Легенда розповідає, що під час ординського лихоліття Матір Божа зійшла на землю белзького «Замочка» і залишила слід на камені та чудотворну ікону на попелищі князівської церкви. Звістка про це диво швидко поширилась у довколишніх поселеннях, і згорьовані люди, не гаючи часу, приходили до Белза під захист Богородиці, яка допомогла їм пережити нещастя. За іншою легендою, коли монголо-татари оточили белзький замок і почали штурм, Пречиста Діва врятувала людей від загибелі: стріла з ординського лука поцілила у шию Богоматері, здійнялася сильна буря, що дуже налякала завойовників. У ворожому таборі виникли незгоди, і було вирішено відступити.

Однак чудотворна ікона знаходилась у Белзі недовго. Згідно з переказами, наміснику угорського короля в Галичині Владиславу Опольському було видіння: голос із неба велів йому перенести образ у Ченстохову (Польща) на Ясну Гору і заснувати там монастир. У 1382 році князь вивіз образ із Белза. У монастир на Ясній Горі Опольський запросив ченців ордену паулінів і передав їм чудотворну ікону. Відтоді образ, який величають «Королевою Польщі», зберігається у Ченстоховському монастирі отців паулінів і належить до найбільших національних святинь польського народу.

У XV столітті польський хроніст Ян Длугош писав, що Богоматір із Ченстохови «швидко завоювала серця поляків». З цілої Польщі і сусідніх країв (Сілезії, Моравії, Прусії, Угорщини…) сходився побожний люд, щоб побачити гідні подиву чудеса. Ікона неодноразово рятувала Ясногорський монастир від, здавалося б, невідворотної загибелі…

Цікава деталь: починаючи від Ягайла та Ядвіґи4, кожний польський король одразу після коронації приїздив на Ясну Гору, щоб віддати Богоматері свою шану. Порушив традицію лише останній монарх Польщі Станіслав Август, який згодом утратив трон, а Польща — власну незалежність.

У Белзі завжди пам’ятали про свою найціннішу реліквію…. У 2005 році точну копію ікони Белзької (Ченстоховської) Богородиці привезено до рідного Белза та поміщено у каплиці на території «Замочка».

Часи розквіту й занепаду
Монгольське лихоліття, згасання династії Романовичів спричинили занепад колишньої княжої столиці. Утім, це не завадило волелюбним белжанам відбити декілька інтервенцій польського короля Казимира Великого, якому вдалося підкорити місто лише 1366 року (а от Львів на той час був уже взятий). Після смерті Казимира, у 1377 році, Белз здобув угорський король Людовік, однак віддав його своєму васалові — уже згадуваному Владиславові Опольському. Того ж року князь Владислав надав місту Маґдебурзьке право, що, безперечно, сприяло його стрімкому розвитку. Через десять літ Белз увійшов до складу Польського королівства, однак аж до 1462 року утримував за собою статус княжої столиці, а опісля перетворився на центр воєводства.

Період від другої чверті XVI до середини XVII століття — час економічного розвитку міста, яке стало значним торговим центром Речі Посполитої. Воно поступово розширювалося, була закладена нова Ринкова площа, розвинулися численні ремісничі цехи.

У червні 1590 року в Белзі відбувся перший з’їзд православних єпископів, на якому обговорювалися умови майбутньої Берестейської унії.

Оскільки міська забудова була здебільшого дерев’яною, часті пожежі нищили її. У 1655 році Белз спалили козаки Богдана Хмельницького та російські війська, а найбільшої шкоди місту завдала пожежа, вчинена у 1704 році вояками шведського короля Карла ХІІ. У полум’ї зникли кафедральна Миколаївська церква, монастир отців василіан.

Белз почав втрачати своє значення, зменшувалася кількість жителів. А після переходу у 1772 році до Австрійської монархії місто, що до того було воєводським центром, зберегло за собою лише право повітового суду. Белз опинився на узбіччі політичного та культурного життя, перетворившись на невеличке містечко Замостського5 циркулу.

…Катастрофічними для Белза стали наслідки двох світових воєн. Винищено міську забудову, у горнило розправи потрапили юдеї. Під час операції «Вісла» майже все корінне українське населення Белза вивезли на Радянську Україну. А після переходу міста в 1951 році до складу УРСР цю територію заселили депортовані українці з гірського Устрицького району6.

Життя у Белзі затихло. Місто не мало перспектив розвитку через близьке розташування до кордону з Польщею. Колись вишукану індивідуальну забудову змінила «совкова» сірятина. Останню крапку поставило рішення 1963 року, за яким Белз втратив статус районного центру і увійшов до складу Сокальського району. З цього часу місто стає схожим на звичайне село (кількість населення нині не дотягує і до двох з половиною тисяч), яке з-поміж інших вирізняють лише історичні пам’ятки, що не дають забути про славне минуле. 13 грудня 2001 року Белз отримав статус Державного історико-культурного заповідника, а у грудні 2005 року з розмахом відсвяткував тисячолітній ювілей.

Особливо сприятливі обставини для белзьких юдеїв склалися після видання Йосифом ІІ згаданого вище «Толеранційного едикту». Релігійні приписи, які накладали обмеження на будівництво культових споруд, утратили своє значення. Євреї розселилися по всьому місту. Їм належали млини, ґуральні, крамниці...

Юдаїзм у Белзі набрав талмудично-рабиністської форми, тут поширився його напрямок хасидизм7… У 1830-х роках у Белзі зародилася нова династія рабинів-хасидів — Рокахів. Її засновником став Шолем (Соломон) Роках, який, як оповідають, спершу був простим гендлярем, аж поки не отримав напучення люблінського рабина. Маючи хороші здібності, він став главою белзької юдейської общини.

У 1839–1845 роках за проектом Шолема Рокаха збудували Велику синагогу, яка стала священним місцем євреїв усього світу. Згідно з переказом, саме у белзьку синагогу мав зійти з небес Месія, аби врятувати свій народ. Пізніше, після 1849 року, у Белзі споруджено Бет Мідраш — юдейський навчальний заклад із бібліотекою...

Тіні колишньої величі
Можна лише здогадуватися, як виглядав Белз у часи найбільшого розквіту. Можна переглядати старі фото, милуючись вишуканими спорудами, від яких не залишилось і сліду. Але все це не для справжнього туриста. Хоч би там як, хочеться побачити те, що збереглося донині.

В’їжджаючи до Белза з боку Львова, зліва минаємо найдавнішу частину міста — давній град, неприступну фортецю белзьких князів, а згодом воєвод. Немає уже ні потужних мурів (гадана частина укріплення відтворена на початку ХХ століття), ні високих веж, ні багатих князівських палат. На території «Замочка» пнеться шпилями до неба костел, присвячений Найсвятішій Панні Марії Ченстоховській (тепер православна церква святого Миколи). Неподалік — прикрашений скульптурами святих відкритий вівтар святого Валентина (тут тепер зберігається копія чудотворної ікони) та оригінальна вежа-дзвіниця («Башта Маріацька») з грифоном — гербом Белзького воєводства… Зверніть увагу на напис, що зберігся на костельній брамі — «Belz constanter fidelis», що в перекладі з латині означає «Белз постійно вірний». Це слова з похвали для міста короля Яна II Казимира.

Неподалік від автостанції причаїлася цегляна шестикутна вежа. Це найбільш загадкова споруда Белза. Із джерел кінця ХІХ століття відомо, що над дверима башти містився герб «Равіч» (дівчина, що сидить на ведмеді) з датою «1606». Точне призначення будови дотепер невідоме. Одні дослідники твердять, що це «аріанська вежа», інші вважають її архівом белзьких земських актів (з 1641 року)…

…Найвеличнішою спорудою міста є напівзруйнований монастир сестер-домініканок, що стоїть поряд із чоловічою обителлю. Обитель ця була заснована у 1635 році Софією Ходкевич — каштелянкою Віленською8. Через десять літ дерев’яні костел і монастир згоріли, але вже невдовзі були відновлені у цеглі. У 1785 році поважні черниці змушені були покинути монастир, який перейшов до парафіяльної греко-католицької церкви Святого Духа. Після тривалого простою в роки радянської окупації, у 1991 році храм повернули греко-католицькій громаді (тепер тут церква святого Миколи). Колишній костел домініканок вартий особливої уваги. Не обминіть поглядом розміщені у глибоких конхових нішах жіночі барокові скульптури святих, ренесансові портали головного та бічного входів, збудовану в неоукраїнському стилі дзвіницю...

Мандруємо далі. По дорозі оглядаємо окремі чепурні белзькі будинки, західний міський вал, який колись розділяв середмістя та Люблінське передмістя. Невдовзі опиняємось біля міського кладовища, посеред якого бачимо дерев’яну церкву Святої Параскеви. Перші згадки про храм на цьому місці сягають XV століття. Існуюча ж нині церква постала поряд із попередньою у другій половині XVІІІ століття…

...Прогулюєшся белзькими вуличками, оглядаєш напівзруйновані старовинні храми і ловиш себе на думці: все у цьому світі минає, нема нічого вічного під сонцем. Водночас усвідомлюєш і те, наскільки багато залежить від людини, від її помислів та вчинків: можна творити, а можна руйнувати, можна берегти, а можна нищити, можна пам’ятати, а можна перебувати у забутті...

1Белз — прикордонне містечко Сокальського району Львівської області, розташоване на відстані 70 кілометрів від Львова, 25 кілометрів від Сокаля.

2Київський князь Ярослав Мудрий (1019–1054).

3Гридниця — будівля при князівському дворі для перебування гриді (нижчої верстви княжої дружини).

4Ягайло — великий князь литовський, у 1385 році уклав з польським королівством Кревську унію, за якою обидві держави об’єдналися в Річ Посполиту (республіку). Четвертого березня 1386 року, після шлюбу з королевою Польщі Ядвіґою, був коронований у Кракові. Ягайло — засновник династії Яґелонів, яка правила в Речі Посполитій до 1572 року.

5Замостя (Zamosc) — містечко в Польщі, нині повітовий центр Люблінського воєводства.

6Устрики Долішні (Ustrzyki Dolne) — містечко в Польщі, нині повітовий центр Підкарпатського воєводства. У 1945 – 1951 роках Белз належав комуністичній Польщі, Устрики — радянській Україні. Зміна кордонів супроводжувалася масовими депортаціями українського та польського населення з місць їх історичного проживання.

7Хасидизм («вчення про добропорядність») — містичний релігійний рух, що його вважають одним із найбільших переворотів у духовній історії євреїв, своєрідним аналогом християнської Реформації. Зародився на Поділлі й у Галичині у XVIII ст. Основа хасидизму — віра в цадика (праведника), який має надприродну силу, душею перебуває на небі й постійно тримає зв’язок із Богом.

8Вільно — теперішня столиця Литви Вільнюс; каштелян — титул управителя коронних маєтків у Речі Посполитій.