Історія

Місто Жовква було закладене в 1597 році на землях давньоруського поселення Винники, неподалік древнього міста Щекотів (Щекотин, тепер село Глинсько Жовківського району), яке згадувалося у Галицько-Волинському літописі у 1242 році. А перша згадка в літописах про село Винники відноситься до 1368 року. Винники лежало на межі Звенигородського та Белзького князівства, через територію яких пролягли торгові шляхи з Галича та Львова на Белз та Холм. Розташування поселення на торговій дорозі сприяло його швидкому розвитку. Після розпаду Галицько-Волинського князівства і захоплення його земель Польщою в кінці 16 століття (1588р.) Винники стало власністю гетьмана Станіслава Жолкевського, який згодом одержав королівський привілей Зигмунта III на будівництво нового міста на право назвати нове місто Жовквою (1603 р.). З наданням Жовкві 22 лютого 1603 р. грамотою Сигізмунда ІІІ Магдебурзького права пожвавилося економічне життя міста та околиць, швидше стали розвиватися ремесла та торгівля. Урядування в місті здійснював магістрат, який обирався за згодою власника міста.

Для розташування міста Жовкви була вибрана вигідна в оборонному відношенні, вільна від житлової забудови підвищена платформа, де перетиналися важливі шляхи Червоної Русі. Припускається, що гетьман Жолкевський із дружиною хотіли бачити ити розпланування Жовкви за взірцем "Ідеальних міст" італійського архітектора Петра Катанео. Планування здійснив Павло Щасливий, який тоді зводив замок та після нього костел св. Лаврентія. В першій половині XVII ст. Жовква перетворилася на укріплене місто-фортецю, оточене валами та ровами. Ринкову площу, розплановану перед замком, з північного та східного боків оточили житлові кам'яниці з відкритими галереями-підсінням. Припускається, що Жовква своєю красою має завдячувати дружині гетьмана Реґіні, котра дбала за містом, у той час коли чоловік перебував на королівській службі. Після Жолкєвських місто належало родині Давидовичів, а далі Яну ІІІ Собєському.

З 1678 року Жовківський замок став королівською резиденцією Яна III Собеського. У 2-й пол. XVII – на початку XVIII ст., місто досконало розбудувалося, отримало низку нових кам’яних будівель, прекрасні садово-паркові ансамблі і досягло свого найвищого розвитку і багатства. У Жовкві діяли п'ять церков, чотири костели, синагога. Славилась високою художністю жовківська збірка живопису, графіки, різьблення, гобеленів, порцеляни, зброї. Прославили місто іконописці та різблярі Жовківського мистецького осередку кінця XVII- поч. XVIII ст.
Дослідник історії Жовкви вірменин Садок Баронч висунув версію про народження тут українського державного діяча і полководця, гетьмана Богдана Хмельницького. Під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького у Жовкві двічі побувало козацько-селянське військо. Під час Північної війни 1700-1721 рр. Жовківський замок з грудня 1706 р. до квітня 1707 р. став резиденцією російського імператора Петра I. Згідно легенди, місцева річка Свиня здобула свою назву після того, як туди впав російський імператор, що перед тим випив надто багато алкоголю.

В Жовкву у квітні 1707 року приїздив український гетьман Іван Мазепа. З Жовкви гетьман відправляв посланця до Саксонії, щоб заручитись підтримкою шведського короля Карла XII. У 1880 році, коли Галичина була провінцією австрійської монархії, утворено адміністративний повіт Жовква, що охоплював 74 громади. Проте, у складі Австро-Угорської імперії Жовква почала занепадати. Особливо сльного удару місту завдала Перша світова війна, під час якої місто переходило з рук в руки, а в часі відступу росіян було спалене.

За радянських часів Жовква була перейменована (1951) в Нестеров, на честь відомого російського авіатора часів Першої світової війни Петра Нестерова (перший в світі виконавець "мертвої петлі"), який загинув в результаті першого в світі повітряного бою з застосуванням тарану неподалік від міста. У 1992 році місту повернули стару назву. У 1994 р. місту надано статус Державного історико-архітектурного заповідника – у ній 55 пам'яток світового, національного та регіонального значення. З 1998 року Жовква є претендентом на внесення до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

У 2003 р. до 400-ліття від надання місту Маґдебурзького права центральна частина Жовкви, зокрема центральна площа – Вічева, пережили масштабну реконструкцію, котра частково триває й досі.