Менеджмент у всіх своїх рішеннях керується економічними міркуваннями. Тому будь-яка дія менеджменту - це захід економічного характеру.
Фінансовий менеджмент спрямований на управління рухом фінансових ресурсів і фінансових відносин, які виникли між господарськими суб'єктами в процесі руху фінансових ресурсів. Відповідь на запитання, як керувати цим та відносинами, що їх обумовлюють, складає зміст фінансового менеджменту. Фінансовий менеджмент являє собою процес розробки мети управління фінансами і здійснення впливу на них за допомогою методів важелів фінансового механізму. Таким чином, фінансовий менеджмент включає в себе стратегію і тактику управління. Під стратегією в дачному випадку розуміється загальний напрямок і спосіб використання ресурсів для досягнення поставленої мети. Цьому засобу відповідає певний набір правил та обмежень для прийняття рішень. Стратегія дозволяє концентрувати зусилля на варіантах рішень, які не суперечать прийнятій тактиці, відкинувши всі інші варіанти.
Після досягнення поставленої мети стратегія, як напрям і засіб її досягнення, припиняє своє існування. Нові цілі ставлять завдання розробки нової стратегії. Тактика - це конкретні методи і прийоми для досягнення поставленої мети в конкретних умовах. Завданням тактики управління є вибір найбільш оптимального вирішення проблем і методів та прийомів управління.
Об'єктом управління у фінансовому менеджменті є сукупність умов здійснення грошового обігу та руху фінансових ресурсів.
Суб'єкт управління - це спеціальна група людей (фінансова дирекція як апарат управління, фінансовий менеджер як управляючий), яка за допомогою різних форм керівного впливу сприяє цілеспрямованому функціонуванню об'єкту.
Основне правило фінансового менеджменту - завжди треба прагнути фінансової стійкості.
Динамічність фінансової системи обумовлюється тим, що вона знаходиться у постійно - змінній величині фінансових ресурсів, витрат, доходів, в коливаннях попиту та пропозицій на капітал.
Це забезпечує збільшення та поглиблення зв'язків фінансової системи із зовнішнім середовищем та затруднює процес його управління.
Використання менеджменту як науки має важливе значення для будь-якого виду діяльності. Для ефективного функціонування банків необхідно правильно керувати банківськими ресурсами.
Банківські ресурси - це сукупність грошових капіталів, які знаходяться в розпорядженні банків і використовуються ними для виконання активних та інших операцій /2.ІЗ/. Акумулюючи грошові нагромадження, доходи та збереження юридичних і фізичних осіб, банки перетворюють їх в позичковий капітал, т.т. в грошовий капітал, який потім надається в позику власникам на умовах повернення за оплату у вигляді процентів. Тому банківські ресурси називають банківським капіталом.
Діяльність комерційних банків являє собою залучення грошових коштів і надання їх в позику, або інвестування по більш високих процентних ставках. Вони виступають посередниками між тими, хто має тимчасово вільні кошти і тими, для кого вони необхідні. Метою та рушійним мотивом здійснення такого посередництва є отримання банківського прибутку.
Операції, через які банки формують свої ресурси, мають назву пасивних. Суть пасивних операцій міститься у залученні різних видів вкладів в межах депозитних і зберігаючих операцій, отримання кредитів від інших банків, емісії різних паперів, а також проведення других операцій, в результаті чого збільшуються грошові кошти у пасиві банку.
За своїм економічним змістом ресурси комерційних банків різноманітні. Власні кошти комерційних банків складаються із статутного фонду, а також створених в процесі банківської діяльності резервного страхового та інших фондів. До власних коштів відноситься прибуток до його розподілу, який знаходиться в обігу комерційного банку і використовується в якості банківського ресурсу.
Важливим банківським ресурсом є кошти клієнтів на рахунках, залишки коштів на розрахункових та поточних рахунках підприємств, організацій і установ всіх форм власності, залишки фондів економічного стимулювання і особистого призначення клієнтів, які зберігаються в банку на окремих рахунках: кошти, депоновані з метою забезпечення гаранту платежу при акредитивній формі розрахунків; кошти у розрахунках між установами одного комерційного банку. До банківських ресурсів відносяться грошові збереження населення, які формуються за рахунок поточного особистого споживання і призначені для забезпечення його потреб в майбутньому.
Ресурсами комерційних банків також є кредити, надані іншими банками, які знаходяться на їх кореспондентських рахунках в комерційному банку.
Нарешті, до ресурсів комерційних банків відносяться інші грошові кошти, які створюються у разі проведення ними інших видів пасивних операцій.
В залежності від місця мобілізації банківських ресурсів іх поділяють на мобілізовані самим комерційним банком і отримані від інших банків. На місці комерційними банками мобілізується більша частина ресурсів, наприклад, вклади громадян і депозити підприємств і установ. Для оперативного задоволення додаткових потреб у грошових коштах комерційні банки залучають ресурси, мобілізовані іншими банками.
Ресурси комерційного банку можна класифікувати по прогнозуванню їх розміру. При цьому виділяють ресурси, які піддаються прямому та непрямому прогнозуванню. До ресурсів прямого прогнозування відносяться фонди банків і нерозподілений прибуток. Непрямому прогнозуванню підлягають кошти в розрахунках, залишки тимчасово вільних коштів на розрахункових рахунках підприємств і організацій, деякі інші джерела банківських ресурсів.
З точки зору джерел створення ресурси комерційних банків поділяють на власні і залучені. До складу власних ресурсів включають кошти фондів комерційного банку, які сформувалися при його створенні за рахунок коштів засновників /акціонерів/, а надалі - за рахунок відрахувань від прибутку, а також при необхідності додаткового випуску акцій. До них відноситься і нерозподілений прибуток банку. Власні ресурси - лише початкова точка для створення банківської справи, їх роль в більшій мірі зводиться до гарантованого прибутку та фінансової стійкості комерційного банку, вони в більшій мірі виконують страхову функцію.
Комерційний банк має можливість залучати грошові кошти підприємств, організацій, установ, населення. Для оперативного задоволення своїх потреб в додаткових ресурсах комерційний банк звертається до інших комерційних банків, НБУ або здійснює емісію певних цінних паперів. Другу частину залучених ресурсів комерційний банк мобілізує за допомогою того, що клієнти самі пропонують свої грошові кошти з метою забезпечення їх збереження і отримання доходу.
Серед залучених коштів використовуються як традиційні для комерційних банків України, так і нові для них види ресурсів. Поява другого виду ресурсів пов'язана із залученням банків в нові для них сфери банківської діяльності - операції з цінними паперами, факторингові, лізингові та інші операції. Це призвело до включення в склад банківських ресурсів не тільки грошових коштів в національній на іноземній валютах, але і цінних паперів, майна і пов'язаних з ним майнових прав.
В теперішній час багато більша частина операцій комерційних банків базується на залучених ресурсах, що не знижує ролі власного капіталу.
Менеджмент банківських ресурсів являє собою діяльність, пов'язану із залученням грошових коштів вкладників та інших кредиторів, визначення величини і відповідної структури джерел грошових коштів в тісному взаємозв'язку з їх розміщенням.
Управління ресурсами комерційних банків можна умовно поділити на два рівні - рівень держави і рівень самого комерційного банку. При цьому на кожному рівні управління використовують як економічні, так і організаційні методи. Ці методи прямо і непрямо впливають на величину ресурсів комерційних банків.
На рівні держави управління ресурсами комерційних банків відбивається через різні установи, в основному через НБУ з використанням різноманітних інструментів. Надання НБУ кредитів комерційним банкам безпосередньо впливає на величини їх пасивів. При цьому важливе значення має процентна політика, яка проводиться НБУ при міжбанківському кредитуванні. Адже встановлена НБУ офіційна облікова ставка є фактором регулювання попиту на міжбанківський кредит. Хоч в ряді країн з розвинутою ринковою економікою значення облікової ставки порівняно з іншими інструментами зменшується, в Україні її функціонування обумовлюється особливостями організації ринку банківських ресурсів - перепродажу ресурсів одними комерційними банками іншим комерційним банкам через НБУ.
Другим інструментом, який використовує НБУ, є операції на відкритому ринку. Операції НБУ по купівлі-продажу державних цінних паперів збільшують або зменшують величину пасивів комерційних банків. Отже, операції на відкритому ринку служать, насамперед, для регулювання попиту та пропозицій, але можливості НБУ порівняно невеликі, оскільки на Україні відсутній розвинутий ринок цінних паперів і належне оформлення державного боргу, хоча останнім часом ця справа просувається і ринок державних цінних паперів швидко розвивається.
Встановлення економічних показників регулювання діяльності комерційних банків безпосередньо впливає на величину їх ресурсів. Мінімальний розмір статутного фонду не тільки прямо, але й побічно впливає на величину власного капіталу комерційного банку, оскільки створення інших його фондів взаємопов'язане із статутним фондом. Величина статутного фонду створюється за рахунок відрахувань від прибутку. Практичне співвідношення між розміром власних коштів комерційного банку та сумою активів, зважених з врахуванням ступеня ризику їх втрати, встановлює відносну межу розгортання активних операцій комерційного банку, характеризує його платоспроможність.
Обов'язкові резерви - частина ресурсів комерційних банків, внесених на безпроцентний рахунок в НБУ по його вимозі. Це обмежує можливості кредитування та депозитної емісії, обумовлені перерахуванням коштів по рахунках комерційних банків.
Обов'язкові резерви виконують також функції страхування депозитів та вкладів. Разом з тим. вони в більшості являють собою організаційний метод регулювання ресурсів комерційних банків.
У регулюванні ресурсів важливе місце відводиться показникам ліквідності комерційного банку та мінімального розміру ризику на одного позичальника. Дотримання вказаних показників вимагає підтримки відповідності, на які залучаються та розміщуються кошти. При розміщені ресурсів комерційні банки виходять із ступеня кредитоспроможності клієнтів. При цьому, однак, не виключається можливість розміщення ресурсів серед одного або декількох позичальників. Уникнути цього дозволяють встановлювані НБУ обмеження по видачі кредитів одному позичальнику.
Вказані ці та інші інструменти НБУ у сфері регулювання ресурсів комерційних банків можуть бути ефективними тільки в умовах тісного узгодження їх з податковою політикою, діючим законодавством. Наприклад, високі ставки оподаткування прибутку зменшують грошові кошти, які залишаються в розпорядженні комерційного банку для виплати дивідендів та власного розвитку, а отже, негативно впливають на формування не тільки власного капіталу, але й на операції по залученню внесків та депозитів.
Вилучення ресурсів НБУ для покриття бюджетного дефіциту призводить до зменшення ресурсів в комерційних банків, знижує їх зацікавленість у вдосконаленні роботи по мобілізації тимчасово вільних коштів підприємств, організацій та населення.
Важлива роль в управлінні банківськими ресурсами належить самим комерційним банкам. Для того, щоб мобілізувати тимчасово вільні грошові кошти та перетворити їх в реальні кредитні ресурси, комерційні банки повинні здійснювати заходи, які стимулювали б залучення вкладів і забезпечували їх збереженість.
В розвитку операцій по залученню вільних грошових коштів важливе значення має якість обслуговування клієнтів - наявність інформації при умові залучення коштів у внески, швидкість обслуговування, доброзичливість до клієнтів та інше. Якість обслуговування клієнтів в більшості залежить від кваліфікації апарату банку, який повинен враховувати не тільки свої власні інтереси, але і інтереси клієнтів оплачуваний вкладникам розмір доходу.
За своїм економічним призначенням процент повинен стимулювати концентрацію вільних грошових коштів в комерційних банках, що можливо шляхом використання ними вільних та ринкових ставок депозитних процентів.
Стимулюючий ефект проценту по внескам залежить, головним чином, від рівня та диференціації процентних ставок в залежності від виду, строку вкладу, періоду повідомлення про вилучення та інше. Якщо при визначенні процентної ставки будуть враховані також темпи інфляції, то підвищиться цінність самих грошей, а збільшення внесків допоможе збити ажіотажний попит на споживчому ринку. Крім того, здійснюється підвищення використання грошових нагромаджень та збережень, що буде сприяти розвиткові не тільки комерційного банку, але і народного господарства в цілому.
Залучення коштів вкладників в комерційні банки сприяє зміна порядку сплати процентів, адже більша частина комерційних банків сплачує проценти по внесках один раз на рік. В умовах гострого дефіциту на банківські ресурси комерційні банки почали сплачувати проценти по внесках щоквартально, а то і щомісячно, що дозволило їм залучати кошти за більш низькими процентними ставками.
Одним з напрямів роботи комерційних банків в питанні залучення ресурсів є використання різноманітних видів цінних паперів, наприклад, сертифікатів.
Слід також розвивати спектр банківських послуг для вкладників, що також буде стимулювати збільшення внесення коштів на рахунку в комерційних банках.
Проблема менеджменту ресурсів, залучених комерційними банками, має не тільки кількісну, але і якісну сторону.
Залучати ресурси без розробки питання про їх розміщення немислимо. Перед комерційними банками стоїть завдання ефективного розміщення ресурсів. яке відшкодувало б затрати та принесло банку прибуток, а також забезпечило б виконання пред'явлених НБУ вимог по ліквідності банку. Це можливо при здійсненні комерційними банками тісного взаємозв'язку пасивних операцій з активними.
Більшість комерційних банків в області управління активами використовує метод спільного фонду грошових коштів, який передбачає мобілізацію коштів з послідуючим направленням їх на потреби, які виникають на даний момент. При цьому відсутня чітка політика в розміщенні ресурсів в залежності від строку та джерела їх утворення, ступеня ризику дохідності активів, що в значній мірі негативно проявляється на стані ліквідності банку та його платоспроможності. .Використання такого методу свідчить про недоліки в роботі керівництва комерційного банку, про його консерватизм, підриває імідж банку. Тому окремі комерційні банки в своїй практичній роботі використовують деякі положення методу розподілення активів в той чи інший вид активів в залежності від джерела коштів. Так, власні кошти комерційного банку розміщуються в повільно реалізовані активи, наприклад, в будівлі та споруди, недержавні цінні папери. Метод розподілення активів вимагає чіткого взаємозв'язку конкретного джерела ресурсів з конкретними вкладеннями, що сприяє підвищенню ліквідності та платоспроможності банку. Разом з тим, йому притаманні й недоліки. Основним з них є те, що метод конверсії не дає можливості оперативного маневрування ресурсами в залежності від ситуації, яка склалася. Це в деяких випадках призводить до втрати отримання комерційним банком додаткового прибутку. Так, направлення внесків до запитання в позики і неможливість (з точки зору цього методу) їх використання для придбання цінних паперів може призвести до втрати додаткового доходу банком, можливість отримання якого була очевидною у випадку перепродажу цінних паперів, які користувалися "попитом" на ринку.
Ряд комерційних банків використовує в своїй діяльності метод наукового управління, в основу якого закладенні економіко-математичні методи. Це дозволяє за допомогою математичних формул виразити мету, яку переслідує комерційний банк на конкретному етапі його розвитку в зв'язку з обмеженнями і вимогами. які представлені або встановлені клієнтами та НБУ.
Сказане вище свідчить про необхідність поєднання різноманітних методів, неможливості використання кожного з цих окремо один від одного. Разом з тим, слід мати на увазі, що кожний з них, лише підказує правильний шлях прийняття рішення, .показує ті чи інші сторони в розвитку банківських операцій. Тому важливим елементом процесу прийняття рішення є людський фактор, наприклад, рівень підготовки спеціалістів банку, які готують матеріали для прийняття рішення і від яких залежить прийняття конкретного рішення.
Менеджмент ресурсів комерційних банків означає не тільки залучення і розміщення грошових коштів, але й визначення оптимальної структури джерел утворення для конкретного банну.
Комерційний банк повинен підтримувати певне співвідношення між власними та залученими коштами. Велика наявність залучених коштів підсилює ризик та підвищує потенційну загрозу неплатоспроможності, а також можливість попадання комерційного банку під "контроль" інших комерційних банків і кредиторів, що може дозволити останнім впливати як на поточну діяльність, так і на проведення комерційним банком кредитної політики в цілому.
Переважне формування банківських ресурсів за рахунок власного капіталу - також не краща політика для комерційного банку.
Це пов'язане, наприклад, з можливістю втрати певною групою акціонерів контролю над комерційним банком, зниження рівня виплачуваних дивідендів і ринкової вартості акцій. Як наслідок, незбалансованість в структурі капіталу (звичайна питома вага власного капіталу чи залучених коштів) може привести до погіршення показників, які характеризують діяльність комерційного банку, до зниження його Іміджу на ринку грошових ресурсів.
Отже, основна мета банківського менеджменту - вибрати таку структуру банківського капіталу, яка при найменших витратах на формування банківських ресурсів буде сприяти підтримці стабільного рівня дивідендів і доходів, а також репутації комерційного банку на рівні, достатньому для залучення ним необхідних грошових ресурсів на вигідних умовах.
Таким чином, управління банківськими ресурсами - складна й багатограння проблема, яка вимагає щоденного аналізу стану не тільки активів та пасивів, але й перспектив розвитку економіки в цілому.