Сергій Яременко, колишній заступник голови НБУ, позаштатний радник міністра економіки

Народився: 22 листопада 1948 р.

Освіта: Київський державний університет ім.Тараса Шевченка, економіст-міжнародник (1978 р.).

Кар'єра: 1978-1989 р. - пройшов шлях від економіста до заступника начальника ОПЕРУ Київського відділення Зовнішекономбанку СРСР; 1991-1995 р. - голова правління Укрексімбанку; 1996-2004 р. - директор департаменту валютного регулювання НБУ; 2005 р. - заступник голови правління НБУ; з жовтня 2005 р. - позаштатний радник міністра економіки України.

Захоплення: макроекономіка.

- Як довго, на вашу думку, протриває нинішня економічна криза в Україні?

- Ми зараз підходимо до тої межі, за якою виробництво в країні зупиниться. Це, у свою чергу, стане (і вже стає) причиною банкрутств фінустанов і краху фінансової системи в цілому. До речі, досягнення нашою економікою так званого "дна" зовсім не означає, що відразу почнеться підйом. І якщо наші політики не знайдуть у собі сили й бажання шукати вихід, то на цьому самому "дні" ми можемо пролежати дуже довго.

- Що повинні робити уряд і Нацбанк для виходу із ситуації, що склалася?

- На мій погляд, найнеобхідніші кроки для виходу із кризи, у якій ми опинилися, - поставити правильний діагноз і визначити головну загрозу. Ще на початку минулого року у МВФ були впевнені, що наша економіка перегріта. Але це було помилкове судження. Насправді перегрітим був тільки попит. Ми вже 17 років лікуємо не ту хворобу. Торік знову почали боротьбу з інфляцією методами гноблення власної економіки. Якщо й необхідно було боротися зі зростанням цін, то не грошовим голодом і ревальвацією курсу, а збільшенням пропозиції товарів власного виробництва.

У цьому зв'язку рецепти МВФ, які в нас послідовно втілюються в життя (у тому числі й щодо створення грошового голоду), незабаром обернуться для країни справжнім голодом. Іноземні банки, а слідом за ними й українські фінустанови за рахунок масштабного кредитування, насамперед - населення, розігрівали попит на товари й послуги. Це було б не смертельно, якби мова йшла про українські товари й послуги. Ми ж споживали в основному імпорт.

Більш того, кредитування іноземного виробника відбувалося за рахунок не тільки зовнішніх позик, але й ресурсів національної банківської системи. Тепер же Україна, по суті, розплачується за це споживання, яке шкодило власній економіці. Я вважаю, що на 90% у тому, що відбулося, винний Нацбанк.

- Чому? Хіба Нацбанк винний у зниженні попиту на основну продукцію нашого експорту, що, по суті, і стало причиною виснаження валютного виторгу і, як наслідок, девальвації гривні?

- Грошовий голод, створений регулятором, і ревальвація, проведена Нацбанком з весни минулого року, у підсумку призвели до дестабілізації банківської системи, згортанню міжбанківського кредитування і кредитування економіки в цілому.

Ревальвація спровокувала структурні зміни в пасивній базі банківської системи. Клієнти почали вилучати з банків долари і конвертувати їх у гривні. При цьому валютне кредитування нікуди не зникло. Таким чином, до осені ми підійшли із зовсім розбалансованим банківським сектором, що вже не кредитував економіку, а займався тільки кредитуванням імпорту або валютних спекуляцій.

- Так, але все-таки причини нашої кризи криються не тільки усередині країни. Сьогодні й світова економіка переживає глибоку рецесію...

- Якби навіть в усьому світі не було фінансової кризи, Україна однаково виявилася б там, де перебуває. Справа в тому, що ще рік тому, коли наші банки і корпорації набрали зовнішніх позик приблизно на $100 млрд, було зрозуміло, що довго так тривати не може. Будь-яка економіка має певні ліміти зовнішнього фінансування. Ще рік тому ми ці ліміти вичерпали. Внаслідок негативного сальдо торговельного балансу для багатьох стало очевидно, що в країні немає зростання, адекватного боргам, і національна валюта втратила фундамент стабільності. Іноземні інвестиції відразу кинулися назад. Крім того, виникла криза довіри до банківської системи, що виявилася у вигляді відтоку депозитів. Зовнішні ринки для нас закриті, внутрішній попит зникає. З огляду на все це, легко зробити висновок, що єдиний інструмент пожвавлення попиту, фінансової системи й економіки в цілому - це емісія грошей, що виступить компенсатором зовнішнього фінансування, яке припинилося. Не варто боятися емісії.

Іншого джерела пожвавлення в нас просто немає. Якщо ми будемо боятися інфляції й продовжувати давити її монетарними методами, то скотимося до рівня натурального господарства з товарним обміном. Банки й гроші взагалі такій економіці не потрібні.

- У цьому зв'язку рефінансування банків з боку НБУ, у тому числі й для заміщення депозитних ресурсів, виправдано?

- Найгрубіша помилка НБУ полягала в тому, що процес рефінансування банків був запущений не вчасно. Його потрібно було починати ще влітку минулого року. Банки ж одержали істотні грошові вливання тільки в листопаді 2008 р., але й ці гроші були використані не на кредитування економіки, а на повернення депозитів, імпортні закупівлі й валютні спекуляції. Ідеологія рефінансування, прийнята зараз в Україні, жодним чином ситуацію не виправляє - тільки погіршує. Якщо рефінансування використати на повернення депозитів населення, то зрештою ми поховаємо банківську систему. Можна відразу видати банкам 200 млрд грн., щоб вони розрахувалися з усіх депозитів фізосіб.

- У підсумку банки просто будуть винні гроші Нацбанку, а не населенню. Ніякої трагедії від цього не станеться...

- Дані, які публікує НБУ, м'яко кажучи, не відповідають дійсності. Стан активів банківської системи загрозливий, угод на ринку нерухомості майже немає. Таким чином, ці активи не можуть включатися в розрахунок грошових агрегатів, як це прийнято в нормальних умовах. Грошові агрегати при мультиплікаторі "0" перетворюються в нуль. А Нацбанк у свою звітність змін не вносить. І виходить парадокс - грошові агрегати величезні, а грошей у системі немає. Заборгованість перед банками по кредитах розміром у 770 млрд грн. - це вже не грошові зобов'язання, а матеріальні застави. Власне грошей в економіці немає.

- У НБУ вважають, що порятунок банків (в основному за рахунок рефінансування) важливіше стабільності національної валюти, що девальвує в тому числі й за рахунок цього самого рефінансування. Що ви думаєте із цього приводу?

- Ми переживаємо вже другу хвилю банківської кризи, коли відсутність кредитування економіки призведе до того, що й гарні активи (видані під них позики) стають неліквідними. Банки виявилися заручниками масових неповернень з кредитів. Зараз українські проблеми відповідають проблемам, що спостерігалися в західних країнах ще на початку кризи. На Заході, по суті, луснув штучна бульбашка, і це відбулося при більш-менш здоровій економіці. Там підприємства все ще готові випускати конкурентноздатну продукцію. Завдання іноземних урядів сьогодні - відновити попит, щоб завантажити роботою зупинену машину. Вони це й намагаються робити. У нас же відновлення попиту - аж ніяк не головна проблема. Для нас головне - запустити власну економіку або, як мінімум, підтримати той бізнес, що ще можна зберегти. От для цього в першу чергу й повинне використовуватися рефінансування НБУ, а це - емісія.

За великим рахунком, активи банків (видані під них кредити) можна умовно розбити на чотири групи: земля, іпотека, експортери і внутрішні виробники. Перші два активи - земля й іпотека - були дико переоцінені й зараз неліквідні, третій - підприємства-експортери - "упав" (у ціні) на 50%. Залишилася четверта група активів - підприємства - виробники продукції для внутрішнього ринку. Це ті активи, які можуть пожвавити банківську систему, але політика грошового голоду, проведена протягом останніх п'ять місяців, не дає на це надії. От саме їх і необхідно рятувати зараз, поки вони остаточно не вмерли.

- Очевидно, що, сприяючи девальвації, НБУ тим самим погіршує стан банківських позичальників, які взяли кредити у валюті. Дефолт цих позичальників однаково буде означати крах більшості банків. Де ж вихід із цієї ситуації?

- В умовах, коли економіка різко скорочується, виникає питання: а чи потрібно країні стільки банків? Неминуча ситуація, коли залишки ще працюючих клієнтів - компанії, що перебувають на плаву, - сконцентрують свої розрахунки всього в декількох банківських установах, які виявляться найжиттєздатнішими. Всі інші є якимсь маревом збанкрутілого Ощадбанку СРСР, тільки вже у вигляді приблизно 140 українських банків.

- В Україні обговорюється ідея створення "поганого" банку, що викупить у банків "погані" борги. Чи вирішить це проблеми фінустанов?

- Якщо ми й далі будемо здійснювати рефінансування банків у нинішньому вигляді, поява в країні так званого "поганого" банку неминуча. Тільки в мене виникає питання: чому за рахунок бюджету або платника податків будуть викуповуватися погані активи, так ще й з компенсацією пасивів за рахунок НБУ? Незрозумілий також механізм заміщення пасивів банків, які будуть передавати активи в "поганий" банк із дисконтом. Ще одне питання: за якою ціною ці активи будуть куплені державою? От де дійсний клондайк для корупції та зловживань.

- Нещодавно Нацбанк зробив прогноз, що в 2009 р. гривня девальвує на 30%. Чи реальна ця цифра?

- Курс долара вище 7 грн./USD неминуче веде до краху всієї банківської системи. Ми повинні зізнатися, що рентабельність нашої економіки не дозволяє боржникам погасити свої зобов'язання перед банками. Хто зробив такий прогноз щодо девальвації гривні - я не знаю. Прогнози Нацбанку щодо курсу вже давно ні в кого не викликають довіри. Сьогодні прогнозувати курс навіть на короткочасну перспективу дуже складно. Валютний ринок звужується, а в таких умовах розгойдувати курс стає набагато простіше. Будь-яка інтервенція в розмірі $5-10 млн може обвалити курс як в один, так і в інший бік. Крім того, ринок стає більше чутливим до будь-якої політичної або економічної подій.

- Яка ймовірність того, що МВФ відмовить Україні в черговому транші?

- Я впевнений, що МВФ зацікавлений в наданні кредитів будь-якій країні. Тому компроміс буде знайдено. Це, у підсумку, призведе до збільшення доларизації економіки і продовжить нашу залежність від імпорту. МВФ Україну не врятує, він тільки відстрочить падіння фінансової системи країни і посприяє переводу корпоративного зовнішнього боргу в державний.