Останнім часом слово “інвестиції” стало відігравати особливу роль у житті будь-якої країни пострадянського періоду. Підприємства країн колишнього Радянського Союзу, які втратили можливість черпати фінансові ресурси з централізованих джерел, вийшли у вільне плавання до безкрайніх просторів ринкової економіки, не зовсім розуміючи як жити у цих умовах. Єдине правило, яке моментально вивчили всі керівники, зводилося до того, що потрібні гроші. Коли є гроші, їх можна інвестувати в основні фонди або в оборотні кошти, та якщо продукція має достатній ринок збуту, то можна жити досить респектабельно навіть в умовах нестабільної економіки. Але де знайти гроші? Згідно з визначенням гроші є у інвесторів, але більшість їх знаходиться за кордоном, де фінансисти грають за своїми правилами. Вони готові вкладати гроші тільки в ті проекти, які принесуть їм найбільшу користь.
Дослідження проблеми інвестування економіки завжди знаходилось у центрі уваги економічної думки. Це обумовлено тим, що інвестиції торкаються найглибших основ господарської діяльності, визначають процес економічного зростання в цілому. У сучасних умовах вони виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу з економічної кризи, структурних зрушень у народному господарстві, зростання технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро - і макрорівнях. Активізація інвестиційного процесу є одним із надійніших механізмів соціально-економічних перетворень.
Економічна ситуація, яка склалась зараз в Україні, дуже складна. Серед сукупності причин, що сприяли економічній кризі та утримують перехід України на траєкторію економічного зростання, чи не найголовнішою є низька інвестиційна активність. З 1991 р. обсяг ВВП скоротився майже вдвічі. При цьому абсолютна більшість відтворювальних ресурсів ледве покриває фізичне зношування виробничого апарату, а чистого нагромадження (приріст основного капіталу) практично немає. Ця тенденція тісно пов’язана з явищами щорічного падіння обсягів капітальних вкладень, постійним зменшенням бюджетного фінансування народного господарства. З 1989 по 1996 рр. обсяг капітальних вкладень скоротився на 78,2%. Зношування основних фондів у деяких галузях досягло критичного рівня і не компенсується новими капітальними вкладеннями.
У забезпеченні виходу економіки з кризового стану і стабільного її розвитку вирішальну роль відіграє науково обгрунтована інвестиційна політика держави. Саме вона визначає реальні джерела, напрями, структуру інвестицій, здійснює раціональні та ефективні заходи для виконання загальнодержавних, регіональних та місцевих соціально-економічних і технологічних програм, відтворює процеси на макро- й мікроекономічному рівнях. Водночас держава повинна створювати сприятливий інвестиційний клімат з метою ширшого залучення, поряд з внутрішніми, іноземних інвесторів на взаємовигідних засадах.
Загальновідомо, що ефективне реформування економіки будь-якої країни, її структурне перетворення з якісним оновленням товаровиробництва, ринкової та соціальної інфраструктури немислимі без відповідних капіталовкладень, тобто без належного інвестування. Без надійних капіталовкладень неможливо забезпечити створення і впровадження новітніх технологій, систем сучасної організації та управління товаровиробництвом і збутом продукції, розвиток ринкової інфраструктури, інформатизацію суспільства тощо. Це фундаментальні основи для забезпечення конкурентоспроможності національного товаровиробництва, без чого не може бути й успішної інтеграції нашої країни в Європейське співтовариство. Складні відтворювальні процеси відбуваються виключно на базі інвестування. Чим воно активніше, тим швидші темпи відтворення і ефективних ринкових перетворень.
Крім того інвестиції дають змогу впроваджувати науково-технічні досягнення у виробництво і на цій основі забезпечувати зростання ВНП, продуктивності праці, реальних доходів на душу населення, а також вирішувати багато соціальних проблем. Дослідженнями встановлено пряму залежність між темпами зростання ВНП та інвестиціями, бо конкурентоспроможність і темпи розвитку підприємства визначаються інвестиціями. Без них підприємство будь-якої форми власності приречене на банкрутство. Тому у розвинутих країнах приділяється серйозна увага інвестиційній діяльності. Органи державного управління у цих країнах використовують широкий спектр методів її стимулювання:
прискорена амортизація;
раціональна податкова система;
кредити та регулювання банківських процентних ставок;
заохочення лізингу.
В Україні ж дотепер не створено обгрунтованої системи державної підтримки інвестиційної діяльності підприємств. Як наслідок цього, в інвестиційній діяльності країни утворилося замкнуте коло, коли недоінвестування народного господарства посилює спад виробництва, що, в свою чергу, спричиняє зниження інвестиційних можливостей суб’єктів господарювання та держави. Вивести Україну з цієї ситуації може лише науково обгрунтована інвестиційна політика держави.
 Методологічні основи аналізу інвестицій.
Визначення сутності поняття “інвестицій”

В системі відтворення, безвідносно до його суспільної форми, інвестиціям належить найважливіша роль в справі відновлення і збільшення виробничих ресурсів, а, відповідно, і забезпечення відповідних темпів економічного росту. Якщо уявити суспільне відтворення як систему виробництва, розподілу, обміну та споживання, то інвестиції, головним чином, стосуються першої ланки - виробництва, і, можна сказати, складають матеріальну основу його розвитку.
Саме поняття інвестиції (від лат. Investio - одягаю) значить вкладення капіталу в галузі економіки як в самій країні так і за її межами.
Інвестиції - це грошові, майнові, інтелектуальні цінності, які вкладають в об’єкти підприємницької та інших видів діяльності з метою отримання прибутку. Їх можна робити в основні (будівлі, споруди, машини и й устаткування тощо) та оборотні (для формування виробничих запасів товарно - матеріальних цінностей тощо) фонди, у нематеріальні ресурси й активи (цінні папери. патенти, ліцензії тощо).
Інвестиції - це те, що “відкладають” на завтрашній день, для того щоб мати можливість більше споживати в майбутньому. Одна частина інвестицій - це споживчі блага, які не застосовуються в поточному періоді, а відкладаються в запас (інвестиції на збільшення запасів). Інша частина - це ресурси, які направляються на розширення виробництва (вклади в споруди, машини то будівлі).
Таким чином, інвестиціями вважаються ті економічні ресурси, які направлені на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення чи модернізацію виробничого апарату. Це може бути пов’язано з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також з будівництвом доріг, мостів та інших інженерних споруд. Сюди також треба включити витрати на освіту, наукові дослідження та підготовку кадрів. Ці витрати представляють собою інвестиції в “людський капітал”, які на сучасному розвитку економіки набувають все більшого і більшого значення, тому що на сам кінець результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і устаткування, і саме головне, основний фактор сучасного економічного розвитку - інтелектуальний продукт, який визначає економічне положення країни в світовій ієрархії держав.
Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки. В результаті інвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть в перед в економічній конкуренції галузі та підприємства, що в найбільшому степені задовольняють попит на ті чи інші товари та послуги. Отриманий приріст національного прибутку частково знову накоплюється, проходить подальше збільшення виробництва, процес повторюється безперервно. Таким чином інвестиції, що утворюються за рахунок національного прибутку, в результаті його розподілу, самі обумовлюють його ріст, розширене відтворення. При чому, чим ефективніше інвестиції, тим більше ріст національного прибутку, тим значніші абсолютні розміри накопичення (при даній його частці), які можуть бути знову вкладеними в виробництво. При достатньо високій ефективності інвестицій приріст національного прибутку може забезпечити підвищення частки накопичення при абсолютному рості споживання.
Структуру інвестицій можна показати за допомогою наступної схеми:
схема № 1

Структура інвестицій

Класифікація інвестицій

Інвестицій відіграють важливу роль у розвитку і функціонуванні підприємства. Розрізняють валові та чисті інвестиції.
Валові інвестиції (ВІ) - це сукупний обсяг інвестицій за конкретний період, спрямованих на будівництво, придбання засобів праці і приріст товарно - матеріальних цінностей.
Чисті інвестиції (ЧІ) - це сума нових інвестицій, зменшена на суму амортизаційних відрахувань (А) за деякий період часу.
Динаміка показника чистих інвестицій відображає економічне становище підприємства. Наприклад, якщо сума ЧІ<0, тобто ВІ0, тобто ВІ>А, то випуск продукції на фірмі зростає, оскільки виробничий потенціал підприємства розширюється.
За об’єктами вкладання засобів інвестиції поділяються на реальні та фінансові.
Реальні інвестиції - це вкладання грошових коштів у реальні активи (матеріальні і нематеріальні). Вкладання засобів у нематеріальні реальні активи, пов’язані з НТП, називають інноваційними інвестиціями..
Фінансові інвестиції - це вкладання грошових коштів у різні фінансові активи, передусім у цінні папери для придбання прав на участь у діяльності інших фірм, боргових прав тощо.
За характером участі в інвестуванні бувають прямі та не прямі інвестиції.
Прямі інвестиції - це безпосередня участь інвестора у виборі об’єкта інвестування і вкладанні коштів.
Непрямі інвестиції - це опосередкована участь у виборі об’єкта інвестування і вкладання коштів іншими способами (фінансовими посередниками). Інвестор купує цінні папери фінансових посередників,
наприклад, інвестиційні сертифікати інвестиційних компаній.
Крім того, є також коротко термінові і довготермінові інвестиції.
Короткотермінові інвестиції - це вкладення капіталу на період не більше одного року.
Довготермінові інвестиції - це вкладання капіталу на період понад один рік. У практиці великих інвестиційних компаній довготермінові інвестиції деталізують так:
а) до двох років;
б) від двох до трьох років;
в) від трьох до п’яти років;
г) понад п’ять років.
За формою власності інвестиції поділяються на приватні, державні, іноземні та спільні.
Приватні інвестиції - це вкладання коштів які роблять громадяни та приватні підприємства.
Державні інвестиції - це вкладання капіталу яке провадять центральні та місцеві органи влади й управління бюджетних, позабюджетних фондів і позичених коштів.
Іноземні інвестиції - це вкладання капіталу іноземних громадян, юридичних осіб і держав.
Спільні інвестиції - це вкладання юридичних осіб та громадян країни та іноземних держав.
Розрізняють також поняття “пряме інвестиційне підприємство” та “іноземна пряма інвестиція”.
Пряме інвестиційне підприємство - це акціонерне чи неакціонерне підприємство, у якому іноземний інвестор є власником не менше 10% звичайних акцій або їхнього еквівалента в неакціонерному підприємстві, або ж має право голосу в акціонерному підприємстві.
Іноземна пряма інвестиція - вкладення капіталу, яке передбачає контроль інвестора над закордонними підприємствами чи компаніями.
Економісти розділяють також інвестиції з огляду на спрямованість дій, виділяючи чотири їхні види: нетто-інвестицій, екстенсивні інвестиції, реінвестиції, брутто-інвестиції.
Нетто-інвестиції - це інвестиції на заснування проекту (початкові інвестиції).
Екстенсивні інвестиції - це інвестиції на розширення (збільшення) виробничого потенціалу.
Реінвестиції - повторні інвестиції за рахунок використання прибутку, отриманого від первинного вкладення капіталу.
Брутто-інвестиції - це нетто-інвестиції плюс реінвестиції.
Інвестиційна діяльність та її основні завдання

Дійсність інвестиційної діяльності, як на мікро так і на макрорівні, визначається ефективністю використання інвестиційних ресурсів. В цьому плані вирішальне значення мають результати господарської діяльності інвестиційних галузей. Їх технічний рівень, організація виробництва, розвиток підприємництва, здатність до засвоєння інновації здійснюють основний вплив на інвестиційний цикл, окупність і віддачу інвестиційних ресурсів.
Серед інвестиційних галузей центральне місце займає будівництво. Тому, по логіці, дослідження ефективності інвестицій потрібно розпочати саме з цієї галузі. Одразу хочу зауважити, що в зв’язку з погіршенням ситуації в економіці України в найбільш кризовому становищі опинилось капітальне будівництво. В 1993р. обсяги капітальних вкладів і будівельно монтажних робіт зменшилися (в порівнянні з 1990р.), відповідно, на 54% і 48%, а в 1997р. 74% і 80%.
Строки будівництва перевищуються в 2,5 - 3,0 рази, понаднормовим залишається рівень незавершеного будівництва. Однією з причин цього виступає нераціональність структури інвестиційного циклу в будівництві, відповідно з яким стадія підготовки займає тільки близько 3% його загальної вартості. В цей же час, в процесі перерозподілу капітальних вкладень, на стадію підготовки будівництва перерозподіляються сукупна праця всіх працівників інвестиційного процесу - в сферу з високим інтелектуальним потенціалом - науки та проектування. Підсилення стадії підготовки інвестиційного циклу в будівництві повинно призвести до підвищення науково - технічного рівня всього процесу розширеного відтворення.
В недалекому минулому надмірне нарощування потенціалу затратних галузей і виробництво ототожнювалось з успіхами в економічному розвитку. Як показала світова практика найбільш ефективний шлях розвитку економіки пролягає через ресурсозберігаючу інвестиційну стратегію. Мається на увазі не тільки матеріально - технічні, трудові та фінансові ресурси, але такий занадто важливий ресурс, як час. Виграш в часі дає багато переваг і відкриває великі можливості в умовах інтегрованого розвитку світового господарства .
Для подолання економічного спаду потрібно змінити акценти в пріоритетах і формах інвестування. Потрібно змінити структуру економіки країни, зменшити питому вагу галузей важкої та воєнної промисловості, які великих обсягах споживають природні ресурси, погіршують екологічну ситуацію, а продукція їх в значній мірі вивозиться за межі України та не впливає на рівень життя населення. І, навпаки, необхідно збільшувати питому вагу наукоємких галузей з екологічно чистими технологіями, легкої та харчової промисловості, переробних галузей сільського господарства, сфери послуг.
Тільки структурно переорієнтація інвестицій дає можливість безболісно зменшити частину фонду накопичення в складі національного прибутку, перебороти застарілі диспропорції, збалансувати економіку, досягнути більш високого життєвого рівня населення. Важливо також налагодити ефективний механізм інвестування науково-технічного прогресу, щоб не допустити відставання країни від світового рівня.
Основними завданнями інвестиційної стратегії з точку зору максимальної ефективності тепер та в близькому майбутньому є:
покрашення відтворювальної структури капіталовкладень, підвищення питомої ваги витрат на технологічне переозброєння та реконструкцію діючих підприємств за рахунок зменшення питомої ваги нового будівництва у виробничій сфері;
удосконалення технологічної структури капітальних вкладень, збільшення в їх складі питомої ваги устаткування та скорочення, відповідно, будівельно-монтажних робіт;
зміна галузевої структури капітальних вкладень з точки зору значного підвищення життєвого рівня населення на користь галузей, які виробляють продукти харчування та предмети особового споживання (сільське господарство, переробні галузі, легка та харчова промисловість), послуги;
пріоритетне забезпечення капітальними вкладами прогресивних напрямків науково-технічного прогресу, що сприяють зниженню ресурсомісткості виробництва і підвищення якості продукції;
збільшення обсягів капітальних вкладів на будівництво житла та інших об’єктів громадського користування і медичного забезпечення;
Важливе місце серед складових ефективного інвестування займає формування тенденцій протизатратного розвитку виробництва будівельних конструкцій, матеріалів та виробів в напрямку зниженню матеріалоємності та підвищення індустріалізації будівництва.
2. Шляхи активізації інвестиційної діяльності в Україні
Стан інвестиційної діяльності в Україні.

Досвід розвинутих країн засвідчує, що держава фінансує більшу частину фундаментальних (безприбуткових) наукових досліджень і науково-технічних розробок. Вона також вкладає значні кошти у фінансування венчурних (ризикових) підприємств. Особливе місце в системі державного інвестування посідають об’єкти виробничої інфраструктури (транспорт і транспортне господарство, лінії електропередач, засоби передавання та опрацювання інформації тощо). Крім цього значні державні вкладення роблять у соціальну сферу (будівництво об’єктів охорони здоров’я, освіти, культури та інше). Після визначення джерел фінансування вибирають інструменти залучення капіталу і визначають тип фінансування. На мал.1 (додаток 1) показана класифікаційна схема способів залучення капіталу до інвестиційного процесу.
У західних країнах, крім традиційних способів залучення капіталу (акціонування, боргове фінансування, кредитування, оренда тощо), з’явились нові, так як франчайзинг, лізинг, форфейтинг, венчурне фінансування, селенг та інше. Вибір найсприятливішого способу забезпечує інвестору економію інвестиційних ресурсів та запобігає втратам на усіх стадіях життєвого циклу інвестицій.
У перехідний період в основі інвестиційної політики держави повинне бути гнучке поєднання адміністративних та економічних методів регулювання.
Зниження податкового тиску на підприємства може створити умови для формування у них власних фінансових джерел інвестицій - амортизаційних фондів і реінвестованої частини прибутку. Крім того, використання доходів від продажу акцій підприємств дасть змогу припинити спад виробництва і перейти від стагнації до економічного зростання. Однак таких ресурсів недостатньо для того, щоб зробити глибоку структурну перебудову економіки і забезпечити стабільне економічне зростання .Тому Україні потрібно залучати іноземні інвестиції, зокрема таких інвесторів, як ООН, Європейський Союз,
група Всесвітнього банку, Європейський банк реконструкції та розвитку (ЕБРР), Міжнародний валютний фонд (МВФ) та ін. Кожна з цих організацій ставить перед потенційними інвесторами певні вимоги до оформлення передінвестиційної документації з зазначенням пріоритетних напрямів.
Приоритетними напрямами інвестиційної активності Всесвітнього банку є проекти в галузі сільського господарства, енергетики, промисловості, охорони здоров’я, розвитку міського господарства, водопостачання, зв’язку.
Міжнародний банк реконструкції та розвитку надає позики тільки на виробничі цілі після ретельного аналізу можливостей їх погашення боржником та, як звичайно, під державні гарантії.
На особливу увагу заслуговує Європейський банк реконструкції та розвитку, що є міжнародним інститутом з капіталом 10 млрд. у.о. Членами Банку є 40 країн. У його роботі беруть участь Європейський інвестиційний банк, представники яких входять до Ради Директорів.
Приоритетними напрямками діяльності Банку є: Пайові капіталовкладення, надання консультацій, позик для реалізації проектів, пов’язаних з розвитком демократичних інститутів та ринково-орієнтованих економік, сприяння розвитку приватного підприємництва у країнах Центральної та Східної Європи. Більше половини коштів, які надає Банк цим країнам, адресовані підприємствам приватного сектора та на реалізацію програм приватизації державних підприємств.
Надаючи позики комерційним підприємствам, Банк не вимагає урядових гарантій, однак обов’язковим є повне повернення позичених коштів. Причому сума платежу містить у собі виплати не пов’язані з ризиком банку у разі надання позики.
В Україні ЄБРР фінансує проекти реконструкції аеропорту “Бориспіль”, створення єдиного плодоовочевого ринку в Києві, а також виділяє кошти на підтримку малих та середніх приватних підприємств.
Пожвавлення процесу залучення іноземних інвестицій доручено безпосередньо Кабінету Міністрів України, Національному агентству
реконструкції та економічної інтеграції.
Загалом чинники, що формують інвестиційний клімат країни, показано на мал. 2 (додаток 2)
Ефективність співробітництва з іноземними інвесторами значно залежить від вдалого вибору його форм. Проте для України важливішим є питання ефективності використання цих інвестицій. Адже, як засвідчив досвід останніх років, іноземні інвестиції скеровують, в першу чергу, на ліквідацію державної заборгованості минулих років, а не для безпосереднього інвестування в економіку країни.
Більшість вітчизняних підприємств функціонує завдяки довготерміновим кредитам Державного інвестиційного банку.
Як бачимо, залучення масштабних зовнішніх інвестиційних ресурсів та формування ефективної СПК в Україні передбачає необхідну істотну трансформацію економічних, політичних та соціальних чинників інвестиційного клімату нашої держави в напрямі їх лібералізації. У такому зв’язку викликають серйозні нарікання з боку як науковців, так і безпосередніх іноземних інвесторів, непослідовність і, відповідно, непередбачуваність правових начал іноземного інвестування. За роки незалежності в Україні 6 разів змінювалися умови інвестиційної діяльності для нерезидентів.
Закон України “Про іноземні інвестиції” (від 13 березня 1992р.);
Декрет Кабінету Міністрів України № 55-93 “Про режим іноземного інвестування” (від 20 травня 1993р);
Закон України “Про державну програму заохочення іноземних інвестицій в Україні” (від 17 грудня !993г.);
Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” (від 31 травня 1995р.);
Постанова Верховної ради України № 184/95 “Про застосування ст.28 Закону України “Про державний бюджет України на 1994р.”” (від 31 травня 1995р.).
Закон України “Про режим іноземного інвестування” (від 19 березня 1996р.).
Як бачимо, тут слід підкреслити невідпрацьованість та не відлагодженість правової сфери. Часто новий закон скасовує або зводить на внівець попередній; законодавчі акти, що продуктуються різними урядовими структурами, частково дублюються; існує різновекторність дій ключових гілок влади. Відбуваються перманентна зміна законодавства та внесення корективів до нього, які призводять до дестабілізації в економіці та фінансах і зумовлюють збитки підприємств. Загалом має місце маніпулювання правовим полем, якого не визнає цивілізований ринок.
Украйні для створення оточення, яке б сприяло прямим іноземним інвестиціям, перш за все бракує зорієнтованої на ринок законодавчої бази. Ефективна юридична система, що грунтується на фундаментальних принципах приватної власності та ринкової економіки, надає могутнього стимулу для капіталовкладень і, навпаки, неефективне правове оточення відвертає інвесторів. Привабливе правове оточення повинно і відповідати трьом умовам. По-перше, приватні інвестори, як іноземні, так і внутрішні, мають бути впевнені, що їх інвестиції надійно захищені добре розвинутою системою законів. По-друге, інвестори повинні бути переконані, що закони впроваджуються в життя: найбільш досконале законодавство не має ніякої цінності, якщо не втілюється в практиці. З цього витікає, що іноземні інвестори зацікавлені також в реалізації законодавства - дієздатності судової системи та юридичних процедур. По- третє, інвестори потребують стабільності та передбаченості системи юриспруденції. Постійні зміни в законодавстві серйозно підривають довіру інвесторів.
Залишається невирішеною проблема забезпечення зарубіжних інвесторів інформацією про чинне законодавство, стосовно іноземних інвестицій. тексти законів та інструкцій недосяжні для ознайомлення. Практично нема єдиного підходу до статусу та відміни попередніх законів, тому важко визначити, які закони зберігають чинність, а які були анульовані. Щоб дати зарубіжним інвесторам уявлення про правовий режим в Україні стосовно іноземного капіталу, потрібно організувати регулярний випуск бюлетеня, що містить відповідну інформацію кількома мовами.