Навіть у найкращі роки своєї роботи вона не змогла наростити обсяги видобування в повні двісті кілограмів. Згодом було прийнято закон України "Про затвердження Загальнодержавної програми розвитку мінерально-сировинної бази України на період до 2010 року" (від 22 лютого 2006 року № 3458-IV). Але незважаючи на всі ці документи, держава так і не спромоглася отримати постійного стабільного видобутку золота із власних надр, хоча потенціал для цього існує.

У вищезгаданому законі головними золотоносними провінціями країни названо Карпати, Донбас та Український щит. Так, у Карпатах розвідані запаси золота становлять майже 55 тонн (на родовищах Мужіївське та Сауляк), а потенційні - близько 400 тонн. Але й це не все: на Закарпатті чималі запаси срібла (5,5 тисячі тонн), свинцю (2,7 мільйона тонн), цинку (5,3 мільйона тонн). Скільки ж золотого добра сховано у надрах Донбасу, точно не знає ніхто, бо геологічної розвідки держава там не проводила. За даними ж, поданими в законі, там міститься не менше 400 тонн золота. На Українському щиті загальні золоті ресурси оцінили в 2 400 тонн. З них понад 620 тонн золота зосереджені у шести родовищах: Майське, Клинцівське, Юр’ївське, Сергіївське, Балка Золота та Балка Широка.

В Україні справді існує непоганий потенціал для розвитку золотої справи, розповідає геолог-пенсіонер Сергій Нечаєв. Він говорить, що відкритої інформації про реальні запаси золота не знайти, бо це стратегічний ресурс. Однак з підрахунків різних експертів, розповідає він, випливає, що наші золоті ресурси - не менше трьох тисяч тонн. Зважаючи ж на світові тенденції, коли ціна на золото підіймалася, держава повинна активно розробляти цей ресурс. А у нас реально відпрацьоване тільки Мужіївське родовище у Закарпатській області, яке до того ж на сьогодні не зрозуміло чи живе, чи мертве, констатує Нечаєв. Щоб відкрити нові родовища, потрібно проводити геологічну розвідку, а в держави на це коштів немає.

За словами доктора геолого-мінералогічних наук, завідувача відділу міжнародного співробітництва та науково-організаційної роботи Українського державного геологорозвідувального інституту Бориса Малюка, золоті руди, залежно від вмісту благородного металу, поділяються на багаті, середні та бідні. За цією класифікацією більшість українських руд належить до багатих. Але на відміну від інших країн, процес отримання золота із руди набагато складніший та затратніший.

Так, у Західній Африці золото видобувають відкритим способом, тобто знімають шар грунту, отримують руду і з допомогою методу ціанування (використовують ціаністий калій) відокремлюють золото від породи. Це дозволяє мінімізувати виробничі витрати та отримати до 90% жовтого металу із руди. Однак ціаніди завдають шкоди навколишньому довкіллю. В Україні ж золото отримують підземним способом, копаючи шахти. З них дорогоцінну руду підіймають на поверхню, подрібнюють і з допомогою методу гравітації (фактично вимивають у спеціальному приладі) отримують золото. Такий метод не впливає на екологію довкілля, але його ефективність вимірюється 60% золота від усього об’єму, яке можна було б отримати з руди. Не використані золоті рештки залишаються у переробленій руді ("хвости"), яку можна ще переробляти з допомогою ціанідів. Отримане ж золото збагачують до 999,5-ї проби та продають до держскарбниці. Там воно накопичується і утворює золотовалютний стандарт країни.

За словами опитаних експертів, держава ігнорує золотий сектор, бо прибутки від нього для неї незначні. А от кошти, які потрібні вкласти для підняття галузі на етапі розвідки, вимірюються мільйонами доларів, а на етапі видобування - десятками мільйонів. Мінімальна рентабельність золотовидобутку становить 15%, а термін окупності золотих інвестицій - починаючи від шести років.

Відтак українське золото набагато цікавіше навіть іноземним інвесторам. Ще до кризи деякі іноземні компанії намагалися зайти на цей ринок, але безрезультатно... Навряд чи з’являться іноземні гроші на золотокопання і в умовах кризи, коли кожна копійка на рахунку. До того ж, головної приманки для інвесторів - офіційної команди про приватизацію золотих родовищ - від влади не прозвучало.

Поки українці "і самі не гам, і другому не дам", світова спільнота невпинно нарощує обсяги видобування. За даними Бюро сільського господарства та ресурсів Австралії, видобуток золота на рудниках в Китаї (за рахунок введення в експлуатацію нових рудників) та Індонезії (з допомогою відновлення чистоти руди) на кінець 2009 року може зрости до 2 476 тонн. А от середня ціна золота, за прогнозами Бюро, може зменшитися на 7%, до 810 дол. за унцію. Але не зважаючи на це, фінансові аналітики вважають дорогоцінні метали "безпечною гаванню" на випадок посилення нестабільності на світових фінансових ринках.

Майже вторять їм наші експерти. За словами президента Союзу ювелірів України Дмитра Видолоба, українці зберігають гроші й у золотих зливках, і в ювелірних виробах з дорогоцінним камінням. За даними Видолоба, підсумки 2008 року із виготовлення ювелірних виробів просто перевершили всі сподівання: 84 тонни виробів зі срібла та золота (у 2007 році було 68 тонн 252 тисяч).

"У минулому році на початку кризи обсяги ювелірного виробництва вийшли на рівень 20% від обсягів виробництва провідних країн виготовлювачів ювелірних виробів таких як Італія, Китай, Туреччина. Зараз галузь лежить: залежно від регіону показник падіння споживання ювелірних виробів за перший квартал 2009 року становить від 70 до 90%", - бідкається ювелір. Щоб втримати споживача, золотих справ майстри вже знизили ціну на золоті прикраси на 20-25%, але чи будуть і далі це робити, не впевнені. Все залежить від того, як ляже валютна карта...

Проблема полягає у тому, що української сировини (золота) знову ж таки фактично немає. Головними постачальниками матеріалу виступає населення, яке здає власний дорогоцінний брухт (старі сережки, ланцюжки, персні тощо) та віддає на переплавку придбані у банків золоті зливки. Банки ж купують золото за кордоном. Тому, як тільки відбуваються валютні коливання у бік зростання, то й ціна на ювелірні вироби з нового золота збільшується.