).
У цій секції дається інформація про стан та умови банку, виявлені під час проведення останнього виїзного інспектування. Крім того, вона має містити підсумкові висновки щодо всіх безвиїзних перевірок, проведених після останнього інспектування, насамперед будь-які значні зміни (позитивні та негативні) у стані та умовах банку.
СТРАТЕГІЯ НАГЛЯДУ
(висвітлюються заплановані дії наглядових органів на наступний рік).
У цій секції викладаються всі специфічні заходи, проведення яких від банку вимагає департамент банківського нагляду. Висвітлюються заплановані на наступний рік дії наглядових органів, що зосереджуються на сферах із найбільшим ризиком. Крім того, виділяються специфічні сфери уваги для безвиїзного контролю.
ІНШІ ЗНАЧУЩІ ПОДІЇ
(деталізуються всі інші значущі події, що мали місце з моменту останнього перегляду «Паспорта нагляду»).
У цій секції містяться дані про події, що мали місце, є значущими нині, але не вимагають «повної ревізії» Паспорта нагляду. Наприклад: сюди мають заноситися дані про відкриття та закриття філій, інформація стосовно змін у керівництві та обсязі операцій чи значущі повідомлення у пресі.
Процес виїзного інспектування можна поділити на три фази: планування інспектування, проведення інспектування та подання результатів інспектування до банку та Правлінню Національного банку України.
Інспектори визначають межі та зміст виїзного інспектування, згідно з описаними у секції «Стратегії нагляду» Паспорта нагляду банку. Інспектор мусить переконатися в тому, що з моменту проведення останньої перевірки не відбулося якихось суттєвих змін у стратегії банку, що можуть спонукати до необхідності зміни меж та змісту інспектування. Якщо інспектор вважає за потрібне внести певні зміни до них, він має обговорити це питання з керівництвом департаменту інспектування для отримання відповідного дозволу.
Інспектори мають визначити ті процедури та механізми, що будуть застосовуватися під час інспектування, відповідно до загального опису меж та змісту перевірки, наведеного у «Профілі нагляду» банку. Після того, як процедури та механізми будуть відібрані (чи, за необхідності, пристосовані), інспектор визначає технічні вимоги застосування цих процедур та механізмів. Запит на виділення цих технічних засобів має направлятися до керівництва департаменту інспектування.
У тому разі, коли даних технічних засобів немає, можна вдатися до таких дій:
— змінити межі інспекції для приведення їх у відповідність із
наявними технічними засобами;
— перенести інспекцію до того часу, коли потрібні засоби
з'являться;
— змінити графік проведення іншої роботи для отримання необ
хідних технічних засобів для інспектування.
Інспектори та керівництво департаменту інспектування мають спільно вирішити, який із варіантів найкращий. Після того як реальні межі та зміст інспектування буде остаточно визначено, керівництво департаменту інспектування має їх затвердити.
Розроблення плану виїзного інспектування та використання робочого часу. З метою полегшення проведення інспектування інспектор складає план виїзного інспектування та використання робочого часу. Цей план має містити інформацію про:
сфери діяльності банку, які мають бути інспектовані;
цілі інспекції щодо кожної сфери діяльності банку;
процедури та механізми, що мають бути застосовані під час
інспектування кожної сфери діяльності банку;
Доречним і корисним є обговорення меж, змісту та цілей виїзного інспектування з керівництвом банку. Це дає керівництву банку можливість визначити найефективніші шляхи допомоги у проведені інспекцій.
Виїзні інспекції різняться своїми цілями, межами та змістом. Однак існують певні етапи, яких загалом дотримуються під час про-
ведення всіх інспекцій. Першим кроком під час проведення інспекції є зустріч з вищим керівництвом банку з метою представлення інспекторів та обговорення цілей, меж та змісту інспектування.
Під час зустрічі вирішується питання про призначення окремої особи, яка підтримуватиме проміжні відносини між вищим керівництвом банку та інспекторами. Крім того, мають бути з'ясовані поточні питання, зокрема, стосовно службових приміщень та робочих місць, доступу до телефонів, копіювальних апаратів, комп'ютерів тощо.
Після ознайомлювальної зустрічі з вищим керівництвом інспектори мають провести ознайомлювальні зустрічі з керівниками чи директорами підрозділів. Мета таких зустрічей збігається з метою першої зустрічі.
Інспектор нагляду (керівник інспекційної бригади) має час від часу проводити зустрічі з допоміжними інспекторами з метою перегляду проведеної ними роботи, вирішення питань, що можуть виникнути, а також контролю виконання плану інспекції. Якщо інспекція виходить за межі відведеного часу, то інспектору необхідно визначити, чи потрібно залучити додаткові сили, або подовжити термін інспекції, або обсяг роботи, яку потрібно виконати, можна скоротити так, аби встигнути закінчити її вчасно.
Керівник інспекторської бригади, крім того, має інформувати працівників департаменту інспектування з питань перебігу інспекції, зокрема щодо всіх виявлених значних проблем.
По закінченні строків інспекції інспектор має написати свій остаточний висновок. Він мусить бути стислим підсумком за фактами, що підкріплюють кожний із висновків. У разі виявлення серйозних недоліків у конкретній сфері діяльності інспектор повинен провести неофіційне обговорення їх з керівником відповідної ланки. Це робиться для того, аби впевнитися, що такі факти відповідають дійсності, і банк мусить визнати їх.
Після закінчення інспекції її результати мають бути передані до банку та до департаменту інспектування.
Звіт про інспектування є офіційним документом департаменту інспектування, в якому викладаються висновки інспекторів і в якому, у разі потреби, департамент інспектування вимагає від банку виправлення ситуації та проведення заходів щодо усунення недоліків.
Завершивши інспекцію, керівник інспекторської бригади має зустрітися з вищим керівництвом банку для обговорення результатів та висновків перевірки. Основною метою зустрічі є передача документа, що відбиває результати перевірки. Документ має бути досить стислим, висвітлювати позитивні та негативні результати перевірки та давати попередні рекомендації. Необхідно переконатися в тому, що під час підсумкової зустрічі всі проблемні питання обговорено (не обов'язково вирішено).
Звіт про інспектування використовується для ознайомлення і банкірів, і наглядовців із результатами перевірки. Зауважимо, що більшість інформації є «повторенням» тієї, про яку банкіри вже знали, а деяка інформація має конфіденційний характер і про неї можуть знати лише працівники нагляду.
З цією метою готуються два документи:
Звіт про інспектування, що його передає банку департамент
інспектування;
Паспорт нагляду, що інформує всіх працівників департаменту
інспектування про стан справ банку та містить інформацію стосовно
стратегії нагляду за банком з боку департаменту.
Звіт має бути переважно оповідальним. Він повинен містити підсумкову інформацію та довідки стосовно всіх основних сфер інспектування.
Дані «Паспорта нагляду» банку у період від інспекції до інспекції поповнюються даними департаменту безвиїзного нагляду.
8.7. РОБОТА З ПРОБЛЕМНИМИ БАНКАМИ
Головною функцією банківського нагляду є виявлення проблемних банків і застосування відповідних заходів щодо них.
З погляду розумного (пруденційного) банківського нагляду проблемним є банк, який демонструє можливість чи вірогідність банкрутства; банкрутство банку може зумовити одна з двох класичних причин:
неплатоспроможність, що означає відсутність у банку дос
татньої кількості активів, щоб виконати свої зобов'язання. Іншими
словами, коли банк відчуває дефіцит власних коштів (має від'ємний
капітал), він визнається неплатоспроможним;
неліквідність, тобто банк не у змозі виконати свої зобов'язан
ня перед вкладниками чи кредиторами.
Теоретично неплатоспроможний банк може продовжувати функціонувати, особливо якщо центральний банк дає йому свої кошти, тобто підвищує його ліквідність, щоб дати можливість виконати свої зобов'язання.
Критерії проблемної діяльності визначаються на підставі аналізу дотримання банком пруденційних норм і нормативів ведення банківської справи: показників обов'язкових економічних нормативів та інших норм, передбачених нормативними актами Національного банку України.
Критерії проблемної діяльності різняться:
а) за характером інформації, яка грунтується на аналізі основних показників фінансового стану комерційного банку. Ці показники узагальнені в системі «CAMEL»;
б) за джерелами надходження та періодичністю (оперативністю)
отримання інформації:
оперативна інформація, отримана в процесі безвиїзного контро
лю, — бухгалтерська і статистична звітність, щоденні баланси тощо;
інформація, отримана в результаті здійснення службою бан
ківського нагляду Національного банку України інспекцій діяльнос
ті комерційних банків та їхніх установ;
інформація, отримана від контрольних та правоохоронних ор
ганів тощо;
інформація, отримана в результаті перевірок діяльності ко
мерційних банків незалежними аудиторськими організаціями, упов
новаженими відповідно до чинного законодавства на здійснення та
ких перевірок;
в) за порядком затвердження критеріїв:
обов'язкові економічні нормативи, встановлені в законодав
чому порядку Законом України «Про банки і банківську діяльність»;
орієнтовні показники діяльності комерційних банків, які зат
верджуються Правлінням Національного банку України.
Невиконання один або кілька раз комерційним банком обов'язкового економічного нормативу є підставою визнання його проблемним.
Комплексна рейтингова оцінка комерційного банку за системою «CAMEL» визначається на підставі оцінки кожного компонента системи за результатами виїзного інспектування банку (у період між інспекторськими перевірками — оперативним шляхом).
Проблемний характер діяльності комерційного банку, який потребує спеціальної уваги служби банківського нагляду, може визначатися на підставі таких загальних оцінок.
Комерційний банк, який отримав рейтингову оцінку «5», має велику імовірність краху в найближчому майбутньому, його життєздатність та платоспроможність перебувають під загрозою. Фінансовий стан банку є настільки критичним, що потребує невідкладної допомоги з боку акціонерів або зовнішніх джерел фінансової допомоги. За відсутності негайних і рішучих виправних заходів банк має бути реорганізованим (через злиття, приєднання) або ліквідований.
Комерційний банк, який дістав рейтингову оцінку «4», має значні фінансові недоліки, що призвели до небезпечного і нестабільного його фінансового стану, оскільки не були своєчасно усунені керівництвом банку.
Комерційний банк, який отримав рейтингову оцінку «З», характеризується такими недоліками фінансового стану, які можуть бути визначені в діапазоні від помірно серйозних до таких, що характеризують фінансовий стан банку як незадовільний. У разі погіршення загального стану в економіці діяльність комерційного банку стає в таких умовах уразливою, його фінансовий стан може погіршитися,
якщо проведені керівництвом банку заходи усунення недоліків виявилися неефективними.
Комерційні банки, які отримали рейтингову оцінку «5» або «4», негайно включаються до категорії проблемних банків.
Комерційні банки, які отримали рейтингову оцінку «З», можуть бути включені до категорії проблемних за рішенням Правління Національного банку України.
Усі комерційні банки, які отримали рейтингову оцінку «5» або «4», мають недостатній розмір капіталу.
Критерії проблемної діяльності за ознакою «достатність капіталу» визначаються за такими основними показниками:
капітал банку (норматив Н1);
платоспроможність комерційного банку (норматив НЗ);
достатність капіталу (норматив Н4).
На підставі результатів аналізу інспектори служби банківського нагляду визначають якість активів банку, здатність керівництва управляти ними, оцінювати адекватність інформаційної системи управління.
Крім виконання банком обов'язкових нормативів, інспектори оцінюють також ризик банківських активів (кредитний ризик) через класифікацію цього ризику.
Служба банківського нагляду зосереджує свою увагу на класифікованих активах, особливо на позиках, що є нестандартними (проблемними).
Комерційні банки, що мають високий рівень проблемних позик порівняно з власними коштами банку (понад 50 %), мають бути включені до категорії проблемних.
Оцінка проблемної діяльності дається через відносні показники, що отримані за результатами аналізу структури активів, кредитного портфеля, збитків із урахуванням кредитних ризиків, процентних ризиків і ризиків ліквідності.
Кредитні та інвестиційні ризики можуть бути оцінені за допомогою таких нормативів:
максимального розміру ризику на одного позичальника;
«великих» кредитних ризиків;
інвестування;
максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств,
які надаються інсайдерам;
— максимального розміру наданих міжбанківських позик.
Проблемна діяльність визначається безвиїзним (оперативним)
наглядом на підставі аналізу дотримання комерційним банком як обов'язкових економічних нормативів, так і орієнтовних показників. Перелік оперативних показників може бути значним, що обумовлюється різноманітністю банківських операцій та багатоваріантніс-тю аналітичних висновків.
Негативний висновок за результатами аналізу оперативних показників може свідчити про наявність деяких проблем у діяльності комерційного банку та бути підставою для проведення інспекційної перевірки.
Включенню банку до категорії проблемних має передувати застосування службою банківського нагляду комплексу попереджувальних заходів на підставі результатів безвиїзного контролю.
Банківський нагляд повинен уміти виявляти внутрішні проблеми банку. Ними можуть бути шахрайські дії, порушення законів і нормативних документів тощо. Загалом з погляду оцінки його фінансового стану основна увага має приділятися платоспроможності і ліквідності.
У разі виявлення проблем у діяльності банків органи банківського нагляду можуть прийняти рішення про застосування таких заходів:
вимагати, щоб банк терміново збільшив розмір капіталу до
рівня, який відповідає встановленим нормативам, і завдяки цьому
забезпечив повний захист коштів вкладників;
передбачити реорганізацію (придбання даного банку більш
сильним, у власність якого перейдуть всі депозитні зобов'язання).
Отже, його вкладники стануть клієнтами більш стійкого банку, не
зазнаючи при цьому втрат;
припинити діяльність банку і почати процедуру його ліквіда
ції відповідно до чинного законодавства.
Слабкою стороною систем банківського нагляду багатьох країн є нездатність вжити термінові заходи стосовно проблемних банків після того, як під час контролю були виявлені їхні проблеми.
Причиною такої бездіяльності зазвичай є недостатні повноваження щодо застосування примусових дій, передбачених у законодавстві, або небажання з боку органів влади (іноді з політичних причин) вживати непопулярні, але необхідні заходи для захисту коштів вкладників.
На стадії радикального втручання в діяльність проблемних банків вживаються такі заходи:
— установлення режиму фінансового оздоровлення;
— припинення діяльності (відкликання ліцензії на здійснення
банківських операцій);
— ліквідація (банкрутство).
Режим фінансового оздоровлення — це система заходів, спрямованих на усунення порушень, які призвели комерційний банк до збиткової діяльності та скрутного фінансового стану, а також наслідків цих порушень, що дають право на застосування таких заходів на період, визначений Національним банком України, але не більше як на 12 місяців.
Підставою для переведення комерційного банку на режим фінансового оздоровлення є невиконання протягом трьох місяців загаль-
новстановлених пруденційних норм та нормативів ведення банківської справи, визначених Національним банком України.
Під час переведення комерційного банку на режим фінансового оздоровлення передбачається, що керівництво банку у 10-денний термін надає розроблену програму фінансового оздоровлення відповідному регіональному управлінню Національного банку України.
Регіональне управління Національного банку України у 5-денний термін проводить експертизу програми з погляду її ефективності та подає департаменту банківського нагляду Національного банку України відповідні висновки.
Програма фінансового оздоровлення має містити:
аналіз причин, які призвели до погіршення фінансового стану
та зумовили збиткову діяльність комерційного банку;
конкретні заходи фінансового оздоровлення та розрахунок
економічного ефекту від проведення кожного заходу;
календарний графік виконання заходів фінансового оздоров
лення;
прогнозні показники діяльності комерційного банку, яких
передбачено досягнути після виконання заходів фінансового оздо
ровлення.
Залежно від підстав, за якими комерційний банк переведений на режим фінансового оздоровлення, банк зобов'язаний передбачити такі заходи щодо поліпшення його фінансового стану:
зареєструвати у встановлений термін оголошений статутний
фонд;
сформувати власні кошти у відповідному розмірі;
сформувати резервний фонд та резерв на можливі втрати за
позиками комерційних банків у необхідних сумах;
диверсифікувати активи й пасиви в напрямі підвищення їхньої
ліквідності;
ліквідувати збиткові філії;
провести інвентаризацію заборгованості за поданими пози
ками та неотриманими процентами за користування позиками за
станом на перше число місяця після прийняття рішення про вста
новлення банку режиму фінансового оздоровлення. Безнадійні до
повернення позики слід списати з балансу за рахунок резерву на
можливі втрати за позиками комерційних банків. У разі недостатно
сті коштів зазначеного резерву банк у встановленому порядку по
криває збитки від кредитної діяльності за рахунок коштів резервно
го фонду, фондів економічного стимулювання, інших фондів банку,
нерозподіленого прибутку тощо;
організувати роботу щодо оголошення банкрутами боржників
банку, які припинили повернення позик або виплату процентів за
користування позиками;
— погасити дебіторську заборгованість до економічно обгрунто
ваного розміру та повного погашення дебіторської заборгованості з
простроченими строками позивної давності;
— здійснити поповнення кореспондентського рахунку для забез
печення проведення розрахунково-касових операцій клієнтів через
обов'язковий продаж власної іноземної валюти, повернення валют
них інвестицій в Україну, реалізації цінних паперів, а також реалі
зації інших як дохідних, так і недохідних активів;
— забезпечити першочергове погашення заборгованості за вкла
дами фізичних осіб, строк дії договорів яких минув;
— визначити відповідальних осіб з управління кредитними ризи
ками за рахунок раціоналізації управління банком у цілому;
вжити заходів щодо створення та подальшого інтенсивного
розвитку внутрішнього аудиту;
внести необхідні зміни в систему управління підрозділами
центрального апарату банку та його установами, запровадити прог
нозування і планування роботи щодо залучення та розміщення кре
дитних ресурсів, забезпечити своєчасне доведення планів і лімітів
до установ банку;
—- переорієнтувати діяльність на прибуткові види послуг;
направити прибуток, який залишився у розпорядженні банку,
до резервного фонду;
припинити нарахування та виплату дивідендів акціонерам
(учасникам);
припинити нарахування та виплату процентів за депозитами
працівників банку і членів їхніх родин.
У разі переведення комерційного банку на режим фінансового оздоровлення він проводить детальний аналіз видатків та вживаються заходи, спрямовані на скорочення таких видатків:
за послуги щодо перевезення грошово-валютних цінностей;
за послуги, пов'язані з виконанням факторингових, трастових,
лізингових операцій;
на капітальний та поточний ремонт основних виробничих
фондів, включаючи орендовані (якщо це передбачено договором
оренди), на утримання та обслуговування приміщень, амортизацію
основних виробничих фондів;
пов'язаних з експлуатацією автотранспорту, компенсацією
вартості паливно-мастильних матеріалів, ремонтом, технічним обс
луговуванням та техоглядом автотранспорту;
на рекламу в межах норм, що передбачені Міністерством фі
нансів України та Міністерством економіки України;
на утримання апарату управління;
на службові відрядження;
пов'язаних з виплатою надбавок і доплат до посадових окладів,
тарифних ставок, крім випадків, передбачених чинним законодавством;
пов'язаних з оплатою праці позаштатних працівників;
представницьких;
— пов'язаних з компенсацією за використання особистих авто
мобілів для службових поїздок;
— пов'язаних із упровадженням платіжно-розрахункових засо
бів — пластикових карток, дорожніх чеків тощо;
— на придбання дрібного інвентаря і малоцінних та швидкозно
шуваних предметів;
— на утримання та експлуатацію технічних засобів — теле- і ра
діостанцій, комутаторів, телевізорів тощо.
Якщо банк переводиться на режим фінансового оздоровлення, здійснюється аналіз видатків, які фінансуються за рахунок балансового прибутку банку, та вживаються заходи щодо їх скорочення, зо-.' крема за такими напрямами:
на модернізацію устаткування та реконструкцію основних
фондів;
на утримання власної служби охорони банку;
на підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації кадрів;
на оплату робіт (послуг), не пов'язаних з банківською діяльні
стю, зокрема робіт з благоустрою міст і селищ, надання допомоги
сільському господарству, правоохоронним органам тощо;
на фінансування будівництва нових об'єктів, розширення і
технічне переозброєння діючих виробничих потужностей;
пов'язаних з внесками у створення підприємств і товариств
усіх видів власності;
пов'язаних з додатковою оплатою праці у вигляді премій, ви
нагород, надбавок, а також доплат, не передбачених чинним зако
нодавством;
пов'язаних з матеріальною допомогою працівникам банку, в
тому числі з внеском на житлове будівництво, на погашення креди
ту, наданого на житлове будівництво, а також позичками на поліп
шення житлових умов тощо та оплатою житла;
пов'язаних з оплатою путівок на відпочинок, екскурсіями,
мандрівками, заняттям спортом;
відрахувань на утримання органів управління;
пов'язаних з додатковими виплатами компенсацій на відряд
ження понад передбачені законодавством норми;
на благодійність;
на проведення презентацій, ювілеїв, святкових заходів;
на маркетинг і рекламу, представницьких видатків понад ус
тановлені норми й нормативи;
пов'язаних з організацією банками філій та представництв, у
тому числі за кордоном.
Комерційному банку, який переведений на режим фінансового оздоровлення, забороняється:
залучати вклади фізичних осіб, відкривати нові вкладні рахун
ки та поповнювати діючі;
надавати гарантії, поручительства, бланкові кредити, а також
надавати всі пільгові (збиткові для банку) кредити, у тому числі
банківським працівникам;
нараховувати та сплачувати проценти за кредитами, наданими
установами одного банку.
Національний банк України відкликає з комерційного банку, який переведений на режим фінансового оздоровлення, ліцензію на проведення операцій з касового виконання державного бюджету, в тому числі ведення бюджетних рахунків клієнтів та рахунків державних позабюджетних фондів, а також може відкликати ліцензію на здійснення окремих банківських операцій.
Якщо основні фінансові показники комерційного банку, особливо ті, на які звернув увагу Національний банк України, не поліпшилис
|
