Відпочити на рейтингах

На Страсну неділю довелося відразу два висування потенційних кандидатів у президенти. Обоє заяви неофіційні ("рідні" політсили поки не дали "добро", та й кампанія за законом неначебто ще не стартувала), висловлені побіжно в інтерв'ю й слугують скоріше принциповим оголошенням "іду на ви". Але, якщо у випадку нинішнього президента, повідомлення про бойову готовність у сполученні з деяким презирством до рейтингів володіє не дуже яскравим, але все-таки відтінком сенсаційності, то сумніву відносно намірів його суперника за попередніми виборами навіть не виникали. "Я впевнений у тому, що я буду брати участь у президентських виборах. Я лідер партії, партія сьогодні є лідером національного рейтингу, і, природно, ми будемо брати участь у виборах", - поділився планами на найближче майбутнє Віктор Янукович, провокуючи закономірну реакцію "хто б сумнівався".

Готовність лідера Партії регіонів одночасно й реванш взяти, і країну від злочинно недотепної влади врятувати загальновідома. Заради другого "регіонали" старанно, хоч і не занадто впевнено, намагаються ліпити помітний опозиційний імідж. А щодо першого повинні "підсобити" оптимістичні для найбільшої парламентської фракції і її глави результати дослідження суспільної думки.

З великим ступенем імовірності, активність Віктора Федоровича викликали, з одного боку, вимоги історичного моменту (куй електоральне залізо поки гаряче, вірніше, поки криза в розпалі), з іншого боку - психологічний демарш давнього суперника. У той же час, повідомлення про суто "формальності" вдало збіглося в часі з оприлюдненням результатів декількох рейтингів. Віднині для головного парламентського опозиціонера виглядають досить обнадійливо: на відміну від інших "ветеранів" забігу, популярність надії "регіонів" підросла.

Дійсно, збігле вивчення результатів соцопитувань змушують переконатися: "регіонали", як ніхто іншої, можуть зараз собі дозволити широкі жести формату "як тільки - так відразу". Згідно з оприлюдненим 14 квітня результатам дослідження, проведеного компанією Research&Branding Group, і ПР, і Віктор Янукович залишаються лідерами у своєму "сегменті ринку". Отже, якби вибори відбулися найближчим часом, то збірня "регіонів" могла б розраховувати на 26,9%, відриваючись від наступного номера - БЮТ - більше, ніж на десять відсотків. Ще привабливіше виглядає персональний рейтинг Віктора Федоровича - 27,9% для першого "заходу", плюс майже впевнена перемога в другому турі.

Порівнянними результатами поділився 21 квітня й Київський міжнародний інститут соціології. Відповідно до версії КМІС, парламентський рейтинг Партії регіонів вищі - 38,8%, як, втім, і президентський - Віктора Януковича - 37,9%. І, як й інші колеги, перемогу в різноформатному другому турі соціологи прогнозують теж "регіоналу" номер один. Оскільки ще в грудні 2008 року, на думку соціологічної служби Центру Разумкову, амбіції глави ПР були готові підтримати тільки 19,8% виборців, приємний результат і необхідність замислитися для суперників дійсно в наявності. Тим більше що в Партії регіонів подібний успіх лідера, як водиться, сприймають, як закономірний успіх. І дійсно, час, криза й опозиційність справді працюють на "нововисунотого". Щоправда, якщо влягтися "спочивати на рейтингах", цього може виявитися й недостатньо.

Суворі опозиційні будні

У сформованій політико-економічній ситуації перебування в опозиції саме по собі може принести вагомий результат, а грамотний супровід додатковими діями допоможе яскраво зіграти на реваншистських настроях однієї частини виборців, протестних - іншій, на розчаруванні діючої влади - третьої й так далі... Частина політичних гравців подібною нехитрою істиною перейнялася вже давно й успішно. Гарний приклад тому - послідовне поводження а ля "ми піде іншим шляхом" (разові голосування разом з "олігархічними режимами", треба думати, - не береться до уваги), рік у рік демонстроване комуністами. За великим рахунком, не зі своєї волі відлучена від влади Партія регіонів одержала не найгірший з оглядкою на кризові часи стартовий капітал. Але от розпоряджається вона ним, на другий погляд, не занадто успішно.

Поверхневе спостереження за поводженням "регіоналів" демонструє їх підкреслене вживляння в роль знатних опозиціонерів. "Біло-блакитні" натхненно критикують урядово-президентські табори, шукають альтернативні шляхи розвитку країни, збираючи опозиційний Кабмін, проводять багатотисячні акції протестів - все, як у кращих західних "будинках". Подібна бурхлива діяльність дозволяє спостерігачам констатувати найбільшу активність представників ПР, як це нещодавно зробив Комітет виборців України. Все так, але практично до кожного "позитивно-опозиційного" діяння виникає низка запитань.

Те, що ПР, і особливо Віктору Януковичу, напередодні виборів поза владою незатишно й незручно, помітно неозброєним оком. Можливо, саме з незвички (а те й - тримаючи в розумі тріумфальне повернення) більшу частину споконвічно іміджево корисних ініціатив важко назвати реалізованими в тій мері, що вони заслуговують. За що б не взялися "регіонали" останнім часом, уникати "присмаку" недоробленості їх діям важко.

Формально опозиціонери встигають все, на ділі - можливо, було б краще, якби вони зосередилися на чомусь одному. Наприклад, левина частка парламентської діяльності "регіоналів" останнім часом присвячена тому, щоб не дати коаліціонерам істотно погіршити життя простих українських громадян. І вони дійсно це роблять. Щоправда, за старою традицією українського парламентаризму не стільки шляхом пропозиції своїх, найвищою мірою пронародних, ініціатив, скільки блокуванням чужих "намірів". У цьому сенсі позиція ПР, що стосується антикризової програми уряду, здобуває відтінок епічності. Для початку опозиціонери пояснили "недотепній" влади, що її план порятунку вітчизняної економіки ні на що не годиться, очевидно, розраховуючи "скосити" чергову порцію "антикризових" рейтингових дивідендів. Коаліційна філія все тієї ж влади напрочуд оперативно й доброзичливо "взявши під козирок": лідер фракції БЮТ запевнила, що пропозиції опозиції будуть розглянуті. Логічним варіантом дії "регіоналів" могло б стати висловлення задоволеності: дивіться, без міцних господарників-"азарівців" країна не виживе, навіть суперники це визнають. Але та ба. Чи то побоюючись підступу, чи то з іншої причини, "конструктивні критики" відразу ж дали задній хід - навіть якщо коаліціанти внесуть "регіональні" виправлення, самі автори голосувати за свої пропозиції не збираються. "Ми можемо допомогти уряду підготувати коштовний і досить серйозний документ, але, зважаючи на те, що ми не маємо можливості впливати на його реалізацію, прив'язувати себе до будь-яких документів з нині діючим непрофесійним урядом ми не будемо", - просто й дохідливо пояснив позицію однопартійців Олександр Єфремов. На тлі подібної послідовності навіть підхід "це ми не трибуну блокуємо, це ми перешкоджаємо протиправним діям у парламенті" - виглядає верхи логічності.

Свого роду півзаходу переслідують не тільки парламентські діяння опозиціонерів. Одна тільки форма, що при реалізації прийняло пафосну обіцянку Віктора Януковича через сто днів "підняти країну", заслуговує на пильну увагу. Безумовно, "регіонали" чесно виконали обіцянку: дійсно підняли, і навіть не раз... А от те, що масштаби п'ятничних акцій протесту (остання була відкладена з нагоди великоднього тижня), м'яко говорячи, не дотягають до обіцяних "широти й глибини" - зовсім інше питання. Чи то зусилля додавалися без особливого натхнення, чи те ступінь всенародних "голоду й холоду" соратники Віктора Федоровича здорово переоцінили, але результат у наявності. Вірніше, його майже повна відсутність.

Після згадування про протестні скромності, згадувати про "напіврозпад" деяких інших "регіональних" ініціатив буває навіть ніяково. Приміром, деякий смуток викликає доля настільки розрекламованого у свій час "тіньового уряду". Чудовий проект (хоч і зовсім не "вписаний" у законодавчі рамки), обернувся черговою "хатою-говорильнею", а не постійним джерелом альтернативних законопроектів, чого й варто було очікувати з оглядкою на західний досвід. Втім, як і багато чого іншого, починаючи з осінньо-зимового зразка всеосяжної антикризової пропозиції ПР про декілька пунктів...

Ми підемо іншим шляхом?

Ситуація, коли й непогані "регіональні" теорії, послідовно й непохитно виявляються не занадто послідовно втіленими на практиці, викликає замисленість. На перший погляд складається враження, що відсутність натхнення при грі в опозицію пов'язано, якщо не з переконаністю, що "грати" залишилося недовго, то з упевненістю, що перемога на всіх можливих виборах сама слухняно впаде "регіоналам" у руки. Просто "тому що" криза, влада погана, а без Януковича країні нікуди, і вона зобов'язана сама це усвідомити. З одного боку, зростаючі рейтинги дійсно грають на руку подібної версії, з іншого боку - розраховувати на безперервний приріст популярності тільки за рахунок "ми будемо добре дивитися при владі", теж не варто - опозиційна ніша, хоч і не безмежра, але однаково "розтягується" на декількох претендентів, що розраховують на протестні настрої. А бездіяльність у її рамках виляється не тільки втратою позицій головних критиків правлячої верхівки, але й ростом конкуренції з боку бравого "політмолодняка", бурхлива діяльність якого прямо пов'язана з тим, що йому на рейтингах почивати ніколи, та й ніде... Щоправда, подібні теоретичні побудови мають сенс тільки в тому випадку, якщо сьогоднішні опозиціонери не планують зміцнити свої позиції "кружним шляхом" і вже найближчим часом.

Практично синхронно з ускладненням "ритуальних танців" в українському парламенті відродилися й, позабуті було, чутки про "широке" переформатування більшості. Чергова реанімація, імовірно, пов'язана з перспективами редагування Основного закону. Нагадаємо, на сьогодні найбільше й найглобальніше за всіх переписати Конституцію має бажання її нинішній гарант - але не має можливості, втіленої в необхідній підтримці парламентаріями (захмарні плани про "через референдум" поки залишимо за дужками). Зате можливість мають дві найбільші фракції Верховної ради, яким для цього й "багнетів" би вистачило, і консенсус міг би відшукатися, але поки - не мають бажання. Вірніше, Віктор Янукович запевняє, що, на випадок чого, його політсила буде реагувати "по-піонерськи": "На відміну від БЮТ ми ніколи не говорили "ніколи", і якщо це потрібно для виходу із кризи, то, звичайно, ми поступимося своїми амбіціями і підемо на подібне рішення", - але ступінь власної лояльності лідер ПР поки не обговорює. У БЮТ, у свою чергу, факт переговорів заперечують.

Знайти загальний знаменник для нового формату "ширки" не так вуж важко: об'єктивно вона б дуже знадобилася й ПР, і БЮТ й у конституційних намірах, і з погляду "офіційного" розподілу сфер впливу. І все б добре, так тільки вибори "трапилися" не вчасно: крім ускладненого переговірного процесу й готовності лідерів прислухатися до переговірників, на покуті закономірно стає потенційний вплив "консенсусу" на умонастрої виборців. Але, якщо для Юлії Тимошенко перегляд "ніколи й нізащо" може призвести до настільки драматичних результатів, що й волею-неволею захочеться вибирати умовно значимого президента в парламенті, то для ніжно прив'язаних до "владного" режиму роботи "регіоналів" гра може виявитися варта свіч, хоч і з деякими натяжками. Головне отут не переоцінити ступінь лояльності симпатиків - з одного боку, і відшукати внутрішню згоду (не даремно ж Тарас Чорновіл "раптом" поділився інформацією про розбіжності між Віктором Януковичем і Ринатом Ахметовим) - з іншої... Якщо раптом ляжуть всі карти відразу - у широкої коаліції можуть відшукатися шанси на існування. У всякому разі, такої точки зору із завзятістю дотримуються представники самої маленької парламентської фракції, а сам Володимир Литвин запевняє, що нову Конституцію Україна може побачити ще до липня. Піар-активність, що набирає обертів, саме "литвинівців" можна зрозуміти: на думку Олега Зарубинського, ціною коаліційної "ширки" може стати "адекватна посада" для Віктора Януковича. І через хвилювання в БЛ, варто припустити, що соратники Володимира Михайловича запереживали за спікерське крісло...

Примарна чи ні, але перспектива "широкої" коаліції й супутніх їй "благ", поки залишається питанням майбутнього невідомого ступеня віддаленості. І, знаючи договірні таланти українських політиків, можна дозволити собі розкіш у цьому майбутньому трохи засумніватися. А президентські вибори у будь-якому випадку наближаються, і як би не хотілося Віктору Януковичу зіграти "по-дорослому", на сьогодні його можливості обмежені опозиційним буттям. При "правильному готуванні" вони аж ніяк не такі мізерні, як це може здатися. Головне, підходити до проблем з фантазією й не обмежуватися півзаходами, надаючи всім бажаючий простір для критичного маневру. Так, для кандидата, звичного до влади, радісним рапортам з телеекранів і приємною "адмінстраховкою", такий старт може здатися незручним. Але кому зараз легко?..

Ксенія Сокульская