Вся президентська рать

Напівофіційне оголошення "іду на ви" трьох основних кандидатів у президенти припало на початок вересня 2008 року. Тоді Віктор Ющенко і Віктор Янукович практично синхронно натякнули на те, що до бою вони практично готові, а через кілька днів до учасників майбутнього забігу приєдналася Юлія Тимошенко. Пройшли місяці, і передпрезидентські розклади принципово не змінилися. Хіба що гарант Конституції не поспішає тішити прихильників упевненістю. Одинадцятого лютого в інтерв'ю німецьким ЗМІ глава держави у відповідь на питання про передвиборні наміри сказав: "Прийде час, і я прийму самодостатнє рішення. Воно буде гідним". Але поки подробиці "гідного" рішення залишаються за кадром, президентський табір потроху готується до бою.

Стартові ресурси Банкової на перші кілька поглядів виглядають не занадто обнадійливими. За роки президентства Віктор Ющенко безпрецедентно встиг не тільки втратити народну довіру (з 48,3 % повної підтримки дій (46,7 % населення підтримували дії ВАЮ як президента) у лютому 2005 року до 3,4 % (3,9 у грудні 2008), але й втратив масову довіру прихильників. І якщо в 2004 році перелік соратників майбутнього президента був "у наявності", включаючи і небідних людей, які забезпечують матеріальну підтримку, то до 2009 року в колись струнких рядах намітилися великі діри.

Якщо відволіктися від бренда "Банкова" то, варто помітити, що рівень підтримки Віктора Ющенка в широких політичних колах помітно скоротився. У першу чергу це стосується умовно президентських політичних проектів. На парламентських виборах 2006 року сумнівів із приводу того, що у фракції блоку "Наша Україна" зібралися симпатики президента, не виникало (особливо з урахуцвання того, що багато маленьких, але хоробрих партій пустилися в самостійне плавання). В 2007 році, у вигляді ситуативного, але однаково ідеологічно виправданого в очах виборців об'єднання з "Народною самообороною", імідж підконтрольності свіжоспеченої фракції найвищої волі почав розсіюватися. Справедливості заради варто нагадати, що чимало зусиль для цього додав і сам президент. Підсумок загальновідомий: від фракції НУ-НС залишився практично один бренд (до слова, уже не занадто популярний навіть у вузьких колах). З осколків блоку в повному розпорядженні патрона залишилося тільки трохи більше двох десятків депутатів - групи "За Україну" і партії "Єдиний центр" плюс "співчуваючі" (Іван Плющ). Для помітної підтримки різноманітних законодавчих ініціатив напередодні виборів, мабуть, замало буде.

Але на жменьці народних обранців ресурси не закінчуються. У розпорядженні глави держави перебувають, як мінімум, дві партії. Одна з них - ще не відсвяткував першу річницю існування, створений за велінням зверху "Єдиний центр". Незважаючи на зусилля з розкручування проекту, сприймати його як міцну опору для будь-яких починань важкувато - популярність підшефної Віктору Балозі партії в масах не висока. Інша президентська (у всіх змістах, після пам'ятного акту очолювання) сила - куди більш розкручений "Народний союз "Наша Україна". Але робити ставку на давніх соратників теж, можливо, зарано. Враховувати тут варто як "низові" проблеми, пов'язані з гіпотетичним злиттям з "ЄЦ" (у середині лютого Луганську обласну організацію НСНУ покинуло її керівництво, причому, оборотність процесу напіврозпаду місцевих представництв залишається під великим сумнівом), так і "верхні", які забезпечують "розбрат і хитання" відомих "нашоукраїнців". Одні, як, приміром, Павло Жебрівський, урочисто залишають давно нестрункі ряди, інші, як В'ячеслав Кириленко і його найближче оточення, захопилися новою "іграшкою" - суспільним рухом "За Україну": зовсім не партією, не надто політичним і дуже поважаючим президента, але все-таки новим брендом.

Сумне видовище, яким є зараз президентський табір, може компенсуватися можливостями Банкової. Завдяки Секретаріату президента і його главі забезпечується не тільки повсякденна трудова діяльність президента, але й левова частина коштів, які можуть бути використані під час передвиборної кампанії. Крім горезвісного "адміністративного ресурсу" (хоча недооцінювати його можливості не можна - варто тільки згадати кампанію-2004), через Банкову, приблизно, здійснюється комунікація президентського оточення з "протилежним табором". Зворушливі "орденоносні" відносини Віктора Балоги і Бориса Колесникова, укріплені працевлаштуванням Раїси Богатирьовій у РНБО, вже давно не новина. Найсвіжіший же тренд - пильна увага зацікавленої громадськості до координації медіазусиль Банкової і ПР-групи Льовочкіна-Бойко, спрямованих проти "газової" політики прем'єра і вигнання "Росукренерго" з ринку. Втім, спілкуванням із забезпеченими і впливовими людьми на Банкової вже давно не гидують, навпроти, намагаються направити його в конструктивне русло. Наприклад, шляхом створення Національної ради з питань добродійності, очолюваного Віталіною Ющенко та об'єднуючого таких широко відомих меценатів, як Віктор Пинчук і Ринат Ахметов. Але навіть, якщо відволіктися від природи співпраці президентського табору з українськими багатіями, надмірно переживати за технічні проблеми організації потенційної кампанії не варто. Це в 2004 році перспективний кандидат був відлучений від більшої частини ресурсів (головним чином - медіа), а кожний спонсор у широкому розумінні цього слова цінувався на вагу золота (хто ж знав, як будуть розвиватися дружні відносини президента з, приміром, Петром Порошенком або, тим більше, Давидом Жванією). В 2009 році Віктор Ющенко президент. З усіма витікаючими звідси організаційними, медійними і фінансовими можливостями впливу на передвиборну кампанію. Питання в тому, яким чином і з якою метою можна розпоряджатися цими можливостями.

Крізь тернії до зірок

Стартові умови для передвиборної кампанії Віктора Ющенко виглядають, м'яко говорячи, безрадісно. В "сухому залишку" він - президент, дії якого не схвалюють понад 70% населення. В іншому - у нього неоднорідна команда, нестача яскравих спікерів (більша частина яких успішно мігрує в напрямку власних проектів) і необхідність відшукати кошти для підняття вочевидь "вмираючого" рейтингу.

Збільшити кількість виборців, готових проголосувати за президента (а в грудні 2008 року бажаючих це зробити було менше п'яти відсотків) вкрай непросто. Але, якщо Віктор Ющенко дійсно збереться брати участь у перегонах, зробити це життєво необхідно - у випадку проходження в другий тур шанси нинішнього глави держави на другий термін ще можна ризикнути і розглянути, але тут занадто багато чого залежить від суперника.

За великим рахунком, перед Віктором Андрійовичем зараз відкривається кілька стратегій: негайно зробити що-небудь, що потрясе уяву виборців; докладно розповісти, таке щось приголомшливе він уже зробив, і зупинятися на досягнутому ніяк не можна; або аргументовано пояснити, що безпосередні супротивники зробили/зроблять так мізерно мало, що допускати їх до влади не має сенсу.

Найбільш конструктивним виглядає перший варіант. Щоправда, відразу ж виникає питання з приводу того, за допомогою чого може себе обесмертити Віктор Андрійович протягом найближчого року. Перспективними могли б виглядати варіації на тему зовнішньої політики. Але ПДЧ нашій державі найближчим часом не дадуть (так це і не та подія, яка спровокує всенародну любов), асоційоване членство в ЄС зависло в повітрі, "пахнучи" економічним протистоянням навколо введення Україною додаткових мит, а карта добросусідських стосунків з Росією кочує по рукавах інших великих політичних гравців.

З урахуванням слабкості "зовнішнього" фактору можна спробувати зосередитися на "внутрішньому". Теоретично кризові умови дозволяють "ефективному державному менеджерові" заробити масу рейтингових балів. Щоправда, тільки в тому випадку, якщо згадана криза виявиться, якщо не поваленою, то хоча б "защемленою у правах". На сьогодні економічна активність президента полягає усе більше в критиці дій уряду. Але, хто знає, можливо, екс-главі НБУ все-таки вдасться щось зробити і збільшити ряди своїх симпатиків.

Крім економічного дива спробувати ощасливити народ можна ще шляхом втілення в життя давніх політичних мрій. Цілком імовірно, що для Гаранта цим втіленням у життя могла б стати конституційна реформа. От тільки пояснити її безпрецедентну значимість для широких верств населення буде досить нелегко. Для того щоб народ з розумінням поставився до перекроювання Конституції, зміни повинні торкнутися "наболілого" - наприклад, скорочення депутатського корпуса або ж скасування депутатської недоторканності. До слова, можна також безпосередньо поцікавитися думкою електоральних мас. Не дерма ж нещодавно глава держави озвучив ідею про референдум із приводу конституційних змін - близькість до народу така позиція демонструє сильніше, ніж урочисте заведення блогу, а повага до народної ж волі повинна потішити ось-ось і електорат. Думка, хоч і не свіжа, але здорова, тільки без "але" обійтися важко: по-перше, в міру законодавчих особливостей (про які "Подробиці" писали напередодні) втілити в життя народну волю буде вкрай складно, по-друге, випробуванням терпіння громадян, можливо, теж зловживати не варто, а то після референдуму не всім захочеться через кілька місяців знову відвідати виборчі кабінки.

Апологія майбутніх досягнень глави держави попереду, а от другі та треті стратегічні напрямки вже відкриті. Безумовно, Віктор Ющенко заслужено ввійде в історію України. Згадати буде що: і підвищення "градуса" загальної демократичності; і низка перетворень (хоча значну частину передвиборних обіцянок президент не виконав, але це правило "гарного тону" для українських політиків); і увага до історичної пам'яті; і те ж входження до СОТ .. Аргументів, які дозволяють забронювати за Віктором Андрійовичем місце в народній пам'яті вистачає. Труднощі в тому, що подібна тактика більше розрахована на утримання давніх прихильників, а не залучення нових.

Рівною мірою переважно на "прибитий" електорат діє й практика критики інших політичних гравців. Природно, що на тлі чужих прорахунків будь-які досягнення виглядають більш привабливо. Проблема в тому, що представники Банкової занадто захоплюються цим напрямком. На рейтинг тої ж Юлії Тимошенко більше можуть вплинути криза і результати невиправданих дій уряду, а постійні нагадування про те, що ці дії все-таки не виправдані. Хоча публічні перепалки всерйоз пожвавлюють політичне буття (як, наприклад, зворушливий обмін "компліментами" між нинішнім главою держави і одним з попередніх). Та й у цілому - можливість покритикувати всмак часто виглядає занадто звабливою...

Чи є у вас план, містер Ю?

Якими б не були потенційні дії Віктора Ющенко, спрямовані вони можуть бути на підвищення рейтингу. Що, при цьому не виключає ймовірності використання "додаткових варіантів". Залишаючи за дужками ефективність адміністративного ресурсу, варто зосередитися на інших технологічних досягненнях. Наприклад, політологи вважають, що серйозною "підмогою" на виборах можуть бути "технічні кандидати". Електоральна база великих гравців і без додаткових умов місцями "перекриває" один одного. Не можна напевно сказати, наскільки значно може вплинути на результат виборів присутність на чиємусь полі "легковісів". Але з урахуванням високого рівня втоми українців від політики (стабільно близько 10-15 відсотків "соцопитаних" не планують іти на вибори, до 10 відсотків - хочуть голосувати проти всіх, і часто понад 15 - до останнього не знають, кого вони підтримають) три відсотки "сюди" - п'ять відсотків "туди" - це теж чимала кількість голосів. На тлі цього особливо цікавим стає спостереження за гіпотетичними "браконьєрами": Анатолій Гриценко або Арсеній Яценюк можуть відрізати "шматок" симпатій у Юлії Тимошенко або представники лівих сил - привласнити частину симпатиків Віктора Януковича. Безумовно, так "відкусити" у головних суперників нинішнього Гаранта, щоб їх шанси вирівняли із президентськими, неможливо, але гра однаково може бути виграшною.

Якщо використання технічних кандидатів впливає на чужий електорат, то мобілізувати залишки свого можна за допомогою "Операції "Спадкоємець". Багато політиків уже зараз рекомендують Віктору Ющенко не мучитися й піти у відставку. Але, з одного боку, схоже, глава держави переконаний, що йому ще є що зробити для цієї держави, а з іншого боку - виховати зміну не так вже і просто. Розраховувати на повторення успіхів російської влади безглуздо: і країна не та, і виборці теж (2004 рік тому приклад). До того ж, незрозуміло, з кого міг би виростити "наступника" Віктор Андрійович. Частина потенційних кандидатів виглядає безперспективно (В'ячеслав Кириленко, Віктор Балога - ходили й такі чутки), на розкручування інших потрібна більша кількість часу і велика кількість ресурсів. Тим більше що найцікавіші кандидати: Арсеній Яценюк як "шкідник" в електоральній ніші Юлії Тимошенко або Раїса Богатирьова як збирач голосів тїєї частини симпатиків Партії регіонів, які з якихось причин не захочуть підтримувати Віктора Януковича, - поступово виходять зі сфери впливу Банкової. І навіть якщо цей відхід служить відволікаючим маневром, сенс у ньому є - печатка "Схвалено Банковою" може приносити не тільки дивіденди, але й збитки.

Попри те, чи сам Віктор Ющенко візьме участь у виборах чи вірний послідовник його ідей, основний курс, як уже згадувалося, буде взятий на другий тур. Саме в його переддень розгорнуться основні баталії президентських виборів. Використання додаткових коштів теоретично може підняти рейтинг діючого глави держави хоча б до 15-20 відсотків, а криза і дії/бездіяльність основних суперників може, у свою чергу, знизити відсотки їх підтримки. Головне для Банкової - спробувати досягти подібного паритету. Щоправда, героїчним проходженням до другого туру проблеми Віктора Ющенко можуть не обмежитися. Ступінь ймовірності того, що він зміг би виграти у Віктора Януковича залишається - завжди можна пригадати старе протистояння й претендувати на голоси виборців, "просто співчуваючих" Юлії Тимошенко. Але у випадку програшу лідера Партії регіонів на першому етапі, потенційне протистояння прем'єра і президента стає дуже цікавим. На відміну від 2004 року жорстко протиставити один табір симпатиків іншому буде непросто - позначиться нещодавня єдність позицій. І тому спрогнозувати поведінку виборців нелегко.

У випадку якщо президентському табору не вдасться попрацювати над підняттям рейтингу патрона, відкритими перед ним залишаються "заборонені прийоми". Теоретично, всенародні вибори - це не єдиний спосіб зберегти за собою посаду. Так, більша частина "варіацій на тему" виглядає екзотично: від обрання глави держави в парламенті (Банкова, що цікаво, любить інкримінувати такий намір гіпотетичному альянсу Партії регіонів і БЮТ) до введення прямого президентського правління. Ступінь імовірності одного з подібних сценаріїв прямо залежить від того, наскільки демократично обраний президент тримається за владу...

У багатьох випадках перебування на президентській посді є додатковим бонусом для учасника президентського забігу. Для цього необхідно, якщо не вразити країну і міжнародне співтовариство видатними досягненнями, то хоча б не погіршити стан справ. Віктору Ющенко це не вдалося. Причому його правління важко назвати катастрофою, що пояснило б таке стрімке падіння популярності. Можливо, корінь проблеми в тому, що Віктору Андрійовичу просто не вдалося взяти планку, установлену ним самим же восени 2004 року. У такому випадку, за невідповідність надіям і сподіванням президентові варто заплатити кріслом. А, може й ні. Що цікаво: багато політиків переконують, що в кандидата Ющенка є ще порох у порохівницях, а от політологи впевнені, що шанси нинішнього Гаранта мінімальні. У будь-якому випадку, у запасі Банкової небагато часу, енна кількість ресурсів і (можливо) усвідомлення того факту, що під лежачий камінь вода не тече. А вірно спрямована воля до перемоги плюс чіткий план дій з реалізації цієї волі можуть робити чудеса. Волю Віктору Андрійовичу можуть забезпечити оточуючі його криз-менеджери від політики. Питання тільки в тому, чи є в Ющенка план?..