Європейська рада вже на найближчому засіданні має намір розглянути питання про фінансову допомогу Україні для оплати російських енергоносіїв. Особливої надії на те, що гроші дадуть, немає. Та й сама Україна не зверталася з таким проханням. Натомість ідею допомогти українцям грошима озвучив італійський прем’єр-міністр Сильвіо Берлусконі, відомий своїми близькими стосунками з російським колегою Володимиром Путіним. Заява Берлусконі може розцінюватися як реакція на постійні попередження російських представників (а серед них були і сам Путін, і президент Росії Дмитро Медведєв, і керівники Газпрому): якщо Україні не дадуть грошей, Європу може чекати нова холодна зима.

На останній зустрічі з посланцями Європейського Союзу в Хабаровську Дмитро Медведєв у найжорсткішій формі відмовився надавати гарантії безперебійних поставок газу з Росії в Європу.

"З чого б це?" - запитував глава російської держави на прес-конференції, знову й знову нагадуючи європейцям, що в їх бідах винна Україна. Водночас прем’єр-міністр Росії Володимир Путін у найелегантніших висловах пояснював прибулій в Астану Юлії Тимошенко, що Україна немає особливого вибору, крім як погоджуватися з російськими умовами поставок газу. Більш того: на думку Путіна, жодних особливих можливостей для повторення торішнього сценарію Україна вже немає, тому що в її підземних сховищах не буде достатнього обсягу газу для його реверсу в східні регіони країни. Та й Захід уже доволі наляканий тим, що сталося минулої зими, тому буде активніше тиснути на Україну, щоб не допустити реверсу.

Здається, що жодного іншого виходу, крім як здатися на милість Росії, Україна і навіть Європи немає. Але це тільки на перший погляд. Російські керівники поводяться так жорстко, бо нервують. Споживання газу у світі з дня на день скорочується, а ціна на нього якщо й зростатиме, то незначно. Адже нинішнє збільшення цін на нафту не таке серйозне, щоб вважати, ніби Росія зможе виручати за прив’язане до вартості нафти блакитне паливо колишні гроші. Тому Росія зацікавлена в продажу саме великих обсягів газу, а не газу взагалі. І російсько-українська угода, у якій підтверджується закуповувана Україною кількість сировини (при тому, що вже сьогодні країна не має потреби в зафіксованих обсягах) - свідчення того, що тепер Москві доведеться буквально нав’язувати товар споживачеві.

На практиці це означає, що можливості розкидатися клієнтами - ані багатими, ані бідними - Росія й Газпром немає. Стверджувати, що жодних альтернатив російському газу немає, теж було б необачно. Трубному - так, сьогодні немає, хоча завтра може з’явитися. Але є ще й скраплений газ. Поки він був дорогий, а Росія поставляла газ справно, особливої уваги до нього не виявляли й торгували цим видом палива в інших регіонах світу. Аж ось нещодавно Польща підписала з Катаром довгочасну угоду про поставки скрапленого газу. Найбільший у Європі термінал з прийому СПГ було відкрито в Уельсі, церемонію відвідали королева Великої Британії та емір Катару.

Будівництво аналогічного термінала розпочала Хорватія. Можливо, навіть у нинішніх умовах скраплений газ буде трохи дорожчий, ніж трубний. Проте він завжди буде. І взимку європейським країнам не доведеться залежати від того, чи зможуть Росія й Україна домовитися.

Це, до речі, важливий виклик і для Києва, і для Москви. Росія зацікавлена в тому, щоб зберегти своїх покупців газу, а Україна - власний транзитний маршрут. Якщо європейці знайдуть нові шляхи поставки енергоносіїв і нових продавців, Росія цікавитиме їх значно менше як продавець, а Україна - як транзитер. Тому двом країнам вкрай невигідно грати одна проти одної.

Але Росія, схоже, досі мислить категоріями минулого століття, коли контроль над колишніми радянськими республіками та їх газотранспортними системами усе ще вважався головною метою її зовнішньої політики. І коли російські ЗМІ розповідають про переговори Путіна й Тимошенко, вони знову й знову ставлять запитання: чи здобуде Росія контроль над українською ГТС? А що буде, коли, зрештою, здобуде, та тільки обсяги газу, які цією газотранспортною системою транспортуватимуться, вже не забезпечать російському Газпрому процвітання?

Але в цьому напрямку міркувати не хочуть - ані в Москві, ані в Києві. В Україні переконані, що монопольне положення країни як транзитера російського газу змусить і європейців, і росіян дослухатися до її думки. А росіяни впевнені, що без російського газу європейці не проживуть. Але насправді пошук можливостей альтернативних поставок триватиме. І якщо в найближчому майбутньому Москва і Київ можуть бути впевнені, що європейці нікуди не дінуться без їх газу й труби, то в стратегічному сенсі політика залякування партнера безперспективна.

Коли російський президент відповідає "з чого б це?" на цілком логічне запитання про гарантії постачання, він повинен розуміти, що таким чином збільшує статки правлячої родини Катару - а можливо, й іранських аятол, які теж починають замислюватися про експорт скрапленого газу. І якщо ще нещодавно здавалося, що Ірану навряд чи вдасться конкурувати на цьому ринку з Катаром, то сьогодні стає можливою поява нових і нових гравців, які зможуть задовольнити потребу європейців у спокійному теплі.