Чоловік Олени Кульбіт працював на невеликій фабриці в Івано-Франківську, де займався виготовленням дерев'яних сувенірів. Коли його скоротили, він переніс виробництво додому і підключив до роботи дружину та двох синів. Готові вироби сім'я продає в магазині, обладнаному в їхньому власному будинку.

Оптовим покупцям товар привозять на своєму фургоні, що придбали спеціально для цих потреб. Зараз Олена просить позичити їй 7,5 тис. грн. на закупівлю сировини для виробництва - щоб збільшити капіталообіг сімейного бізнесу і отримати додатковий прибуток. Гроші потрібні на відновлення будинку, що минулого літа горів.

96% повернення

Це одна із сотень тисяч історій, опублікованих на сайті Kiva.org - найпопулярнішому порталі, присвяченому некомерційному мікрокредитуванню. За статистикою, щотижня 3900 підприємців, що розповіли про себе на сайті, одержують позики від 18 тис. кредиторів на загальну суму $1,548 млн. Олені з Івано-Франківська вже перерахували 21% від необхідної суми. На її сторінці можна подивитися, від кого надійшли гроші: серед кредиторів - 22 американця, чотири канадці, один португалець і один німець. Більшість із них позичили припустимий мінімум - $25.

- Це люди різного статку. Середній клас, заможні бізнесмени, корпорації - наприклад, McDonald's і Burger King. Є і студенти, і навіть школярі. Видавати мікрокредити стало особливо модно після того, як Kiva побувала на шоу Опри Уінфрі, а винахідник мікрокредитування Мухаммед Юнус в 2006 році одержав Нобелівську премію миру, - розповідає Фокусу Андрій Барков, директор українського представництва міжнародної благодійної організації Hope - "Надія України".

Його колектив знаходить у країні потенційних позичальників і виступає гарантом перед кредиторами.

Позичальники із усього світу на Kiva.org здебільшого ремісники. Україна ж представлена переважно ринковими торговцями.

- Справа в тому, що кредиторам потрібні історії, - пояснює Андрій, - а в людей, які стоять на ринку, такі історії є. Адже вони, зазвичай, колишні вчителі, інженери, учні.

Сьогодні вони самі виходять на зв'язок із благодійною організацією, ті, хто вже брав участь у програмі, приводять знайомих. Така порука вітається, оскільки відсіває претендентів з поганою репутацією. Якщо ж позичальник не погашає заборгованість у зазначений термін, це позначається на іміджі організації - партнера Kiva.org. У цьому випадку її підопічним кредитори будуть менш охоче позичати гроші. Щоправда, як свідчить статистика Міжнародного банку реконструкції та розвитку, за 30 років активних робіт з мікрокредитування в усьому світі повернення позик склало 96%.

Ми потайливі

Українці могли б одержувати в десятки разів більше кредитів, якби були більш відкритими, вважає пан Барків. Джек Джонсон з Нью-Гемпшира, позичаючи Івану Петренку з Нової Лепетихи, не одержує дивідендів - замість цього він хоче знати, як справи в Івана: чи купив він новий кіоск, чи залатав дах, чи зібрав урожай. Автоматично генерований RSS-канал сайту дозволяє стежити за оновленнями в реальному часі - створюється унікальна для кожного кредитора стрічка новин: скільки пончо продала його позичальниця-ткаля з Мексики, які мережі купив рибалка з Африки, як успіхи в афганця, що позичив гроші на підручники для сина.

- Загалом, кредиторові хочеться, щоб гроші приносили користь. Але наш Петренко не хоче звітувати, - говорить Андрій.

Щоправда, у більшості випадків українським позичальникам просто нема чого розповісти своїм благодійникам: кредити не стільки дають їм можливості розширити бізнес, скільки допомагають зберегти існуючий, вижити.

За кордоном благодійні організації проводять тренінги для позичальників, щоб ті грамотно розпоряджалися отриманими коштами. Безкоштовне навчання пропонує і "Надія України", але позичальники до таких послуг ставляться скептично. За словами Андрія Баркова, вони вважають, що вже мають всі необхідні знання: мовляв, за 20 років роботи на ринку зрозуміли, що до чого.

- Ми хочемо, щоб люди навчилися хоча б вести облік доходів і витрат, але безуспішно. На тренінги приходять одиниці, - розповідає пан Барків. - Зате є приклади, коли навчання допомагало підприємцям зростати. Була в нас у Запоріжжя одна людина - володіла п'ятьма-шістьома кіосками, потім стала великим начальником у мережі супермаркетів.

Банкір для бідних

Дохід банку від кредиту у розмірі $10 млн. порівняємо з доходом від ста кредитів по $100 тис., але операційні витрати в першому випадку в сто разів менші. Тому банку невигідно займатися дрібними операціями. Вони встановлюють транзакційні збори, які роблять операції з невеликими сумами невигідними для клієнтів. Мухаммед Юнус, створюючи свій банк, мислив зовсім інакше. Він задумався про створення системи мікрокредитування в 1974 р., коли довідався, що 42 жителі одного бідного бангладешського селища для здійснення своїх планів потребують загальну суму $27.

Юнус почав брати позики в банках і позичати гроші незаможним ремісникам. Незабаром він виявив, що ті справно повертають позики. Молодий доктор економічних наук перетворився в "банкіра для бідних". Сьогодні заснований ним банк Grameen обслуговує 7 мільйонів позичальників, 97% з яких - жінки. Як пояснив пан Юнус в інтерв'ю Фокусу, "у жінок відповідальність набагато вища, жінки завжди більше уваги приділяють дітям, вони думають про майбутнє - як вибратися з убогості". Розмір виданих банком Grameen мікрокредитів досяг $6,5 млрд., з яких 98,4% повертаються повністю і вчасно.