"Хоч зеленим горошком, хоч шампунем", але корпорація Roshen отримає 250 тис. грн, які їй заборгувала торговельна мережа "О’Кей". У цьому не сумнівається президент Roshen В’ячеслав Москалевський. Торговий дім кондитерської фабрики ім. Карла Маркса звернувся до суду із проханням про стягнення коштів, не зумівши домовитися з гіпермаркетом про погашення заборгованості. "Звернення до суду може використовуватися як засіб тиску на боржника, щоб продемонструвати серйозність намірів", - зазначає старший юрист юридичної фірми "Лавринович і Партнери" Антон Луковкін. Якщо суд підтвердить вимогу кондитера, але судове рішення не буде виконане протягом трьох місяців, Roshen отримає право ініціювати процедуру банкрутства ритейлера.

Цей механізм - остання можливість кредитора стягнути заборгованість. Процедура банкрутства дозволяє продати активи боржника, подальша доля якого залежатиме від комітету кредиторів. Вони повинні або якимсь чином скористатися майном, або реалізувати його.

Дрібний біс

Якщо кредиторові вдалося ініціювати банкрутство, то він уже досяг деяких успіхів: суд визнав борг, і підприємство-боржник більше не заперечує факт його існування, є дані про активи боржника та його можливості. Володіючи такою інформацією, легше вибудовувати стратегію стягнення заборгованості.

З моменту появи у пресі (у виданнях "Голос України" та "Урядовий кур’єр") повідомлення про порушення судом справи про банкрутство інші кредитори підприємства мають місяць на те, щоб подати заяви із зазначенням суми стягнення. На практиці компаніям зазвичай не вистачає відведеного строку - далеко не всі кредитори відстежують публікації, тож можуть і не знати, що проти боржника порушено справу. Вимоги, про які кредитор не встиг заявити, вважаються погашеними. А процедура зміни списку кредиторів складна й тривала - тому, хто спізниться, необхідно отримати окрему ухвалу суду. "Такої проблеми можна уникнути, отримавши доступ до електронної системи "Банкрутство", яку веде держпідприємство "Інформаційні судові системи", - зазначає партнер юридичної фірми Arzinger Ігор Ткач.

Після затвердження судом реєстру кредиторів розпорядник майна проводить збори позикодавців, на якому шляхом голосування приймається рішення про створення комітету. Голоси розподіляються пропорційно до грошових вимог кредиторів. До комітету, що може складатися щонайбільше із семи осіб, потрапляють представники лише найбільших позикодавців. Заборгованість перед кредиторами першої черги (позики, забезпечені заставою) вдається погасити зазвичай повністю, або на 70–80%. За словами партнера юридичної фірми "Ілляшев та Партнери" Романа Марченка, у підприємства, яке залучило кілька банківських позик під заставу майна, активів вистачає зазвичай лише на погашення вимог фінансових установ. А останні розпродають активи так, щоб швидше відшкодувати свої втрати, але при цьому не замислюються про долю інших позикодавців. Банки не витрачають часу на пошук найкращого покупця, який би запропонував найвищу ціну за активи. Коли в комітеті кредиторів збираються лише представники банків, то іншим зацікавленим учасникам процесу, які зайняли пасивну позицію в очікуванні рішення комітету, розраховувати нема на що. У певний момент невеликих кредиторів поставлять перед фактом: майно розпродане, погашено 80% заборгованості першої черги і підприємство ліквідується.

І хоча вплинути на рішення комітету доволі складно, дрібним позикодавцям варто брати активну участь у процедурі банкрутства. Вони мають право не лише оскаржити рішення, а й спробувати відкликати членів комітету. Щоправда, лише за згодою більшості на загальних зборах кредиторів.

Юристи радять постійно ознайомлюватися з новими матеріалами справи, намагатися вести діалог з тими, хто відіграє в комітеті кредиторів провідну роль. "Якщо гра варта того, спробуйте навіть грінмейл (законне шантажування). Можна, наприклад, заявити про те, що якщо члени комітету не врахують ваші інтереси, то прийняття будь-якого рішення буде оскаржене вами і пройде довгу процедуру апеляцій, касацій, повторних касацій", - радить Роман Марченко. Однак така тактика приносить успіх лише в процесі реального банкрутства і мало чим допомагає в тому випадку, якщо банкрутство ініційоване з метою захоплення підприємства.

"Іноді варто поспілкуватися з одним із великих позикодавців і пообіцяти йому, що у випадку введення вас до комітету, ви підтримуватимете його позицію на голосуванні", - зазначає експерт. У юридичній практиці бували випадки, коли в такий спосіб з комітету кредиторів виводили великих позикодавців і їхнє місце займали кілька дрібних.

Справа банкрута

Українське законодавство захищає інтереси в першу чергу великих кредиторів. Позикодавець, який ініціює процедуру банкрутства, має право запропонувати свою кандидатуру розпорядника майна і, як правило, саме цю особу призначає суд. Комітет кредиторів, куди входять зазвичай найбільші позикодавці, ухвалює рішення щодо санації, ліквідації підприємства-боржника або про укладання з ним мирової угоди. Вони можуть клопотати про призначення арбітражного управляючого, ліквідатора, керівника санації. Комітет кредиторів відіграє ту саму роль на збанкрутілому підприємстві, що й наглядова рада та загальні збори акціонерів у працюючому акціонерному товаристві.

Проте в боржника залишається чимало можливостей псувати нерви кредиторам. Підприємство-банкрут здатне роками затягувати процедуру. Приміром, спочатку боржник може оскаржити саме рішення суду про порушення справи про банкрутство, потім - рішення суду про утвердження реєстру кредиторів або про призначення управляючого майном і так далі. Цілком нейтралізувати такі процесуальні диверсії неможливо. Однак кредитор може переконати суд у тому, що боржник навмисно затягує справу. Для цього є сенс надати документи, які б доводили небажання банкрута розраховуватися з боргами й клопотати про відхилення скарг боржника.

У деяких випадках, щоб контролювати процес банкрутства й позбутися боргів, підприємство-банкрут формує заборгованість перед дружньою компанією. Це дає їй змогу отримати більшість у комітеті кредиторів. Приміром, підприємство укладає з дружньою компанією контракт на поставку товарів, яку так і не здійснює. У бухгалтерських проводках договір не відображається, тож його можна укласти заднім числом. Водночас у контракті сторони передбачають великий штраф у разі непостачання товарів, що потім використовується кишеньковим кредитором як підстава для порушення процедури банкрутства. Суд визнає борг, а компанія згодом призначає "свого" розпорядника майна та арбітражного управляючого й ухвалює рішення щодо ліквідації підприємства-боржника. Таким чином боржники успішно відбиваються від вимог реальних кредиторів.

Якщо компанія намагається в такий спосіб уникнути стягнення заборгованості, то реальному кредиторові залишається лише один вихід - активно долучитися до судового процесу. "По-перше, можна оскаржити процесуальне рішення суду, яким затверджується склад комітету кредиторів, а також постанови, пов’язані із призначенням арбітражного управляючого, та всі його дії", - коментує Ігор Ткач.

По-друге, якщо найбільший кредитор не має реальних грошових вимог і був введений у справу боржником штучно - на підставі договорів, оформлених заднім числом, буде не зайвим звернутися до суду для визнання недійсними цих контрактів.

"Якщо в підприємства перед вами великий борг, то потрібно боротися. З одного боку, немає гарантії, що ви досягнете позитивного результату - визнання недійсними якихось рішень. Але з іншого боку - з вами спробують домовитися. Така тактика може спрацювати", - розповідає Роман Марченко.

Попри погіршення економічної ситуації в Україні, юристи не очікують великого сплеску справ про банкрутство. Кредитори не будуть форсувати події і масово звертатися до судів для визнання банкрутами боржників. Активи компаній-боржників у період кризи продавати нікому, відтак кредитори ризикують залишитися ні з чим. Вони скоріше віддадуть перевагу реструктуризації боргів, сподіваючись, що підприємство виживе і згодом поверне гроші.

Водночас не виключено, що самі боржники чимдалі частіше подаватимуть заяви до судів про порушення справ про своє банкрутство. Раніше рідко хто користувався цією нормою. Такий крок дозволяє боржникові тимчасово припинити виплати (закон передбачає введення мораторію на задоволення вимог позикодавців) і санувати підприємство.

Не за призначенням

Банкрутство як спосіб ліквідації підприємства

За даними Департаменту з питань банкрутства, на початку 2009 року понад 14 тис. українських підприємств проходили процедуру банкрутства. Деякі компанії роками перебувають у стані банкрутства, що допомагає їм уникнути стягнення заборгованості. Вони подають заяву до суду для порушення справи про банкрутство. Суд зобов’язує їх опублікувати відповідне повідомлення у пресі, після чого процес стає необоротним. Але публікація не з’являється, й інші кредитори не можуть внести свої заявки до реєстру вимог. Компанія, яказапустила процес, стає його єдиним учасником. При цьому іншої процедури банкрутства за законодавством жоден із кредиторів ініціювати не може. Вони роками пишуть скарги, та мало кому вдається зрушити справу з місця.

Як стверджують юристи, половина справ про банкрутство - не більш ніж технічна процедура, яку підприємець використовує для закриття юридичної особи. Таким чином він уникає незручного механізму ліквідації, що передбачає обов’язковий податковий аудит. У податковій службі завжди є черга на подібні аудити, тож чекати ліквідації можна нескінченно. А без свідоцтва податкової про те, що компанія не має заборгованості за обов’язковими платежами, підприємство не виключать із Єдиного державного реєстру. Крім того, при стандартній процедурі ліквідації всі борги компанії зараховуються до її валового доходу, з якого потім розраховується сума податкових зобов’язань. При банкрутстві підставою для виключення підприємства з реєстру може бути судове рішення про ліквідацію. У цьому випадку наявність заборгованості не береться до уваги. Сам же процес банкрутства може бути не таким тривалим, як ліквідація за стандартною "позасудовою" процедурою.