Характеризуючи майнові вимоги кредиторів у справах про банкрутство, що заявлені до арбітражного суду протягом минулого року, слід відзначити, що в середньому на одного кредитора припадало 111,3 тис.грн майнових претензій, а визнаних судом - 60, 0 тис.грн (за І півріччя 1999 року було відповідно 171,9 та 71,8). При цьому майже кожна п'ята справа припинена із затвердженням вимог кредиторів (1487 із 6898). У зв'язку із задоволенням вимог кредиторів припинено провадження 1487 судових справ, що становить 15,6% від числа закінчених провадженням справ; 1045 (11,0%) - завдяки укладанню мирової угоди; 4345 (45,5%) - із затвердженням ліквідаційного балансу і лише 21 справу із затвердженням судом умов санації підприємства-банкрута.
За формами власності питома вага справ про банкрутство також найрізноманітніша. Серед порушених справ процент приватників складає від 15,8 % в Вінницькій області, до 38,6% в Волинській. Найбільше піддані банкрутству підприємства колективної форми власності (76,3 % - в Вінницькій області, 74% -Рівненській, 67% - Луганській, 61,4% - Одеській, 56,9% - Тернопільській тощо).
Аналіз ініціювання щодо застосування до боржників механізму банкрутства за 1999 рік в порівнянні з аналогічними показниками попередніх років показує значне збільшення питомої ваги інших кредиторів за рахунок органів державної податкової служби. Так, станом на 1 січня 2000 року процент закінчених провадженням справ, що ініціювались податківцями, становив 57,2 (5458); кредиторами - 39,7 (3725); самими боржниками - 0,4 (42).
У розрізі областей показники щодо вагомості позивачів різні. Так, наприклад, на частку державних податкових органів в минулому році прийшлися в Миколаївській області - 32,6%, Тернопільській - 40,1%, Луганській - 55,0%, Одеській - 59,8%; стосовно банківських та кредитних організацій, то їх питома вага у названих областях відповідно склала 9,3%, 11,1%, 8,9%, 5,5% та 8,5%; аналогічно підприємств, акціонерних товариств - 35,3%, 34,0%, 25,9%, 35,5% та 31,8%.
Для довідки: в 1998 році податківцями ініціювалось 80,2% справ, в І півріччі 1999р. - 70,3%, що є підтвердженням зміни відношення кредиторів до можливості врегулювання своїх відносин з підприємствами - банкрутами із застосуванням судових процедур механізму банкрутства, які надав новий Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

5. Підстави для порушення справи про банкрутство.
Нерідко підприємства потрапляють у складну ситуацію, коли добитися від дебітора погашення заборгованості вони можуть, тільки порушивши справу про визнання його банкрутом. Ініціатором судової процедури може виступати і сам боржник, оскільки іноді це єдиний спосіб відновити платоспроможність.
Отже, ініціювати банкрутство може як кредитор, так і боржник. Почнемо з першого. Ініціатором-кредитором може бути:
юридична або фізична особа, яка має до боржника вимоги щодо грошових зобов'язань (за винятком тих, які повністю забезпечені заставою);
органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю і своєчасністю стягування податків і зборів (обов'язкових платежів).
Обов'язкові умови для ініціації банкрутства кредитором:
Вимоги кредитора повинні бути безспірними. На юридичній мові це означає, що ці вимоги повинні бути визнані боржником чи підтверджені виконавчими або розрахунковими документами, на підставі яких відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника.
Сума вимог кредитора повинна становити не менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати (сьогодні це 61500 грн.). Тому якщо вимоги кредитора до боржника "не дотягують" до зазначеного розміру, він може об'єднати свої вимоги з вимогами інших кредиторів і звернутися до суду з однією заявою.
Безспірні вимоги кредитора не були задоволені боржником протягом 3 місяців після настання встановленого для їх погашення терміну.
Ініціатором-боржником може бути суб'єкт підприємницької діяльності, який не в змозі виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом З місяців після настання встановленого терміну їх сплати.
У цьому випадку необхідною умовою для подання заяви про порушення справи про банкрутство є наявність у боржника майна, достатнього для покриття судових витрат.
Крім того, при певних обставинах Закон зобов'язує боржника у місячний термін з дня їх виникнення ініціювати своє банкрутство.
До них належать такі обставини:
задоволення вимоги одного або кількох кредиторів призведе до того, що боржник не зможе виконати у повному обсязі грошові зобов'язання перед іншими кредиторами;
рішення про ініціацію банкрутства прийняв орган боржника, уповноважений приймати рішення про ліквідацію;
при ліквідації боржника (не у зв'язку із процедурою визнання банкрутом) установлена його неможливість задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі;
інші обставини, передбачені Законом.

6. Заява про порушення справи про банкрутство.
За наявності вищенаведених підстав кредитор або боржник подають до господарського суду за місцезнаходженням боржника заяву про порушення справи про банкрутство у письмовій формі, підписану уповноваженою посадовою особою кредитора (боржника) або її представником чи громадянином - суб'єктом підприємницької діяльності.
Відомості, які відповідно до вимог статті 7 Закону повинні бути вказані у заяві, наведено в таблиці 2.
Таблиця 2
Заява кредитора
Заява боржника
Вимоги до змісту заяви
1. Найменування господарського суду, до якого подається заява
2. Найменування боржника, його поштова адреса

3. Найменування кредитора, його поштова адреса (якщо кредитор – фізична особа, то вказуються його прізвище, ім'я, по батькові та місце проживання)
4. Ідентифікаційний код (номер) кредитора
5. Виклад обставин, які підтверджують неплатоспроможність боржника, із зазначенням:
- суми вимог кредиторів;
- терміну їх виконання;
- розміру неустойки (штрафів, пені);
- реквізитів розрахункового документа про списання коштів з рахунка боржника і дати його прийняття банком боржника до виконання
6. Перелік документів, доданих до заяви
7. Розмір вимог кредитора до боржника із зазначенням розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті
7. Сума вимог кредиторів за грошовими зобов'язаннями у розмірі, який не заперечується боржником
8. Виклад обставин, які підтверджують наявність зобов'язань боржника перед кредитором, з яких виникла вимога; термін виконання вимоги
8. Розмір заборгованості з податків і зборів (обов'язкових платежів)
9. Докази того, що сума підтверджених вимог перевищує триста мінімальних розмірів заробітної плати
9. Розмір заборгованості з відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров'ю працівників боржника; виплати заробітної плати і вихідної допомоги працівникам боржника; виплати авторської винагороди
10. Докази обґрунтованості вимог кредитора
10. Відомості про наявність у боржника майна, у тому числі грошових сум і дебіторської заборгованості
11. Інші обставини, на яких ґрунтується заява кредитора
11. Найменування банків, які здійснюють розрахунково-касове та кредитне обслуговування боржника
Документи, які додаються до заяви
1. Докази сплати державного мита у встановленому порядку та розмірі - 5 НМДГ (сьогодні це 85 грн.)
2. Докази оплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу
3. Рішення суду, господарського (арбітражного) суду, прийняті щодо вимоги кредитора до боржника
3. Рішення власника майна (органу, уповноваженого керувати майном) боржника про звернення боржника до суду з даною заявою

Продовження Таблиці 2
4. Копія неоплаченого розрахункового документа, за яким здійснюється списання коштів з рахунків боржника, з підтвердженням банку боржника про прийняття цього документа до виконання із зазначенням дати прийняття, відміткою банку про відсутність коштів на рахунку боржника; виконавчі або інші документи, які підтверджують визнання боржником вимог кредитора
4. Бухгалтерський баланс на останню звітну дату, підписаний керівником і бухгалтером підприємства-боржника
5. Докази того, що вартість предмета застави є недостатньою для повного задоволення вимоги (якщо єдина вимога кредитора забезпечена заставою)
5. Перелік і повний опис закладеного майна із зазначенням його місцезнаходження та вартості на момент виникнення права застави
6. Докази вживання заходів до отримання заборгованості з обов'язкових платежів у встановленому законодавством порядку - якщо кредитор (орган державної податкової служби або інший контролюючий орган)
6. Протокол загальних зборів працівників боржника про обрання їх представника для участі в процесі під час провадження у справі про банкрутство
7. Докази відправлення боржнику копії заяви та доданих до неї документів
7. План санації

8. Інші документи, які підтверджують неплатоспроможність боржника

При недотриманні наведених вимог до форми і змісту заяви суддя повертає подану заяву разом із доданими документами без розгляду, про що виносить ухвалу. Після усунення допущених неточностей заява може бути подана до господарського суду повторно.
Крім того, суддя виносить ухвалу про відмову в прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство у таких випадках:
боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України або Реєстру суб'єктів підприємницької діяльності;
заява подана щодо ліквідованої або реорганізованої (крім випадків перетворення) юридичної особи;
щодо боржника вже порушена справа про банкрутство;
вимоги кредиторів, які подали заяву, у сумі становлять менше трьохсот мінімальних розмірів заробітної плати;
вимоги кредиторів повністю забезпечені заставою.

7. Порушення справи про банкрутство
Коли заява про порушення справи про банкрутство прийнята судом, то не пізніше ніж на п'ятий день з дня її надходження суддя виносить і направляє сторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення справи про банкрутство.
Цим визначенням:
вводиться процедура розпорядження майном боржника;
призначається розпорядник майна (якщо з будь-яких причин призначити розпорядника при прийнятті заяви неможливо, то він призначається на підготовчому засіданні);
визначається дата проведення підготовчого засідання СУДУ (воно повинне відбутися не пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство);
вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів;
може бути поставлено за обов'язок боржнику подати аудиторський висновок або провести аудит.
Потім в офіційному друкованому органі ("Голос України", "Урядовий кур'єр", друковані видання відповідної обласної ради за місцезнаходженням боржника) публікується оголошення про порушення справи про банкрутство з метою виявити всіх кредиторів та осіб, які бажають узяти участь у процедурі санації боржника. Обов'язок подати таке оголошення покладається суддею на підготовчому засіданні на заявника.
До опублікування оголошення або після того (якщо протягом місяця не надійшли заяви з вимогами від Інших кредиторів) заявник може відкликати свою заяву про порушення справи про банкрутство. Якщо це не порушує прав боржника і кредиторів — суд виносить відповідну ухвалу.

8. Приклад відновлення платоспроможності підприємства.
Розглянемо приклад підприємства, що знаходиться на грані банкрутства, і різні шляхи виходу його з кризи. За допомогою нескладних арифметичних викладень оцінимо економічні аспекти антикризових дій з погляду боржника і його кредиторів.
Загальна балансова вартість активів підприємства Д складає 12 млн грн., загальна сума вимог кредиторів - 8 млн грн. Статутний капітал складає 1 млн простих акцій по 1 грн. за акцію, разом 1 млн грн. Додатковий капітал, фонди і резерви складають 3 млн грн. Однак, як це часто буває на Україні, ринкова вартість активів підприємства Д значно нижче їхньої балансової вартості. Підприємство не здатне погасити поточні зобов'язання, і тому проходить процедуру банкрутства, ініційовану одним з його кредиторів.
Слухання справи перебуває в стадії розгляду комітетом кредиторів різних варіантів рішень у відношенні боржника. Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом" передбачає два основних варіанти розвитку подій - ліквідація підприємства або його санація. Розглянемо ці варіанти на основі конкретних припущень, цілком характерних для сучасних українських підприємств.
Варіант 1. Ліквідація (розпродаж активів). Припустимо, що чиста ліквідаційна вартість активів боржника (за винятком адміністративних витрат по оцінці майна, проведенню аукціону і т.п.) складає 2 млн 400 тис. грн. Саме ця сума і підлягає розподілу між кредиторами підприємства Д. Легко підрахувати, що кредитори в цьому випадку одержать всего 30 % від загальної суми своїх вимог. Власники підприємства не одержать нічого. Підприємство перестане існувати і сплачувати податки в бюджет, а його працівники поповнять ряди безробітних. Це гірший з можливих сценаріїв, і до нього варто прибігати лише в крайньому випадку - коли в підприємства немає абсолютно ніяких надій на відновлення платоспроможності.
Варіант 2. Ліквідація (продаж як цілісного майнового комплексу). Припустимо, що знайшовся інвестор, що зацікавлений у придбанні підприємства цілком і готовий заплатити за нього суму в 3 млн 200 тис. грн. У цьому випадку кредитори одержують небагато більше, ніж у варіанті 1, а саме 40 % від загальної суми своїх вимог. При цьому підприємство залишається на плаву, щоправда, подальша його доля все-таки не ясна. Право власності переходить до нового власника, з'являється надія на прибуткову роботу. Однак разом із правом власності до нового власника переходить і право визначення подальшої стратегії підприємства, розпорядження його активами, перепрофілювання, звільнення співробітників і т.д. Цілком природно, що в такій ситуації як співробітники, так і керівництво підприємства Д будуть почувати непевність у завтрашньому дні.
Варіант 3. Реорганізація підприємства боржником. Припустимо, що керівництво підприємства, користаючись правом, даним йому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом", розробило план санації (відновлення платоспроможності). Потім цей план затверджується власниками боржника і пропонується на розгляд комітету кредиторів. Проаналізуємо конкретні економічні показники діяльності підприємства. Підприємство Д робить один вид продукції, продаючи 80 тис. одиниць продукції в рік за ціною 100 грн. за одиницю товару. Доходи від продажів складають 8 млн грн. у рік. Змінні витрати дорівнюють 85 % від ціни реалізації й у рік складають 6,800 тис. грн. Крім того, маються постійні витрати (не залежні від обсягу випуску і реалізації продукції) у сумі 2,700 тис. грн. у рік. Таким чином, чистий грошовий потік підприємства Д складає 8,000 - (6,800 + 2,700) = -1,500 тис. грн. щорічно.
У таких умовах підприємство не може далі продовжувати роботу. Чиста вартість підприємства Д (активи мінус зобов'язання) зменшується з кожним днем, і кредиторам має сенс поквапитися з його ліквідацією, щоб встигнути одержати хоч малу частку того, що їм приєднується.
Розглянемо далі план санації, розроблений керівництвом. Як довгострокові міри пропонується ряд технологічних удосконалень, що дозволять скоротити частку перемінних витрат у ціні реалізації з 85 % до 75 %, а також ряд маркетингових мір для підвищення обсягу продажів з 80 до 100 тис. одиниць продукції в рік. Планується також провести ряд заходів щодо зниження постійних витрат. Очікується, що в результаті вони складуть 2,200 тис. грн. у рік проти нинішньої суми 2,700 тис. грн. у рік. І нарешті, як короткострокову міру керівництво має намір позбутися від частини невикористовуваних активів, що дозволить одноразово згенерувати суму в 1 млн грн., що планується використовувати для часткового погашення заборгованості перед кредиторами.
Таким чином, щорічний доход від реалізації буде дорівнює 10 млн грн., перемінні витрати - 7,500 тис. грн., а чистий грошовий потік складе 10,000 - (7,500 + 2,200) = 300 тис. грн. щорічно. Легко підрахувати, що в цьому випадку підприємство зможе погасити суму заборгованості, що залишилася, у 8,000 - 1,000 = 7,000 тис. грн. протягом 23 років і 4 місяців. Тільки після цього (за умови, що кредитори погодяться чекати так довго) підприємство почне заробляти гроші для себе в сумі 300 тис. грн. у рік.
Інтуїція підказує, що керівництво націлене вивести підприємство з кризи. Планований результат - зміна чистого річного грошового потоку з мінус 1, 500 тис. грн. до плюс 300 тис. грн. - справді виглядає значним. Але тільки у відносному вираженні. В абсолютному ж вираженні сума в 300 тис. грн. (іншими словами, чиста рентабельність на рівні 3 % від обсягу продажів) дозволила б підприємству утримуватися на плаву, але тільки за умови, що відсутні борги. Отже, вимагаються більш радикальні міри.
Варіант 4. Реорганізація плюс повний обмін акцій на борги. Припустимо, що серед кредиторів підприємства Д мається кредитор ДО, що бажає стати власником підприємства. Цей випадок аналогічний варіанту 2, з тією лише різницею, що продаж підприємства здійснюється не з аукціону, а шляхом обміну боргів на акції. Припустимо, що ринкова вартість 100 % акцій боржника до розробки їм плану санації складала 3,200 тис. грн. (саме цю суму був готовий "викласти" за підприємство зацікавлений інвестор, розглянутий у варіанті 2), а після розробки плану збільшилася до 4,000 тис. грн. У такому випадку, при обміні 100 % акцій на борги сума боргів підприємства зменшується на 4,000 грн. і, з урахуванням продажу частини активів, складе 8,000 - 1,000 - 4,000 = 3,000 грн.
Здобуваючи підприємство Д, кредитор ДО сподівається поліпшити його економічні показники. Для цього маються всі підстави, тому що кредитор ДО має більший досвід роботи в даній галузі промисловості, краще технологічно оснащений і має більш широкі ділові зв'язки. Іншими словами, він здатний керувати підприємством Д ефективніше, ніж це робило його керівництво.
У випадку повного переходу права власності і прийняття рішень до кредитора ДО, він розраховує довести обсяг реалізації до 120 тис. одиниць продукції в рік (проти 100 тис. одиниць, відповідно до плану боржника), а також знизити частку перемінних витрат у ціні реалізації на 10 % і досягти 65 % (проти 75 %, відповідно до плану боржника). Що стосується постійних витрат і суми реалізації частини активів, ми припускаємо, що керівництво боржника вже передбачило всі можливі міри, і кредитор ДО не зможе істотно поліпшити ці показники.
Розглянемо річний прогноз грошових потоків підприємства в цьому випадку. Доходи від реалізації складуть 12 млн грн., перемінні витрати - 7,800 тис. грн., постійні витрати - 2,200 тис. грн. Разом, чистий грошовий потік складе 12,000 - (7,800 + 2,200) = 2,000 тис. грн. у рік. При цьому підприємство Д зможе виплатити залишок боргу кредиторам у сумі 3 млн грн. усього за 1,5 року. Це, безумовно, вигідно кредитору ДО, що в обмін на відмовлення від вимоги боргу одержує прибутково працююче підприємство, здатне приносити стабільний і досить високий прибуток. Однак чи погодяться на цей варіант власники підприємства? Адже оскільки в їхньому розпорядженні не залишиться ні однієї акції, вони втрачають право на участь у розподілі прибутку.
Варіант 5. Реорганізація плюс частковий обмін акцій на борги. Отже, власники підприємства Д зіштовхуються з дилемою. З одного боку, поступка частини акцій кредитору ДО знімає необхідність виплати частини боргу і, саме головне, - істотно підвищує прибутковість підприємства, що дозволяє розрахуватися з боргами в прийнятний термін. З іншого боку - це змушує поділятися прибутком з новим співвласником, яким є колишній кредитор К. Природним запитанння для боржника Д буде - який відсоток акцій варто уступити кредитору К с тим, щоб прибуток, що залишається в його вихідних власників, був найбільшим?
Ми виходимо з припущення, що чим більше акцій одержить кредитор ДО, тих ближче будуть показники річного обсягу реалізації і частки перемінних витрат у ціні одиниці продукції до "ідеального" показникам - 120 тис. одиниць у рік і 65 % відповідно. Будемо вважати, що між цими величинами мається лінійна залежність. Тобто якщо підприємство Д уступить кредитору ДО 50 % акцій, то показники будуть середніми між тими величинами, що будуть мати місце після реалізації плану боржника і які мали б місце, якщо всі акції перейдуть до кредитора. А саме: обсяг реалізації складе (100 + 120) / 2 = 110 тис. одиниць продукції в рік, а частка змінних витрат складе (75 % + 65 / 2 = 70 %.
На щастя, проблема вибору оптимального відсотка акцій, що підлягають обміну на борги, зважується відносно нескладно. Простий арифметичний підрахунок показує, що оптимальної, із зазначеної точки зору, буде поступка кредитору ДО приблизно 40 % акцій. При цьому обсяг реалізації складе 108 тис. одиниць у рік, а змінні витрати - 71 % від ціни реалізації. Сума боргу зменшується на 4,000 * 40 % = 1,600 тис. грн. Річний доход від реалізації складе 10,800 тис. грн., змінні витрати - 7,668 тис. грн., а постійні витрати - як і раніше 2,200 тис. грн.
Таким чином, чистий грошовий потік складе 10,800 - (7,668 + 2,200) = 932 тис. грн. у рік. Залишок боргу буде дорівнювати 8,000 - (1,000 + 1,600) = 5,400 тис. грн. Ця сума може бути цілком погашена приблизно протягом 5 років і 10 місяців (відносно прийнятний термін), після чого прибуток буде залишатися в розпорядженні підприємства. 40 % прибутку приєднується кредитору ДО, що став частковим власником, а 60 %, тобто близько 560 тис. грн. у рік, - первісним власникам підприємства Д.
Зазначена сума майже вдвічі перевищує суму в 300 тис. грн., що підприємство Д почало б одержувати тільки на 24-м року, рахуючи від поточного моменту, - за планом, запропонованому керівництвом боржника (варіант 3). Нескладно також переконатися в тім, що сума в 560 тис. грн. - це максимально можлива сума щорічного прибутку, яку можуть одержувати власники підприємства Д. Вони, безумовно, будуть зацікавлені в такому варіанті. А оскільки в цьому також зацікавлений і кредитор ДО, то в наявності обопільна зацікавленість.
Більш детальні розрахунки.
Вище ми виходили з припущення, що критерієм вибору відсотка акцій, переданих кредитору в обмін на вимоги, є величина щорічного номінального чистого грошового потоку, що залишається в розпорядженні власників після того, як залишок боргу буде погашений. Цей критерій хоч і простий в аналізі, але недосконалий - уже хоча б з тієї причини, що не враховує, з якого року підприємство почне заробляти прибуток для себе. Більш об'єктивним показником є чиста приведена (до сьогоднішнього дня) вартість майбутніх грошових потоків. Вона обчислюється, виходячи з щорічного чистого грошового потоку; періоду погашення залишку боргу; ставки дисконтування й обраного періоду.
Чистий щорічний грошовий потік, як ми вже бачили, залежить від "ідеальних" показників річного обсягу реалізації і частки змінних витрат, що мали б місце у випадку, якби всі 100% акцій перейшли до кредитора. Чим менше ставка дисконтування, довше період, за який розраховується приведений грошовий потік, і гірше "ідеальні" показники кредитора, тим менший відсоток акцій боржнику вигідно передати кредитору для досягнення оптимального грошового потоку.
Інтереси кредитора.
Усі перераховані вище розрахунки були пророблені з погляду боржника. І це правильно, тому що не можна насильно відібрати акції в боржника і віддати їх кредитору. Кредитор одержить стільки акцій, скільки погодиться віддати йому боржник. З точки ж зору кредитора, легко підрахувати, що в кожнім з вищезгаданих варіантів найбільш вигідний для нього - одержати 100 % акцій боржника. Тому угода між боржником і кредитором, якщо вона буде досягнута, звичайно ж, буде передбачати саме частковий обмін вимог на акції, а процентне відношення буде являти собою деяку проміжну величину між значеннями, оптимальними для боржника і кредитора.
У зв'язку з вищевикладеним, положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" про обмін вимог кредиторів на акції боржника при процедурі банкрутства вимагає розвитку. У свою чергу, Закон України "Про цінні папери і фондову біржу" варто також привести у відповідність з даним положенням.
9. Коментар до закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»
Початок нового тисячоліття став важливим поворотним моментом у фінансовій історії України. Наприкінці минулого століття відійшло в історію застосування контрпродуктивного закону про банкрутство, який лише загострив економічні проблеми, розв'язанню яких мав би сприяти. У прийдешньому столітті запроваджується новий "Закон України про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", що є всеосяжним новим законом про банкрутство, спрямованим на врятування українських підприємств, які потрапили у скрутне становище, де тільки можливо.