Останнім часом стало проблематичним знайти вільну банківську комірку. Саме до них перекочували готівкові вклади українців. І хоча відсотків за це банки не виплачують, навпаки, за комірку доводиться платити, українці зараз охоче йдуть на це. Криза знизила ціни на багато товарів. І ті, хто "пішов у кеш", вичікують, коли вони впадуть ще нижче, щоб скупитися задешево. Але для цього необхідно мати можливість швидко вийняти зі схованки гроші, що й забезпечує банківська комірка.

Зараз вона набагато вигідніша від депозиту, тому що багато банків однаково не виплачують за ними відсотки, та й гроші зняти зі свого рахунку в них досить проблематично. Зрозуміло, що бізнес уже давно прорахував всі ці варіанти. І зараз між різними його секторами розгортається запекла боротьба за зняті з банківських рахунків гроші. Основними конкурентами за це є ті ж банки, будівельники, торговці нерухомістю і низка інших інвестиційно привабливих секторів, наприклад - вкладення в дорогоцінні метали.

Багато з фінустанов підвищують відсоток за вкладами, зменшують термін депозитів, активно рекламують свої послуги, підкреслюючи свою надійність і оперативність у видачі грошей. Але 30-40% за кредит у гривні, які вимагають ті поодинокі українські банки, які ще не згорнули свої кредитні операції для населення, свідчать про те, що із кредитними ресурсами в банків великі проблеми, хоч вони й звично пояснюють ціну кредиту великими політичними та економічними ризиками в Україні.

Цікаво, що банки давно вже саме цим пояснюють високу, що у рази перевищує західну, вартість позикових коштів, що впливає практично на всі ціни в Україні. Тобто гроші за високі ризики вони вже взяли у вигляді високих відсотків за кредит і продовжують брати їх зі своїх клієнтів, навіть збільшуючи їх під шумок кризи.

Схоже, що українські політики старанно виконують саме це, найголовніше замовлення вітчизняного і міжнародного капіталу - створювати умови для високої плати за ризики роботи в Україні. Але, як засвідчила фінансова криза, взяти на себе вже оплачені клієнтами витрати у випадку непередбаченої ситуації, банки не поспішають. Навпаки, під час кризи вони вирішують свої проблеми за гроші вкладників, а не зменшують свої прибутки, виконуючи умови депозитних договорів. Щоб не повертати гроші вкладникам, банкіри воліють звертатися до Нацбанку із проханнями про введення тимчасової адміністрації, що за їх розрахунками все спише. І в цьому їм активно допомагають Нацбанк і уряд, вводячи тимчасові адміністрації то в одному, то в іншому банку.

Дивне поруч. Під час кризи зарплати і премії топ-менеджерів банків, як свідчить статистика, зростають у рази. Чи не за гроші вкладників, які вони не поспішають їм повертати, хоча термін депозитного договору вже давно минув?

А далі за ці ж безкоштовно позичені в населення кошти може початися скуповування здешевленого житла та інших активів в Україні. Так що питання: "Коли гроші українських вкладників повернуться у фінансову систему країни і почнуть працювати на економіку?" коректніше було б сформулювати так: "Коли заморожені вклади українців припинять збагачувати банкірів і власників банків і повернуться до їх власників?" Але українська влада чомусь не поспішає задати це закономірне питання, що випливає із кризи, українським фінансистам.

Зрозуміло, що в ситуації такої хамської поведінки із клієнтами, вкладники українських банків уже не скоро повернуться до них. Адже перед ними навіть не вибачилися. Не сказали, коли віддадуть гроші і що збираються зробити для цього. Просто зачинили двері перед носом і все. Хоча при виведенні депозитних договорів менеджери старанно записували електронні адреси і номери телефонів вкладників. На випадок, як пояснювали вони, форс-мажору. І от непередбачені обставини наступили. Але ні дзвінків, ні листів з вибаченнями та інформацією про те, що буде з їх вкладами далі, клієнти банків так і не одержали. Що відбувається з їх грішми, вони довідаються не від голів правлінь банків та їх заступників, а з газет. Хоча починаючи працювати в Україні, світові фінансові установи охоче розповідали про високі стандарти роботи, які вони привнесуть в українську економіку.

Схоже, що гранди світового бізнесу забули ці стандарти на Заході, збираючись на роботу в Україну. Незважаючи на привабливі пропозиції, які звучать із усіх боків, навчені гірким досвідом люди тепер дуже неохоче розлучаються з готівкою. Саме в цьому - головна небезпека кризи. Не тільки окремі сектори економіки, але й вся країна Україна втратила довіру власних громадян, як держава, що гарантує схоронність вкладів і можливості цивілізованого ведення бізнесу.

Найкраще, що може зробити в цій ситуації український вкладник - це сховати свої гроші в панчоху і перечекати кризу. Що зараз, власне, і відбувається.

Українська влада повинна припинити закликати вкладників відновити довіру до банківської системи. А, змусивши банки почати повертати депозити громадян, продемонструвати, що вона не віддасть свій власний народ на розтерзання світових і вітчизняних фінансових грабіжників. Без цього в умовах кризи зарплати українців будуть меншими, а прибутки чиновників і бізнесменів - більшими. Криза для банкірів - час кувати гроші. Замороженими вкладами громадян вони можуть розпоряджатися як завгодно, створюючи міцне фінансове майбутнє для своїх родин, а не власників вкладів.