Монополістична конкуренція - це коли велика кількість виробників, пропонує схожу, але не ідентичну (із погляду покупців) продукцію.
На відміну від досконалої конкуренції, монополістична припускає, що кожна фірма продає особливий тип товару, що відрізняється якістю, оформленням, престижністю, завдяки чому в споживача складаються «нецінові преваги» (політичні, естетичні, фізіологічні). В умовах монополістичної конкуренції фірма виготовляє не однакову, а «диференційовану» продукцію і тим самим стає своєрідним «монополістом» своєї марки товару (наприклад, шоколад «Снікерс» має інші смакові властивості, ніж звичайний молочний шоколад, а зубна паста «Колгейт» відрізняється від «Фтородента» і запахом, і складом, і репутацією).
На ринку монополістичної конкуренції продукція може бути диференційована також і за умовами післяпродажного обслуговування (для товарів тривалого користування), по близькості до покупців, по інтенсивності реклами. Таким чином, фірми на цьому ринку вступають у своєрідне суперництво не стільки через ціни, скільки за допомогою всякої диференціації продукції.
Повсюдне змагання фірм в умовах диференціації товару не усуває монополістичної влади фірми над своїм видом товару, що дозволяє підприємству підвищувати (або понижувати) ціну на нього незалежно від конкурентів, хоча ця влада обмежена наявністю виробників аналогічних продуктів і значної свободи входу в галузь.
Відносно необмежене проникнення нових конкурентів на ринок є важливою характеристикою монополістичної конкуренції. Виробники, що працюють на такому ринку, не є значними підприємствами, тому їм не потрібен великий початковий капітал. Це підстьобує їх до вступу в галузь і конкуренції з марками виробленого тут товару.
Модель ринку монополістичної конкуренції описує множина реально існуючих ринків. Його характеристики достатньо точно відповідають більшості галузей сфери обслуговування (у якості прикладів можна назвати мережу ресторанів, станцій технічного обслуговування, сферу банківських послуг, у виробничих галузях - це виробництво одягу, безалкогольних напоїв, прального порошку, обчислювальної техніки, комп'ютерів).
Монопольність у такій моделі полягає в тому, що кожна фірма в умовах диференціації продукції володіє в деякій мірі монопольною владою над своїм товаром; вона може підвищувати і понижувати ціну на нього поза залежністю від дій конкурентів, хоча ця влада й обмежується наявністю виробників аналогічних товарів. Крім того на монополістичних ринках поряд із дрібними і середніми фірмами існують достатньо великі.
При такій моделі ринку фірми ринуться розширювати свою область преваг шляхом індивідуалізації своєї продукції. Це відбувається насамперед за допомогою товарних знаків, найменувань і рекламної компанії, що однозначно виділяють розходження товарів.
Монополістична конкуренція відрізняється від досконалої поліполії по таких ознаках:
на поліпольному ринку продаються не гомогенні, а гетерогенні товари;
для учасників ринку немає повної прозорості ринку, і вони діють не завжди відповідно до економічних принципів;
підприємства намагаються розширити свою область преваг шляхом індивідуалізації своєї продукції;
доступ до ринку для нових продавців при монополістичній конкуренції ускладнений у силу наявності преваг;
єдиний продавець (монополіст). - Реалізований продукт унікальний, тому покупець змушений сплачувати встановлену монополістом ціну (або відмовитися від покупки даного товару);
повний контроль монополіста над ціною товару й обсягом продаж.

Олігополія

Олігополія є переважаючою формою сучасної ринкової структури. Термін «олігополія» застосовується в економіці для опису ринку, на якому існують декілька фірм, окремі з який контролюють значну частину ринку і вступ на цей ринок нових фірм утруднено. Приклади класичних олігополій: "велика трійка" у США - "Дженерал моторз", "Форд", "Крайслер".
Продукція, вироблена фірмами, може бути як однорідна, так і диференційована. Однорідність переважає на ринках сировини і напівфабрикатів: руди, нафти, сталі, цементу; диференціація - на ринках споживчих товарів (автомобілі).
Нечисленність фірм сприяє їхнім монополістичним угодам: по встановленню цін, поділу ринків або по інших засобах обмеження конкуренції між ними. Доведено, що конкуренція на олігопольному ринку тим інтенсивниша, чим нижче рівень концентрації виробництва (більше число фірм), і навпаки.
Важливу роль у характері конкурентних відношень на такому ринку грають об’єм і структура тієї інформації про конкурентів і про умови попиту, якою фірми володіють: чим такої інформації менше, тим більше конкурентною буде поведінка фірми. Основна відмінність олігопольного ринку від поліпольного пов'язана з динамікою цін. Якщо на поліпольному ринку вони пульсують безупинно і безсистемно в залежності від коливань попиту і пропозиції, то при олігополії мають тенденцію до стійкої фіксації і змінюються не так часто. Типово так зване лідерство в цінах, коли їх переважно диктує одна провідна фірма, інші ж олігополісти ідуть за лідером. Доступ до ринку новим продавцям ускладнений. У випадку угоди олігополістів із приводу цін, конкуренція усе більше зміщається в напрямку якості, реклами й індивідуалізації.
Існування олігополії пов'язано з обмеженнями входу на даний ринок. Одне з них - необхідність значних капіталовкладень для створення підприємства в зв'язку з великомасштабним виробництвом олігопольних фірм.
Нечисленність фірм на олігопольному ринку змушує ці фірми використовувати не тільки цінову, але і нецінову конкуренцію, тому що остання в таких умовах є більш ефективна. Виробники знають, що якщо вони понизять ціни, то їхні конкуренти зроблять те ж саме, що призведе до падіння прибутків.
Війна цін - повторюване і довгострокове зниження цін на продукцію фірм олігопольної галузі, за допомогою якого, фірми розраховують збільшити обсяги продажів і прибутків. Але це рідко приносить їм вигоду.
Тому замість цінової конкуренції, що буде результативна в умовах досконалої конкуренції, «олігополісти» використовують нецінові методи боротьби: технічна перевага, якість і надійність виробу, методи збуту, характер наданих послуг і гарантій, диференціацію умов оплати, рекламу, економічне шпигунство.
Характерна риса олігопольного ринку - залежність поведінки кожної фірми від реакції і поведінки конкурентів. Значні розміри і значний капітал фірм вкрай немобільні на ринку, і в цих умовах найбільші вигоди обіцяє саме змова між олігопольними фірмами з метою підтримки цін і максимізації прибутків. Виробники домовляються про співробітництво й укладають (іноді відкриту і навіть оформлену) угоду про поділ ринку - «картельна угода».
Картель являє собою угоду декількох підприємств, що встановлює для всіх учасників обсяг виробництва, ціни на товар, умови найму робочої сили, обміну патентами, розмежування ринків збуту і долю («квоту») кожного учасника в загальному обсязі виробництва і збуту. Його ціллю є підвищення цін (понад конкурентний рівень), але не обмеження виробничої і постачальницько-збутової діяльності учасників.
Неможливість повністю і постійно використовувати картель для взаємодії олігопольних фірм, змушує їх йти на негласні економічні угоди, таємну економічну політику в області зміни цін і розмежування сфер впливу. Таке співробітництво може виявлятися як через особливу економічну політику олігопольних фірм у вигляді «жорсткості цін» або «лідерства у ціноутворенні», так і через особливі організації типу «патентних пулів» (або консорціумів).
Жорсткість цін - так називається практика дій олігопольних фірм, коли навіть при зміні витрат або попиту певна фірма не схильна до зміни ціни. Вона думає, що якщо їй прийдеться підняти ціну, то інші підуть за нею, що призведе до втрати частини ринку. Таким шляхом фірми утримуються від зміни цін через страх розв'язати «війну цін».
Лідерство в цінах означає практику, коли при формуванні цін на свою продукцію компанія орієнтується на ціни, установлені лідером - частіше усього домінуючою у даній галузі і на даному ринку великої фірми. Це демонструє своєрідна прихована змова, хоча її наявність звичайно не доведена.
Патентні пули - це угода про спеціалізацію і кооперацію виробництва, а консорціум - об'єднання фірм із метою проведення спільних наукових досліджень, спільного будівництва великих інвестиційних об'єктів. Обидві організації виконують картельні функції і є базою для організації змови про поділ ринку.

Антимонопольна політика

Антимонопольна політика - одне з напрямків державного регулювання економіки, що являє собою комплекс державних заходів (відповідне законодавство, система оподатковування, денаціоналізація, роздержавлення і приватизація власності, заохочення створення малих підприємств та ін.), спрямованих проти монополізації виробництва і ринку і забезпечуючи розвиток конкуренції серед товаровиробників.
Антимонопольне законодавство - законодавчо закріплені основні правила діяльності суб'єктів, що хазяйнують на ринку, органів державної влади і управління.
Основні завдання антимонопольного законодавства:
а) забезпечення сприятливих умов і стимулів для розвитку конкуренції і підприємництва в національній економіці;
б) зняття всіх перепон на шляху активізації конкуренції на правовій основі, що дозволяє виключити монопольні дії суб'єктів ринку, центральних органів влади і управління, диктат суб'єктів, що хазяйнують на ринку;
в) визначення правового режиму регулювання відповідальності за монопольні дії і порушення правил чесної конкуренції;
г) захист інтересів малого і середнього підприємництва від сваволі великого бізнесу;
д) створення умов для розвитку національного господарства.
Антимонопольне законодавство тісно пов'язане з загальною системою заходів, за допомогою яких держава намагається впливати на ринкові відносини і форми об'єднання підприємців. Воно обмежує деякі найбільш грубі й очевидні прийоми монополістичної діяльності, робить певний вплив на конкурентну боротьбу, але ніколи не зачіпає найважливіших інтересів великих корпорацій.
Конкретна програма антимонопольних дій розробляється і проводиться урядом, що знаходиться при владі. Отже, ця програма є складовою частиною в загальної економічної програми уряду, що може відображати інтереси окремої підприємницької групи, тих чи інших соціальних груп або загальні інтереси нації і повинна враховувати загальну внутрішню і зовнішню економічну, соціальну і політичну кон'юнктуру. Це значить, що ефективність застосування антимонопольного законодавства і діяльність антимонопольної політики в цілому змінюються і залежать від зміни політичного керівництва країни.
Великі корпорації в обхід антимонопольного законодавства використовують легальні з погляду антимонопольного законодавства форми об'єднань і монополістичної діяльності - холдингові компанії, систему участі, конгломерантні злиття (об'єднання компаній, що відносяться до різних сфер господарської діяльності), а також приховані прийоми встановлення монопольного панування - джентльменські угоди, лідерство в цінах. В сучасних умовах посилення дії антимонопольного законодавства корпорації проводять перебудову своєї структури, приспособлюються до реалій, що змінюються, зберігаючи свою суть.
Холдинг - можна назвати на українській мові володіючим товариством, створеним великими монополіями для управління дочірніми підприємствами через систему участі. Ввібравши в себе контрольні пакети акцій десятків, сотень, а іноді і тисяч підприємств, холдинг спрямовує їх на розвиток, а прибутки, що ростуть, дозволяють великим холдингам повертатися і до власної підприємницької діяльності. Юридично існують як акціонерні товариства, товариства з обмеженою відповідальністю, одноособові підприємства.
Система участі - взаємне володіння одними акціонерними компаніями цінними паперами (акціями, облігаціями) інших акціонерних компаній. Це важлива діюча форма зв'язку і переплетення капіталів як усередині однієї галузі, так і між галузями. Система участі створює багатоступінчасту залежність великого числа підприємств від значного акціонерного капіталу, що одержує можливість розпоряджатися величезними сумами чужого капіталу і "викачувати" з підконтрольних підприємств прибуток.
Для постійного контролю за дотриманням антимонопольного законодавства, за природними монополіями, а також для недопущення методів несумлінної конкуренції (дій суб'єктів, що хазяйнують, по дискредитації конкурентів), на Україні створений антимонопольний комітет.

Висновок

Конкуренція є необхідною і визначальною умовою нормального функціонування ринкової економіки. Але як будь-яке явище має свої плюси і мінуси. До позитивних чортів можна віднести: активізацію інноваційного процесу, гнучке пристосування до попиту, висока якість продукції, високу продуктивність праці, мінімум витрат, реалізацію принципом оплати по кількості і якості праці, можливість регулювання з боку держави. До негативних наслідків - "перемога" одних і "поразка" інших, розходження в умовах діяльності, що веде до нечесних прийомів, надмірна експлуатація природних ресурсів, екологічні порушення й ін.
Як було показано надмірна монополізація, поява конкурентної боротьби між монополіями, без відповідного контролю з боку держави може призвести до створення так би мовити "держави в державі". Монополізм призводить до уповільнення науково-технічного прогресу, консервує низьку якість продукції, робить цю продукцію неконкурентноздатною на світовому ринку, втрачаються стимули перебування більш ефективних рішень функціонування в економіці й ін.
Говорячи про негативні методи ведення конкурентної боротьби необхідно відзначити, що все-таки поки є конкуренція, буде існувати і промислове шпигунство, тобто ці два явища пов'язані між собою, не можна, звичайно, заперечити ефективність промислового шпигунства, наприклад він значно впливає на розвиток військово-промислового комплексу. І усе ж, незважаючи на ефективність промислового шпигунства, він не може замінити розвиток ні в галузевих, державних і глобальних масштабах, не може замінити науково-дослідні роботи, відкриття, тому що якщо увесь час користуватися чужим, викраденим, то при цьому губиться деякий власний потенціал розвитку, що в результаті веде до регресу.
У цілому ж, конкуренція несе менше негативних моментів, ніж позитивних; конкуренція - значно менше зло, чим монополія, що зловживає своїм положенням в економіці.
Конкуренція - визначальна умова підтримки динамізму в економіці, і в умовах конкуренції створюється більше національне багатство при меншій вартості кожного виду продукції в порівнянні з монополією і плановою економікою.

Список використаної літератури

Гасанов Р.М Промислове шпигунство на службі монополій. М.: Міжнародні відношення. 1986
Портер. М Міжнародна конкуренція. М.:1994
Робинсон. Дж. Економічна теорія недосконалої конкуренції. М.1986
Рузавін. Г.И. Основи ринкової економіки. М.: ЮНИТИ. 1996.
Мочерний С.В. Основи економічної теорії. Київ 1998