Жменя рису на день - таким є поширене уявлення про зарплату робітників у Китаї. Насправді це не так. Протягом останніх 15 років заробітки китайців швидко зростали - 2009-го середня зарплата на підприємствах Піднебесної сягнула $360 на місяць. Тепер як еталон дешевої робочої сили краще наводити українців - після девальвації гривні оклади в Китаї помітно вищі, ніж в Україні. За даними Держкомстату, у I кварталі 2009-го зарплата в нашій країні становила в середньому 1736 грн, або лише близько $220 на місяць. Якщо низькі заробітки створили економічне диво в Китаї, Японії, Південній Кореї та деяких інших державах, то чи можуть вони посприяти розвитку економіки в Україні? Можуть, але тільки за певних умов.

Країна дешевої праці

Якщо бути точним, середня зарплата на рівні $360 зафіксована не в усьому Китаї, а лише в містах. Доходи жителів сільської місцевості підраховуються окремо і вони значно менші - близько $80 на місяць. Однак порівняння заробітків українців із зарплатою робітників у китайських містах все-таки коректне. У містах проживає 45% населення Китаю, і саме там розташована основна частина виробничих потужностей країни. До сільської місцевості належать поселення з кількістю мешканців не більше 3 тис., зайнятих, насамперед, в аграрному виробництві. Тому доходи на рівні $80 на місяць відображають низькі заробітки селян.

Оклади у промисловості та сфері послуг у Піднебесній значно більші. У цілому вони перевищують рівень України навіть з урахуванням поширених у нашій країні тіньових зарплат (які оцінюються в суму від 15% до 45% від офіційного фонду заробітної плати). Наприклад, минулого року середня зарплата на китайських підприємствах, які випускають тканини й одяг, становила $195 на місяць. А працівники швейних фабрик в Україні отримували 1011 грн. До девальвації гривні це також було близько $200. Однак з кінця минулого року - лише $120–130. "Зарплата на китайських швейних підприємствах зараз вища, ніж в Україні", - підтверджує дані статистики Валентина Ізовіт, президент асоціації "Укрлегпром".

Україна й раніше була країною з найдешевшою робочою силою в Європі, за винятком Молдови. Однак падіння гривні значно збільшило відставання країни від сусідів, адже валюти інших держав подешевшали до долара за останні півроку не на 60–80%, як гривня, а лише на 20–40%. Так, у лютому цього року середня зарплата в промисловості в Україні зменшилася до $234 за місяць, у Білорусі - до $376, у Росії - до $426, а в Румунії - до $448. Нижчі, ніж в Україні, зарплати тільки в більшості африканських країн, у багатьох азіатських державах (таких як В’єтнам, Малайзія, Індія, Пакистан), а також у деяких країнах Латинської Америки (Парагвай, Еквадор). Проте від більшості з них Україну відрізняє поєднання вигідного географічного розташування, розвиненої інфраструктури та відносно високого рівня базової освіти населення. У такій ситуації українські компанії мали б активно відвойовувати ринки у закордонних конкурентів, а іноземні інвестори стояти в черзі, щоб отримати право на будівництво підприємств в Україні. Але цього не відбувається - принаймні поки що.

Коефіцієнт марної дії

"У Польщі, щоб обробляти 500 га землі, потрібен один працівник. А в Україні - п’ять", - розповідає англійський бізнесмен Ричард Спінкс, директор компанії Landkom International, що вирощує рапс і пшеницю в Україні. Основна проблема, що не дозволяє більшості українців претендувати на високі заробітки, - низька продуктивність праці. За розрахунками Міністерства економіки, у 2002– 2007 роках вона зростала досить швидко - у середньому на 6,7% на рік. Однак порівняно з іншими країнами продуктивність праці в Україні все ще дуже низька. Про це побічно свідчить ВВП на душу населення. За даними МВФ, за цим показником ($3920 у 2008 році) Україна посідає 95-те місце в списку 179 країн світу.

Не йдеться про те, що українські працівники ледачі чи недисципліновані. "Звісно, Україні складно конкурувати, наприклад, з Японією. Але закордонні інвестори, які забезпечують гарну робочу атмосферу, відзначають, що українці дуже лояльні та працьовиті", - зазначає Тронд Мое, голова київського представництва норвезької компанії Telenor і президент Європейської бізнес-асоціації. Його слова підтверджують і дані опитування, проведеного при підготовці звіту про конкурентоспроможність України перед Світовим економічним форумом у Давосі 2008 року. Лише 3,1% опитаних топ-менеджерів компаній назвали несумлінне ставлення до роботи серед п’яти головних проблем ведення бізнесу в нашій країні. Згідно з даними цього ж звіту, за співвідношенням оплати й продуктивності праці Україна займала досить високе 26-те місце у світі, випереджаючи Румунію (59-те місце), Польщу (72-ге) і Туреччину (83-тє). Іноземні інвестори справляються і з крадіжками працівників. За словами Ричарда Спінкса, для цього досить налагодити систему контролю. Щоправда, при цьому Landkom International платить працівникам агрогосподарств зарплату, вдвічі вищу за середню, - щонайменше 2 тис. грн на місяць.

Одне з найочевидніших пояснень низької продуктивності праці в Україні - застаріле обладнання. На тих підприємствах, де використовуються нові технології, обсяг випуску продукції на одного працівника не відрізняється від рівня інших країн. "На всіх без винятку підприємствах нашої компанії у світі діють однакові стандарти продуктивності", - повідомляє Ірина Шамплінська, менеджер із персоналу тютюнової компанії "Джей Ті Інтернешнл Україна". Попри кризу ця компанія змогла підвищити оплату праці своїх працівників на 15%. Адже за світовими мірками середня зарплата на підприємстві невелика - 3,2 тис. грн на місяць. Завдяки високій продуктивності праці непогані заробітки у фахівців, зайнятих в IT-індустрії. "Сьогодні Україна - один із найрозвиненіших ринків IT-аутсорсингу, що вже давно конкурує з Індією й Тайванем не завдяки низькій ціні робочої сили, а за рахунок високого професійного рівня програмістів", - констатує Ерік Франке, радник віце-президента Microsoft у Центральній і Східній Європі.

Але це виняток із правил. За словами керівника Української спілки промисловців та підприємців Анатолія Кінаха, фізичний і моральний знос основних фондів у промисловості сягає 60– 70%. Металургійні комбінати використовують застарілі високозатратні технології, наприклад, мартенівське виробництво сталі. Багато підприємств спеціалізується на випуску напівфабрикатів із низькою доданою вартістю або товарів, конкурентоспроможних лише на деяких ринках (так, продукцію машинобудівних підприємств важко продати за межами СНД).

Утім, брак нового обладнання зовсім не вичерпно пояснює причини низької продуктивності праці. Адже Україна програє іншим країнам навіть у тих галузях, де велика частка витрат на робочу силу в собівартості продукції, а оновлення основних засобів не потребує гігантських капіталовкладень. Незважаючи на низькі зарплати українських швачок, полиці вітчизняних магазинів заповнює китайський і турецький одяг. Чому ж так відбувається?

Забагато менеджерів

"Коли курс гривні знизився, на швейні підприємства пішли замовлення. Але збільшувати виробництво важко - не вистачає оборотних коштів, банки не кредитують", - скаржиться Валентина Ізовіт. Однак брак оборотного капіталу - не єдина проблема. На думку експерта, закордонна продукція більш конкурентоспроможна за рахунок неповної сплати податків при імпорті. Тому українські фабрики шиють одяг для Західної Європи, а на внутрішній ринок працюють, насамперед, дрібні підприємства, які виживають за рахунок спрощеної системи оподаткування. Але з сірим імпортом їм не впоратися. Пояснення Валентини Ізовіт побічно підтверджують дані першого заступника глави Секретаріату президента Олександра Шлапака. За його словами, у 2009-му середня митна вартість імпортованих на український ринок товарів істотно знизилися порівняно з минулим роком.

Приклад легкої промисловості частково ілюструє головну причину низької продуктивності праці в Україні - високий ступінь монополізації ринків. У випадку зі швейними фабриками частина гравців ринку (імпортери) отримала переваги над іншими (виробниками). Подібну ситуацію можна спостерігати в багатьох секторах економіки, тільки там може йтися про домінування певної групи виробників. Висока концентрація бізнесу є причиною неефективної організації праці. Навіщо підвищувати продуктивність чи оновлювати обладнання, якщо монополісти або учасники олігополії й так можуть отримувати значний прибуток - за рахунок завищення цін або одержання субсидій і пільг від держави.

Штат таких компаній може бути роздутим. За оцінкою консалтингової компанії McKinsey, серед причин невисокої продуктивності російських сталеливарних комбінатів (які зазнають тих самих проблем, що й українські) - неефективне використання ремонтного й допоміжного персоналу, дублювання функцій різних служб, а також "надто велика частка менеджерів середньої ланки". "У середньому по російських сталеливарних компаніях частка адміністративного персоналу в 1,5–2 рази вища, ніж на передових міжнародних підприємствах: відповідно 22–29% і 14–16%", - йдеться в опублікованому у квітні цього року дослідженні продуктивності праці в Росії McKinsey Global Institute.

За оцінками дослідників Організації економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР) Крістіана Джіанелли та Вільяма Томпсона, ступінь концентрації гравців на українських ринках у 2007 році був високим, навіть вищим,допомогою індексу Херфіндаля-Хіршмана, що враховує кількість компаній на окремих ринках, а також частки основних гравців). При цьому, за оцінкою ОЕСР, концентрація на регіональному рівні удвічі-втричі перевищуваланками були визнані виробництво продуктів харчування і сектор послуг підприємцям, а наймонополізованішими - енергетика, фінансовий сектор, готельний і ресторанний бізнес. Головною причиною недостатньої конкуренції в Україні ОЕСР назвала ння на ринокнадмірне держрегулювання економіки (бар’єри для входже нових фірм та їхнього розвитку, відсутність ефективної процедури банкрутства). ніж у Росії майже в усіх секторах економіки (оцінка здійснювалася за загальноукраїнський показник. Найбільш конкурентними ри

Ці висновки не суперечать результатам опитувань керівників іноземних компаній, які відносять до основних проблем ведення бізнесу в Україні корупцію, високі податкові ставки й незручну систему оподаткування (а також політичну нестабільність). "Навіть у Білорусі набагато легше організувати виробництво порівняно з іншими країнами, які вже перебувають у складі Європейського Союзу (Польща, Румунія, Словаччина тощо)", - стверджує Тронд Мое.

Якщо монополізація бізнесу зменшиться, низькі зарплати допоможуть прискорити зростання економіки в Україні. Інакше доведеться чекати наступного кредитного буму на світових фінансових ринках, який знову заллє країну потоком дешевих грошей.