1.2. Організаційна структура транснаціонального банку в умовах глобалізації.
Транснаціоналізація господарської діяльності стала найважливішою рисою розвитку світової економіки в що іде XX столітті. У сучасних умовах вона розглядається в загальному контексті глобалізації, що представляє собою поступово наростаючий в історичному масштабі процес взаємодії різних культур і цивілізацій, що виникли в більш-менш стійких територіальних границях. Вихід капіталу за межі національних держав, внутрішньо властивій його природі, відповідає основним стратегічним установкам суб'єктів ринку, до спонукальних мотивів яких при здійсненні прямих закордонних інвестицій можна віднести наступне:
Прагнення до технологічного лідерства, що є в сучасному світі гарантом конкурентної переваги на ринках.
Оптимізація розмірів корпорації й економія на масштабі організації, уже не здійсненна у вузьких рамках національних ринків.
Доступ до іноземних природних, фінансових, людських ресурсів для надійного забезпечення власного виробництва товарів і послуг.
Боротьба за нові ринки, подолання зовнішньоекономічних бар'єрів.
Зниження собівартості і збільшення конкурентноздатності своєї продукції за рахунок розосередження виробництва і раціоналізації окремих операцій відтворювального процесу.
Уведення єдиної системи керування підприємствами корпорації, організація внутрішнього корпоративного ринку.
Установлення міцного контролю за ринками іноземних держав не тільки через філії материнських компаній, але і за допомогою союзу з політичними верхами, через які вони можуть впливати на приймаючі держави.
Реалізація у всіляких сполученнях і пропорціях цих базових стратегічних елементів породила різноманітні стратегії й організаційні структури діючих транснаціональних корпорацій і транснаціональних банків.
Організаційна структура ТНБ і його відділень тісно зв'язана зі стратегічним напрямком діяльності банку в цілому, з його глобальними задачами. Стратегія багато в чому визначає як структуру самого банку, так і структуру всіх служб у банку. Потрібно відзначити, що якщо змінюється стратегія банку, то й змінюється його організаційна структура.
По типу орієнтації організації структура може будуватися по наступним принципах:
По функціональному принципу: даний тип більш розповсюджений серед національних банків, хоча і зустрічається в ТНБ. Для нього характерно глобальне керування, що здійснюється фахівцями, що керують відділами.
По географічному принципу: даний вид припускає зосередження діяльності банку на визначених регіонах. Його метою є географічне розширення діяльності банку. Саме цьому принципу приділяють увагу транснаціональні банки.
По товарному чи ринковому принципу: у даному випадку банки орієнтуються на визначені банківські продукти чи галузі. Даний тип у даний час стає більш розповсюдженим і для національних, і для транснаціональних банків.
Потрібно відзначити, що найефективніша структура містить в собі всі три напрямки. Транснаціональні банки в більшості випадків поєднують географічний і товарно-ринковий принципи, і тим самим забезпечують собі більш ефективну роботу, чим національні банки.
Організаційна структура транснаціонального банку і структура його служби досить складна. Виходячи на новий закордонний ринок, ТНБ повинен спочатку вирішити, у якій організаційно-інституціональній формі він це здійснить. Дане рішення дуже важливе для подальшої діяльності ТНБ, і воно приймається у відповідності зі стратегією транснаціонального банку і по суті, і по функціональних можливостях, можна назвати наступні:
утворення неопераційного підрозділу за кордоном (представницького офісу чи просто представництва) для здійснення в основному управлінських і маркетингових функцій для головного банку. Дані функції носять в основному інформаційний, контактний, рекламний і іміджевий характер.
Утворення міжнародного департаменту (валютного чи зовнішньоекономічного керування) у вітчизняному офісі штаб-квартири ТНБ, встановлення кореспондентських відносин із ряду спеціально відібраних банків за кордоном і проведення міжнародних операцій через кореспондентські міжбанківські канали.
Утворення операційного відділення за рубежем у тієї чи інший доступній для ТНБ організаційній формі (закордонної філії, агентства, дочірнього чи спільного банку) для здійснення повної чи обмеженої діяльності на території перебування і для міжнародних операцій.
Необхідно дати більш докладну оцінку кожній організованій структурі підрозділу ТНБ.
Звичайно транснаціональний банк засновує закордонний представницький офіс у столиці чи ведучому фінансовому центрі закордонної держави, якщо він бажає бути присутнім там, але не має достатнього обсягу очікуваних операцій чи мало інформації про фінансовий ринок даної країни, щоб виправдати витрати, що вимагаються для утворення і функціонування філії. Представником такого банку звичайно призначається досвідчений працівник з головного офісу ТНБ, штат представницького офісу ТНБ звичайно малий. Представники не можуть здійснювати яких-небудь банківських операцій, таких, як прийняття депозитів, надання кредитів, але вони направляють відповідні пропозиції і заявки місцевих фірм і фінансових установ головному офісу банку йди його філіям в інших країнах.
Найчастіше відкриття представницького офісу передує створенню філії. Представництво виконує корисну функцію збору фінансово-економічної інформації про країну базування, а саме про податки, особливості регулювання банківської діяльності в цій країні, про ринкові умови. У деяких країнах ( типу Мексики і Колумбії) відкриття нових філій іноземних банків заборонено. Отже, багато великих банків присутні в таких країнах, використовуючи представництва.
Потрібно відзначити, що в Україні ТНБ в основному відкривають свої відділення у виді представництва, тому що український ринок досить хитливий і ризикований, тому транснаціональному банку насамперед необхідний ретельний аналіз структури і тенденцій розвитку українського фінансового ринку.
ТНБ може почати свої операції в іншій країні, утворивши у вітчизняному офісі міжнародний департамент. Внутрішня побудова такого відділу керування пристосовується до обслуговування визначених потреб як клієнтів (наприклад, по фінансуванню зовнішньої торгівлі), так і самого банку (наприклад, по валютним ділиінговим угодам). Такий відділ чи департамент може бути малим і універсальним або великим та вузькоспеціалізованим.
Особливе місце в даному виді організації займає використання потужностей великих закордонних банків – кореспондентів, що надає можливість збільшити обсяг грошових переказів при порівняно малих витратах часу і капіталу.
Міжнародний департамент банку, активного в закордонному бізнесі, є банком у мініатюрі. Так, з одного боку, міжнародний департамент виконує такі ж операції з іноземною валютою, що здійснюються вітчизняним банком у вітчизняній валюті. З іншого боку, міжнародний департамент здійснює ряд операцій, з якими вітчизняні відділення банку можуть не мати справи.
Серед таких угод можна назвати наступні:
відкриття і виконання комерційних (товарних) акредитивів для обслуговування зовнішньоторговельних операцій клієнтів
торгівля іноземною валютою
покупка і продаж іноземних банкнот
створення банківських акцептів і торгівля ними
кредитування позичальників в інших країнах, а також деякі інші міжнародні банківські операції
Особливе місце серед організаційних структур ТНБ займають закордонні філії банку. В даний час великі транснаціональні банки (наприклад, базовані в США) маю філії майже в кожному іноземному грошовому ринку і практично обов'язково в міжнародних фінансових центрах. Багато банків, маючи лише кілька закордонних філій, розташовують їх у найбільш важливих ділових центрах (таких, як Лондон чи Нью-Йорк) чи в офшорних територіях (типу Багамських островів і Кіпру), де закони дозволяють заснувати філії для здійснення спеціальних операцій з відносно малими витратами грошей і часу. Багато філій пропонують повний набір банківських послуг для національних і міжнародних компаній, для фізичних осіб. Однак ряд країн забороняє надавати іноземним банкам деякі послуги, такі, як прийом місцевих депозитів. Так само деякі країни дозволяють іноземним банкам засновувати незалежні дочірні банки, забороняючи відкривати філії. Безвідносно до їхньої форми, для того, щоб відкрити філію чи дочірній банк в іншій країні, банк практично будь-якої держави повинний одержати дозвіл від приймаючого уряду, а також дозвіл центрального банку своєї країни. Тому особливу роль у керуванні транснаціональних банків грає аналіз особливостей регулювання банківської діяльності в тій країні, де банк збирається відкрити свій підрозділ.
Якщо незабаром ми заговорили про офшорні банки, то необхідно помітити, що дані закордонні філії ТНБ створюються не для загальної банківської діяльності, а для спеціальної мети – служити своєрідною оболонкою для проведення міжнародних євровалютних операцій. Дані операції найчастіше здійснюються в головному офісі банку чи у великій закордонній філії. Дані філії, як правило, мають невеликий персонал, а в деяких випадках керуються номінально лише уповноваженим місцевим чи банкіром адвокатом. Такі офшорні філії іноді називають шелл-філіями, тобто філіями типу «поштової скриньки». Вони розташовуються в країнах зі сприятливим податковим кліматом, що дає можливість банку одержувати економію на податкових платежах.
Існують також і оффшорно-оншорні банки. Дані банківські підрозділи здійснюють операції оффшорного типу з території країни базування головного офісу. Існують дві форми організації: ЕДЖ банки і міжнародні банківські одиниці.
ЕДЖ корпорації були дозволені в 1919 році Виправленням до Федерального резервного акту США, що дозволила національним банкам створювати дочірні підрозділи в США спеціально для того, щоб здійснювати міжнародні операції. Подібним до корпорацій дозволялося також засновувати вітчизняні офіси поза усього «домашнього» штату для здійснення міжнародних операцій. Таким чином, ЕДЖ корпорація могла здійснювати угоди і з закордонними, і з вітчизняними клієнтами по фінансуванню міжнародних операцій. ЕЖД корпорації могли створюватися для іноземних банківських чи інвестиційних цілей. Деякі банки мали по однієї ЕЖД корпорації для кожної цілі. Причому банківські ЕЖД корпорації складали переважну кількість таких одиниць і охоплювали більш 90% від їхніх загальних активів.
Більшість ЕЖД корпорацій розташовано в штаті Нью-Йорк, хоча багато батьківських банків знаходяться в інших штатах. Використовуючи такі корпорації, на нашу думку, банк може пропонувати міжнародним клієнтам і кореспондентським банкам послуги офісу в Нью-Йорку додатково до послуг, доступним у його «домашньому» штаті, тобто комбінацію послуг, що не дозволена при звичайному філіальному бенкингу в цій країні. ЕЖД одержали широке поширення в Чикаго, Майамі, Сан-Франциско і Лос- Анжелесі.
За законом ЕЖД корпорація повинна мати мінімальний власний капітал у 2 млн. доларів, крім того, національний банк не може інвестувати більш 10 % свого капіталу в ЕЖД корпорацію. Дані вимоги говорять про те, що подібні корпорації можуть створюватися лише великими транснаціональними банками з активами, що перевищують 200-300 млн. доларів.
ЕЖД корпорації можуть мати як нечисленний персонал, так і великий, що нараховує більш 500 службовців. ЕДЖ банк організується як повноцінний банк, що надає всі послуги великого іноземного департаменту. Також ЕЖД банк може організувати філії в інших штатах.
З 1981 року банкам США дозволено підтримувати спеціальні рахунки у вітчизняних офісах для здійснення євро-доларових операцій, що одержали назву міжнародних банківських одиниць (далі МБО). МБО має риси закордонної шелл-філії, фізично розташованої в США, вона може приймати євро-доларові депозити від нерезидентів, але підлягаючі регулюванню Федеральної резервної системи, а також надавати євро-доларові кредити. МБО можуть бути створені будь-яким американським банком, ЕЖД корпорацією, американською філією чи агентством іноземного банку. Різні штати звільняють МБО від податку штату, щоб залучити їх на свою територію. Але МБО підлягають і ряду обмежень. Вони можуть здійснювати операції лише з іноземними резидентами, іншими МБО чи з одиницями, заснованими самими МБО. Кредити, надані іноземним банківським клієнтам, можуть бути використані лише поза США. Метою цих обмежень є ізолювання ринку США, для операцій в яких застосовуються резервні вимоги й інші регулятори. Депозити, розташовані в МБО корпораціями, мають мінімальний термін у 2 дні, тоді як банки в іноземних державах можуть приймати одноденні депозити. Мінімальний рівень депозиту законодавчо визначений у 100 000 доларів. Крім того, МБО не може емітувати такі інструменти, як депозитні сертифікати.
Транснаціональний банк, що створив одну чи декілька МБО, знижує свої витрати шляхом розподілу їх на всі операції банку в цілому (тобто використовує ефект економії на масштабах). Так, той самий працівник може протягом дня здійснювати міжнародні операції для МБО і виконувати вітчизняні операції для батьківського банку. Але все-таки багато іноземних клієнтів воліють здійснювати угоди в оффшорних банківських центрах.
Крім філій за кордоном великі банки можуть створювати підрозділи іншого типу дочірні банки чи спільні банки. Закордонний дочірній банк являє собою іноземну компанію, у якій вітчизняний батьківський банк володіє контрольним пакетом акцій чи має інший контроль. Спільний банк - це іноземна компанія, у якій батьківський вітчизняний банк не володіє контрольним пакетом акцій. Транснаціональні банки створюють дочірні банки насамперед для поліпшення своєї міжнародної конкурентної позиції, мінімізації іноземних податкових зобов'язань, а також використовують можливості, що представляє дана організаційна форма. Більшість же великих банків воліють оперувати через власні філії. Але дочірні банки можуть бути використані в тих країнах, де заборонені іноземні філії. Дочірні банки одночасно обслуговують місцевих клієнтів і працюють в інтересах батьківського банку, виконуючи, зокрема, операції, заборонені для головного офісу в батьківській країні.
Спільний банк засновується декількома різними банками, що поділяють власність і в деяких випадках керування банком. Така форма дозволяє банкам з різних країн мати операційну одиницю в країні, у якій не дозволені філії, що належать нерезидентам, чи в який обмежена діяльність іноземних банків. Кожен акціонер інвестує визначену частку капіталу в спільний банк і одержує відповідне представництво в Раді директорів. Спільний банк функціонує як незалежний банк, одержуючи загальні директиви, нормативи, ліміти від акціонерів через Раду директорів. Більшість спільних банків є власністю ведучих міжнародних банків, однак, у спільних банках беруть участь і малі банки, що бажають бути присутнім на окремих іноземних ринках. Тенденція злиттів і поглинень у світовому господарстві не могла пройти і повз транснаціональних банків.
Кожна з приведених вище організаційних форм має свої переваги і недоліки. Транснаціональний банк повинен прагнути раціоналізувати свою міжнародну фінансову мережу, що складається з того чи іншого набору раніше перерахованих організаційних підрозділів, з метою ефективного виконання заявок корпоративних, урядових , банківських чи індивідуальних клієнтів, а також для ефективного здійснення валютно-фінансових операцій за свій власний рахунок.
Отже, транснаціональний банк. Який має намір розширити свою міжнародну діяльність, має можливість вибору організаційно-інституціональної форми, кожна з який має свої визначені переваги і витрати. Так, організація міжнародного департаменту (чи валютного керування) у головному офісі банку і встановлення кореспондентських відносин із закордонними банками є першим логічним кроком. Установа закордонних філій, дочірніх і спільних банків буде виправданим лише у випадку, якщо існує достатнє поле діяльності, здатне принести прибуток для покриття дуже істотних витрат.
Останнім часом розвивається тенденція, що полягає в тому, що транснаціональні банки стають усе більш складними організаціями. Одночасно з ростом ТНБ звичайно розширюють перелік пропонованих послуг, операцій, представляють усе більш складні схеми кредитування. Паралельно з цим процесом з'являються нові підрозділи, що допомагають керівництву банку більш ефективно розподіляти і контролювати ресурси.
|
