Ефективна національна економіка - гарантія незалежності держави. Вона вимагає комплексних програм економічних реформ, реальних гарантій невідхильності переходу від адміністративно-господарських методів керівництва до ринкової економіки.
Значна роль в економічних реформах належить ефективній фінансовій та грошово-кредитній політиці. В сукупності з напрямом введення власної грошової одиниці і системи грошового обігу, скорочення бюджетного дефіциту, поліпшення податкового регулювання економіки важливе місце в оздоровленні економіки займає реформа банківської системи. Банківські реформи складаються із зміни структури кредитного обігу, що приведе до нових форм надання кредитів та їх вільного продажу підприємствам, а також громадянам без посередництва центрального банку.
Характерною ознакою ринкової економіки є високорозвинута і розгалужена фінансова банківська система. Через неї здійснюється процес акумуляції фінансових ресурсів суспільства і забезпечується іх найефективніше і раціональне використання. Звідси походить і провідна роль різноманітних фінансових інститутів (насамперед, банків) у суспільстві.
Реакцію на ситуацію, що склалась в кредитній сфері на старті ринкових реформ в Україні, стала поява незалежних комерційних банків. Спершу вони створювалися на акціонерних чи кооперативних засадах підприємствами ти іншими структурами одного відомства чи галузі. Так з'явилися акціонерно-комерційні банки Укрлегбанк (1989 р.), Укрбудбанк (1989 р.), Київкомбудбанк (1990 р.). Одночасно організовувались регіональні комерційні банки багатогалузевого і вузькофункціонального призначення - такі, як Лісбанк, "Карпати", Донвуглекомбанк, Донбасбанк, Азовбанк. Під тиском цих процесів змушені були перебудуватися і провідні банки-монополісти на грошовому ринку. Вони змінили свій статус на акціонерні та перйшли переважно на комерційні засади: Агропромбанк "Україна" АК, АК "Укрсоцбанк" та акціонерно-комерційний Промінвестбанк. Вирішальним кроком у перебудові кредитної системи стало прийняття в березні 1991 року Верховною Радою України Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Мета цієї роботи - дати визначення банку як унікального явища економічного життя, проаналізувати структуру банківської системи, яка виконує функції "кровеносної системи" економіки, дати оцінку діяльності українських банків на фінансовому ринку за 1993 рік та їх впливу на формування ринкової соціально-орієнтованої економіки в Украні, показати перспективи розвитку банківської системи України.
1. Економічна суть банківської системи.
1.2. Основні методологічні підходи аналізу сутності банку.

Перший банк у сучасному його розумінні виник в Італії у 1407 році (Banca di San Ucorgio) в Генуї. Джерела сучасної банківської справи треба шукати у діяльності середньовічних мінял Північної Італії.
Питання про те, що таке банк, не є таким простим, як це здається на перший погляд. Кажуть, що банк - це сховище грошей.
Разом з тим, таке життєве тлумачення банку не тільки не розкриває його суті, а й приховує його дійсне призначення в народному господарстві. Ще більш ускладнює справу саме термінологічне значення слова банк ("банко" - лава, на якій здійснюють грошові та кредитні операції), а також такі сучасні вирази, як банк даних, банк рослин, книжковий банк, які до банку, як такового, не мають ніякого відношення.
В сучасному суспільстві банки займаються самими різноманітними видами операцій. Вони не тільки організовують грошовий обіг та кредитні відносини, через них здійснюються фінансування народного господарства, страхові операції, купля - продаж цінних паперів, а в де яких випадках посереднецькі угоди та управління майном. Кредитні установи виступвають в якості консультантів, приймають участь в обговоренні народогосподарських програм, ведуть статистику, мають свої підсобні підприємства.
Перед тим, як відповісти на питання про суть банку, важливо визначити, які при цьому ставляться завдання. Пізнання суті банку як будь-якого явища вимагає відповіді не на питання про те, чим він займається, які операції виконуються або виконував в процессі свого історичного розвитку, а про те, які вони мають якості, що є формою прояву сутності банку, яка його специфіка, в чому заключається його основа, яка внутрішня структура банку та які операції, що випливають з його суті, банк переважно повинен виконувати. Отже, аналіз суті банку вимагає досліджування не випадкової групи питань, які характеризують банківську діяльність, а відповіді на конкретні запитання, які ставляться методологією. Без дотриманя цих вимог питання про суть банку може втратити свою цільову направленність, перетворити аналіз в пустий опис операцій, які виконуються банком, які при всій їх важливості не з'ясовують центрального питання про те, з чого складається дійсна сутність банку.
Банк як установа або організація. Найбільш масовим уявленням про банк є його визначення як установи, як організації. "Банківські установи та організації" - найбільш популярний термін, його можна зустріти повсюди як у серйозній, науковій, так і в учбовій літературі, у банківському законодавстві, банківських документах та періодичній літературі. Не слід забувати, що "організація" являє собою певну і визначену сукупність людей. "Організація (франц. organisation, від пізднолат. organiso - роблю струнковид, влаштовую)... Об'єднання людей, які діють на основі правил та процедур". Що це за об'єднання, чим воно займається у відповідності і за своїми правилами - все це стосовно банку як установи організації залишається прихованим. Слід відмітити, що банк хоча і виконує суспільну місію, суспільна організація, він історично був справою приватної особи і лише потім, із розвитком банківської справи, особливо в сучасних умовах господарювання, перетворився у великі, середні та малі об'єднання.
В уявленні про банк як установу він асоціюється із службовою конторою, із апаратом управління. Широко розповсюджена думка, що соціалістичні банкисформувались як органи економічного управління. В СРСР, як і в інших соціалістичних країнах, на протязі декілька десятеліть існували банки тільки державного походження. По-справжньому, банк став частиною державного апарату управління, контролю за діяльністю господарства. В період засилля адміністративно-командних методів управління зрощування державного апарату з банківським апаратом банк нагадував елемент надбудови. Кредитування здійснювалось на основінормативного, директивного розподілу ресурсів зверху, безготівкові розрахунки мали директивний характер, принцип "один банк для клієнта" не давав основи для розвитку комерційних відносин у банківській сфері. В цих умовах намагання об'явити колишні наші банки базисом мали штучний характер; для цього необхідна була радикальна ломка їх зв'язківз клієнтами, розвиток комерційних, а не директивних відносин між ними. Тільки завдяки цьому відношення між банком та підприємствами набувають справжній економічний характер, а банк стає базисом.
Банк як підприємство. Логічною є трактовка суті банку не як організації або установи, а як підприємства. Саме так він характеризується в деяких радянських публікаціях. Банк визначається не як підприємство взагалі, а як капіталістичне підприємство, не просто банк, а капіталістичний банк. Визначення банку як капіталістичного підприємства, по-перше, визначило банк як явище тільки капіталістичного господарства, що не відповідає історичному процесу (вони існували при феодалізмі); по-друге, говорило про неможливість його існування на наступних етапах суспільного розвитку. Саме до цього висновку приходило багато економістів у перехідний період від капіталізму до соціалізму, коли проголошували банки своєрідним не-банком, а радикально відмінним від капіталістичного банку.
Як і будь-яке підприємство, банк є самостійно господарюючим суб'єктом, має права юридичної особи, виробляє та реалізує продукт, виконує послуги, діє на принципах госпрозрахунку.
Мало чим відрізняються і завдання банку як підприємства - він вирішує питання, які пов'язані із задоволенням суспільних потребу своєму продукті та послугах, із реалізацією на основі отриманого прибутку соціальних та економічних інтересів як членів його колективу, так і інтересів власника майна банку. Банк може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не суперечать законам країни та випливають із Статуту банку. Як і будь-яке підприємство, банк повинен мати спеціальний дозвіл (ліцензію).
Банк як торгівельне підприємство. Разом з тим банк як підприємство має свою специфіку, його діяльність відрізняється від діяльності інших підприємств. Ці відмінності складаються з наступного.
Перш за все, банки на відміну від промисловості сільського господарства, будівництва, транспорту і зв'язку діють у сфері обміну, а не виробництва. Ця обставина дає, однак, підставу деяким авторам рахувати, що банк - це торгівельне підприємство. Асоціації банківської діяльності з торгівлею не випадкові. Банки дійсно як би "купують" ресурси, "продають", функціонують у сфері перерозподілу, сприяють обміну товарами. Банки мають своїх "продавців", сховища, особливий "товарний запас", їх діяльність в багатьох випадках залежить від обіговості. На цьому схожість між банком і сферою торгівлі в основному закінчується.
Більше того, схожість має зовнішній характер, тому що банк торгує не товарами, а особливим продуктом. Відомі, наприклад, такі операції, які банки здійснюють з обміном (купівлею-продажем) валют на грошовому ринку, коли валю-
та однієї країни (а також золото) покупається чи продаєтьбся за визначнгим курсом, по визначеній ціні. Обслуговуючи зовнішньоекономічну діяльність, дані
операції, особливо в банках, які зайняті обслуговуванням зовнішньої торгівлі, поряд з купівлею-продажем акцій, облігацій, можуть займати значну питому вагу, формувати важливу частину банківського прибутку. Разом з тим банківська "торгівля" складається не стільки внаслідок цього, а в результаті "торгівлі" кредитом, коли банки "купують" ресурси, платять за залучені кошти, які розміщують підприємства, населення на банківські рахунки, у внески, і "продають" їх позичальникам. Відмінність від торгівлі тут суттєва: при торгівлі товар змінює свого власника, віддаляється від продавця до покупця, при кредитуванні - власник позичаємої вартості залишається тим самим.
Різниця в тому, що при торгівельній угоді продавець одержує еквівалент свого товару - гроші, при позиці кредитору повертається не тільки початкова вартість позики, але і надбавка донеї у вигляді позичкового проценту.
Функціонування банку у сфері обміну породжує ще й інші уявлення про його сутність. Нерідко банк характеризується як посередницька організація. Основою для цього є особливе переливання ресурсів, які тимчасово осідають у одних і вимагають застосування у інших.
Особливість ситуації при цьому складається з того, що кредитор, який має певну частину ресурсів, бажає при відповідних гарантіях, на конкретний термін, під процент віддати її іншому контрагенту-позичальнику. Інтереси кредитора, однак, повинні співпадати з інтересами позичальника. Звичайно, в сучасному грошовому господарстві таке співпадіння інтересів є випадковим. Банк-посередник забезпечує можливість здійснення угоди із врахуванням попиту і пропозиції. Зібравши багаточисленні кошти, банк може зазадовільрити потреби самиз різноманітних позичальників, надає вибір кредиту на любий смак - строк,
забезпечення, позичковий процент.
Роль посередника в різних сферах людської діяльності можуть брати на себе різні служби (юридичні, комісійні, поштові та інші), але всі вони не стають банками. Банк як посередник має іншу природу, яка зв'язана не з посередницькою діяльністю як такою, а з особливістю його діяльності.
Але банк, виступаючи як кредитор, як позичальник, як посередник між ними, з позиції своєї сутності не є ні тим, ні другим, ні третім.
Банк - це і кредитор, і позичальник, і посередник між юридичними і фізичними особами, і посередник в грошових розрахунках; в цих своїх якостях він розкриває свою суть. Банк - це особливе явище господарського життя.
Банки як агенти біржі. Банки є учасниками біржі: Вони можуть самостійно організовувати біржові операції, виконувати операції по торгівлі цінними паперами. Торгівля цінними паперами є частиною банківських операцій, але не головною, так як вона досить специфічна і відмінна від банківської справи.
Банк як кредитне підприємство. Кредит - це відношення між кредитором і позичальноком з приводу зворотного руху вартості, що позичається. На відміну від кредиту банк - це одна із сторін відносин, яка хоча і може одночасно виступати в якості кредиту і в якості позичальника, однак в кожний даний момент при окремій угоді виступає або в якості кредитора або в якості позичальника. Відповідно, банк - це не відношення, а один із суб'єктів відносин. Існує ще одна відмінність: кредит -це відношення як в грошовій, так і в товарній формі формі. В банку ж концентровані лише грошові потоки.
Банк - наслідок розвитку кредиту. Саме на основі грошових та кредитних відносин з'явилось таке унікальне утворення, як банк, який в цілому можна визначити як систему особливих підприємств, продуктом яких є кредитна та емісійна справа.
Головним в сутності банку, його основою є організація грошово-кредитного процесу та емітування грошових знаків.

1.2. ОСНОВИ ПОБУДОВИ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ.

У 1991 році в Україні вийшов Закон "Про банки і банківську
діяльність", який повинен був узаконити двохрівневу банківську
систему і закріпити демонополізацію банківської справи на Ук-
раїні.
Законом проголошено, що Україна самостійно організує бан-
ківську систему. При цьому вихідним принципом стала дворівнева
організація, що забезпечує чітке відокремлення емісійної функ-
ції банківської системи від функцій кредитного та розрахунко-
во-касового обслуговування юридичних та фізичних осіб. Першу з
цих функцій закріплено за Національним Банком України, що вис-

- 10 -
тупає як найвищий рівень банківської системи, а решту функцій
- за мережею комерційних банків, які складають її другий рі-
вень.
Законом визначено підзвітність Національного банку України
(НПУ) безпосередньо Верховній Раді України. На нього покладено
виключно функцію емісійного центру, кредитного та розрахунко-
во-касового обслуговування комерційних банків. Йому також до-
ручено нагромаджувати і зберігати золото-валютні резерви дер-
жави, проводити єдину політику, координувати діяльність усіх
ланок кредитної системи, визначати курс національної валюти,
обслуговувати разом з комерційними банками державний борг, ре-
гулювати рівень процесійних ставок.
Комерційні банки можуть здійснювати широке коло операцій по
кредитуванню, розрахунково-касовому та іншому обслуговуванню
юридичних та фізичних осіб. Усі операції банки повинні викону-
вати на договірних умовах, що ставить їх у партнерські відно-
сини з клієнтами. Комерціїні банки кредитують підприємства в
межах власних і мобілізованих коштів.
У разі нестачі цих коштів вони можуть брати позички в інших
комерційних та в Національному банку. Банки не відповідають за
зобов'язаннями держави, а держава не несе відповідальності за
зобов'язаннями банків.
Крім акціонерно-комерційних банків, Законом передбачено
створення на державних засадах ощадного банку України та Екс-
пертно-імпортного банку.
За характером виконуваних операцій всі банки можна поділити
на центральні емісійні та комерційні. В першому випадку це оз-
начає, що продуктом банку є емісійне регулювання; така опера-

- 11 -
ція виконується центральними банками. Вони є державними (наці-
ональними, народними) банками. Головним завданням таких банків
є зміцнення позицій грошової одиниці як всередині країни, так
і за кордоном. Як правило, емісійні банки не займаються креди-
туванням народного господарства та населення, ця операція вхо-
дить в компетенцію комерційних банків, які надають різноманіт-
ні позики як підприємствам, так і окремим громадянам.

а) ХАРАКТЕРИСТИКА І ФУНКЦІЇ ЦУНТРАЛЬНОГО БАНКУ.

Центральні банки грають головну роль и управлінні
банківською системою і виступають державними органами
економічного управління. Центральне місце в банківській
системі України займає Національний банк України (НБУ).
Роль центральних банків у розвитку економіки більш
значна, коли ширше використовуються економічні заходи
управління народним господарством, коли більш розвинуті
товарно-грошові відносини. Так як центральні банки ви-
конують функції банку банків, регулювання грошового
обігу і кредиту вони мають право адміністративного
контролю і реального економічного впливу на операції
комерційних банків.

Функції центральних банків.
1. Емісія кредитних грошей та вилучення грошей з
обігу.
2. Акумуляція та збереження касових резервів інших
кредитних установ.

- 12 -
3. Збереження офіційних золото-валютних резервів.
4. Надання кредитів і виконання розрахункових опера-
цій для урядових органів.
5. Здійснення розрахунків і перевідних операцій для
комерційних банків.
6. Грошово-кредитне регулювання економіки.
7. Контроль за діяльністю кредитних установ.
8. Надання ліцензій на операції із іноземною валютою.
9. Обслуговування державного боргу країни.
З підприємствами та фірмами центральний банк в опе-
рації не вступає.
Регулюючі функції Центральних банків можна в загаль-
ному поділити на адміністративні та економічні. Цент-
ральні банки мають наступні можливості адміністративно-
го впливу, які фіксуються в законах про банківську ді-
яльність або в спеціальних законах про Центральний
банк: встановлення вимог до об'єму статутного фонду та
ліквідності банку; проведення ревізій та інспекцій ста-
ну, операцій банків; видавництво обов'язкових для вико-
нання інструкцій та додатків для банківських законів;
збір та узагальнення звітності банків з метою запобі-
гання можливого погіршення фінансового стану окремих
кредитних інститутів, а також визначення перспектив
розвитку кредитної системи; розгляд заявок та надання
права на створення нових банків та розширення діяльнос-
ті діючих банків; обмеження конкурентної боротьби за
залучення ресурсів (заборона виплачувати відсоток або
його кількісне обмеження по певних видах депозитів) і

- 13 -
за надання кредитів (заборона або обмеження купівлі
певних активів).
Укономічні функції банків здійснюються за вибраним
напрямом грошово-кредитної політики. Вони сприяють до-
сягненню збалансованого розвитку грошово-кредитної сфе-
ри, обмеженню інфляції, підтриманню надійності кредит-
ної системи та економічного росту.
Інструментами здійснення економічних функцій висту-
пають:
- облікова ставка, яка приймається Центральним бан-
ком в його операціях з комерційними та іншими кредитни-
ми інститутами. Вона дозволяє регулювати масу грошових
коштів в обігу у відповідності з потребами окремих бан-
ків, регіонів та всього народного господарства;
- операції на відкритому ринку. До них відносяться:
купівля цінних паперів, які знаходяться в портфелі ко-
мерційних банків, у випадку, якщо Центральний банк має
намір збільшувати суму ліквідних коштів, які знаходять-
ся у розпорядженні комерційних банків; продажа цінних
паперів з портфелю Центрального банку;
- обов'язкові резерви. Законом встановлені певні
пропорції, в рамках яких банки зобов'язані тримати час-
тину своїх коштів на беспроцентних рахункахв Централь-
ному банку. Ці кошти складають строковий фонд для за-
хисту інтересів вкладників. Крім цього, обов'язкові ре-
зерви забезпечують контроль зі сторони Центрального
банку за діяльністю банків та дозволяють регулювати
умовно-кредитний обіг;

- 14 -
- прямі кількісні обмеження, які застосовуються у
необхідних випадках, зокрема, обмеження на приріст кре-
дитів комерційних банків.
До економічних регуляторів Центрального банку можна
віднести також передачу грошових ресурсів в банківську
систему при виникненні тимчасової потреби в них і на-
дання фінансової допомоги окремому банку або банкам,
які мають недостачу коштів в зв'язку з погіршенням фі-
нансового стану.
Грошово-кредитна політика центрального банку здійс-
нюється через сукупність заходів, спрямованих на зміну
грошової одиниці в обігу, обсягів кредиту й емісії, або
на їх обмеження - залежно від стану економіки.
Мета грошово-кредитної політики центрального банку -
створити сприятливі умови для зайнятості робочої сили,
стримування інфляції, регулювання темпів економічного
зростання та збалансованості народного господарства і
платіжного фонду.
Серед методів грошово-кредитної політики важливе місце посідає
дископтна політика, яка пов'язана з купівлею векселів. Це
найстаріший метод кредитного регулювання. Зниження дисконтної
ставки Центрального банку стимулює комерційні банки розширюва-
ти кредитування підприємств, а підвищення - навпвки. Продаж
цінних паперів Центральним банком означає зменшення сум на ре-
зервних рахунках і звуження кредитування комерційними банками
своїх клієнтів.
Грошово-кредитна політика центральних банків має деякі су-
перечності: коли для підвищення ділової активності банк підні-

- 15 -
має дисконтну ставку, щоб сприяти припливу грошового капіталу
з-за кордону, то подорожчання кредиту гальмує зростання вироб-
ництва і пожвавлення внутрішньої ділової активності.
Центральний банк впливає на процес кредитування у народному
господарстві також шляхом відкриття спеціальних резервних ра-
хунків комерційних банків, на яких вони зобов'язані розміщати
депозити. Розміри депозитів (в процентах) залежать від того,
які внески своїх клієнтів мобілізував комерційний банк. Ці де-
позити є резервом для розширення кредитування, якщо цього пот-
ребує кон'юктура розвитку народного господарства, і страховим
фондом для комерційних банків від банкрутства.
Центральний банк не може бути конкурентом комерційних бан-
ків. Його головна мета - забезпечувати стабільність грошового
обігу та регулювати кредитні відносини.
Важлива роль у налагодженні ділової активності підприємств
суверенної України належатиме утвореному у 1991 році Націо-
нальному банку України (НБУ).
Будучи підзвітним лише Верховній Раді України, він має
право законодавчої ініціативи. Своє монопольне право випускати
грошові знаки та направляти їх в обіг НБУ поєднує з операція-
ми, які він проводить з резервними фондами та з касовим обслу-
говуванням комерційних банків, з купівлею-продажем державних
цінних паперів та іноземної валюти, з визначенням курсу націо-
нальної валюти щодо валют інших країн. Свій вплив на діяль-
ність підприємств він здійснює через обслуговування комерцій-
них та інших банків, у ході якого проводить відповідну грошо-
во-кредитну політику.

- 16 -
б) СПЕЦИФІКА РОЗВИТКУ КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ.

Комерційні банки є основою кредитної системи. Вони утворюються
як акціонерні товариства або на пайових засадах і є кредитними
установами універсального характеру. Їх часто називають "фі-
нансовими універмагами" або "супермаркетингами кредиту". Вони
пов'язані з усіма сферами та фазами відтворення. Характерна
риса комерційних банків - повна самостійність підприємств у
сфері торгівлі позичковим капіталом. Вони провадять кредитну
політику на свій страх і ризик, що сприяє оперативному впливу
банків на економіку. Однак, це не означає, що комерційні банки
діють безконтрольно. Зокрема, у США комерційні банки належать
до найбільш контрольованої сфери підприємницької діяльності.
Основою такого контролю є спеціальне законодавство й артимоно-
польні закони.
До основних функцій банків належать:
1) кредитування підприємств, держави, приватних осіб та опера-
ції з цінними паперами; 2) регулювання грошового обігу; 3) за-
лучення тимчасово вільних грошових коштів, нагромаджень і пе-
ретворення їх у позичковий капітал; 4) здійснення грошових
розрахунків та платежів у господарстві; 5) випуск кредитних
засобів обігу (депозитно-чекова емісія); 6) консультації і на-
дання економічної та фінансової інформації.
Головною відмінністю комерційних банків від центральних
є відсутність права емісії банкнот.
Серед комерційних банків розрізняють два типи - універ-
сальні та спеціальні банки.
Універсальний банк здійснює всі або майже всі види бан-

- 17 -
ківських операцій:
- надання як короткострокових, так і довгострокових креди-
тів;
- операції з цінними паперами;
- прийом вкладів всіх видів;
- надання різноманітних послуг.
Спеціальний банк спеціалізується на одному чи небагатьох
видах банківських операцій. До країн, де переважає принцип
спеціалізації банків відносяться Великобританія, Франція, США,
Італія, Японія. Принцип універсалізації домінує в Швейцарії,
Німеччині й Австрії. (Мал.1).

Кредитні інститути

Універсальні банки Спеціальні банки

Приватні Інвестиційні
----------------
- Великі банки
- Регіональні банки Інотечні
- Приватні банкіри
- Приватні ощадні банки Галузеві

Державні універсальні банки Споживацького кредиту
--------------------------
- державні великі банки (надання розстрочки
- ощадні каси платіжу)

- 18 -

Кредитні товариства Кредитні інститути
-------------------- із спеціальними
- земельні функціями
- професіональні
- ощадні каси

Мал.1. Комерційні банки

Умови обороту капітала більш сприятливі в універсальних
банках, так як вони мають можливість враховувати ризик пропор-
ційно різним видам операцій.
В кінці 60-х на початку 70-х рр. розвиток процесу інтер-
націалізації привів до виникнення міжнародних банківських гру-
пувань. Вони об'єднують провідні міжнародні банки, які висту-
пають разом на міжнародних грошових ринках і ринках капіталів
як кредитори, отримуючи більш вигідні умови в конкурентній бо-
ротьбі за максимальні прибутки, виконуючи ті ж самі операції,
що й звичайні комерційні банки: кредитні операції, фондові
операції банків, що зв'язані з цінними паперами, комерцій-
но-посередницькі операції, тобто тимчасове управління майном
приватних осіб; лізінгові операції, які пов'язані із придбан-
ням банками машин та устаткування для надання їх в оренду.
Банківська система в Україні у ході реформи також набли-
жена до західного типу. Однак поки ще не завершено втілення в
життя економічних методів впливу банків на роботу підприємств.
В сучасній банківській системі України комерційні банки

- 19 -
складають первинну ланку. Вони виступають їх фундаментом, тому
що держава передала їь здійснення конкретних кредитно-розра-
хункових заходів по роботі з клієнтами (юридичними та фізични-
ми особами). Їх називають діловими банками.
Комерційні банки є результатом переходу від централізова-
ного управління економікою до ринкового. Виникнення у вироб-
ничому, постачальницькому, торгівельному секторах нашої еконо-
міки різноманітних комерційних структур з альтернативними фор-
мами власності вимагає адекватних їм кредитних установ, які
працюють на схожій основі - повному господарському розразунку,
які мають широкі права, базують свою діяльність на двух посту-
латах - ризику та прибутку.
Виникнувши як альтернатива державним банківським структу-
рам, комерційні банки стали, по суті, першою сферою економіки,
де реально йде її демонополізація, поступово починає діяти
конкуренція, гроші й кредит набувають ринкового змісту. Якщо
раніше їх рух відбувався тільки по вертикалі (знизу вверх і
зверху вниз), то тепер і по горизонталі. При цьому автомитичне
кредитування повністю виключається.
Існуюча в нас десятки років державна монополія на бан-
ківську справу скасована. Під кінець 1991 р. на території був-
шого СРСР діяло 1616 комерційних банків, з них на Україні - 61.
Ринок банківських послуг на Україні у 1993 р. формували близь-
ко 240 комерційних банків. Тим не менше до рівня держав з тра-
диційною ринковою економікою нам ще далеко за кількістю бан-
ків, що припадають на 100 тисяч населення, ми відстаємо від
розвинутих країн у десятки разів. В залежності від країни на
один наш банк припадає 20-50 зарубіжних. Для порівняння: в

- 20 -
розвинутій ринковій економіці США зараз нараховується біля 15
тисяч комерційних банків.
Зараз в Україні є декілька видів ділових банків, які роз-
різняють за : належністю статутного капіталу і засобом його
формування (акціонерне та банки-товариства з обмеженою відпо-
відальністю, з участю іноземного капіталу); за видами операцій
(універсальні та спеціалізовані); за територією діяльності
(республіканські, регіональні); за галузевою орієнтацією. За
засобом формування статутного фонду функціонують акціонер-
но-комерційні банки - АТ Західно-український комерційний банк,
акціонерно-комерційний банк "Галицький", акціонерний банк "Ль-
вів-Вест".
Функціонують також банки, капітали яких сформовані за ра-
хунок пайових внесків учасників-засновників - Акціонерно-ко-
мерційний Укрсоцбанк, агропромисловий банк "Україна" акціонер-
но-комерційний (АПБ "Україна" АК). Але більшість комерційних
банків - товариства з обмеженою відповідальністю - КБ "Карпа-
ти", "Львів", КБ "Верховина", "Гале-банк". Серед них перший в
Україні банк заснований виключно фізичними особами "Прут і К "
в Івано-Франківську.
За видами операцій вже створено багато універсальних бан-
ків. Це INKO, Перкомбанк, Аваль, Приватбанк. За територією ді-
яльності республіканськими є акціонерно-комерційний Промін-
вестбанк, акціонерно-комерційний Укрсоцбанк, АПБ "Україна" АК.
До банків галузевої орієнтації відносяться Монтажспецбанк, Ки-
ївдорбанк, Градобанк, Легбанк, Селянський комерційний банк
"Дністер".
За останній час розширюється створення комерційних банків із

- 21 -
залученням іноземного капіталу. Наприклад, недавно "Електрон-
банк" залучив іноземний капітал. Партнерами "Електронбанку"
стали декілька іноземних юридичних осіб. Серед них - підприєм-
ства, для яких важливим є оборот капіталу, фінансові компанії,
які "підтягують" українського партнера до високого рівня обс-
луговування за допомогою системи "Свіфт".
Залучивши іноземний капітал, банк дістає право надавати ва-
лютні кредити, які нині дуже потрібні підприємствам, у першу
чергу для придбання нових технологій, комплектуючих за кордо-
ном.
Практично любу інформацію про стан справ банку можна отри-
мати з аналізу його балансу, який видається у відкритій пресі.
Аналіз банківських балансів може пролити світло на реальний
стан справи в банківській сфері, визначити рейтинг банків за
самими різноманітними параметрами.
До числа одинадцяти великих комерційних банків України від-
носяться банки: INKO, Укрінбанк, "Відродження", Аваль, Атіо,
Градобанк, Народний банк, Перкомбанк, Легбанк, Араваксбанк,
Харківський банк, "Грант" (за 9 місяців 1993 року). Сумарний
статутний фонд одинадцяти великих банків складає 41,7
млрд.крб., в той же час сума коштів в стандартних фондах всіх
комерційних банків разом 67.8 млрд.крб. Сума статутного капі-
талу в банках не досягає суми включених банками податків, її
можна порівнять з об'ємом залучених зі сторони населення кош-
тів (для 11 великих банків ця сума склала 91 % розміру статут-
ного фонду, а для всієї маси комерційних банків - 63 % ). Це
говорить не стільки про активність населення, а про нереаліс-
тичну оцінку статутних фондів. Статутні фонди формувались то-

- 22 -
ді, коли реальна ціна карбованців була іншою, і наступні кроки
по збільшенню статутних фондів або по їх переоцінці залежали
від кон'юнктури.
Постановою Правління НБУ від 27.09.1993 комерційні банки
були зобов'язані до 01.01.1994 сформувати статутний фонд в
розмірі 2 млрд. крб. і до 01.07.1994 р. - 5 млрд.крб. Міні-
мальний розмір статутного фонду для новостворюваних банків
постановою правління від 21 грудня 1993 р. встановлено у роз-
мірі 3 млн. екю, тобто не менше 42 млрд.крб.
Сума прибутку по всій масі комерційних банків за 9 місяців
1993 р. в 3,8 раза перебільшила розмір статутного фонду, а по
групі 11 великих банків в 5,1 р. Сума виплачених податків в
своєму загальному об'ємі в 3.3 р. перебільшила сумарну касу
комерційних банків, а в групі 11 великих комерційних банків -
в 3.72 рази (тут вона склала 35.6 млрд. крб.)

Провідні комерційні банки України
на 1 січня 1995 р.
1.01.95
--------------------------------------------------------------
місце Назва банку Бали
--------------------------------------------------------------
1 (1) Промінвестбанк 4.18
--------------------------------------------------------------
2 (2) АПБ "Україна" АК 4.17
---------------------------------------------------------------
3 (11) ПУМБ (Донецьк) 3.25
--------------------------------------------------------------

- 23 -
4 (4) Приватбанк (Дніпропетровськ) 3.25
-------------------------------------------------------------
5 (9) Укр.кредитний банк 3.24
-------------------------------------------------------------
6 (6) Укрінбанк 3.15
------------------------------------------------------------
7 (5) Ексінбанк 3.15
-------------------------------------------------------------
8 (13) Банк "Аваль" 3.13
-------------------------------------------------------------
9 (8) Градобанк 3.00
------------------------------------------------------------
10(10) Банк "Відродження" 2.99
-------------------------------------------------------------
11 (3) Банк "Inko" 2.95
--------------------------------------------------------------
12(7) Укрсоцбанк 2.93
---------------------------------------------------------------
13(14) Лісбанк 2.92
--------------------------------------------------------------
14(12) Перкомбанк 2.92
--------------------------------------------------------------
15(19) Трансбанк 2.91
--------------------------------------------------------------
16(20) Банк "Атіо" 2.90
-------------------------------------------------------------
17(15) Правексбанк 2.85
-------------------------------------------------------------

- 24 -
18(16) Народний банк 2.83
--------------------------------------------------------------
19(16) Брокбізнесбанк 2.80
---------------------------------------------------------------
20(17) ЗУКБ (Львів) 2.65
---------------------------------------------------------------

Таблиця N1 відбиває розстановку серед перших двадцяти бан-
ків, згідно рейтингу, який був розроблений Українською фінан-
совою групою станом на 1 січня 1994 року.

Таблиця N1.
Провідні комерційні банки України
на 1 січня 1994 р.

---------------------------------------------------------
Місце Назва банку Бали
-----------------------------------------------------------
1.(3) Промінвестбанк 3.7
2.(1) АПБ "Україна" 3.7
3.(-) Укрексімбанк 3.3
4.(2) Укрінбанк 3.3
5.(5) Банк Відродження 3.3
6.(4) Банк "INKO" 3.3
7.(8) Приватбанк (Дніпропетровськ) 3.2
8.(6) Градобанк 3.2
9.(7) Перкомбанк 3.0
10.(10) Західно-український комерційний банк (Львів) 2.8

- 25 -
11.(11) Лісбанк (Ужгород) 2.7
12.(-) АК Укрсоцбанк 2.7
13.(12) Банк "Аваль" 2.7
14.(15) Правекс-банк 2.5
15.(9) Народний банк 2.5
16.(14) Банк "Ажіо" 2.4
17.(16) Економбанк (Рівне) 2.3
18.(17) Електрон-банк (Львів) 2.3
19.(19) Український кредитний банк 2.3
20.(18) Банк "Дніпро" (Дніпропетровськ) 2.2

1. Посилюється конкуренція комерційних банків //
"Галицькі контракти" - 1994 -N6 стор.6

Головною характеристикою банку є його надійність. В таблиці
N 1 максимально можлива кількість балів 5 (абсолютно надійний
банк) мінімальна - 0 (повне банкрутство). Особливості поточно-
го економічного стану вимагають надійність банку пов'язувати
перш за все з його ліквідністю. Але в класичному варіанті під
надійністю розуміють забезпеченість позичкових коштів - відно-
шення коштів на оперативних статтях пасиву, забезпеченість
внеслів громадян банківськими фондами, співвідношення між за-
гальним об'ємом фондів і величиною балансу банку (банківський
ризик).
В таблиці N1 в дужках вказане місце банку